Основні форми організації міжнародного бізнесу

Як зазначалось вище, у практиці міжнародного бізнесу розроблені різні форми міжнародної кооперації, зокрема [21]:

-ліцензійна угода – використання авторського права, товарного знаку, патенту;

-співвиробництво – виготовлення комплексного виробу або його компонент одним із закордонних партнерів;

-управління за контрактом – передача одним з партнерів іншому ноу-хау у сфері управління;

-франчайзинг – видання ліцензії на певну діяльність із наданням додаткової управлінської, маркетингової і технологічної підтримки;

-стратегічний альянс – формальне або неформальне об’єднання, що створюється з метою об’єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності тощо або досягнення “ефекту масштабу”, або з іншими цілями;

-спільне підприємство – одна із поширених форм стратегічного альянсу, що пов’язана зі створенням юридично і економічно самостійного підприємства;

-транснаціональна корпорація (ТНК) – велика корпорація у сфері виробництва або послуг, яка володіє підприємствами у багатьох країнах і виробляє продукцію на ринки всього світу.

Міжнародний стратегічний альянс (МСА). МСА являє собою відносно тривалу за часом міжорганізаційну угоду зі співробітництва, яка передбачає спільне використання ресурсів і структур управління двох і більше самостійних організацій, розташованих в двох і більше країнах, для спільного виконання завдань, пов’язаних з корпоративною місією кожної з них [3, 21].

У широкому значенні до МСА відносяться функціональні угоди (наприклад, по спільних НДДКР, розвитку виробництва, консорціуми тощо), угоди про участь в активах як із створенням нової організації (наприклад, СП), так і без створення (взаємний обмін акціями, придбання невеликої частки участі). Таким чином, МСА є функціональними структурами, що базуються на формальному або неформальному договорі. Організації-засновники здійснюють спільне управління і контроль за спільною діяльністю.

Історично міжнародні стратегічні альянси передували національним. Одночасно на шляху до створення спільного ринку в країнах ЄС виникла гібридна форма міжнародних та національних альянсів. Провідні національні фірми Європи вступили до консорціумів, щоб спільно реагувати на конкуренцію з боку США і Японії.

Незалежно від форми і структури всім альянсам притаманна певна інтеграція між партнерами – меншою мірою, ніж при поглинанні або злитті, але більшою, ніж при простих відносинах купівлі-продажу. Саме на цьому аспекті акцентує увагу М.Портер, визначаючи альянси як “довготермінову угоду між фірмами, що йде далі за звичайні торговельні операції, але не призводить до злиття фірм”.

МСА повинні мати такі властивості:

1) комбінація ресурсів партнерів повинна бути спрямована на створення цінності, загальна величина якої перевищувала б цінність, створену при окремому використанні ресурсів;

2) дві чи більше організацій, об’єднаних для реалізації узгоджених цілей, залишаються незалежними після формування альянсу;

3) фірми-партнери спільно ділять вигоди від функціонування альянсу і здійснюють спільний контроль;

4) організації-партнери надають постійну підтримку одному або декільком стратегічним напрямкам діяльності альянсу, наприклад, розвитку технології, виробництву продукції тощо.

МСА відіграють важливу роль в життєдіяльності основних галузей світової економіки.

Транснаціональні корпорації (ТНК).

Термін „ТНК” та його еквіваленти (multinational enterprise, multinational company, multinational corporation) вперше виник у 1960-1962 роках. Традиційне визначення ТНК як фірми, яка має власні філії в 2-х і більше країнах піддавалось значній критиці. Ряд дослідників, зокрема Рагмен, Лекроу і Бут, вважають необхідним для ТНК наявність виробничих потужностей як мінімум в 6 країнах [2, 4, 6, 10, 12].

Серед інших критичних зауважень щодо традиційного визначення ТНК можна зазначити підхід американського спеціаліста Е. Колді. Згідно з цим підходом головним недоліком такого визначення є ігнорування значного росту міжнародного франчайзинга, стратегічних альянсів, включаючи ліцензування, управління за контрактом та інших форм міжнародного партнерства, які не ведуть до створення нової юридичної особи [2,4].

В наш час відсутнє будь-яке одне загальноприйняте визначення транснаціональної корпорації. Дві міжнародні організації - Організація Економічної Співпраці і Розвитку (ОЕКД) і Комісія ООН з Торгівлі і Розвитку (ЮНКТАД) дають своє трактування, яке вважається найбільш авторитетним.

Згідно з ОЕКД транснаціональні корпорації, зазвичай, включають компанії приватної, державної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах. При цьому одна або більше із цих компаній може здійснювати значний вплив на діяльність інших, особливо в сфері обміну знаннями та ресурсами.

Останній варіант визначення транснаціональної (багатонаціональної) корпорації, ухвалений ЮНКТАД визначає ТНК як підприємство, яке об’єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм та видів діяльності в 2-х і більше країнах і здійснює проведення власної політики та загальної стратегії через один або більше центрів прийняття рішень [4, 10, 13, 16].

Виділяють 3 основні критерії належності фірми до ТНК [4]:

· структурний критерій;

· критерій результативності;

· біхевіоральний (поведінковий) критерій.

Використовуючи структурний критерій, ТНК може бути визначена на основі двох підходів. Згідно з першим, транснаціональність визначається кількістю країн, в яких функціонує фірма. Другий підхід передбачає, що транснаціональний статус визначається національним складом правління компанії (коли керівництво материнської компанії складається з громадян кількох різних країн). Для міжнародних компаній звично укомплектовувати штат своїх закордонних філій місцевими жителями на всіх управлінських рівнях аж до найвищого, а окремі громадяни просуваються по службі до материнської компанії. Отже, багатонаціональність правління – це швидше наслідок еволюції ТНК, ніж їх визначальна риса.

За допомогою критерію результативності ТНК визначається на основі абсолютної кількості або питомої ваги (процента) активів, кількості працівників, обсягів продажу або доходів за кордоном. Компанія, чий обсяг продажу за кордоном становить 25% і більше підпадає під кваліфікацію ТНК.

Згідно з біхевіоральним (поведінковим) критерієм фірма може називатись транснаціональною, якщо її вищий управлінський рівень «думає інтернаціонально». Це визначення передбачає, що в зв’язку з тим, що транснаціональна (багатонаціональна) корпорація функціонує більше, ніж в одній країні, її керівництво повинно розглядати весь світ як сферу своїх потенційних ділових інтересів.

ТНК є однією з найскладніших форм організації міжнародного бізнесу.

Виділяють такі основні принципи, що лежать в основі ТНК і відрізняють їх від інших форм міжнародного бізнесу, зокрема МСА:

-корпоративна цілісність, що базується на принципі акціонерної участі;

-орієнтація на досягнення єдиних для компаній стратегічних цілей і вирішення спільних стратегічних завдань;

-наявність єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку або групи взаємопов’язаних компаній;

-безстроковий характер існування ТНК.

Поряд з терміном “багатонаціональний” для визначення міжнародного бізнесу, використовують поняття “глобальний”. Глобальна компанія застосовує глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки можливих загроз з боку конкурентів.

Дата добавления: 2015-07-18