Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Система конституційного права

Читайте также:
  1. DСистема dи dвиды dгосударственных dгарантий dгражданских dслужащих
  2. DСистемаdиdвидыdгосударственныхdгарантийdгражданскихdслужащих
  3. I. 2. Ренин-ангиотензин-альдостероновая система и ингибиторы АПФ.
  4. I. Понятие, предмет, система исполнительного производства
  5. I. Система цен на акции
  6. I. Система экономических показателей
  7. I. Члены партии, их обязанности и права

Система конституційного права - це складна, структурована, динамічна система, якій властиві певні закони, принципи побудови та функціонування. Вона охоплює принципи конституційного права, його інститути та норми.

Принципи конституційного права - це основні засади, виражені в змісті цієї галузі права, відповідно до яких вона формується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

У конституційному праві виділяють:

1) загальні принципи, що декларуються конституціями: народний суверенітет, народне представництво, розподіл влади, рівноправ'я, невідчужувані права. Ці принципи не формулюють конкретних прав та обов'язків і не завжди забезпечені правовими санкціями, однак вони мають ключове значення для багатьох конституцій но-правових норм;

Принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: незалежність депутатів від виборців, судовий захист конституційних прав тощо1.

Інститут конституційного права - це основна складова системи конституційного права, яка об'єднує відносно відособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'язаних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чи елементи суспільних відносин, визначених конституційним правом2.

Як правило, до конституційно-правових інститутів відносять інститути:

- основ конституційного ладу;

- громадянства;

- основ правового статусу людини і громадянина;

- територіального устрою;

- виборчого права;

- системи державної влади;

Системи місцевого самоврядування.

Існує точка зору, відповідно до якої важливу роль у формуванні змісту державно-правових інститутів відіграє практика. Так, С. А. Авакьян зазначає, що навіть за відсутності належної кількості правових приписів практика все ж забезпечує існування конституційно-правового інституту.

Межі такого поняття, як правовий інститут, і в теорії, і на практиці дуже рухомі. Так, К. І. Козлова зауважує, що це поняття може означати і досить вузьку групу однорідних, близьких за змістом норм, і значно більш широку їх групу аж до максимально великих правових утворень.

О. М. Кокотов пропонує об'єднувати інститути конституційного права в Загальну та Особливу частини. На його думку, Загальна частина - це сукупність конституційних принципів, що поширює свою дію на всі складові даної галузі. Особлива частина включає державне, муніципальне право та громадянсько-публічне право6. Серед українських авторів думку про необхідність поділу конституційного права України на Загальну та Особливу частини відстоюють, зокрема, О. В. Скрипник, В. Федоренко.



Однак, на наше переконання, такий поділ може бути застосований лише до науки та навчальної дисципліни конституційного права України. Щодо галузі права, то чинне законодавство України не містить масиву норм, які б уможливлювали таке розмежування, оскільки інститути предмета і методу конституційного права, принципів конституційного права, системи конституційного права, джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності об'єктивно можна виокремити лише в межах науки та навчальної дисципліни конституційного права.

Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють:

1) підгалузі права (парламентське, виборче право тощо) - це об'єднання генеральних інститутів та інших елементів системи конституційного права;

2) генеральні інститути це інститути, які охоплюють значне за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи (наприклад, інститут основ конституційного ладу України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина, інститут державної влади тощо);

Загрузка...

3) основні інститути - це інститути, які, на відміну від генеральних, об'єднуються за більш однорідними правовими ознаками - мають вужчу і конкретизованішу предметно-функціональну спеціалізацію правового регулювання, не використовують увесь арсенал прийомів і засобів конституційно-правового регулювання тощо;

4) субінститути, що мають усі ознаки, притаманні класичним інститутам права, але ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів можна віднести інститут притягнення депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатського запиту тощо;

5) одноелементні інститути є найдрібнішим об'єднанням норм конституційного права. їм властивий незначний вміст нормативного матеріалу, обмежений регулятивний вплив на елементи суспільних відносин та вузька функціональна спрямованість. У більшості випадків одноелементні інститути не належать до складу субінститутів та основних інститутів конституційного права, а займають периферійне місце в складі генеральних інститутів (інститут державного герба, інститут державного прапора, інститут повторних виборів тощо);

Міжгалузеві інститути, що утворюються на межі взаємодії конституційного права з іншими галузями права (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої кампанії тощо).

У сучасній науці конституційного права України обґрунтовується теорія багатоаспектної (багатовимірної) системи конституційного права України, яка, на противагу поширеній піші лінійній систематиці конституційно-правових норм і інститутів, передбачає існування послідовних рівнів конституційного права (природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, національного та міжнародного права), які, своєю чергою, охоплюють інститути і норми конституційного права і регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України2.

На наш погляд, на сьогодні актуальним є порушення питання про виокремлення конституційно-процесуального права України у самостійну галузь права. Розглянемо аргументи, які свідчать на користь цього.

По-перше, Конституція України містить значну кількість процесуальних норм щодо внесення змін до Конституції України, вступу на пост новообраного Президента України, призначення Прем'єр-міністра України, формування уряду і припинення його діяльності, дострокового припинення повноважень Президента України у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту, призначення суддів Конституційного Суду України тощо. Наявність великої кількості процесуальних норм пояснюється тим, що конституції не можуть бути документами, які реально працюють, якщо містять тільки матеріальні норми.

По-друге, процесуальні норми, які формують механізм реалізації матеріальних конституційних норм, домінують у тексті законів - джерел конституційного права України. Наприклад, чинними законами врегульовано такі конституційно-процесуальні відносини, як порядок підготовки і проведення виборів, референдумів, статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, порядок діяльності Кабінету Міністрів України, повноваження, порядок обрання і діяльності Конституційного Суду України тощо.

По-третє, конституційно-процесуальні норми - це не статичні норми, які не мають застосування. Навпаки, вони спрямовані на безпосередню реалізацію, причому здебільшого саме у межах конституційного поля (у вузькому значенні, тобто мається на увазі предмет конституційного права), а не поля інших галузей права.

По-четверте, активна діяльність Конституційного Суду України, яка також відбувається на основі процесуальних норм відповідного закону, дає досить позитивні результати, які необхідно враховувати.

Отже, предмет конституційно-процесуального права утворюють конституційно-процесуальні відносини, врегульовані конституційно-процесуальними нормами. Зазначені відносини можна об'єднати в такі блоки.

Процес прийняття конституції та внесення до неї змін. Так, чинна Конституція України передбачає можливість зміни її змісту. Порядок внесення змін визначається низкою процесуальних норм, що містяться як у Конституції України (Розділ XIII) та поточному законодавстві (наприклад, у законах України "Про Конституційний Суд України" та "Про Регламент Верховної Ради України"), так і в рішеннях Конституційного Суду України (наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № 6-рп/2008 у справі про прийняття Конституції та законів України на референдумі).

Конституційно-процесуальні основи правового статусу особи. Практично всі нормативно-правові акти, що існують у зазначеній сфері, прийняті порівняно недавно і містять значну кількість виключно процесуальних норм, що стосуються механізму вирішення справ про набуття і припинення громадянства, статусу біженця, порядку в'їзду, перебування в Україні, транзитного проїзду через територію країни та виїзду з неї іноземних громадян та осіб без громадянства тощо. Особливий інтерес у цьому блоці відносин представляють ті з них, що виникають у процесі реалізації основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

Адміністративно-територіальний процес. Це конституційно-процесуальні відносини, що опосередковують стадії адміністративно-територіального процесу, а саме: реалізацію ініціативи проведення адміністративно-територіального перетворення, підготовку необхідних матеріалів і проекту правового акта з адміністративно-територіального перетворення, оформлення документів і, нарешті, власне адміністративно-територіальне перетворення.

Виборчий і референдний процеси. Виборчий процес, як про нього зазначається у профільних законах, - це здійснення його суб'єктами виборчих процедур, передбачених цими законами. В Україні законодавчого визначення референдного процесу немає. В науковій літературі пропонується розуміти це поняття в об'єктивному та суб'єктивному значеннях. В об'єктивному референдний процес - це інститут конституційного права, що об'єднує конституційно-правові та інші галузеві норми права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з ініціюванням, організацією та проведенням всеукраїнського і місцевих референдумів, а також реалізацією їх рішень. У суб'єктивному значенні референдний процес слід розуміти як сукупність нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь у референдумі. Поза сумнівами, більшість цих відносин має процедурний характер, отже, регулюється процесуальними нормами.

5. Конституційні процедури здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Зазначений блок правовідносин пов'язаний з процесуальними питаннями формування та організації діяльності законодавчих, виконавчих та судових органів державної влади та органів місцевого самоврядування. До цього блоку також відносять процесуальні відносини, що опосередковують статус парламентарів та депутатів місцевих рад.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 118 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Кримінологічна характеристика насильницьких некорисливих злочинів | Причини й умови вчинення насильницьких некорисливих злочинів | Попередження насильницьких некорисливих злочинів | Кримінологічна характеристика корисливих злочинів проти приватної власності | Причини й умови, що детермінують корисливі злочини проти приватної власності | Попередження корисливих злочинів проти приватної власності | Кримінологічна характеристика необережних злочинів | Необережні злочини | Кримінологічна характеристика і попередження необережних автотранспортних злочинів | Семаков Г. С. Криминология: Курс лекций. — К., 1999. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Предмет та метод конституційного права| Поняття, ознаки та види норм конституційного права

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.011 сек.)