Запам’ятовування – процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.

КОРОТКИЙ АНОТОВАНИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Анкетування – метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою.

Бар’єри спілкування – перешкоди, що зумовлюють опір партне­ра впливові співрозмовника.

Бесіда – метод установлення в безпосередньому спілкуванні особливостей студентів, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить викладача, за допомогою попередньо підготовлених запитань.

Болонський процес – процес формування Європейського простору вищої освіти для забезпечення світової конкурентоспроможності фахівців європейського регіону, заходи якого передбачалися положеннями Болонської декларації 1999 року.

Виробнича функція (трудова, службова) – сукупність обов’язків, які виконує фахівець відповідно до займаної посади, і які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.

Виробничий процес – сукупність операцій технології та організації, а також операцій управління ними. Назва виробничого процесу визначається назвою технології.

Вища освіта – процес і результат засвоєння систематизованих наукових знань, умінь і навичок про соціальну сутність і зміст конкретної професійної діяльності. Вища освіта вважається необхідною умовою для підготовки людини до здійснення соціально-професійних функцій на відповідному професійному рівні.

Європейська кредитно-трансферна система (ECTS) – визначена як основний інструмент щодо полегшення визнання навчальних досягнень студентів навчальними закладами через застосування загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити та оцінки.

Європейський простір вищої освіти – група національних систем освіти, що розвиваються відповідно до спільно погоджених принципів. Пріоритет надається розвитку таких напрямів: трициклова система освіти; національні системи гарантій якості, що ваємодіють; взаємне визнання ступенів і термінів навчання.

Задатки – анатомо-фізіологічні особливості нервової системи і тілесної організації людини, виступають індивідуально-природними передумовами успішного формування здібностей.

Запам’ятовування – процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.

Закономірності навчання – стійкі педагогічні явища, які ґрунтуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Здібності – індивідуально-психологічні якості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.

Зміст діяльності фахівця – організація, безпосередня реалізація та управління технологічними процесами.

Зміст вищої освіти –педагогічно сформована система знань, умінь і навичок, досвіду творчої діяльності й емоційно-ціннісного ставлення до світу, засвоєння якої забезпечує якості особистості, її професійний, інтелектуальний, етичний, естетичний, емоційний і фізичний розвиток. Вимоги до змісту вищої освіти висвітлені в освітньо-кваліфікаційних характеристиках стандартів освіти.

Індивід – високоінтеґрована, неподільна|неділимими| система, що володіє тілесною і психологічною цілісністю, неповторною єдністю фізіологічних і психічних якостей.

Метод навчання – взаємопов’язана діяльність викладача та студентів, спрямована на засвоєння ними системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

Мета освіти – ідеальні прогнозовані результати педагогічної освітньої діяльності.

Метод науково-педагогічного дослідження –спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, установлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Методика дослідження – процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів стосовно предмета, спрямованих на виконання дослідницьких завдань.

Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах.

Об’єкт педагогіки вищої школи – система вищої освіти і педагогічні процеси в ній.

Освітня діагностика у вищій школі – процес визначення результатів навчальної діяльності студентів, що співпрацюють з педагогом, з метою виявлення, аналізу, оцінювання й коректування ходу навчання. Діагностика (від грецьк. diagnostikos – розпізнавання), процес розпізнавання й тлумачення; взагалі вчення про принципи та методи встановлення діагнозу.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика – нормативний документ, який узагальнює зміст освіти, відображає цілі освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі господарства держави і вимоги до його компетентності, соціально-важливі властивості та якості особистості.

Освітній рівень вищої освіти – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.

Особистість – організоване і організаційне ціле (структура) відносно постійних властивостей (рис), що динамічно розвиваються з природжених задатків індивіда у взаємодії з житєвим середовищем.

Прийом навчання – це сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.

Професійні функції фахівця – операції, виконання яких є складовою частиною посадових обов’язків.

Предмет педагогіки вищої школи – навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціалістів, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв’язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням студентів у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних засад становлення сучасного інтелектуального висококваліфікованого фахівця у будь-якій галузі матеріального чи духовного виробництва.

Педагогіка – соціальна наука, яка об’єднує, інтеґрує, синтезує дані всіх природничих і соціальних наук, пов’язаних з формуванням людини.

Педагогіка вищої школи, за визначенням академіка Гончаренка С.У, сьогодні є галуззю педагогічної науки, яка вивчає теоретичні та практичні проблеми вищої професійної освіти.

Педагогічна етика – частина філософського вчення про мораль, яким послуговуються викладачі в роботі зі студентами.

Педагогічні здібності – сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Педагогічна майстерність – характеристика рівня педагогічної діяльності.

Педагогічна техніка – сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки викладача вищого навчального закладу, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи зі студентом чи колективом, відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних передумов.

Педагогічне спілкування – система соціально-психологічної вза­ємодії між викладачем та студентом, спрямована на створення оптималь­них соціально-психологічних умов для обопільної діяльності.

Педагогічна технологія – комплекс знань, умінь і навичок, необхідних викладачу вищого навчального закладу для розв'язання стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час організації навчально-виховного процесу.

Принципи навчання (дидактичні принципи) –визначена система вихідних, основних дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.

Професіоналізм викладача вищого навчального закладу – сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині, що працює на посаді науково-педагогічного працівника, у процесі оволодіння та довготривалого здійснення діяльності, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень виконання складних професійних завдань.

Професіограма – системний опис соціальних, психологічних вимог до носія певної професії і визначення необхідних для даного виду діяльності якостей особистості, що складають основу професійної придатності людини.

Професійне становлення особистості студента – цілісний довготривалий динамічний процес формування особистості студента як майбутнього фахівця, який розпочинається з прийняття рішення про обрання професії, включаючи період професійного навчання, і завершується успішною адаптацією випускника до умов трудової діяльності.

Психолого-педагогічний експеримент – метод, що забезпечує простежування змін психологічних характеристик студента вищого навчального закладу у процесі активного педагогічного впливу дослідника на особистість.

Розвиток особистості студента –процес формування особистості майбутнього фахівця, спрямований на його соціалізацію, виховання й професійне навчання; якісні трансформації у структурі особистості студента, насамперед у сфері його самосвідомості, професійного самовизначення і самоствердження.

Соціальний статус – сукупність взаємопов'язаних особливостей і рис|меж| людини, що випливають з|із| приналежності його до конкретних соціальних груп (формальних і неформальних) і соціально-історичних спільностей| (нація, народність, клас та ін.).

Соціометрія (від лат. societas – суспільство і грец. μέτρεω – вимірюю)–метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв’язків у групі. За допомогою спеціальних методик (соціометричний тест та ін.) соціометрія експериментально досліджує взаємні суб’єктивні ставлення членів групи один до одного, структуру і динаміку цих стосунків, становище індивідів, питання лідерства тощо.

Соціограма – графічне відображення математичної обробки результатів, одержаних за допомогою соціометричного тесту.

Стиль педагогічного спілкування – усталена система способів та прийомів, які застосовує викладач під час взаємодії.

Тестування –метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та задач, що мають певну шкалу значень.

Технологія навчання – системна категорія педагогіки, структурними складниками якої є: концептуальна основа, змістова частина (мета навчання, зміст навчального матеріалу, методи і форми навчальної діяльності студентів і викладачів та управління навчальним процесом, діагностика навчального процесу).

Уміння фахівця – цілеспрямовані дії за певних вимог для отримання продукту праці шляхом застосування відповідних знарядь і певних предметів праці.

Установка – стійка за певних умов схильність людини до певної форми реагу­вання, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.

Форма організації навчання – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, завчасно визначним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності викладача та студентів, що здійснюється в установленому порядку і в певному режимі.

Характер – індивідуальне поєднання суттєвих психічних властивостей особистості, що відображають ставлення людини до навколишнього світу, та типовий для даного суб'єкта спосіб поведінки та емоційного|емоціонального| реагування в певних життєвих обставинах.

Дата добавления: 2015-07-24