Висновки. Становлення та політичний розвиток могутньої східнослов’янської держави – Київська

Становлення та політичний розвиток могутньої східнослов’янської держави – Київська Русь, мали суттєвий влив на європейський історичний процес та історичну долю українців, росіян, білорусів, їх матеріальну і духовну культуру. Розпад Київської держави, монголо-татарська навала значно загальмували політичне та економічне життя в Подніпров’ї. У ХІV ст. відбувається соціально-політичне піднесення Литви, Польщі, Угорщини, які прагнули територіального розширення за рахунок українських земель. У ХV ст. на спадок Київської Русі претендує Московське князівство. Все це заважало формуванню основ української державності та негативно впливало на національно-культурні процеси на українських землях у ХІV–ХVІ ст. Входження України до складу польсько-литовської держави – Речі Посполитої, з одного боку сприяло поширенню нових форм соціального та політичного життя (шляхетська демократія, міське самоврядування), з іншого – прискорило закріпачення, національний та релігійний наступ на українське населення.

Спробою вирішити релігійне питання та консолідувати суспільство стало підписання Берестейської унії про об’єднання православної та католицької церков. На початковому етапі багато світських і церковних ієрархів підтримали ідею унії з власних ідеологічних та соціальних міркувань. Однак бажаної консолідації не відбулося. Берестейська церковна унія спричинила новий розкол у суспільстві. Православну церкву було заборонено, унія примусово поширювалася. Об’єктивно унія негативно вплинула на духовну культуру і сприяла поширенню католицизму та ополяченню українського та білоруського народів.

Список рекомендованої літератури

1. Бойко, О.Д. Історія України / О.Д. Бойко. – К.: Академія, 2001.

2. Верстюк, В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: хронологічний довідник / В.Ф. Верстюк, О.М. Дзюба, В.Ф. Непринцев. – К.: Наукова, думка, 2005. – 718 с.

3. Винокур, І. Давня і середньовічна історія України / І. Винокур, С. Трубчанінов. – К.: Глобус, 1996.

4. Історія України / за ред. В. Смолія. – К.: Альтернатива, 1997.

5. Історія України: нове бачення: у 2 т. / за ред. В. Смолія. – К.: Україна, 1995.

6. Семененко, В. История Украины с древнейших времён до наших дней / В. Семененко, Л. Радченко. – Х.: Торгсинг, 2002.

7. Терещенко, Ю. Україна і європейський світ / Ю. Терещенко. – К.: Перун, 1996.

8. Яковенко, Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко. – К.: Критика, 2005. – 584 с.

[1] Ре́гент (від лат. rego, «правити») – у монархічних державах тимчасовий правитель, виконувач обов’язків під час малолітства чи хвороби монарха.

[2] Деякі науковці вважають, що Олег (слов’янська форма скандинавського імені Гельґі – норв. Hailaga, Helgi – віщий) був одним з ватажків варягів-вікінгів, який вступив у союз із Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика з своєю сестрою (за іншою версією – з донькою) Ольгою, майбутньою княгинею.

[3]Матір’ю Ярослава Мудрого (народився близько 980 p.) була князівна Рогнеда, яку Володимир силоміць узяв за дружину, вбивши її батька і братів.

Ярослава Мудрого називали «тестем Європи» внаслідок чисельних династичних шлюбів, які відбулися між його дітьми та європейськими правителями. Сам Ярослав був одружений з дочкою шведського короля – Інгігердою (Іриною). Старша донька, Анастасія, стала дружиною угорського короля Андрія; Єлизавета – короля Норвегії Гаральда III, а після його смерті – датського короля Свена II. Молодша, Анна Ярославна, одружилася з королем Франції Генріхом І.

[4] Бати́й (Бату-хан, 1201–1255) – монгольський хан і полководець, онук Чингісхана. Засновник Золотої Орди, автономного державного утворення у складі Монгольської імперії.

[5] Северин Наливайко – козацький отаман, гетьман України (обраний в Чигирині в 1596 році), керівник великого селянсько-козацького повстання (1594–1596) проти польських і українських магнатів і шляхти. Наливайко народився в містечку Гусятин на Поділлі (нині Тернопільська область) в сім’ї кушніра. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната М. Калиновського, Северин переїздить з матір’ю до Острога. Мабуть, освіту Северин Наливайко здобув в Острозі, але відомості про це не збереглися. З Острога Наливайко йде на Запоріжжя, багато разів бере участь у походах козаків проти турків і татар під керівництвом різних гетьманів. Потім влаштовується на службу до князя Острозького сотником надвірної корогви. У 1594 р. Наливайко з дозволу магнатів збирає нереєстрових козаків для боротьби з ворогами, а згодом спрямовує свою зброю проти польської шляхти. Северин Наливайко був людиною нового рівня, оскільки мав освіту і великий досвід бойових дій, тому він становив для поляків особливу небезпеку. 11 квітня 1597 р. в центрі Варшави Наливайкові прилюдно відтяли голову, потім четвертували і частини тіла повісили на площі.

[6] Засновником Ордену єзуїтів був іспанський дворянин Ігнатій Лойола (1491–1556). Усіма можливими засобами єзуїти сприяли відродженню у католицизмі його середньовічних догматів, організації боротьби з єрессю, поверненню у лоно католицької церкви тих, хто відпав від неї.

[7] Справжнє ім᾽я Петро Повенський (Piotr Powęski) – католицький теолог, письменник, діяч польської контрреформації. У 1552–1555 році навчався у краківській академії, потім у Відні та Римі, де в 1564 році вступив до ордену єзуїтів. Після повернення (1571) займався проповідництвом, відкриттям благодійних закладів і нових єзуїтських колегій у Полоцьку, Ризі, Дерпті. У 1573–1584 роках жив у Вільно (Вільнюс). У 1574–1579 роках очолював Віленську єзуїтську колегію. У 1579–1584 роках був першим ректором Віленської академії та університету (Almae Academia et Universitas Vilnensis Societatis Jesu, нині – Вільнюський університет). Вважаючи, що релігійний союз усуне відособленість і ворожість між православними і католиками, створить умови для розвитку науки і народної освіти, зміцнить внутрішню єдність і політичну могутність Речі Посполитої, став одним з ініціаторів Берестейської церковної унії (1596).

[8] Собор – збори, зібрання, пізніше – найвища церковна законодавча установа. Усі важливі церковні справи вирішувалися на соборах. Собори бувають вселенські (чи екуменічні), помісні, провінційні (чи митрополичі) й єпархіальні.

Дата добавления: 2015-08-05