Сучасні теорії етносу

Походження терміну

Слово «етнос» з давньогрецької мови дослівно перекладається як «не грек», «чужинець», «ідоловірець». Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей, народ, плем'я, рід, іноземне плем'я тощо З V ст. до н. е. його використовували у значенні «плем'я негрецького походження», «народ негрецького походження». Себе греки позначали словом «демос» (народ) і відрізняли від негреків тим, що останніх іменували «етносом». У такому значенні римляни ввели слово «етнос» у латинську мову. У зв'язку з його латинізацією з'явився прикметник «етнічний» (ethnicos), що вживався у значенні «нехристиянський», «язичницький». Нині термін «етнос» став науковим поняттям, є еквівалентом давньогрецького слова «демос» (народ) у значенні специфічної міжпоколінної історико-культурної і природної, усвідомленої людьми спільноти. Щоб підкреслити саме таке його значення, інколи поєднують обидва слова у словосполученні «етноси-народи». Нині поняття «етнос» вживається як науковий термін для означення всіх історичних типів етнічних спільнот від племен до сучасних націй.

В найширшому розумінні, поняття означає весь еволюційний ланцюжок виникнення і становлення Етносу. Якнайповніше еволюційний ланцюжок можна зобразити так: рід → плем'я → союз племен → народність → народ → нація. Нація — це історичні типи етнічних спільнот; стадії Етносу; людська спільність; це соціокультурні утворення історичних спільнот людей. Нація — результат еволюційного процесу Етносу, вінець еволюції Етносу, соціо-культурне оформлення Етносу.

Часто етнос визначають як міжпоколінну групу людей, об'єднану тривалим спільним проживанням на певній території, спільною мовою, культурою і самосвідомістю. Поняття етносу, як категорії, що узагальнює ознаки етнічних спільнот на всіх етапах історії людства, розроблялося переважно в російській, радянській і пострадянській етнографії. У російській етнології термін «етнос» уживається майже у всіх випадках, коли мова йде про народ і навіть націю.

Питання етносів (язиків) в давнину

Поняття «язик», «плем'я», «народ» (грецьк. «етнос», лат. «gentes», староєвр. «гой») відноситься до досить давніх понять, створених людством у процесі свого розвитку. В найдавніших письмових документах різних земель і народів, які дійшли до нашого часу — релігійних, історичних і юридичних текстах згадуються різні держави і племена, стосунки між ними. Досить згадати римську імперію, де крім римського права для іноземців існувало так зване «право народів» (jus gentium), аналог сучасного міжнародного права, яке регулювало відносини з людьми племен, які не входили до Римської держави.

Також саме в часи Риму і Греції з'являється поняття «язичник» — людина, яка вірить у богів свого племені, на відміну від людей, які вірять у Всевишнього, єдиного для всіх людей, незалежно від племені. Це поняття потім отримало подальший розвиток в часи християнства. Вживання поняття «етнос» у Західній Європі зменшується після появи християнських держав і пов'язаного з ними поняття «націй» (nationes).

Сучасні теорії етносу

Основи сучасної теорії етносу були закладені в 1920-х С. М. Широкогоровим. Він розглядав етнос як основну форму існування локальних груп людства, а основними ознаками його вважав «єдність походження, звичаїв, мови й укладу життя». У 60-80-і концепція Широкогорова була розвинута радянськими етнографами. Найбільш послідовною її марксистською інтерпретацією стала теорія Ю. В. Бромлея. Він пропонував розрізняти етнікоси (етнос у вузькому значенні слова) як сукупності людей, об'єднаних спільною мовою, культурою і самосвідомістю, і етносоціальні організми (етнос у широкому значенні слова) як етнос, сполучені з територіально-політичними спільнотами. Останні, за Бромлеєм, являють собою самостійні макроодиниці суспільного розвитку. У залежності від приналежності до певної суспільно-економічної формації етносоціальні організми виступають у формі племені, народності (рабовласницької або феодальної), нації (буржуазної або соціалістичної). Значне місце в теорії Бромлея займала деталізована класифікація етнічних процесів — змін етносу, проінтерпретована щодо різних епох прогресу людства.

У роботах представників іншого теоретичного напряму А. С. Арутюнова і Н. Н. Чебоксарова етнос був розглянутий у контексті теорії комунікації. Етноси представлялися як ареали підвищеної щільності інформації. Особлива увага була звернута на міжпоколінну трансляцію інформації, що забезпечує наступність і стабільність етнічної системи в часі. Стадіальні типи етнічних спільнот — племена, народності і нації розглядалися як три різних типи інформаційної щільності. Концепція Арутюнова і Чебоксарова стала найбільш продуктивним в інструментальному і прикладному відношенні варіантом теорії етносу.

Послідовно немарксистський підхід до феномена етносу відрізняє роботи Гумільова. У них етносом представлені як елементи етносфери — особливої біосоціальної реальності, що розвивається за своїми унікальними законами. Етнос, за Гумільовим, може перебувати в «персистентному» (циклічному) і «динамічному» стані. Перехід в останній обумовлений свого роду мутаціями — пасіонарними поштовхами. За Гумільовим, етнос проходить ряд стадій розвитку, і, подібно живому організмові, помирає. Завдяки відвертому нонконформізмові концепція Гумільова набула надзвичайну популярність, особливо за межами професійної аудиторії. У західній соціально-культурній антропології поняття етносу уживається порівняно рідко, а побудова його теорії не вважається актуальним. Більш уживаним є поняття «етнічність», що відбиває приналежність до певної нації або етнічної групи. Етнічні групи (або етноси) визначаються насамперед за тим характеристиками, що самі члени групи вважають для себе значимими і які лежать в основі самосвідомості.

Дата добавления: 2015-07-20