Суть ринку та умови його винекнення.

Уявлення про ринок і його призначення неодноразово змінювалися відповідно до того як розвивалися і вдосконалювалися основні інститути національної економіки. Початково поняття "ринок" позначало місце чи простір на якому зустрічаються покупець та продавець з метою укладення та виконання угоди купівлі-продажу.

Відмова від розуміння ринку як просторового явища вимагає пошуку інших визначень. Нерідко до таких відносять тлумачення ринку як обміну, що ґрунтується на засадах грошових відносин. Попри це необхідно брати до уваги, що навіть за умов розвинутої ринкової економіки існує прямий товарообмін без участі грошей. Випливає, що ринок - це інструмент чи механізм, який зводить покупців і продавців товару або послуги, результатом дії якого є визначення ціни і кількості необхідних благ.

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, мають бути відтворені передумови. До них належать:

1. наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

2. еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;

3. конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

4. вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

5. реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Виділяють такі види ринку: Ринок товарів іпослуг складає чи не найвагомішу частку національного ринку більшості країн. Він включає в себе два сегменти - споживчий ринок та ринок товарів виробничого призначення. Перший орієнтований на продаж таких товарів як продукти харчування, одяг і взуття, аудіо- і відеотехніка чи меблі, другий - сировина і устаткування, пальне та вантажні автомобілі тощо. Крім зазначених суб'єктів ринку товарів і послуг, кожен з його сегментів функціонує з використанням зусиль посередницьких структур. Зокрема, для ринку споживчих товарів типовою є діяльність фірм гуртової (оптової) та роздрібної торгівлі. Дистриб'ютори - це фірми-гуртовики, які закуповують і продають продукцію від свого імені і на власний ризик, проте в окремих випадках можуть отримувати виключне право на операції з товарами відомих фірм-виробників на чітко визначеному ринку. За схожою схемою працюють також оптові агенти (укладання договору з фірмою-виробником та можливість надання виняткових прав на збут), котрі, однак, здійснюють операції за кошт продуцента. В цьому разі посередник позбувається ризиків, пов'язаних з надлишками нереалізованої продукції і притаманних діяльності дистриб'ютора, але залишається зацікавленим у налагоджені ефективного збуту. Невід'ємним елементом ринку товарів виробничого призначення слід вважати брокерів та дилерів. Брокер - це посередник, який організовує купівлю-продаж товару, не набуваючи його у власність. Дилер - зразок посередника, який купує товари власним коштом з метою подальшого перепродажу від власного імені.

Ринок праці також характеризується надзвичайно складною структурою, що є закономірним, зважаючи на велику кількість професій та видів робіт у сучасній економіці.

Продавцями на цьому ринку виступають люди працездатного віку, що прагнуть отримати достатні, для придбання необхідних товарів і послуг доходи. Покупцями ж праці є приватні підприємці або держава, які застосовують її для реалізації своїх виробничих чи управлінських функцій.

Попит на працю залежить насамперед від рівня її продуктивності.Тому кожен роботодавець зобов'язаний уважно стежити за тим, чи запрошений на роботу додатковий працівник створює достатній обсяг продукту, щоб, принаймні, відшкодувати витрати на оплату його праці. Отже, попит на працю є похідним від попиту на товари і послуги, і навіть високопродуктивний працівник може втратити шанс отримати роботу, якщо його фах не відповідає запитам ринку.

Пропозиція праці визначається багатьма чинниками: свободою вибору власника ресурсу „праця", тенденціями зміни рівня заробітної плати, культурними умовами, демографічною ситуацією в країні, рівнем втручання держави в економіку тощо.

Хоча ринок праці ґрунтується на досить специфічному об'єкті купівлі-продажу, його функціонування може підтримуватись за рахунок окремого виду посередників, зразком яких слугують рекрутингові компанії. Ці інститути ведуть пошук потенційних працівників для приватних фірм. Причому такий пошук ведеться як серед осіб, які на даний момент не мають визначеного місця праці, так і в структурі персоналу фірм-конкурентів.

Ринок природних ресурсів має справу з купівлею-продажем ще одного специфічного фактора виробництва – землі. Перелік об'єктів, охоплених цим поняттям, досить довгий - водний і повітряний простір, грунти, родовища нафти, газу чи вугілля, ліси тощо.

Очевидно, що такі ресурси як земельні ділянки, нафта чи залізна руда можуть вільно купуватися та продаватися або ж використовуватися через інститут оренди чи концесії. Однак такі механізми абсолютно непридатні для залучення в господарський обіг таких ресурсів як повітря і, частково, вода. Попри це є підстави стверджувати, що вони залишаються, хоч і опосередковано, об'єктами купівлі-продажу. Законодавство більшості країн передбачає запровадження штрафних санкцій та спеціальних податків щодо фірм, які перевищують встановлені ліміти шкідливих викидів в навколишнє середовище. Це дозволяє компенсовувати видатки на знешкодження чи переробку викидів. Отже, платність використання навіть таких на перший погляд "неринкових" ресурсів є очевидною.

Фінансові ринки - це сукупність ринкових інститутів, які скеровують потік грошових коштів від власників до позичальників. Як і будь-який інший сегмент національного ринку, фінансовий ринок має складну структуру, що визначається типом майнових зобов'язань, які є об'єктом купівлі-продажу, і терміном реалізації майнових прав.

Так, ринок грошей охоплює короткострокові фінансові інструменти (терміном від кількох місяців до одного року), незалежно від того, який тип зобов'язань є об'єктом купівлі продажу. Зокрема, на цьому ринку здійснюються короткострокові запозичення в комерційних банках та обіг таких цінних паперів як векселі чи облігації з терміном погашення до одного року. Натомість ринок капіталу має справу із довгостроковими фінансовими інструментами - кредитами і облігаціями із терміном погашення понад один рік, інвестиційними сертифікатами, акціями тощо. Його призначення - забезпечити ефективний механізм фінансування створення та придбання капітальних благ різними економічними суб'єктами.

Кредитний сегмен фінансовог ринку характеризує відсутність можливост вільно купувати та продавати фінансові зобов'язання незалежно від терміну їхньої дії. Адже, якщо між кредитором та позичальником вже укладено угоду, зміна її умов (перекладення відповідальності за боргам на третіх осіб чи делегування функцій стягнення позичених коштів третім особам), як правило, не допускається без взаємної згоди сторін. Відповідно учасники кредитної угоди тісно пов'язані між собою впродовж передбаченого нею проміжку часу. Кредит можна визначити як надання грошей у позику на принципах строковості, повернення та платності.

Кредит може надаватися у різних формах - комерційний, споживчий, банківський, державний, міжнародний тощо. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продшсу товарів з відтермінуванням платежу.

Схожий принцип закладено в основу споживчого кредитування. Тільки тепер кредитна угода укладається не між підприємствами, а між: виробником чи продавцем товару - юридичною особою та домашнім господарством (фізичною особою). Банківський кредит передбачає надання позик фізичним і юридичним особам спеціалізованими фінансовими інститутами. Державний кредит має місце тоді, коли в ролі кредитора виступає держава в особі уряду чи місцевих органів управління

Жорстке прив'язуванн позичальника до кредитора не завжди є бажаним для підприємств та держави. До того ж сума позики зазвичай обмежена фінансовими можливостями кредитного інституту чи партнера по бізнесу. Позбутись цих обмежень можна, вийшовши на ринок цінних паперів, який має справу з фінансовими інструментами, які вільно купуються та продаються. Сучасна ринкова економіка пропонує вкладникам та позичальникам велику кількість видів цінних паперів - векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо.

Валютний ринок охоплює операції купівлі та продажу різних національних валют та платіжних документів, номінованих в іноземній валюті, за участю економічних суб'єктів різних країн.

Ринок науково-технічних розробок є наочним прикладом того, що певні специфічні знання чи ідеї в сучасній економіці також можуть бути товаром. Об'єктом купівлі-продажу в цьому разі стають проектна документація, нові технології та ноу-хау тощо.

Як зазначалось вище, різноманітні ринки у своїй єдності та взаємозв'язках творять ринок національний. Однак, останній крім видимої частини містить ще й приховану складову - тіньовий ринок. Виступаючи як несанкціонована економічна активність, тіньовий сегмент може набувати різноманітних форм. Зокрема, мова може йти про неофіційну, але цілком легальну діяльність, коли отримані в її результаті доходи приховуються від оподаткування; діяльність у сферах повязаних з нелегальними операціями (торгівля наркотиками); діяльність, яка передбачає створення фіктивної вартості або продукції.

19. Інфраструктура ринку та її види. Найбільш загально ринкову інфраструктуру можна визначити як сукупність (комплекс) ринкових інститутів, які прискорюють та спрощують процес укладання угод і сприяють безперешкодному функціонуванню економіки.

Існує два види ринкової інфраструктури: спеціалізована, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки; загальна, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему. Основними елементами спеціалізованої інфраструктури є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми.

Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

Ключовими елементами інфраструктури товарного ринку є, насамперед, консигнатори, комісіонери, лізингові компанії та товарні біржі.

Консигнатор - це особа, яка володіє власним складом і здійснює відповідальне зберігання товару, наданого виробником продукції на підставі відповідного договору. К омісіонер теж володіє складськими приміщеннями, проте наділений правом продавати товар від свого імені з переказом відповідних сум (за вирахуванням комісійних) на рахунок фірми-виробника.

Лізингові фірми спеціалізуються на придбанні устаткування та машин, вартість яких є настільки високою, що не дозволяє фірмам, які їх потребують, одразу набути капітал у власність. Купуючи капітальні блага, лізингові компанії мають на меті передати їх за відповідну плату в довгострокову оренду. При цьому об'єкт лізингу у власність орендаря не переходить аж до моменту виплати ним його вартості.

Товарна біржа вперше винекла в 1531 році в м. Антверпені. Кількома роками пізніше виникають біржі в Ліоні, Тулузі та Лондоні, вони нагадують ярмаркову торгівлю, тобто мають на меті звести воєдино покупців та продавців певного товару задля укладення та неухильного виконання угоди. Біржа, водночас, володіє винятковими перевагами. Зокрема, ярмарок функціонує лише впродовж певного проміжку часу, тоді як торги на біржі здійснюються практично щоденно. Крім того, значно знижуються втрати виробника в разі, якщо товар не вдалося реалізувати, адже на біржі спершу укладається угода, і лише потім покупець набуває товар у власність.Товарна біржа забезпечує певні вигоди й покупцям. Так, на відміну від ярмарків, немає потреби безпосередньо ознайомлюватись із товаром, з'ясовуючи його якість, бо на біржі ведеться торгівля стандартизованими продуктами (зразками). Тож покупець може бути певний, що придбав продукцію із належними споживчими параметрами. Перевгою біржі є відкритість цін на товари, якими збійснюється біржава торгівля.

Сучасна економіка, як правило, спирається на дворівневу банківську систему. Перший (вищий) її рівень формує центральний банк країни, а другий - комерційні банки. Центральний банк країни виконує чимало функцій найголовнішими з яких є: емісія та організація обігу грошей, здійснення контролю за діяльністю комерційних банків та організація розрахунків між ними, кредитування комерційних банків та здійснення операцій купівлі-продажу на валютному ринку та ринку державних цінних паперів, ліцензування банківської діяльності (надання відповідних дозволів) тощо. Комерційні банки - фінансові установи різних форм власності, які здійснюють активні, пасивні та активно-пасивні операції. За спектром послуг, які надають комерційні банки, їх поділяють на універсальні та спеціалізовані.

Спеціалізованими комерційними банками передусім є: іпотечні - здійснюють кредитування різних галузей економіки під заставу нерухомого майна, інвестиційні - здійснюють операції виключно з цінними паперами або ж надають послуга з їх розміщення на первинному ринку, інноваційні - фінансують проекти впровадження у виробництво нових технологій та розробки принципово нових технічних рішень, ощадні - залучають на депозит кошти виключно фізичних осіб, за рахунок чого кредитують різні галузі економіки, будівельні ощадні {каси) - кредитують придбання земельних ділянок під забудову та житлових будинків чи квартир за рахунок спеціальних депозитів, власники яких можуть розраховувати на певні доплати з боку уряду; спеціальні - зосереджуються на таких видах діяльності як фінансування експорту, довірче управління майном, гарантування середньо- та довгострокових кредитів, наданих іншими банками

Фондова біржа функціонує на тих же засадах, що й біржа товарна, з тією лише відмінністю, що є організованим ринком для купівлі та продажу цінних паперів.

Перша фондова біржа виникла лише на початку XVII століття в Амстердамі.

Якою б не була кількість фондових бірж у кожній з національних економік, всі вони виконують типові функції. Насамперед, фондова біржа відкриває приватним підприємствам та уряду доступ до практично необмежених та відносно дешевих (порівняно з кредитом) фінансових ресурсів. Важливим завданням фондовоі біржі є забезпечення відкритості курсів цінних паперів, тобто цін на фінансові активи, що склалися в результаті взаємодії попиту та пропозиції. Здатність курсів фінансових активів нести в собі інформацію про ефективність діяльності їхніх емітентів сприяє виконанню фондовою біржею ще однієї не менш важливої функції - перерозподільної.

Перевагою організованого ринку цінних паперів, яким є фондова біржа, слід вважати підтримання на високому рівні ліквідності фінансових активів. Ліквідність - це здатність фінансових активів швидко перетворюватись на гроші (монети чи паперові гроші).

Сучасна ринкова економіка пропонує велику кількість видів цінних паперів – векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо.

Вексель - оформлений згідно чинного законодавства документ, за яким одна сторона угоди зобов'язується безумовно виплатити іншій певну суму грошей.

Облігація - це цінний папір, що оформлює відносини позичальника та кредитора і являє собою зобов'язання емітента (того, хто випустив цінний папір) сплатити фіксовану суму грошей в обумовлений момент часу. Купонні облігації передбачають виплату процентів у формі фіксованих платежів через рівні проміжки часу. Дисконтні облігацій, боргові зобов'язання уряду чи фірм, які продаються за ціною, нижчою від номіналу. Конвертовані облігації є своєрідним містком між борговими зобов'язаннями та цінними паперами, що засвідчують право власності на частину майна емітента.

Ощадні сертифікати - загальних рисах відтворюють всі основні характеристики облігацій, тобто є борговими зобов'язаннями із фіксованим доходом. Відмінність полягає в тому, що їх емітентами є комерційні банки, а тому сертифікати фактично засвідчують внесення відповідних сум на рахунок у кредитній установі.

На відміну від аналізованих вище цінних паперів акція не має чітко визначеного терміну обігу, тобто є безстроковою, а її характеристики повністю визначаються емітентом та потенційним власником. Засвідчуючи право на частину майна фірми, акції наділяють власника додатковими перевагами залежно від їхнього виду: іменні та на пред явника, прості та привілейовані. Іменні акції передбачають вказання імені та реквізитів власника безпосередньо на бланку цінного паперу, а також обов'язкову фіксацію обігу у спеціальній реєстраційній книзі. Натомість акції на пред'явника обліковуються без реєстрації інформації про їхнього власника, а тому вкрадені чи загублені цінні папери відновити акціонер неспроможний. Прості акції не гарантують їхнім власникам фіксованого доходу. Зазвичай дохід акціонера формується із двох складових - дивідендів та курсової різниці. Дивіденди - це частина прибутку фірми, яка підлягає сплаті її акціонерам. Курсова різниця формується внаслідок коливання ринкової вартості акцій і визначається як ціна продажу активу, зменшена на суму, яку довелося сплатити в момент його придбання. Привілейовані акції в основному відтворюють риси процентних облігацій. Дивіденди за цими акціями є фіксованими (встановлені як процент від номіналу), а самі цінні папери не дають права здійснювати управління підприємством. Привілейовані акції забезпечують сталий дохід за будь-яких умов, навіть якщо діяльність фірми є збитковою.

Інвестиційні сертифікати випускаються спеціалізованими інвестиційними інститутами, діяльність яких обмежується купівлею та продажем цінних паперів підприємств та держави Вони засвідчують право власника на доходи, пропорційні вартості активів належних інвестиційному інститутові.

Обіг аналізованих вище цінних паперів відбувається на первинному та вторинному сегментах ринку. Первинний ринок формується внаслідок взаємодії емітентів та покупців цінних паперів Він безпосередньо спрямовує заощадження економічних суб'єктів у сектори національного господарства, які потребують додаткових фінансових ресурсів. На вторинному ринку відбувається перепродаж раніше придбаних в емітента цінних паперів за їхньою курсовою вартістю.

Дата добавления: 2015-07-17