Важливо знати, що.

Живі організми залежать від основних ритмів Землі і її обертання навколо своєї осі і навколо сонця. Упродовж сотень мільйонів років ево­люції ішов процес пристосування до них, вироблялись ритмічні процеси життєдіяльності — біоритми.

Біоритми — результат природної о добору. У боротьбі за існуван­ня виживали тільки ті організми, які могли сирий мати час і реагувати на нього. У результаті поступово виробився ендогенний ритм організму, синхронний з періодичними процесами зовнішнього середовища. Найбільш вивчені добові ритми (24-годипні) і навколодобові, або циркадіанні (від 20 до 28 годин).

Відомо близько 300 функцій, які мають добову періодичність. Різні функції організму мають неоднаковий ритм інтенсивності. Хоч сучасна людина створила навколо себе штучне температурне середовище, але температура її тіла протягом доби коливається, як і багато років тому назад. Справа в тому, що температура тіла залежить від швидкості пе­ребігу біохімічних реакцій. У денний час обмін речовин іде швидше і це визначає більшу активність людини. Ритмічні добові коливання характерні для артеріального тиску: вдень він вищий, а вночі знижується. При патології спостерігається порушення багатьох ритмів. Наприклад, у хворих гіпертонічною хворобою у нічні години відбувається не зни­ження, а, навпаки, підвищення артеріального тиску, що призводить до погіршення їх стану.

Протягом доби змінюється інтенсивність мітотичного поділу: най­більша швидкість поділу клітин у ранкові години, вночі вона знижуєть­ся. Близько 5 годин ранку відмічається найбільша активність поділів у кістковому мозку Активність у ниркових клубочках найвища між 3 год. ночі і 5 год. ранку.

Кількість кров'яних пластинок у периферичній крові у людини змен­шується вночі і збільшується у ранкові і денні години. Встановлено, що здатність до зсідання крові вища у денні години. Відмічена періодичність вмісту адреналіну в крові, його рівень найвищий ранком і знижується до мінімуму на 18 год.

Крім добових, виділяють і тривалі біоритми: місячний ритм (28 діб), який найбільше виражений у мешканців морів

Зміна тривалості дня є важливим фактором, який дій змогу орган­ізму перебудувати свою діяльність; це здійснюється за участю гіпоталамогіпофізарної системи. Неузгодженість деяких біоритмів і зміни тривалості дня в осінній і весняний період року є однією із імовірних причин загострення хронічних хвороб органів дихання, серцево-судин­ної системи. Так, описана сезонна динаміка загострення туберкульозу, гіпертонічної хвороби, ревматизму. Трансмісивні хвороби людини ма­ють виражену сезонну залежніть, яка пов'язана з періодами розмно­ження членистоногих переносників — збудників хвороб (кліщі, комарі, москіти тощо).

Ритмічні зміни сонячної активності впливають на живі організ­ми, змінюють їх реактивність і функціональний стан різних систем. Є дані, що кількість хворих, які потрапляють у психіатричні клініки, різко зростає у дні посиленої сонячної активності. Клініцисти відмічають збільшення частоти серцево-судинних захворювань і ускладнень під час найбільшої активності Сонця. Однією із причин цього може бути акти­вація у такі періоди системи зсідання крові.

Виявлені і більш тривалі цикли сонячної активності (80-90 років, 600-800 років). У кінці 19 на початку 20 ст. чеський психолог Г.Свобода і німецький лікар В. Флейс висловили гіпотезу, що у кожної людини з мо­менту народження є три цикли, які пов'язані з фізіологічною активністю (23 дні), емоційною (28 днів) і інтелектуальною (33 дні). Посередині кож­ного циклу є критичний, або нульовий день. Перша половина циклу, яка передує цьому дню, вважається позитивним періодом (зростання пра­цездатності, фізичного, емоційного і інтелектуального стану). Друга половина — негативний період, у продовж якого стан погіршується.

Є спостереження, що у нульові дні фізичного циклу частіше відбу­ваються нещасні випадки, у нульові дні емоційного циклу — емоційні зриви, інтелектуального — погіршення розумової роботи. Збіг усіх кри­тичних днів буває один раз на рік. Проте висловлюється і критичний погляд з приводу фатального впливу нульових днів на організм людини, система якої має великий діапазон пристосувальних можливостей у збереженні гомеостазу.

Російський психіатр С.С. Корсаков у 1887 р. описав психологічний синдром у хворих на хронічним алкоголізм: втрата хворими здатності до орієнтації у часі, вони не можуть, викопувати ритмічні спроби, у них не виробляються умовні рефлекси на час, хоча формальне значення часу зберігається (вони знають кількість хвилин у годині, секунд у хви­лині). Є дані про враження у таких хворих ядер, які утворюють стінку третього шлуночка, і в ділянці гіпокампа.

Крім центральних механізмів орієнтації у часі, є і клітинні, припус­кають, що вони пов'язані з періодичними процесами, які відбуваються у мембранах клітини.

Значення біоритмів, пов'язаних з сезонними і геліофізичними цик­лами активності, має бути використане у профілактичній медицині у боротьбі за здоров'я людини.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ А

Авітаміноз (а — заперечна частка, від лат. vita — життя) — хво­робливий стан, який виникає за нестачі якогось вітаміну чи вітамінів.

Автотрофи (від грец. autos — сам, trophe — живлення) — організми, які самостійно виробляють органічні речовини з неорганіч­них сполук з використанням енергії сонячного світла або енергії хімічних процесів.

Автономна нервова система (від грец. autos — сам) — частина периферичної нервової системи, яка іннервує всі внутрішні органи, ендок­ринні залози та мимовільні м'язи шкіри, ссрцс та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, ви­ділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму.

Адаптація (від лат. adaptatio — пристосування) — пристосуван­ня організму або його окремих органів до певних умов середовища.

Адреналін — гормон мозкової тканини надниркових залоз, що сти­мулює симпатичну нервову систему.

Аероби (від грец. аеr — повітря, bios — життя) — організми, для життєдіяльності яких потрібен вільний кисень.

Акомодація (від лаг. accomodatio — пристосування) — при­стосування ока до чіткого бачення предметів, розміщених на різній відстані від нього.

Аксон (від грец. axon — вісь) видовжений відросток нейрона, по якому імпульси надходять від його тіла до інших нейронів або органів.

Акромегалія — хвороба, при якій збільшуються розміри не всьо­го тіла, а тільки окремих його частин носа, підборіддя, язика, рук та ніг, вигляд людини спотворюється.

Актин — скоротливий білок, який функціонує у скелетних м'язах.

Акселерація (від лат. accelerare — прискорення) — прискорення темпів росту і розвитку дітей та підлітків кожного наступного покоління порівняно з попереднім. Термін запропоновано Е.Кохом.

Алергія (від грец. alios — інший, ergon — дія) — стан підвищеної чутливості організму у відповідь на дію алергенів.

Алкоголізм — захворювання, спричинене систематичним вживан­ням алкогольних напоїв; характеризується патологічним потягом до них.

Альвеоли (від лат. alveolus — міхурець) — мікроскопічні міхурці легенів, де відбувається газообмін між кров'ю та вдихуваним повітрям.

Анаболізм (від грец. anabole — підйом), або асиміляція — су­купність хімічних процесів у живому організмі, у результаті яких синте­зуються складні органічні речовини з простих з накопиченням енергії.

Анаероби (від грец. an — заперечення, аеr — повітря, bios — життя) - організми, життєдіяльність яких відбувається за відсутності вільного кисню.

Аналізатор, або сенсорна система (від лат. sensus — відчуття, сприйняття) — це система, яка забезпечує сприймання, передачу і пе­реробку інформації про явища навколишнього середовища.

Анатомія людини (від грец. anatome - розтин, розчленування) — наука, що вивчає форму і будову організму, органів і тканин людини у зв'язку з їхніми функціями у процесі філогенезу та онтогенезу.

Анемія (від грец. префікса а заперечення, Иаіта — кров) — недокрів'я, хворобливий етап, ознакою якого с брак еритроцитів та ге­моглобіну.

Антигени (від грец. anti проти, fifties походження) високомолекулярні сполуки, здатні стимулювати імупокомпетентні лімфоїдні клітини та забезпечувати імунну відповіді.

Антитіла (від грец. anti — проти, тіло) глобуліни сироватки крові людини чи тварини, що утворюються у відповідь на попадання в організм різних антигенів.

Аорта — найбільша артерія тіла людини, що виходить з лівого шлу­ночка.

Апетит (від лат. apetitio — пристрасть, бажання) потяг до пев­ного виду їжі.

Аритмія (від грец. префікса а заперечення, ритм) — пору­шення серцевого ритму.

Артеріальна кров — кров, збагачена киснем.

Артерії (від грец. arteria - судина) — кровоносні судини, що не­суть кров від серця до органів та тканин організму.

Б

Біологічний вік визначається сукупністю анатомічних і фізіоло­гічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції.

Біологія (від грец. bios — життя, logos — наука, учення) — це сукупність наук про живі істоти, їхню будову, процеси життєдіяльності, взаємозв'язки між собою та умовами навколишнього середовища, за­кономірності розповсюдження по земній кулі, походження, історичний розвиток, різноманітність тощо.

Бронхіт (від грец. bronchos — дихальне горло, it — запалення) — запалення бронхів.

В

Вакцина (від лат. vakka — корова, яку використовував у своїх дослідах Дженнер) — препарат, виготовлений з ослаблених чи вбитих бактерій, вірусів або їхніх токсинів; застосовують для створення актив­ною штучного імунітету та лікування інфекційних хвороб.

Вакцинація ( від лат. vakka корова) профілактичне щеплення.

Валеологія (під і рец. valeo бути здоровим, logos — учення) — наука про формування, зміцнення і збереження здоров'я.

Вегетативна нерпова системи частина нервової системи, яка регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, непосмугованих і деяких посмугованих м'язів, обмін речовин.

Вени — кровоносні судини, що несун, кров від органів та тканин до серця.

Венозна кров — кров без кисню, збагачена вуглекислим газом.

Відчуття — це процес відображення в мозку людини окремих вла­стивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуттів.

Вітаміни (від лат. vita — життя) — група фізіологічно активних органічних сполук різноманітної хімічної природи, які в невеликих кілько­стях життєво необхідні для нормального функціонування організму

Виділення — процес виведення з організму непотрібних і шкідли­вих продуктів обміну речовин (вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина, сечова кислота).

г

Ганглій (від грец. ganglion — вузол) — нервовий вузол, скуп­чення нервових клітин, що переробляють одержані ними сигнали.

Гельмінтологія (від грец. helminthes — черв'як, життя, logos учення) — розділ паразитології, який вивчає паразитичних червів та захворювання, що ними викликаються.

Гемоглобін (від грец. haima —- кров, від лат. globus — куля) - залізовмісний пігмент еритроцитів, який зв'язує та переносить кисень під органів дихання до тканин.

Гемоліз (від грец. haima — кров, lysis — розчинення) — руйну­вання еритроцитів крові (наприклад, у гіпотонічному розчині).

Гемофілія (від грец. haima — кров, phileo — любити, нахил) — спадкова хвороба, що виникає, коли порушена функція згортання крові.

Геронтологія (від грец. heron — старий, logos — наука, учення) — наука, яка займається проблемами старіння людини, з'ясовує основні його закономірності — від молекулярного і клітинного рівнів до цілісно­го організму.

Гетеротрофи (від грец. heteros — інший, trophe — живлення) — організми, які живляться готовими органічними речовинами.

Гігієна (від грец. hygienos — здоровий) — наука, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників довкілля та виробництва на здоров'я людини

Гіпервітаміноз (від грец. hyper над, від лат. vita життя)- хворобливий стан, який виникає за надмірного надходження певного віта­міну до організму.

Гіпертонія (від грец. hyper над, підвищення, від лат. tonus — напруження) — стан підвищеного кров'яного тиску.

Гіповітаміноз (від грец hypo під, пониження, від лат. vita — життя) — хворобливий стан, який виникає за недостатнього надход­ження певного вітаміну до організму.

Гіпотонія (від грец. hypo — під, пониження, від лат. tonus - на­пруження) — стан пониженого кров'яного тиску.

Гломерулонефрит — запальний інфекційно-алергічний процес, що перебігає в обох нирках із переважним ураженням клубочкового апарату.

Гомеостаз (від грец. homoios —- однаковий, stasis — стан) — стан відносної сталості внутрішнього середовища організму за певних умов довкілля та змін в організмі.

Гормони (від грец. hormao — збуджую) — біологічно активні ре­човини, які виробляють залози внутрішньої секреції.

Д

Дендрит (від грец. dendron — дерево) — короткий, дуже розга­лужений відросток нейрона, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини від рецепторів або інших нервових клітин.

Діурез (від грец. diureo — виділяю сечу) — процес утворення і виділення сечі з організму.

Динамічний стереотип — це послідовний ланцюг умовно-рефлекторних актів, які здійснюються в строго визначеному, закріпленому в часі порядкові і є наслідком складної системної реакції організму на складну систему позитивних (тих, що підкріплюються) і негативних (або гальмівних) умовних подразників.

Дистонія -порушення тонусу судин, у результаті чого порушуєть­ся кровообіг і кровопостачання органів.

Домінанта (під на і dominant пануючий) — це панівна ділянка кори великих півкулі, головного мозку, яка залучає до себе збудження з інших центрів, нагромаджує їх і гальмує їхню здатність реагувати на подразники, що за інших умов мани б їх збуджувати.

Е

Екстерорецептори (від лат. ext а зовнішній, receptor — той, що сприймає) — чутливі утворення, що здійснюють сприйняття под­разнень від довкілля.

Ектодерма (від грец. ektos — зовні, derma шкіра) — зовнішній зародковий листок.

Емоції —це суб'єктивний стан людини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх подразників і проявляється в формі пере­живань.

Ендокринологія (від грец. endon — внутрішній, сгіпо — виді­ляю, logos — учення) — наука про залози внутрішньої секреції та їх гормони.

Ендоплазматична сітка (від грец. endon — внутрішній, плазма- оформлене) — система мембран, що утворюють велику кількість каналів, трубочок, цистерн, завдяки чому значно збільшується внутрішня поверхня клітини і поділяється клітина на велику кількість комірок, що відіграє важливу роль у регуляції внутрішньоклітинних ферментних систем, транспорті речовин та перебігу процесів обміну.

Ендокард (від грец. endon — внутрішній, cardia — серце) — внут­рішня сполучнотканинна оболонка серця.

Енергетичний обмін — сукупність реакцій розщеплення склад­них сполук, які супроводжуються виділенням енергії.

Ентодерма (від грец. entos — усередині, derma — шкіра) внутрішній зародковий листок.

Епідерміс (від грец. ері — над, derma — шкіра) — зовнішній шар шкіри, утворений епітеліальною тканиною.

Епікард (від грец. ері — над, cardia — серце) — зовнішня спо­лучнотканинна оболонка серця.

Епітеліальна тканина, або епітелій (від грец. ері над, thele — сосочок) — тканина, що складається і клітин, які щільно прилягають одна до одної і вкривають тіло ззовні, вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів, а також утворюють більшість залоз.

Еритроцити (від грец. erythros червоний, kytos клітина) клітини крові, які здійснюють транспорт газів.

І

Імунітет (від лат. immunitas — звільнення від будь-чого) — су­купність захисних механізмів організму проти чужорідних чинників - бактерій, вірусів, отрут.

Інтерорецептори (від лат. interior — внутрішній, receptor той, що сприймає) — чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішньо­го середовища організму.

К

Капіляри (від лат. capillaris — волосяний) — найдрібніші крово­носні судини, що пронизують органи й тканини організмів із замкненою кровоносною системою.

Карієс (від лат. caries — гниття) — процес руйнування зуба.

Каріоплазма (від грец. karyon — ядро, plasma — оформлене) — вміст клітинного ядра, оточений ядерною оболонкою.

Каріотип (від грец. karyon — ядро, typos — форма) — сукупність ознак хромосомного набору (кількість хромосом, їхня форма і розміри).

Катаболізм (від грец. katabole — руйнування), або дисиміляція, — сукупність ферментативних реакцій в живому організмі, у результаті яких відбувається розпад органічних речовин на простіші сполуки із вивільненням значної кількості енергії, потрібної для життя організму.

Клітина (від грец. kytos — клітина) — основна структурна і функці­ональна одиниця всіх живих організмів, елементарна біологічна система.

Комплекс Гольджі — складається із системи плоских замкне­них мішечків-цистерн, великих вакуоль і дрібних міхурців, обмежених мембранами, і забезпечує зберігання, пакування і транспорт речовин, синтезованих на мембранах ендоплазматичної сітки або ним самим.

Концентрація, або зосередженість, уваги означає, що всі дум­ки і дії людним зосереджені на чомусь одному, що на даний момент найбільше її цікавить.

Косметика (під і pen kosnwtic мистецтво прикрашання) — комплекс заходів та індивідуальних засобів, спрямованих на поліпшення зовнішності людини.

л

Лейкопенія — зменшення кількості лейкоцитів у крові нижче норми.

Лейкоцити (від грец. leukos білий, kytos клітина) — без­барвні ядерні клітини крові, які виконують захисні функції, забезпечую­чи імунні реакції організму.

Лізосоми (від грец. lysis — розчинення, soma — тіло) — одномембранні органели клітини з високим вмістом ферментів, здатних роз­щеплювати органічні речовини, бактерії, відпрацьовані елементи клітин­них структур.

Лімфа (від лат. lympha — чиста вода, волога) — це рідка тканина організму, що міститься у його лімфатичній системі.

Лімфоцити (від лат. lympha — чиста вода, волога, від грец. kytos — клітина) —лейкоцити, які утворюються у лімфовузлах і селезінці.

M

Медіатор (від лат. mediator — посередник) — фізіологічно ак­тивні речовини, завдяки яким в нервовій системі відбуваються контактні міжклітинні взаємодії; виробляються нервовими і рецепторними кліти­нами.

Медицина — наука, що вивчає причини і механізми розвитку хво­роби, різні її прояви, методи лікування.

Мейоз (від грец. meiosis — зменшення) — поділ клітини, при яко­му відбувається зменшення кількості хромосом удвічі, причому з однієї диплоїдної клітини утворюються чотири гаплоїдні.

Меланін (від грец. melanos — чорний) — пігмент шкіри, волосся, сітківки ока.

Мембрана плазматична обмежує внутрішнє середовище клітини і виконує різноманітні функції: бар'єрну, обмін речовин, сприй­має подразнення, бере участь у формуванні захисних реакцій (імуніте­ту), забезпечує контакти між клітинами багатоклітинних організмів.

Метаболізм (від грец. metabole — перетворення), або обмін ре­човин, — це сукупність основних функцій організму, яка складається з надходження в організм із навколишнього середовища поживних речо­вин і кисню, їх змін у клітинах організму та виділення з клітин організму продуктів обміну.

Міокард (від грец. myos — м'яз, cardia — серце) — м'яз серця.

Міозин — скоротливий білок, який функціонує у скелетних м'язах.

Міофібрили (від грец. myos м'яз, ново лат. fibrilla — волокон­це, нитка) — скоротливі нитки її саркоплазмі посмугованих м'язових волокон, які забезпечують м'язове скорочення.

Мітоз (від'грец. mitos — нитка) — непрямий поділ клітини, при якому з однієї материнської диплоїдної клітини утворюються дві іден­тичні дочірні диплоїдні клітини.

Мітохондрії (від грец. mitos — нитка, chondrion — зернятко) — органели клітин рослинних і тваринних організмів у вигляді округлих

тілець, паличок, ниток, що забезпечують вироблення, нагромадження і розподіл енергії в клітині.

н

Недокрів'я — хворобливий стан, ознакою якого є брак еритро­цитів та гемоглобіну.

Нейрон (від грец. neuron — нерв) — нервова клітина.

Нефрит (від грец. nephros — нирка, it — запалення) — запалення нирки.

Нефрон (від грец. nephros — нирка) — основна структурно-фун­кціональна одиниця нирки, що складається з ниркового клубочка, кап­сули, звивистих і прямих канальців, збиральних трубочок.

Нуклеоплазма (від лат. nucleus — ядро, від грец.plasma — офор­млене) — те саме, що й каріоплазма.

о

Обмін речовин, або метаболізм (від грец. metabole — перетво­рення), це складний біологічний процес, пов'язаний з надходженням у організм із навколишнього середовища поживних речовин і кисню, пе­ретворенням їх у клітинах організму, засвоєнням та виділенням з клітин організму кінцевих продуктів розпаду

Обсяг уваги — це кільки п. предметів або явищ, які одночасно можуть бути охоплені увагою і сприйняті у найкоротший час.

Овогенез (від грец. oon - яйце, genesis - розвиток) — процес утворення жіночих статевих клітин.

Окістя — тонка сполучнотканинна оболонка кістки.

Онтогенез (від грец. ontos — існуючий, genesis — розвиток, по­ходження) — індивідуальний розвиток живого організму з моменту за­родження до природної смерті. Термін запропонував німецький вчений Е. Геккель (1866 р.).

Орган (від грец. organon — орган, знаряддя, інструмент) — час­тина тіла, що має певну форму, будову, місце у тілі та виконує одну або кілька функцій.

Органели (від грец. organon — орган, знаряддя, інструмент) - постійні структурні компоненти клітини, що виконують життєво необхідні функції.

Організм (від лат. organizo — влаштовую) — це цілісна іншим іч на система, яка забезпечує всі основні життєві процеси.

Органічні речовини — це такі речовини, які мають скелети з ковалентно зв'язаних атомів вуглецю.

Основний обмін — найменша кількість енергії, яка витрачається організмом для підтримання життя в стані повного м'язового сію кою натщесерце і при температурі довкілля близько 20-22°С.

Остеон (від грец. osteon — кістка) — структурна одиниця компактної речовини кістки.

Остеоцити (від грец. osteon — кістка, kytos — клітина) — кліти­ни кісткової тканини.

Охрястя — зовнішній сполучнотканинний шар хряща.

п

Пам'ять властивість живої матерії, завдяки якій живі організ­ми здатні сприймати зовнішні дії, закріплювати, зберігати і відтворюва­ти одержану інформацію.

Парасимпатична нервова система (від лат. префікса para — суміжність, sympathes — співчутливий, співдружний) — відділ вегета­тивної нервової системи, що забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скоро­чення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров'яний тиск).

Педикульоз — захворювання, що спричиняється головною або платяною вошею.

Переключність уваги — це активний процес, який полягає у здат­ності людини за потреби міняти фокус своєї зацікавленості з одного пред­мета чи явища на інші.

Перикард (від грец. peri — навколо, cardia — серце) — еластич­на навколосерцева сумка.

Перистальтика (від грец.peristaltikos — стискуючий) — ритміч­ні хвилеподібні скорочення шлунка та кишечнику, що здійснюють

подрібнення, перемішування харчової кашки та просування її вздовж травного тракту.

Пієлонефрит — інфекційне захворювання нирок, пов'язане з інфекцією сечовивідних шляхів, тобто з висхідною інфекцією.

Пізнавальна діяльність — це процес відображення у психіці лю­дини предметів та явищ навколишнього середовища, на 'рунті якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності.

Пластичний обмін — сукупність реакцій синтезу, що забезпечу­ють ріст клітин і поновлення їхнього хімічного складу.

Плацента (від лат. placenta — пиріг) — орган, що забезпечує зв'язок між зародком та організмом матері в ході внутрішньоутробного розвитку.

Працездатність це здатність людини розвинути максимум енергії та, економічно втрачаючи її, досягти поставленої мети, якісно виконуючи розумову і фізичну роботи.

Пропріорецептори (від лат. proprius — власний, особливий, receptor — той, що сприймає) — чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Пульс — це ритмічне коливання стінки артерії у такт скорочення серця.

Р

Реабсорбцій (від лат. re - префікс, який означає протилежну дію, absorption – поглинання) зворотне всмоктування води і розчинених у ній речовин первинної сечі, що переміщується по канальцях.

Реанімацій (від лаг. reanimation - повернення до життя) — це низка термінових заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму.

Регенерація (від лат. regeneratio — відновлення) — відновлення організмом утрачених чи пошкоджених органів або тканин.

Рецептор (від лат. receptor — той, що сприймає) — чутливе пе­риферичне нервове закінчення, яке сприймає подразнення та перетво­рює його на нервові імпульси; перша ланка рефлекторної дуги.

Рефлекс (від лат. reflexus — відбиття) — реакція організму за участю нервової системи на подразнення.

Рефракція — це заломлювальна здатність ока при спокої акомо­дації, тобто коли кришталик максимально сплощений.

Ріст — збільшення розмірів організму людини або окремих його частин і органів унаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їх лінійного розтягування та внутрішньої диференціації.

Рибоза (С₅Н₁₀О₅) — моносахарид з групи пентоз. Рибоза вхо­дить до складу рибонуклеїнових кислот та інших важливих біологічних речовин.

Рибосоми (від рибоза і грец. сома — тіло) — немембранні органели клітин рослин і тварин, що містять РНК і здійснюють біосинтез білка.

Риніт (від лат. runos — ніс, Н — запалення) — нежить, запальний процес у слизовій оболонці носової порожнини.

Розвиток — якісні зміни, що приводять до формування людсько­го організму або його різних частин і органів.

Розмноження притаманна всім живим істотам властивість відтворення собі подібних, завдяки чому забезпечуються безперервність і спадковість життя.

с

Саморегуляція — здатність біологічних систем (клітини, організму, біоценозу тощо) автоматично підтримувати сталий стан організму.

Симпатична нервова система (від лат. sumpathes - співчут­ливий) - це відділ автономної (вегетативної) нервової системи, що ре­гулює діяльність кровоносних судин, внутрішніх органів (прискорює і підсилює скорочення серця, розширює зіниці, підвищує кров'яний тиск, підсилює обмін речовин тощо).

Синапси (від грец. synapsis - зв'язок) — спеціалізовані функціо­нальні контакти між збудливими клітинами (нервовими, м'язовими, сек­реторними), які необхідні для передачі і перетворення нервових імпульсів.

Система органів сукупність органів, що взаємопов'язані ана­томічно і функціонально.

Скелет (від грец. skeletos — засохлий) — сукупність твердих тка­нин в організмі, які слугують опорою тіла чи окремих його частин і за­хищають його від механічних пошкоджень.

Сновидіння — це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку.

Соматична нервова система (від грец. soma — тіло) — части­на периферичної нервової системи, яка іннервує мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів — язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.

Сперматогенез (від грец. spernta — сім'я, genesis — розвиток) — процес утворення чоловічих статевих клітин.

Сперматозоїди (від грец. spernta — сім'я, zoon — тварина) — чоловічі гамети.

Сприймання — це відображення в корі головного мозку цілісних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуття.

Стійкість уваги - це той час, протягом якого людина може кон­центрувати увагу па предметі своєї зацікавленості або у зв'язку з необ­хідністю.

Судження - це форма мислення, в якій утверджується або запе­речується наявність у предметах і явищах тих чи інших ознак, власти­востей, зв'язків або відношенні, між ними

т

Темперамент — це індивідуальна особливість людини, що про­являється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваже­ності, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

Тканина (лат. textus) — система клітин та міжклітинної речови­ни, об'єднаних спільною функцією, будовою та походженням.

Травлення — сукупність процесів, що забезпечують механічне та хімічне розщеплення їжі на компоненти, які можуть засвоюватись організмом та включатись в обмін речовин.

Травма — це порушення цілісності та функції тканин (органів) унас­лідок зовнішнього впливу.

Травна система — це комплекс органів, які забезпечують над­ходження в організм і перетворення їжі та води у ньому на прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватись або виводитись.

Трахеїт (від трахея, it — запалення) — запалення трахеї.

Тромб (від грец. thrombos — згусток) — щільний згусток крові, що закупорює кровоносну судину.

Тромбоз (від грец. thrombos - згусток) процес закупорювання судин тромбом.

Тромбоцити (від грец. thrombos згусток, kytos - клітина) формені елементи крові, які містять важливий чинник згортання крові й забезпечують процеси зсідання крові, запобігаючи крововтратам при пошкодженні стінок кровоносних судин. У ссавців тромбоцити це окремі частки велетенських клітин червоного кісткового мозку, позбав­лені ядер.

Туберкульоз (від лат. tuberkulum — горбик) — тяжке хронічне інфекційне захворювання, спричинене туберкульозною паличкою.

Увага спрямованість психічної діяльності людини на певні пред­мети або явища дійсності за умови абстрагування від усього іншого.

Умовивід одна з основних форм теоретичного мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове, з одного знання набувається інше.

Уявлення чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуття.

Ф

Фагоцити (від і реї і phages — той, що пожирає, kylos клітина) загальна назва рухливих клітин багатоклітинного організму, що здатні захоплювати та перетравлювати мікроорганізми, зруйновані клітини та сторонні тіла.

Фагоцитоз (від грец. phagos гой, що пожирає, kylos кліти­на) — процес поглинання та перетравлення мікроорганізмів, зруйнова­них клітин та сторонніх часток одноклітинним організмом або особли­вими клітинами (фагоцитами) багатоклітинного організму.

Ферменти - певний клас білків, що прискорюють біохімічні реакції.

Фібрин — згортувальний білок крові.

Фібриноген — неактивний попередник фібрину.

Фізіологічні системи — це анатомічне або функціональне об'єд­нання органів, які в організмі виконують спільну функцію.

Фізіологія (від грец. physis — природа, logos — учення) - наука про функції живого організму як єдиного цілого, про процеси, що відбу­ваються в ньому на всіх його структурних рівнях: клітинному, тканинно­му, органному, системному і організменому.

Філогенез (від грец. philon — рід, genesis — розвиток, походжен­ня) — історичний розвиток окремих видів, родів, родин та інших систе­матичних груп органічного світу. Термін запровадив німецький біолог - еволюціоніст Ернст Геккель (1866).

Функціональні системи — взаємоузгоджене об'єднання різних органів і фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного для організму пристосувального результату.

X

Харчування це сукупність механічних, фізичних та хімічних процесів, що сприяють засвоєнню організмом поживних речовин, по­трібних для підтримання життя, здоров'я та працездатності людини.

Холецистит — запалення жовчного міхура.

Хондроцити (від грец. chondros хрящ, kytos — клітина) — клітини хрящової тканини.

Хроматида (від грец. chroma колір) одна з двох поздовжніх структурних одиниць хромосоми.

Хромосоми (від грец. chroma — колір, soma тіло) — найваж­ливіші структури ядра клітини, що забезпечують передачу спадкової інформації від клітини до клітини та від покоління до покоління, а також реалізацію цієї інформації в процесі індивідуального розвитку в організмі. Вперше описав і запропонував цей термін німецький анатом і гістолог В. Вальдейєр (1888 p.).

Хронологічний вік — це період (у роках, місяцях, днях), прожи­тий від дня народження до певного відлічуваного моменту.

ц

Центромера (від лат. центрум — середина, грец. мерос — час­тина) — первинна перетяжка хромосоми, що ділить її на два плеча.

Цинга - захворювання, спричинене нестачею в організмі вітаміну С.

Цитокінез (від грец. kytos клітина, kinesis — рух) — процес поділу материнської клітини на дві дочірні шляхом утворення клітинної перегородки.

Цитологія (від грец. китос - клітина, логос — учення) — наука про клітину.

Цитоплазма (від грец. kytos клітина, plasma оформлене) — це внутрішнє середовище клітини, яке являє собою неоднорідну колоїд­ну речовину з розміщеними в ній ядром і органелами.

я

Ядро (від лат. nucleus ядро, від грец. karion ядро) — скла­дова частина живої клітини, яка зберігає спадкову інформацію, передає її дочірнім клітинам під час поділу і керує життєвими процесами.

Зміст

Дата добавления: 2015-07-18