Центральне та місцеве управління держави франків

Франкська держава формувалась як ранньофеодальна монархія. Свого найвищого розквіту вона досягає за Карла Великого (друга половина VIII-IX століття), в результаті завойовницьких походів якого до її складу були приєднані території сучасних Західної Німеччини, Північної Італії, Північної Іспанії та багатьох інших земель.

Показником могутності держави стало проголошення Карла імператором, у руках якого зосереджувалася значна влада, що свідчи­ло про перетворення його на абсолютного монарха. Та глава держа­ви змушений був ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не при­ймалося жодне важливе рішення. Найвпливовіші світські та духовні феодали утворювали постійну раду при імператорові.

Важливою складовою частиною державної систем й були так звані "травневі поля" (у стародавні часи - збори всього дорослого вільного чоловічого населення, на яких радилися щодо вирішення важливих справ). У часи Карла так називалися з'їзди впливової церковної та світської знаті. Та на них тільки обговорювалися питання, а остаточне рішення приймав глава держави. На цих з'їздах Карл видавав укази й особливі збірники розпоряджень - капітуляції (від лат. саріїиіа -глава, розділ). Саме тоді вперше стали надавати важливого значення поширенню указів у письмовій формі, щоби влада короля проявля­лася по всій імперії.

З посиленням центральної влади формуються органи державного управління, особливості яких були такі:

- посадові особи, призначені королем для господарського
управління, одночасно здійснювали й адміністративно-судову владу
над населенням;

- винагородою за службу на користь держави були земельні наділи,
а також право залишати на власну користь частину податків;

- не існувало розмежування між деякими сферами управління
та суду.

Лише в системі органів центрального управління того часу намітилося певне розмежування в компетенції. Однак спеціального відомчого апарату ще не було.

57

Вищі посадові особи називалися міністеріалами. Саме вони, | фактично, очолювали державне управління та суд. До найважливі- І ших міністеріалів належали: майордом (керуючий королівським і двором); пфальцграф (юридичний радник короля, очолював королів­ський суд, стежив за королівськими слугами); тезаурарій (державний скарбник); референдарій (керівник королівської канцелярії); маршал (керівник військових формувань); архікапеяан (духівник короля).

Уся країна була поділена на округи - паги, на чолі кожного з яких стояв призначений королем з місцевої знаті граф (тоді це був не титул, а посада). Він очолював ополчення, збирав податки, вершив суд спільно з особливими засідателями - шеффенами. Крім цього, існували "королівські посланці" з найближчого оточення монарха для спеціальних доручень. Вони розїзджали по країні, контролювали місцевих управителів, судили від імені короля. Округи поділялися на сотні, що спочатку очолювалися виборними особами, а згодом призначуваними представниками монархії- центенарієм (на Півночі) або вікарієм (на Півдні). Вони підпорядковувалися графові та мали повноваження аналогічні йому, тільки в межах сотні. Сотні утворюва­лись із общин (марків), які зберігали самоврядування. На кордонах країни округи об'єднувались у герцогства, управління якими здійснювали герцоги.

Дата добавления: 2015-08-05