Граматична система мови. б вона працювала

б вона працювала. Хай вона працює. Вона працюй, [а він тільки їсть та вилежується].

Як і в морфології (пор. рос: ти победишь, он побе-дит, я?), синтаксичні парадигми бувають повні і не­повні. Повнота парадигми простого речення залежить від його граматичної структури і від лексичного напов­нення структури. Так, скажімо, речення Перемога — це чудово має не восьмичленну (повну) парадигму, а неповну чотиричленну: Перемога — це чудово. Пере­мога — це було чудово. Перемога — це буде чудово. Перемога — це було б чудово. Тут відсутні такі форми ірреальних способів, як обов'язковість, бажальність, спонукальність. Речення Цвісти садам має всього ли­ше двочленну парадигму — теперішній час (Цвісти садам) і бажальний спосіб (Цвісти б садам) [ПІведо-ва 1967: 7 і наст.; Грамматика современного русского литературного язьїка 1970: 577 і наст.].

Існує ще одна концепція парадигми речення, за якою до однієї парадигми належать речення, які спів­відносяться з одним і тим самим денотатом, тобто є синонімічними. Такий парадигматичний підхід до ре­чення характерний для напряму логічної семантики в синтаксисі.

Поняття парадигматики речення широко використо­вують як у конструктивному, так і в комунікативному синтаксисі. Як правило, парадигматичний підхід засто­совують у вивченні простого речення. Складне речення характеризується за іншими параметрами (тут визна­чальними є зв'язки між предикативними частинами). Водночас треба зазначити, що складне речення не є ме­ханічним об'єднанням двох чи більше простих. Всту­паючи в певні синтаксичні відношення, одна з частин може зазнавати таких структурних змін і мати таку структурну організацію, яка простим реченням не влас­тива. У позиційній схемі складного речення особливий порядок слів, є позиції для сполучників, сполучних і співвідносних слів, часток, дейктичних (вказівних) слів та інших спеціалізованих засобів вираження зв'язку. Комунікативний тип складного речення, за Г. Кржиж-ковою, визначається головною частиною.

Побудова (синтагматична організація) речення під­порядкована його двом функціям — номінативній і ко­мунікативній. Номінативна функція пов'язана з по-значуваною реченням ситуацією (подією), тоді як ко­мунікативна — з виділенням у висловленні ядра і теми

Теорія мови

повідомлення. Відповідно до цих двох аспектів речен­ня у функціональному синтаксисі стали розрізняти но­мінативний (семантичний) синтаксис і комуніка­тивний синтаксис.

Для номінативного (семантичного) синтаксису важ­ливим є поняття пропозиції. Пропозиція — це семан­тичний інваріант, спільний для всіх членів модальної і комунікативної парадигми речень.

Так, наприклад, речення Командир вручив воїнові орден, Командир нагородив воїна орденом, Командиром вручений орден воїнові передають одну й ту саму інфор­мацію. У пропозиції відображається денотативна ситу­ація. З цього погляду речення — це «драма в мініатю­рі» (Л. Теньєр). Кожний актант і сирконстант (іншими словами, кожна словоформа) в позиційній схемі речен­ня «відіграє» певну роль, позначаючи мовну семанти­ку високого рівня абстракції, як, наприклад, діяч, дія, об'єкт дії, знаряддя дії, місце дії, мета дії тощо. Ч. Філл-мор, який уперше опрацював цю «відмінкову грамати­ку» [Гііітоге 1968: 24—25], виділив такі ролі: агентив (А), датив (Б), інструменталь (І), фактитив (Б*) — пред­мет або особа, що виникають внаслідок дії, локатив (Ь), об'єктив (О). Нині цей перелік ролей дещо змінився, розширився й отримав нове символічне позначення: а£епз, асі, оЬі, іпзіг, Іетр, Іос, ехізі; «буття», іпсер «поча­ток» тощо. Так, скажімо, речення Я відчинив двері клю­чем матиме такий запис у термінах пропозитивної но­мінації: а§епз асі оЬ] іпзіг. Ці семантичні феномени в тій послідовності і в тому наборі, в якому вони вияви­лись у наведеному висловленні, утворюють його (вис­ловлення) пропозицію.

Пропозитивна номінація і позиційна структура ви­словлення не завжди збігаються. У мові існують ре­чення, де в один синтагматичний ряд злиті дві чи біль­ше пропозиції, які обслуговує спільний механізм акту­алізації. Так, зокрема, в реченні Я знав його дитиною реалізовано дві пропозитивні номінації: Я знав його і Він був дитиною. У різних мовах механізми актуалі­зації і номінації ситуації характеризуються різним сту­пенем автономності, взаємозалежності.

З ученням про пропозицію пов'язана теорія глибин­них і поверхневих структур. Глибинна структура — це спосіб абстрактного опису семантичної структури ре­чення, це абстрактна формула, утворена найбільш за­гальними, універсальними елементами смислу. Так,

---

Дата добавления: 2015-07-17