Модернізм і постмодернізм

XVIII. ПОСТМОДЕРНІЗМ

Модернізм і постмодернізм

Принцип деконструкції

Антропологія постмодернізму

18.4. "Тілоцентризм"

Концепція соціуму в постмодернізмі

Постмодернізм - це складний, неоднорідний соціокультурний і філософський феномен, який утвердився в захід­ному суспільстві у 70-80-ті роки XX ст. Сам термін, введе­ний у вжиток Р. Паннвіцом у 1917 p., є інтердисциплінарним, і це зумовлює не лише неоднозначність тлумачень пост­модернізму, але й численні дискусії щодо нього. Виходячи з досвіду осмислення постмодернізму в новітній літературі, можна запропонувати його узагальнене визначення, яке ви­ступає в таких характеристиках:

- специфічна філософія мистецтва, що виникла з «духу модернізму» - напрямку в мистецтві і літературі кінця

- форма самоідентифікації західноєвропейської культури;

- спосіб життя, система ціннісного світовідчуття і модель ставлення до світу, які склалися в постіндустріальному суспільстві;

- комплекс філософських і соціальних ідей, що харак­теризують «новітній» час.

Виникнувши в сучасній Європі, постмодернізм позначив нову соціокультурну ситуацію - радикальний розрив з ми­нулим, ревізію всіх культурних проектів, включно з філо­софськими. Протиставлення минулому ввійшло з префіксом «пост» (від лат. post - після), що означає «той, що на­стає після чогось». Постмодернізм демонструє певний урок осмислення дійсності людини, її місця в цій дійсності. І, як кожний урок, він підводить до трьох висновків: дає позитивні зразки; показує, як не слід діяти; ставить нові завдання. Потрібно пам'ятати, що в останні десятиліття постмодернізм став законодавцем «філософської моди» в середовищі наукової та творчої інтелігенції.

Ключові слова

постмодернізм, перфоманс, наратив, симулякр, тілоцентризм, дискурс, деконструкція, логоцентризм, діалогізм, саморегуляція, раціональний менталітет

«Плюралізм припускає наяв­ність співіснуючих, навіть кон­куруючих інтерпретацій, гадок або підходів; він, однак, не врахо­вує того факту, що простір, в якому існують ці інтерпретації, сам може вважатися конфлікт­ним».

С. Уебер

Модернізм і постмодернізм

В сучасну епоху наукове пізнання зазнає швидких і значних перемін: змінюється роль науки в суспільному житті, змінюються форми і мето­ди, завдяки яким вона переосмислює природу і суспільство, змінюються взаємовідношення науки з іншими формами суспільної свідомості. Бурх­ливі революційні зрушення в суспільному бутті поставили перед сус­пільною свідомістю ряд нових проблем, що зумовило переосмислення традиційних проблем: про сенс людського життя, про зв'язок індивіду­альної людської долі з соціальною історією, про роль і місце людини у всесвіті, про можливість, межі і критерії пізнання природної і соціаль­ної дійсності. Всі ці традиційно філософські проблеми стали об'єктом детального аналізу, з яким у різних варіантах виступив постмодернізм. Теоретиками постмодернізму є Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко (пізній), Ж. Дерріда, Р. Варт (пізній), Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Р. Рорті, Ж. Бодрійяр. Деякі постмодерністи були філологами за освітою та письменниками (У. Еко), і це великою мірою визначило увагу до тексту, його художнього і есте­тичного характеру, рівноправності його елементів, які існують у вигляді мовних ігор.

Історично постмодерн означає перехід від нового (modern) до сучас­ності (modernity); він виступив опонентом філософських і культурних цінностей, які склалися в рамках раціонального менталітету XVIII ст. Епоха модерну має європоцентристський характер і свої витоки веде ще з античності (Ж.-Ф. Ліотар вважає першим модерністом Арістотеля). Основними параметрами модерністського суспільства слід вважати індуст­ріалізацію, урбанізацію, індивідуалізм, секуляризацію, масовість, стан­дартизацію і спеціалізацію.

У теоретичній сфері найважливішими елементами проекту модерну є просвітницький розум (раціоналізм), фундаменталізм (пошук сталих основ і прагнення до визначеності і чіткості), універсалізм пояснювальних схем та узагальнюючих теорій. Для епохи Розуму характерними є віра у прогрес і безперервне оновлення, гуманізм, визволення, революція, тобто те, що постмодернізм заперечує і вважає небезпечним утопізмом

У соціальному аспекті під «модернізацією», яка в загальнотеоретич­ному розумінні базується на ідеї внутрішньої здатності суспільства до якісної еволюції, в науці розуміють: сукупність різного роду економічних, політичних, правових, психологічних, культурологічних зрушень та пере­творень конкретного суспільства у напрямку його саморегуляції; набли­ження соціальних і політичних систем та їх фрагментів до максимально можливого рівня їх розвиненості.

Явище постмодерну в соціально-історичному плані - це «культурна логіка пізнього капіталізму». В цьому відношенні постмодернізм виступає як «некероване зростання складності» (Ж.-Ф. Аіотар), під якою розумі­ється ускладнення буття людини у всіх сферах взаємовідношень з при­родою і суспільством, «ера безладдя, яке все більше посилюється, причому вона має глобальну природу» (Дж. Фрідман). Найважливішим фактором становлення постмодерну стала інформаційна культура. Вона обумовила перехід від виробництва речей (модерн) до виробництва знаків, символів, інформації.

Ціннісні орієнтації у постмодернізмі зовсім інші, ніж у модернізмі Якщо модерн вважав основними цінності свободи ( liberty), рівності, братерст­ва, а також ідеал «досконалого суспільства» і «досконалої людини», то у постмодернізмі ними виступають свобода ( freedom ), різноманітність, толерантність і погляд на суспільство, де «всі автори і актори». На змі­ну традиційним, звичайним поняттям і категоріям постмодернізм пропонує свою термінологію. Його основними поняттями є плюралізм і деконструктивізм, які передбачають рішучу відмову від ідей цілого, універсального і абсолютного, від «гранд-наративів” («великих оповідей» і наукових опи­сів), так само як і від аналітичних процедур пошуку сенсу. Тим самим ство­рюється «провокативний» образ науки, котра вичерпала себе в необхід­ності доводити докази, звільняти від забобонів, легітимізувати знання в наукових експериментах, користуватися спекулятивною діалектикою.

Однак постмодернізм не від­мовляється від нових «наративів» (від лат. narrativus - оповідаль­ний), таких як перфоманс (performanse) - мінливість подій, ситуативність; симулякр (творчий мон­таж імітованої реальності); ефек­тивність (а не істина); мова і ко­мунікація як джерело легітимації знань; актуальність завдань, кот­рі відносяться до «тут і тепер».

Постмодернізм - течія інте­лектуальна. Його інтелектуалізм веде за собою релятивне (віднос­не), ірраціональне, нігілістичне ставлення до досягнень культури. «Смисл не належить ні висоті, ні глибині. Все відбувається на поверхні», - заявляє Ліотар. У такому ж ключі, з претензією на абсолют­ність, звучать й інші тези постмодерністів: «Ніщо не занадто»; «Забути!»; «Ніщо не гарантовано»; «Мовлю - отже, існую»; «На тому стою, але можу як завгодно».

Постмодернізм багато зробив для того, щоб звільнити мислення від спрощених схем, застиглих стереотипів, віджилих міфологій, обмеженості позитивістської картини світу, протиставивши їм творчу уяву, історико-філософську ерудицію, літературний талант, метафоричність. Разом з тим нищівна критика традиційних цінностей, норм і регуляторів ведеться для того, щоб дати місце новому образу споживача культури, для якого інформація — культова цінність. Тим самим постмодернізм проявив себе як потужна форма відчуження людини від цілераціонального проектування і соціальної дії.

---

Дата добавления: 2015-08-03