Причорноморська група озер і лиманів

Причорноморську групу озер і лиманів поділяють на підгрупи: а) Північного Причорномор'я; б) Кримського Причорномор'я.

Із грязьових озер і лиманів Північного Причорномор'я відомі Одеські лимани - Куяльницький, Хаджибейський і Сухий та Ізмаїльські - Шаболатський і Бурнаський лимани, озера Сасик, Алі-бей і Шагани. Найбільший інтерес становлять Куя­льницький, Хаджибейський і Шаболатський лимани.

Куяльницький та Хаджибейський лимани знаходяться - перший за 7 і другий за 9 км від м. Одеси. Розташовані вони паралельно і відокремлені один від одного вододільним плато. Лимани розташовані в гирлових частинах річок Великого і Малого Куяльників.

За геологічною будовою та іншими природними умовами Куяльницький і Хаджибейський лимани майже схожі. Дещо відрізняється від них Сухий лиман, розташований за 25 км від м. Одеси.

Водна поверхня лиманів непостійна і залежить від змін рівня вод, які бувають значними. В посушливі роки водна поверхня дуже зменшується, концентрація води різко зростає, а в Куяльницькому лимані неодноразово спостерігається осадка солі. В роки випадання великої кількості атмосферних опадів і великої повені рівень воли у лиманах різко піднімається, затоплюючи при цьому частину берегів і пересипів.

Основну роль в живленні лиманів відіграють води весняної повені. Ґрунтові та інші води мають незначний вплив.

Походження лиманів Північного Причорномор'я, в тому числі й Одеських, пов'язане з трансгресією і регресією моря. Лимани, розташовані на північному узбережжі Чорного моря, являють собою затоплені морем гирла річок, що відшнурувались від нього пересипами.

Поклади лікувальних грязей у Куяльницькому лимані, я і у всіх Одеських лиманах, розташовані у вигляді грязьових полів різної площі і потужності. В прибережних частинах лиману залягають пісок, черепашки; грязь майже відсутня. З наближенням до глибших частин водойм потужність шару грязі зростає, якість – поліпшується. Середня потужність грязі становить близько 0,5 м, лише в окремих місцях - до 1 м і більше.

Лікувальні грязі Одеських лиманів належать до мулових лікувальних грязей із тонким скелетом. Грязьовий колоїдний комплекс цих грязей зумовлює їх добру пластичність, липкість і в’язкість. За органолептичними ознаками грязь Куяльницького лиману має запах сірководню, вона чорного кольору із сталево-сірим відливом і добрим блиском. Місцями грязь має темно-сірий колір. Структура грязі дрібнозерниста.

Практичне значення мулових лікувальних грязей Куяльницького лиману визначається ще й тим, що запаси грязі, які за якісними показниками мають експлуатаційне значення, величезні.

Глибина Хаджибейського лиману значно перевищує глибину Куяльницького і доходить в його центральній частині до 13 – 16 м. Ширина пересипу, що відділяє Хаджибейський лиман від моря, становить майже 3 км. Рівень води у Хаджибейському лимані вищий, ніж у Куяльницькому. Концентрація ропи нижча (30 г/л).

Грязь Хаджибейського лиману мало чим відрізняється від грязі Куяльницького лиману. Запаси грязей Хаджибейського лиману великі. У зв’язку з його зарибненням грязьові поклади засмічені тут черепашкою, що погіршує якість грязі й утруднює її експлуатацію.

Сухий лиман розташований на захід від м. Одеси, у до­лині, яка є продовженням Акаржинської і Дальницької балок Лиман відокремлений від Чорного моря вузьким пересипом на 70 - 80 м. Довжина лиману 8 км, ширина місцями досягає 2 км. Грязь у лимані чорна, має запах сірководню, якість грязі нижча. ніж у Куяльницькому та Хаджибейському лиманах.

Шаболатське озеро розташоване в Одеській області, на північно-західному березі Чорного моря, на захід від Дністровського лиману, і відокремлене від моря піщаною косою-пересиїюм шири­ною 150 м. Озеро - грязьова база курорту Сергіївка.

Озеро являє собою грязьову водойму, дуже витягнуту з північного сходу на південний захід. Довжина озера становить 16.7 км. середня ширина - 1,5 км.

Умови формування Шаболатського озера та його грязьо­вих покладів аналогічні Куяльницькому та іншим озерам і ли­манам Північного Причорномор'я.

Запаси лікувальних грязей в Шаболатському озері великі, особливо в його східній частині.

Грязь Шаболатського озера чорна, пластична, з запахом сірководню. За своєю консистенцією вона в західній частині озера густіша, ніж грязь Куяльницького лиману (її питома вага 1,57 -1,59), і містить відповідно менше води (35 - 42%). Невели­ка кількість води (36,05%) зв'язана з нижчою кількістю колоїдів у грязі озер.

Кількість хлоридів у грязі становить 1%, в Куяльницькому лимані їх значно більше -1,7%.

З Кримської групи грязьових озер відомі Євпаторійські, Тарханкутські, Перекопські, Керченські, Чонгаро-Арабатські озера.

Серед озер і лиманів України Кримські озера займають важливе місце. Частина цих озер містить значні запаси природ­них лікувальних ресурсів (грязь, ропа), що мають бальнеологіч­не значення.

Серед Кримських озер найбільшої уваги заслуговують та­кі: Сакське, Мойнакське, Донузлавське, Червоне, Чокракське і Аджиголь. Експлуатуються лише Сакське, Мойнакське і частко­во Чокракське. Є озера, що містять незначні запаси грязі і використовуються місцевим населенням (Те рекли, Аджибайчи, Тобечик).

Сакське озеро розташоване біля м. Саки, за 4 км від Чор­ного моря. Воно являє собою затоплену морем балку, яка згодом відшнурувалась від Чорного моря пересипом. Ширина пересипу становить 800 м.

Усе Сакське озеро займає площу 800 га, довжина його 2000 м. Найбільша ширина досягає 1000 м, найменша - 350 м. В 1893 р. воно було поділене на дві частини - східну і західну. Площа курортної частини озера займає одну третину всього озера. Глибинна води в озері досягає не більше 1 м.

Для забезпечення необхідного гідрологічного і гідрохімі­чного режим) воно обводнюється морською водою спеціально спорудженим дія цієї мети каналом. До східної частини озера примикає гребля, що відіграє роль водозбірника паводкових і зливових вол з метою захисту озера від опріснення.

Грязь масляниста, доброї мазкості, з запахом сірководню. Верхні шари грязі більш збагачені органічними речовинами і відзначаються великою кількістю мікроорганізмів. Прибережні грязьові поклади в східній і західній частинах озера містять зна­чну кількість піску і черепашок, в центральній же частині цих домішок у грязі майже немає.

Грязі західної частини протягом багатьох років не викори­стовувались з лікувальною метою. Багаті поклади цієї грязі слід вважати цінним резервом як для курорту Саки, так і для розта­шованих поблизу санаторно-курортних установ.

Грязі озера Саки у східній і західній частинах озера відріз­няються за фізичними властивостями і сольовим складом

Велике Монакське озеро має майже прямокутну форму; воно витягнуте з південного заходу на північний схід і відокремлене від моря пересипом шириною від 150 до 600 м Довжина озера 1950 ж, ширина - 900 м, максимальна глибина озера – 1 м

До Великого Огар-Мойнакського озера з південно-західного боку примикає Мале Огар-Мойнакське озеро, яке являє собою відокремлену частину Великого озера.

Потужність мулових покладів озера досягає 18 м. Вони представлені згори вниз темно-сірими і сірими мулами. Грязь чорна, із слабким запахом сірководню (0,05%).

Ропа Огар-Мойнакського озера відноситься до хлоридно-натрійових вод. Концентрація води в озері змінюється, що залежить від пори року, ступеня випарування води та інших факторів. Концентрація ропи на кінець літнього періоду досягає 15%. Ці зміни протягом місяця і річного циклу спостережень свідчать про відносно постійний склад сольового режиму озера. Ропа озера є хлоридно-натрієвою.

Монакська грязелікарня має багате басейно-грязьове господарство, розташоване в самому озері. Чокрацьке озеро розташоване в 15 км на північний схід від м. Керчі. Пересип, що відділяє озеро від Азовського моря, в його широкій частині дорівнює 350 м. Озеро має овальну форму, площа його дорівнює 2 км.кв., глибина не перевищує 1,3 м.

Грязь чорна, масляниста, з запахом сірководню. Потужність грязьових покладів досягає 3 м. Під чорною гряззю залягає шар сірого мулу.

Чокрацьке озеро тепер використовується тільки для місцевих потреб. Слід відзначити, що в районі озера в минулому була грязелікарня.

Озеро Аджиголь розташоване за 8 км на схід від м. Феодосії і лежить паралельно берегу Чорного моря, від якого воно відокремлене вузьким пересипом шириною 50 м. довжина озера 300 м, ширина 500 м.

Грязь тут чорна і темно-сіра, масляниста, з запахом сірководню. Потужність грязьового шару не перевищує 0,40 м. ВЦентральній частині озера грязь не містить механічних домішок (черепашок, піску), але у прибережних частинах вона засмічена. Враховуючи невисоку потребу феодосійських санаторіїв, грязьових запасів озера, з урахуванням їх регенерації, може вистачити на багато років.

Бердянські озера. Походження Бердянської коси, на якій розташований курорт Бердянськ та озера, пов'язане з діяльністю панівних східних, північно-східних і південно-східних хвиле прибоїв Азовського моря.

Озера Червоне і Велике мають овальну форму і витягнуті з півдня на північ, звужуючись на південь.

Запаси грязі в озері Великому в кілька разів перевищують запаси озера Червоного. Потужність грязьового шару в озерах досягає 0,55 м. Сольовий склад ропи Бердянських озер формується в результаті взаємодії ропи озер з водою Азовського моря, також підгрунтовими водами, що залягають у районі озер Червоногоі Великого.

Ропа озера Великоговирізняється від ропи озера Червоного більш пониженою концентрацією і незначно вищим вмістом сульфатів і магнію.

Дата добавления: 2015-07-24