Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Граматична система мови. ня (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні тощо)

Читайте также:
  1. DСистема dи dвиды dгосударственных dгарантий dгражданских dслужащих
  2. DСистемаdиdвидыdгосударственныхdгарантийdгражданскихdслужащих
  3. I. 2. Ренин-ангиотензин-альдостероновая система и ингибиторы АПФ.
  4. I. Понятие, предмет, система исполнительного производства
  5. I. Система цен на акции
  6. I. Система экономических показателей
  7. II. Система показателей, характеризующих доходность акции

ня (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні тощо). Цей розділ називають синтагматичним син­таксисом. Синтаксис речення описує внутрішню структуру, комунікативний тип речень, їхню семан­тику і синонімічні перетворення. Синтаксис речення протиставляється синтагматичному синтаксису як та­кому, що позбавлений комунікативної функції. Таким чином, синтагматичний синтаксис і синтаксис речення — це два абсолютно різних за призначенням і дією меха­нізми мови. Саме неможливість ні звести ці два аспек­ти до одного, ні усунути з опису мови якийсь один із них призвела до виділення двох самостійних розділів — учення про сполучувальні властивості слова і вчення про речення. Представники різних граматичних нап­рямів надають цим розділам нерівноцінного значен­ня. Прибічники загальної (логічної) граматики розг­лядають синтаксис як учення про речення, а прибічники формальної і структурної граматики надають перевагу словосполученню.

Отже, постає проблема визначення основної син­таксичної одиниці. У мовознавстві довго точилася су­перечка, що вважати основною синтаксичною одини­цею — словосполучення чи речення. Дехто значно збільшує кількість основних синтаксичних одиниць, відносячи до них словосполучення, просте речення, ускладнене й складне речення і навіть текст. Однак якщо синтаксис розглядають як окремий цілісний рівень мовної структури, то він подібно до всіх інших мовних рівнів, чи підсистем, повинен мати одну основ­ну одиницю. У мовознавстві здавна намагалися знайти таку одиницю. Для П. Ф. Фортунатова це — словоспо­лучення (він уважав, що речення — всього лише різно­вид словосполучення); для Ф. де Соссюра — синтагма, що по суті те саме, бо під синтагмою він розумів два слова, пов'язаних підрядним зв'язком. Прийняти сло­восполучення за основну синтаксичну одиницю однак не можна, бо в мові досить широко представлені одно­слівні речення (Пожежа! Води! Геть! Світає та ін.). Як правильно зазначив Е. Бенвеніст, «число знаків, що вхо­дять до речення, не відіграє жодної ролі: одного знака досить, щоб виразити предикативність» [Бенвенист 1965: 466]. Водночас саме словосполучення є недостат­нім для утворення комунікативної одиниці (див. швид­ко бігти, уроки співів, читати книжку тощо). Г. О. Зо-лотова як основну синтаксичну одиницю запропонува-

Теорія мови

ла синтаксему, під якою розуміється словоформа, яка бере участь в організації речення. Хоч сам термін добре вписується в загальнолінгвістичну термінологічну пара­дигму (фонема для фонологічного рівня, морфема для морфологічного рівня, лексема для лексико-семантич-ного рівня, синтаксема для синтаксичного рівня), однак навряд чи можна словоформу, хай і наповнену синтак­сичним змістом, прийняти за основну синтаксичну одиницю, оскільки синтаксис — це рівень структур. Очевидно, слід погодитися з тими мовознавцями, які вважають, що основною синтаксичною одиницею є кон­струкція у тим більше що її (конструкцію) можна за­стосувати як до синтагматичного синтаксису (слово­сполучень), так і до синтаксису речення. Усі конструк­ції є предметом синтаксису, але вихідною структурою є просте речення — єдина універсальна синтаксична одиниця, оскільки просте речення характерне для всіх мов, тоді як словосполучень у деяких мовах, а саме тих, для яких не характерна словозміна, на думку багатьох лінгвістів, немає (див.: [Попова 1987: 134]).

Сучасні теорії речення

Речення — одне з основних понять синтаксису. Це висловлення, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

На відміну від слова і словосполучення речення ха­рактеризують комунікативність (семантика речення співвіднесена з основною логічною формою мислення — судженням, що сприяє передачі конкретного змісту в логічно зрозумілих формах, і структура речення здатна входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення); відносна самостійність (кож­не речення виражає відносно закінчену думку і відділя­ється від інших речень паузами); структурна цілісність (кожне речення будується за певним структурним зраз­ком, у його основі лежить якась структурна модель).

Основними ознаками речення, крім комуніка-тивності, є предикативність й інтонація. Предикатив­ність — це співвіднесеність змісту речення з дійсніс­тю. Завдяки предикативності зміст речення трактуєть­ся як реальний (такий, що мав, має або буде мати місце) або ірреальний (можливий, бажаний тощо). Пре­дикативність формується за допомогою категорії спо­собу і модальності. Під модальністю розуміють став-


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 120 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Структура мови | Структура мови | Структура мови | Структура мови | Додаткова | Поняття фонеми | Граматика. Граматичне значення | Граматична система мови | Граматична система мови | Граматична система мови |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Граматична система мови| Граматична система мови

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)