Зміцнення демократичних принципів держ.ладу в країнах Зах.Європи. Конституції.

Однією з першочергових проблем повоєнної Франції було питання про новий конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було призначено на 21 жовтня 1945 р.

13 листопада 1945 р. Установчі збори знову обрали генерала де Голля главою Тимчасового уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. 20 січня 1946 р. де Голь подав заяву про відставку. Главою уряду було призначено соціаліста Ф. Гуена.

"Народно-Республіканський рух" спільно з іншими партіями Установчих зборів розробили проект, який у вересні 1946 р. Установчі збори прийняли як новий проект конституції. Його було схвалено в результаті референдуму, що відбувся 13 жовтня.

За новою конституцією парламент поділявся на дві палати - Національні збори і Раду республіки. В руках першої палати була, власно кажучи, зосереджена вся влада. Вона приймала закони і контролювала діяльність уряду. Президентові республіки, якого обрали на сім років, надавалися другорядні функції. 24 грудня 1946 р. нова конституція набрала сили.

16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Французької республіки. Ним став правий соціаліст Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта республіка.

1 червня 1958 р. більшість Національних зборів затвердила де Голля главою уряду. 2 червня де Голль одержав надзвичайні повноваження і розпустив Національні збори. Четверта Республіка назавжди пішла в історію.

Нова конституція Франції, прийнята 28 вересня 1958 р., значно звузила повноваження парламенту і значно розширила права президента. Глава держави практично одержав можливість одноосібно визначати внутрішню і зовнішню політику країни. 21 грудня 1958 р. президентом Французької республіки було обрано Шарля де Голля, прем'єр - міністром став М.Дебре (1959-1962 рр.).

Провідну роль у післявоєнному політичному житті Італії відігравали християнські демократи (ХДП), комуністи і соціалісти. У 1945 р. ці партії утворили уряд.

Важливим питанням післявоєнного устрою Італії стало вирішення долі монархії. Король Віктор-Еммануїл III дискредитував себе співробітництвом з фашистами в роки війни, підірвав авторитет монархії як державного інституту. В таких умовах ліві партії виступили з вимогою замінити монархію республікою. 2 червня 1946 р. разом з виборами в Установчі збори відбувся референдум з питання збереження монархії. Католицька церква і частина ХДП виступали за збереження монархії на чолі з сином короля. В умовах гострої політичної боротьби Італія стала республікою.

Установчі збори прийняли у грудні 1947 р. Конституцію, згідно з якою Італія проголошувалась демократичною, парламентською республікою і ввела вперше в історії Італії загальне виборче право. Вищим органом влади проголошувався двопалатний парламент, який обирав президента - главу держави. Виконавчу владу очолював голова ради міністрів, який призначався президентом і затверджувався парламентом.

Німеччина зазнала поразки у Другій світовій війні і її долю вирішували країни-переможці. Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції в липні-серпні 1945 р. Західнонімецькі землі опинились в американській, англійській і французькій зонах окупації. У 1947 р. Англія і США об'єднали свої окупаційні зони в Бізонію. У 1948 р. до них приєдналась французька зона. У Німеччині було створено єдину адміністрацію й військове командування. Було розроблено проект конституції і створено управління господарством, яке очолив Л.Ерхард. Він розробив програму економічних реформ. Метою реформ стало створення соціального ринкового господарства. 8 травня 1949 р. було проголошено Федеративну Республіку Німеччини. За формою правління ФРН стала парламентською республікою. Уряд країни очолив канцлер. Першим канцлером ФРН став Конрад Аденауер.

31. Співтовариство - економічна співпраця. «План Шумана»

У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції. Ініціатором цього плану був Жан Моне. У його Декларації, виголошеній 9 травня 1950 р., були такі пропозиції:

•передання французької та німецької видобувної та металургійної галузей під спільне наддержавне керівництво, •звільнення від усіх митних платежів у переміщенні вугілля та сталі між країнами-членами новоствореної організації;

План передбачав, що майбутня організація буде відкрита для всіх бажаючих вступити країн. Завдяки цьому було досягнуто консенсусу щодо національних інтересів: з одного боку, Франція отримала можливість брати участь у контролі німецьких вугільної та металургійної галузей, а з іншого - ФРН змогла стати рівноправним партнером для інших держав.a

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

Органами Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі стали: Висока Влада (першим головою став Жан Моне), Рада Міністрів, Парламентська Асамблея, Суд. Договір окреслив принципи співпраці між країнами-членами. Вони базувалися на 4 групах заборон:•на встановлення імпортного та експортного мита чи схожих оплат на вугілля та сталь у межах організації, • на застосування практики протекціонізму, обмежуючого конкуренцію, • на податкові пільги чи будь-яку іншу допомогу з боку держави, • на застосовування обмежень щодо поділу ринків.

Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЕОУС), міжнародна державно-монополістична організація, об'єднуюча кам'яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість Франції, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембурга (ці країни з 1958 утворюють Європейське економічне співтовариство). Об'єднання створене у 1951 строком на 50 років і проголосило метою сприяти економічному розвитку країн-членів шляхом утворення спільного ринку для продукції вугільної і металургійної промисловості. Створення ЕОУС з'явилося результатом структурних зрушень, що відбуваються в економіці капіталізму після 2-ої світової війни 1939—45, і зростання міжімперіалістичних протиріч, що зробило безпосередній вплив на характер об'єднання. Поряд з економічними чинниками велику роль в освіті ЕОУС зіграли політичні плани імперіалістичних держав, що прагнули до організації військово-політичного блоку в Західній Європі.

В завдання ЕОУС офіційно входить: забезпечення раціонального розподілу виробництва, високій продуктивності праці у вугільно-металургійній промисловості Західної Європи; сприяння постійному розширенню виробництва і його модернізації; підтримка умов «вільної» і «нормальної» конкуренції в «Загальному ринку» і ін. Утворення ЕОУС відповідає інтересам металургійних монополій, які бачать в нім один із засобів зміцнення панування монополістичного капіталу в металургійній промисловості країн-учасниць.

Створення спільного ринку вугілля і сталі здійснювалося поступово протягом підготовчого і «перехідного» періодів (1952—57). У лютому 1953 були введені в дію положення про спільний ринок вугілля, залізняку, залізного лому і скасовані всі мита і кількісні обмеження в торгівлі цією продукцією. У травні 1953 відкритий спільний ринок для чавуну і сталі, а в серпні 1954 — для спеціальних сталей. У травні 1956 почали діяти єдині транспортні тарифи для перевезень вугілля і руди, а в травні 1957 — для перевезень залізного лому і продукції металургійної промисловості. ЕОУС контролює біля 2 / 3 виплавки стали, 1 / 2видобутку кам'яного вугілля і залізняку в Західній Європі.

Керівні органи ЕОУС: Верховний орган, при якому існують Консультативний комітет, Спеціальна рада міністрів, Асамблея і Суд. Друкарський орган —«Journal Officiel de la Communaute europeenne du charbon et de l''acier», що виходить з грудня 1952. Штаб-квартира ЕОУС — в Люксембурзі; є інформаційні бюро у Вашингтоні, Лондоні, Парижі, Римі і Бонні. Влітку 1967 сталося злиття виконавських органів ЕОУС і Евратома.

Дата добавления: 2015-07-17