Визначення цивільного права та його система

Проведений аналіз предмета і методу цивільного права, його принципів та функцій дає можливість дати наукове визначення цивільного права як галузі приватного права. Таким чином, цивільне право як галузь приватного права — це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі Украї­ни, інших законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошо­вого характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, всту­пають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене пору­шення.

У цивілістичній науці наводяться й інші визначення поняття цивільного пра­ва, в яких акцентується увага на тих чи інших рисах предмета та методу цивіль­но-правового регулювання. І це зрозуміло, адже норми цивільного права регулю­ють надзвичайно широкий спектр цивільно-правових відносин. Незважаючи на таку різноманітність цивільних правовідносин, їх змістовну барвистість, норми цивільного права у своїй сукупності утворюють організаційно-цілісну систему ци­вільного права, побудовану на відповідних закономірностях створення правового організму та логічно взаємопов'язаних цивільно-правових нормах.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою орга­нізаційно-технічну структурну побудову, яка пов'язує усі правові норми у певно­му порядку, розташуванні за відповідними юридичними ознаками. Таке струк­турне об'єднання правових норм утворює формалізовану систему цивільного права, що сприяє ефективному пізнанню та застосуванню цих норм. Як відомо, нині в нормотворчості досить широко практикується прийняття комплексних за­конодавчих актів, в яких містяться норми різних галузей права. У таких випад­ках вкрай важливо, по-перше, встановити галузеву належність тієї чи іншої нор­ми, а по-друге — виявити її' місце в системі відповідної галузі права.

Найважливішими складовими елементами структурної системи цивільного права безперечно є самі правові норми. Однак вони не можуть існувати само­стійно, ізольовано, без взаємозв'язків. Тому вони об'єднуються у певні групи за­лежно від особливостей врегульованих ними відносин, від способів та цілей та­кого врегулювання. Основним організаційно-структурним об'єднанням цивільно-правових норм є згрупування їх у цивільно-правові інститути. Отже, цивільно-правовий інститут — це певна сукупність цивільно-правових норм, що регулюють певну споріднену зовнішньо і внутрішньо категорію цивільно-пра­вових відносин. Такими є, наприклад, інститути позовної давності, права влас­ності, купівлі-продажу, дарування, найму, схову. При цьому серед багатьох ін­ститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин, тобто загальноцивілістичні інсти­тути утворюють Загальну частину цивільного права. Ті ж правові інститути, норми яких взаємодіють з нормами Загальної частини та регулюють безпосеред­ньо конкретні майнові та особисті немайнові відносин, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права.

Такий поділ цивільного права певною мірою є умовним, адже на відміну від кримінального права, в якому існування Загальної та Особливої частин безпосе­редньо обумовлено структурою Кримінального кодексу України, законодавчої обумовленості ЦК України виділення Загальної та Особливої частин цивільного права не існувало. Тому в цивілістичній науці іноді висловлюються заперечення щодо наявності підстав для поділу цивільного права на загальну та особливу час­тини, оскільки в ньому немає універсальної загальної частини.

Отже доцільніше говорити про розділи цивільного права, в кожному з яких є загальна та спеціальна частини (наприклад, у зобов'язальному праві)¹.

На наш погляд, структурна побудова норм нового ЦК України, книга перша якого має назву "Загальна частина", інших законодавчих актів цивілістичної належності дає підстави для позитивної відповіді на це питання. При цьому та­кий підхід не перешкоджає виділяти в окремих розділах цивільного права загаль­ні та спеціальні положення.

Як правило, в юридичній літературі до загальної частини включають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, по­зовну давність, а всі інші, починаючи з інституту права власності, — до спеці­альної частини. Власне такий підхід знайшов своє відображення і в новому ЦК України. Тому система цивільного права України може бути представлена у такому порядку.

Загальна частину цивільного права мають становити норми про: основні положення (цивільні відносини, підстави виникнення цивільних прав та обов'яз­ків, захист цивільних прав); суб'єктів і об'єкти цивільних прав; правочини (уго­ди); представництво і довіреність; позовну давність.

Особливу частину цивільного права утворюють норми про: особисті немай-нові права; речове право; інтелектуальну власність; зобов'язальне право (дого­вірні та позадоговірні зобов'язання); спадкове право.

Досить складним і неоднозначним є питання про структурну побудову особ­ливої частини. Висуваються пропозиції розглядати право власності та інші речові права, зобов'язальне право, спадкове право не як правові інститути, а як підга-лузі цивільного права, які у свою чергу складаються з правових інститутів та субінститутів. Відповідно зобов'язальне право є підгалуззю цивільного права, до якого входять, наприклад, інститути купівлі-продажу, міни, дарування, довіч­ного утримання, майнового найму, підряду. В свою чергу інститут купівлі-прода­жу складається з субінститутів купівлі-продажу, зовнішньоекономічної торгівлі тощо. Субінститутами майнового найму є, зокрема, договір найму жилих примі­щень, договір оренди земельних ділянок, договір лізингу. Така деталізація бага­торівневої структурної побудови цивільного права є прийнятною і може бути ко­рисною для кращого розуміння правової природи норм, що входять до тих чи інших підсистем цивільного права, та правильного їх застосування у судовій практиці. Так, якщо в нормах інституту підряду не розкривається зміст збитків, що підлягають відшкодуванню у разі порушення умов договору підряду, то слід керуватися відповідними правилами загальних положень зобов'язального права.

Дата добавления: 2015-07-17