Суть фіскальної політики та її знаряддя. Дискреційна та не дискреційна фіскальна політика

Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції, досягнення природного обсягу виробництва шляхом зміни державних видатків, рівня оподаткування або шляхом поєднання обох важелів.

Прийнято розрізняти дискреційну та не дискреційну фіскальну політику. Критерієм для розмежування таких видів політики є її залежність від рішень уряду чи парламенту. Зокрема, дискреційна фіскальна політика передбачає цілеспрямовані зміни у рівні державних видатків і податків з метою впливу на обсяг виробництва, зайнятість та цін.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на стимулювальну та стримувальну. Метою стимулювальної політики є природній рівень зайнятості та природній обсяг виробництва.

Сенс стимулювальної фіскальної політики зводиться до того, що уряд штучно збільшує сукупний попит за рахунок, наприклад додаткових державних закупівель, хоча самі державні закупівлі впливають на зайнятість та виробництво у вузьких межах, проте завдяки мультиплікативному ефекту зростають вторинні видатки, що суттєво збільшує сукупний попит. Як наслідок за незмінної сукупної пропозиції досягається вищий рівень зайнятості і обсяг виробництва на фоні зростання цін.

Стримувальна політика має на меті уповільнити темпи інфляції:

За умов високих темпів зростання цін уряд вдається до стримувальної політики шляхом, наприклад, збільшення податків. В цьому разі завдяки мультиплікативному впливу податків сукупний попит істотно скорочується, що дозволяє подолати інфляцію коштом спаду виробництва.

Зовнішні прояви стимулювальної фіскальної політики здебільшого є дефіцит бюджету, який виникає внаслідок того, що держава послаблює податковий тиск і/або збільшує державні закупівлі.

Проявом стримувальної політики є бюджетний профіцит, що виникає завдяки збільшенню податків і/або зниженню обсягів державних закупівель.

Дискреційна фіскальна політика є мало гнучкою, бо передбачає тривалу процедуру зміни нормативно-правових актів.

Не дискреційна фіскальна політика не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси, так як спирається на механізм автоматичних стабілізаторів.

Автоматичний стабілізатор – це будь-який механізм, який спричиняє бюджетний дефіцит у фазі спаду і профіцит у фазі піднесення та не потребує додаткових заходів з боку уряду.

До таких стабілізаторів відносять систему виплати трансферних платежів та законодавство про оподаткування доходів. Зокрема, у фазі піднесення скорочується чисельність осіб, які претендують на допомогу із безробіття, а також вищі доходи підлягають оподаткуванню за вищими ставками, як наслідок податкові надходження ростуть, видатки зменшуються і формується профіцит бюджету. У фазі спаду зростає кількість претендентів на трансферні платежі, а також знижуються доходи, що спричиняє стягнення податків у менших сумах, тобто надходження бюджету стають меншими за видатки і формується дефіцит.

Школа економіки пропозиції вказує на необхідність податкового стимулювання не сукупного попиту, а виробника.

З позиції школи економіки пропозиції одночасне стимулювання сукупного попиту та пропозиції дозволяє значно збільшити рівень зайнятості та обсяг виробництва за мінімального зростання цін.

Дата добавления: 2015-07-17