Читайте также:
|
|
Промисловим джерелом сировини для одержання слизуватих речовин є листя подорожника великого і бурі водорості.
Плантаглюцид (Plantaglucidum). Сумарний препарат, одержаний з листя подорожника великого (Plantago major L.), який містить суміш полісахаридів, відновлювальних цукрів і галактуронову кислоту. Запропонований для лікування хворих гепацидними гастритами, а також виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки з нормальною або зниженою кислотністю. Застосовують у період загострення і для профілактики рецидивів.
Екстракцію листя подорожника великого проводять ремаце-рацією в поєднанні з кип'ятінням.
Сировину в екстракторі спочатку обробляють гострою парою протягом 20—22 хв. Потім заливають гарячу воду 87—90 °С, кип'ятять 35—40 хв, настоюють 3—4 год і витяжку подають у збірник (перший злив). Сировину повторно заливають гарячою водою, кип'ятять 30—35 хв і настоюють 2 год. Отриману витяжку (другий злив) об'єднують із першою. Об'єднані витяжки фільтрують і подають у плівковий випарний апарат. Упарювання витяжки проводять при температурі 52—55 °С при розрідженні 80— 93 кПа до 1/10 початкового об'єму.
Осадження комплексу водорозчинних речовин з упареного екстракту проводять трикратною кількістю етанолу, додаючи його в реактор поступово при безперервно діючій мішалці. Слизуватий
осад, який виділився, відстоюють, надосадову рідину переміщають у збірник за допомогою вакууму, а суспензію, яка залишилася, фільтрують на фільтр-пресі. Як фільтрувальний матеріал використовують лавсанову тканину ТЛФ-300. Віджимання осаду на фільтрі під тиском 0,8—1 мПа дозволяє знизити його вологість до 30—35 %. Остаточне висушування плантаглюциду проводять у вакуум-сушильній шафі при температурі 50—60 °С і розрідженні 80—90 кПа до вмісту вологи не більше 10 %.
Плантаглюцид — порошок сірого кольору, гіркуватий на смак, розчинний у воді з утворенням слизу. Випускають у формі гранул у флаконах по 50 г. Зберігають у сухому, захищеному від світла місці.
Ламінарид (Laminaridum). Сумарний препарат, отриманий із морської капусти — ламінарії (Laminariri), який містить суміш полісахаридів із білковим компонентом і солі альгінових кислот. Застосовують, головним чином, при хронічних запорах (із спастичними явищами). Препарат не має різкої розслаблювальної дії, не подразнює кишечник і не викликає явищ звикання. Ламінарид набухає в шлунково-кишковому тракті, збільшуючись в об'ємі більше ніж у 10 разів. Завдяки цій властивості підсилюється перистальтика шлунка і кишечнику і прискорюється просування їх вмісту.
Витягування полісахаридів здійснюють протитечійною екстракцією в батареї дифузорів.
Для видалення мінеральних домішок з рослинної сировини безпосередньо в дифузорі перед екстрагуванням проводять промивання сировини холодною питною водою. Екстракцію діючих речовин з морської капусти здійснюють методом протитечійної екстракції в батареї з чотирьох дифузорів, оснащених паровою оболонкою. Як екстрагент використовують гарячу воду 85—95 °С у співвідношенні екстрагент—сировина (400: 30). Вищезазначену температуру підтримують 25—35 хв водяною парою через парову рубашку.
Паралельно з настоюванням сировини в першому дифузорі проводять попереднє промивання сировини — сланей ламінарії в другому дифузорі. Після закінчення часу настоювання сировини в першому дифузорі заповнюють гарячим екстрагентом другий дифузор шляхом подачі його насосом із збірника, заповнення ведуть до появи витяжки з повітряного клапана дифузора.
Кожний дифузор нагрівають до температури 85—90 °С і настоюють протягом 25—35 хв при постійній температурі. Паралельно готують і екстрагують третій дифузор. Потім включають насос і гарячою водою витискають витяжку з першого дифузора в другий, із другого в третій. Заповнюють екстрагентом усі три дифузори таким чином, щоб витяжка з'явилась з повітряного клапана
третього дифузора, вміст трьох дифузорів нагрівають до температури 85—95 °С і залишають батарею для настоювання на 25— 35 хв. Після закінчення часу настоювання витяжку з третього дифузора збирають у збірник, витісняючи за допомогою насоса витяжку із першого в другий, із другого в третій дифузори при постійній подачі свіжого екстрагента в перший дифузор. У момент одержання готового продукту з останнього третього дифузора перший відключають і завантажують запасний четвертий, чистий екстрагент подають на сировину другого дифузора, що'стає першим, а готовий продукт одержують із запасного четвертого дифузора, який стає останнім за тією ж технологією. Подальше підключення головних дифузорів (із свіжою сировиною) і відключення хвостових дифузорів (із відпрацьованою сировиною) продовжують у такій же послідовності. Діюча в режимі батарея складається з трьох дифузорів, зайнятих екстрагуванням, і четвертого, що перевантажує і промиває рослинну сировину.
Об'єднані витяги зі збірника передають на упарювання в пінний випарник.
Осадження полісахаридів із концентрованої витяжки проводять у реакторі двократною кількістю 85 %-вого етилового спирту при температурі 50 °С (перше заливання етанолу). Після першого заливання спиртом вміст реактора устоюють 3 год. При нормальному осадженні ламінарид має осідати дрібнодисперсним осадом. Повнота осадження вважається достатньою, якщо при змішуванні рівних кількостей маточного розчину (надосадової рідини) і 96 % -вого етилового спирту не спостерігається випадання суми полісахаридів. Якщо повнота осадження не досягнута, додають ще необхідну кількість 85 %-вого етанолу. Надосадову рідину — маточний розчин — передають далі на ректифікацію.
На друге заливання (перше промивання) застосовують етанол міцністю не менше 92 % і в тому ж співвідношенні, тобто у перерахуванні на двократний об'єм спирту до об'єму концентрату.
Друге устоювання проводять протягом 2 год. Маточний розчин — промивний спирт після другого устоювання (якщо він міцністю не менше 85 %) можна використовувати на перше заливання для осадження наступної порції концентрату. Для кращого осадження полісахаридів необхідно провести третє заливання (друге промивання) і брати для нього етанол в кількості, рівній масі вихідної сухої сировини.
Суспензію осаду ламінариду передають із реактора осадження на нутч-фільтр. Висушування вологого осаду ламінариду проводять у вакуум-сушильній шафі при температурі 55—65 °С протягом 10—12 год. Висушений корж ламінариду здрібнюють на відцентровому млині. Випускають у гранулах по 50 г. Зберігають у сухому, прохолодному місці.
На стадії очищення витяжки культуральні рідини піддають послідовній обробці, метою якої є виділення комплексу діючих речовин у нативному стані або індивідуальних БАР, вільних від супутніх речовин. Прийоми та способи очищення БАР дуже різноманітні й індивідуальні. Необхідність застосування конкретного методу залежить від початкових властивостей витяжки або культуральної рідини (в'язкості, концентрації продукту, наявності домішок і небажаних нерозчинних речовин), а також від необхідного ступеня чистоти і кінцевої форми продукту (кристалічна речовина, його концентрований розчин, висушений порошок і т. д.). Неочищений продукт можна виділити, наприклад, упарюванням витяжки або культуральної рідини після екстрагування.
Послідовність стадій очищення при одержанні високоочище-них БАР має такий порядок:
1. Відділення нерозчинних речовин. Для цього, як правило, застосовують фільтрування, центрифугування, відстоювання, седиментацію і декантацію.
2. Очистка БАР. На стадії очищення БАР зазвичай відбувається відділення домішок, а також подальше концентрування продукту. Для цього найчастіше застосовують фракційне осадження, екстракцію в системах рідина — рідина, розділення за допомогою мембран, різні сорбційно-хроматографічні методи.
3. Остаточне очищення БАР. У межах такої технології зазвичай застосовують центрифугування, кристалізацію, висушування розпиленням, ліофілізацію (виморожування) або відгін органічного розчинника.
8.1. МЕТОДИ ОСАДЖЕННЯ БАР 13 РОЗЧИНІВ
Осадження білків, камедей, слизів, пектинів з водних розчинів ґрунтується на зміні їх розчинності при додаванні значних кількостей певних речовин. Так, при додаванні у витяжку розчину електроліту утворені іони електроліту гідратуються,
зневоднюючи молекули біополімеру. При цьому зникає захисний гідратний шар молекул, спостерігається злипання частинок і осадження біополімеру. Висолювання дуже широко застосовується для очищення білкових гормонів (підшлункової, щитовидної і паращитовидних залоз та гіпофіза), стероїдних гормонів, ферментів слизової оболонки шлунка і підшлункової залози, продуктів біосинтезу, простагландинів (ПГЕ^ із плазми крові людини.
Необхідно враховувати і той факт, що різні солі мають різні висолювальні властивості. Ще в 1889 році Гофмейстер відзначив, що найбільш ефективно білки осаджуються в присутності солей із багатозарядними аніонами і катіонами. Ряди іонів Гофмейстера (або ліотропні ряди), в яких іони розташовані приблизно за порядком зменшення висолювальної спроможності, виглядають таким чином:
Аніони: Катіони:
цитрат, тартрат, F", HPO;, Th4+, Al3+, H+, Ba2+, Sr2+,
CHgCOO-, BrO3, СІ", ClO3, Br", Ca2+, Mg2+, C1+, Pb+, NH4+, K+,
NO", ClO;, CNS- Na+, Li+.
Для осадження високомолекулярних сполук найчастіше застосовують добре розчинні у водних середовищах амонію сульфат і натрію хлорид, хоча ряди Гофмейстера показують, що для цих цілей можна використовувати й інші солі.
Серед реагентів, здатних специфічно зв'язувати та осаджувати, наприклад ферменти, значну роль відіграють розчинні синтетичні або природні полімери і поліелектроліти. При одержанні ферментів, зокрема гідролазу, із культуральних рідин рекомендовано використовувати танін і білкові добавки: желатин, казеїн, сироватку, пектин або желатозу з додаванням таніну.
Осадження біополімерів здійснюють і органічними розчинниками (спиртом, ацетоном), яке проводиться при охолодженні — це один з поширених способів концентрування розчинів, що містять білки,слизи, пектини.
Він має низку переваг перед висолюванням, зокрема можливість регенерації, що позитивно позначається на економічних показниках технологічного процесу. Однак органічні розчинники пе мають здатності осаджувати білки та інші біополімери.
При виборі конкретного методу осадження необхідно враховувати не тільки ступінь збагачення і витрати на осадження, але і необхідний ступінь чистоти біополімеру.
Відомо, що осадження білка залежить від низки чинників, що впливають на їх розчинність, в основному від величини pH і концентрації розчину. Найменша розчинність спостерігається при pH, рівному p/, величині, специфічній для кожного індивідуального білка. Через те що при p/ результуючий заряд молекули білка дорівнює нулю, а при інших значеннях pH молекули білка мають той або інший заряд, то сили електростатичного відштовхування
між молекулами розчиненої речовини мінімальні при pJ. Такий механізм припускає можливість розділення білків з різними ізо-електричними точками шляхом фракційного осадження; при даному pH будуть осаджуватися білки, pI яких найбільш близький цьому pH (якщо інші характеристики білків, наприклад молекулярна маса, близькі).
Зміною pH складну суміш білків розділяють на фракції, які
містять різні білки.
У той же час багато білків при занадто високих або занадто низьких значеннях pH можуть денатуруватися. 3 цієї причини найчастіше застосовують інший метод осадження — висолювання.
Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 247 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Технологія препаратів серцевих глікозидів | | | РОЗДІЛЕННЯ БАР ЗА ДОПОМОГОЮ МЕМБРАН |