Домашня контрольна робота 3 страница

Дата видачі і дата погашення позики завжди приймаються за один день. При цьому можливі два варіанти:

1) використовується точна кількість днів позики, яка визначається по спеціальних таблицях, де вказані порядкові номери кожного дня року; з номеру, який відповідає дню закінчення позики, рахують день першого дня;

2) береться приблизна кількість днів позики, коли тривалість повного місяця приймається за 30 днів; цей метод використовується, коли не потрібна велика точність, наприклад, при частковому погашенні позики.

Тема 5. Управління прибутком

1. Прибуток як фінансова категорія

2. Операційний аналіз на підприємстві

1. Прибуток як фінансова категорія

Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету та інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доход”.

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

В бухгалтерському обліку визнання доходу пов’язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Порядок визнання доходів показано на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Визнання доходів у фінансових звітах

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками.

За метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють доход від:

- реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

- надання послуг;

- використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:

- від звичайної діяльності;

- від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, центрів прибутку та загальний доход підприємства.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (1В), тобто

ЧД = Д – ПДВ – АЗ – ІЗП – 1В (5.1.)

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного періоду.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”.

Збитки – перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

- чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

- валовий прибуток (збиток);

- фінансовий результат від операційної діяльності;

- прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

- прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

- прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) – це поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.

Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток представляє собою кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства – чистий прибуток (збиток) – визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки.

2. Операційний аналіз на підприємстві

В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу “Витрати – Обсяг – Прибуток”.

Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових – витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв’язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом “Витрати – Обсяг – Прибуток”, тим самим розкриваючи його сутність – дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку одержав у фінансовому аналізі назву левериджу. Розрізняють три його види: виробничий, фінансовий і виробничо-фінансовий.

Аналіз “Витрати – Обсяг – Прибуток” відповідає на найважливіші питання, які стоять перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу (див. рис. 5.3).

Рис. 5.3. Грошовий обіг підприємства

І етап:

1. Скільки готівки необхідно підприємству?

2. Як мобілізувати ці кошти?

3. До якого ступеня можна збільшувати фінансовий ризик, використовуючи ефект фінансового важеля?

ІІ етап:

1. Що важливіше для підприємства: висока рентабельність чи висока ліквідність?

2. Що дешевше: придбання чи оренда нерухомості?

3. Чи слід продавати продукцію нижче її собівартості?

4. Якої продукції виробляти більше: А чи В?

5. Як вплине на продукцію ефект зміни обсягу виробництва чи збуту?

ІІІ етап:

1. Яким повинен бути в наявності оптимальний рівень товару, щоб задовольнити клієнтів, але не залучати на це багато оборотних засобів?

2. Яка оптимальна величина короткострокового кредиту, одержаного підприємством, що дозволяє забезпечити і стимулювати продаж товару в розстрочку при одночасному зниженні імовірності виникнення безнадійних боргів і мінімізації коштів, що відволікаються дебіторською заборгованістю?

IV етап:

1. Яку частину прибутку розподіляти в якості дивідендів?

2. Як знизити суми податків?

Ключовими елементами операційного аналізу служать: операційний важіль, межа рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.

Розглянемо поняття виробничого (господарського) важеля. Його дія проявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди призводить до більшої або меншої зміни прибутку. Цей ефект зумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних та змінних витрат на формування фінансових результатів діяльності підприємства при зміні обсягу виробництва. Чим більшим є рівень постійних витрат, тим більшою є сила впливу операційного важеля. Визначаючи темп зменшення прибутку з кожним процентним зменшенням виручки, сила операційного важеля свідчить про рівень підприємницького ризику даного підприємства.

Дія фінансового важеля полягає в тому, що підприємство, використовуючи позикові кошти, змінює чисту рентабельність власних коштів та свої дивідендні можливості. Рівень ефективності фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством.

Таким чином, взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням власного і позикового капіталу – це і є фінансовий леверидж. За В.В. Ковальовим фінансовий леверидж – потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного і позикового капіталу.

Існує дві основні концепції ефекту фінансового важелю (левериджу). Західноєвропейські фінансисти визначають ефект фінансового важеля як збільшення величини чистої рентабельності власних коштів, яке виникло внаслідок використання кредиту. Американські вчені трактують ефект фінансового важеля як процентну зміну чистого прибутку на акцію, що виникла внаслідок процентної зміни прибутку до сплати відсотків за кредит та податку на прибуток (це називається нетто-результат експлуатації інвестицій - НРЕІ):

(5.2)

Таким чином, підприємству, що користується кредитом, кожний процент зміни НРЕІ приносить більше відсотків зміни чистого прибутку на акцію, ніж підприємству, що користується лише власними коштами, але при цьому ризикує менше.

В міру одночасного зростання сили впливу операційного і фінансового важелів незначна зміна фізичного обсягу реалізації і виручки призводить до значної зміни чистого прибутку на акцію. Ця теза виражається у формулі спряженого ефекту операційного і фінансового важелів:

(5.3)

Результати розрахунку по цій формулі вказують на рівень сукупного ризику, пов’язаного з підприємством, і відповідають на питання: на скільки відсотків змінюється чистий прибуток на акцію при зміні обсягу збуту (чи виручки від реалізації) на 1%.

Операційний аналіз – невід’ємна частина управлінського обліку. Його дані складають комерційну таємницю підприємства.

Такий операційний аналіз сприяє пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Тому цей аналіз є неможливим без розподілу витрат на постійні та змінні.

Змінні витрати (витрати на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Постійні витрати (видатки по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративного персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при зміні обсягу виробництва продукції.

Змішані витрати включають елементи як постійних, так і змінних витрат. Приклади змішаних витрат: оплата за електроенергію, заробітна плата продавців, яка складається з постійного окладу і комісійних з продажу.

На рис 5.4 показано три графіки поведінки сумарних змінних витрат в розрахунку на заданий обсяг виробництва. Кожний з цих графіків має свій власний кут нахилу до горизонтальної осі, який залежить від величини змінних витрат на одиницю продукції. Чим меншим є кут нахилу графіку витрат, тим вигідніше це для бізнесу: невеликі змінні витрати на одиницю продукції зв’язують менше оборотного капіталу і обіцяють більший прибуток.

Рис. 5.4. Поведінка змінних і постійних витрат

При сумуванні змінних і постійних витрат отримують повні витрати (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Сумарні (повні) витрати фірми

Фінансовому менеджеру обов’язково слід пам’ятати про характер руху витрат (сумарних і на одиницю продукції) (табл. 5.1)

Таблиця 5.1

Вплив зміни обсягу виробництва (реалізації) продукції на змінні і умовно-постійні витрати

Обсяг виробництва (збуту)	Змінні витрати	Постійні витрати
Сумарні	На одиницю продукції	Сумарні	На одиницю продукції
Зростає	Збільшуються	Постійні	Постійні	Зменшуються
Зменшується	Зменшуються	Постійні	Постійні	Збільшуються

Графік для визначення точки беззбитковості має наступний вигляд (рис. 5.6)

Рис. 5.6. Графік беззбитковості на підприємстві

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це:

усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;

вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

можливість застосування гнучкого ціноутворення;

надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Для операційного аналізу виникає необхідність у диференціації витрат на змінні та постійні.

Існує три основні методи диференціації витрат:

метод максимальної і мінімальної точки;

графічний (статистичний) метод;

метод найменших квадратів.

Тема 6. Управління оборотними активами

1. Сутність, структура та роль оборотного капіталу

2. Нормування як метод оптимізації оборотних активів

1. Сутність, структура та роль оборотного капіталу

Традиційна радянська фінансова школа (Д.С. Моляков) визначає оборотні кошти як “авансовану в грошовій формі вартість для планомірного створення та використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу в мінімально необхідних розмірах, що забезпечують виконання підприємством виробничої програми і своєчасного здійснення розрахунків”. Це визначення, на перший погляд, істотно відрізняється від тих, що наводяться в західних виданнях з фінансового менеджменту. Насправді, в них є багато спільного як за змістом, так і за методами впливу на об’єкт управління, в ролі якого в даному випадку виступають оборотні активи, а авансована в них вартість представляє собою капітал підприємства.

Так, Е. Нікбахт і А.А. Гроппеллі не розглядають теоретичні питання сутності оборотного капіталу, а приділяють увагу методам і прийомам управління ним, тобто процедурному аспекту. Вони взагалі зосереджують свою увагу на понятті “чистого робочого капіталу” у зв’язку з тим, що він представляє собою “показник ліквідності, коли йдеться про менеджмент робочого капіталу” (оборотних коштів). Чистий робочий капітал (NWC) в традиційній західній термінології представляє собою власні оборотні кошти.

Функціональна роль оборотного капіталу в процесі виробництва суттєво відрізняється від ролі основного капіталу. Оборотні засоби забезпечують безперервність процесу виробництва. Характерною їх особливістю є швидкість обороту.

Речові елементи оборотного капіталу (предмети праці) повністю споживаються в кожному виробничому циклі шляхом зміни своєї натурально-речової форми і повністю включаються до вартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг).

Кругооборот капіталу охоплює шість стадій (рис. 6.1). Будь-яке виробництво починається з певної суми грошових коштів, які вкладаються у визначену кількість ресурсів для виробництва (або товари для продажу). В результаті стадії постачання оборотний капітал з грошової форми переходить у виробничу (предмети праці або товари).

Рис. 6.1. Схема кругообігу оборотного капіталу

На стадії виробництва ресурси перетворюються на продукцію, роботи або послуги. Результатом цієї стадії є перехід оборотного капіталу з виробничої форми в товарну.

На стадії реалізації оборотний капітал з товарної форми знову перетворюється на грошову. Обсяги первісної суми грошей і виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) не співпадають за розмірами. Отриманий від виробництва фінансовий результат (прибуток або збиток) пояснює причини розбіжності.

Як бачимо, елементи оборотного капіталу є частиною безперервного потоку господарських операцій.

Закупівлі призводять до збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості; виробництво – до збільшення готової продукції; реалізація – до зростання дебіторської заборгованості і грошових коштів в касі і на поточному рахунку. Цей цикл операцій багаторазово повторюється і в результаті зводиться до грошових надходжень і платежів.

Оборотний капітал характеризується не тільки обсягом і структурою, а й ліквідністю поточних активів. Ступінь ліквідності визначається здатністю поточних активів перетворюватись в процесі кругообороту на грошові засоби. Оборотний капітал – один з найважливіших показників ліквідності. Щоб визначити, чи ліквідний баланс, потрібно порівняти суму активів, що реалізуються до певного строку, із пасивами, які повинні бути до цього ж строку оплачені. Для розрахунку необхідно враховувати тільки ті статті балансу, які відображають зобов’язання перед третіми особами в межах поточного звітного періоду. Ліквідним є той баланс, де всі зобов’язання перед кредиторами забезпечені активами, строк реалізації яких співпадає із строками оплати цих зобов’язань або їх випереджає. При цьому враховується, що, наприклад, виробничі запаси є менш ліквідними, ніж готова продукція, а абсолютно ліквідними виступають грошові кошти.

Таким чином, оборотний капітал виявляє певні взаємозв’язки між активом та пасивом балансу підприємства, тобто зобов’язання погашаються за допомогою активів, що повинні беззбитково реалізуватися:

NWC = CA – CL, (6.1)

де NWC – чистий оборотний капітал підприємства;

СА – поточні активи підприємства;

СL – поточні зобов’язання підприємства.

Управління оборотним капіталом вимагає від фінансового менеджера вирішення ряду взаємопов’язаних питань:

- ранжування поточних активів та поточних зобов’язань за критерієм ліквідності;

- оптимізація операційного циклу;

- визначення оптимального розміру поточних активів;

- обґрунтування розмірів поточних активів кожного виду;

- встановлення оптимальної пропорції між короткостроковими та довгостроковими зобов’язаннями у фінансуванні поточних активів і т.д.

Класифікація оборотних засобів за ступенем їх ліквідності і ступенем фінансового ризику характеризує якість засобів підприємства, що знаходяться в обороті.

2. Нормування як метод оптимізації оборотних активів

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70-80% загальних витрат за статтею в цілому.

Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Нині підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів.

Тема 7. Вартість і оптимізація структури капіталу

1. Поняття і складові власного капіталу

2. Вплив ціни і структури капіталу на вартість підприємства

1. Поняття і складові власного капіталу

З погляду на підприємство як на незалежний суб’єкт господарювання, капітал представляє собою абстрактну суму фінансових коштів в грошовій формі, що надані їх власником або кредитором господарюючому суб’єкту з метою інвестування, і характеризуються юридичним і часовим аспектами.

Як сума фінансових зобов’язань підприємства перед власниками і кредиторами капітал відображається в пасиві балансу підприємства і утворює фінансово-економічний сегмент господарства. За джерелами виникнення розрізняють власний (акціонерний капітал) і позиковий капітал (кредити, позики), які відрізняються правовим статусом капіталодавців. Уречевленням (еквівалентом) капіталу виступає майно підприємства, що представляє собою потенціал підприємства або конкретну форму використання капіталу.

Активи і капітал підприємства – це лише різні аспекти одного і того ж явища, оскільки про майно говорять як про капітал, необхідний для виробництва. З фінансової точки зору запаси майна (активи) означають очікування майбутніх надходжень коштів або використання фінансових ресурсів в минулому. Засоби підприємства – це обов’язкові майбутні витрати або джерела фінансових коштів у минулому. Виробничо-господарський сегмент окремого підприємства представляє собою його актив, тобто сукупність основних та оборотних засобів.

Тільки платіжні засоби, розміщені в активі балансу, вилучаються з виробничо-господарської сфери. Вони – зв’язуючий елемент між двома складовими господарства підприємства. Гроші використовуються для придбання факторів виробництва та залишаються в матеріальній формі у виробничій сфері доти, доки внаслідок надходження виручки від продажу готових виробів знову не перетворюються на грошову форму. Тому майно підприємства можна представити у вигляді “області інвестицій” та “області платежів” (рис. 7.1). Перша належить до виробничо-господарського, друга – до фінансово-економічного обороту підприємства. Елементи виробничого процесу втілюються в капіталі, а капітал фінансує майно підприємства. Тому фінансово-економічна область підприємства відображає виробничо-господарський оборот та процеси підприємства у вартісній формі.

Рис. 7.1. Області капіталу, інвестицій та платежів.

Як бачимо, сучасне трактування активу і пасиву з об’єктивних причин відрізняється від традиційного радянського, коли перший був “сукупністю речей”, а другий показував “групування коштів підприємства за джерелами утворення і призначенням в залежності від ступеня закріплення за даним підприємством”. В зв’язку з тим, що “характер джерел коштів відображав форму соціалістичної власності”, мова фактично йшла не про джерела надходження коштів від власників, оскільки останні були представлені одним суб’єктом – державою, а інформували: від якої “ланки” чи складової народного господарства надійшли кошти і на який термін. За часів СРСР панувала “теорія виділених фондів”, яка була сформульована ще в ХІХ ст. Ф. Бестою, згідно з якою підприємства наділялись фондами для придбання активів, які в такому випадку дійсно сприймаються як сукупність засобів для виконання планових завдань.

Дата добавления: 2015-07-20