Порядок і умови виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк

Згідно зі ст. 18 КВК, виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

- мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання – засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

- мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання – чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 КВК;

- середнього рівня безпеки – жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

- максимального рівня безпеки – чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.

Згідно з ч. 1 ст. 93 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають весь строк покарання у виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративної та територіальної одиниці відповідно до його постійного місця проживання до засудження, що дозволяє адміністрації установи всебічно вивчати особу злочинця та застосовувати до нього індивідуальну програму виховного впливу. Однак, за виняткових обставин, які перешкоджають засудженому залишатися у цій колонії, допускається переведення його до іншої колонії.

Стаття 107 КВК України уточнює, деталізує правове становище осіб, позбавлених волі, порівняно із загальним правовим статусом засуджених, визначеним у главі 2 КВК України. Водночас подальша його конкретизація забезпечується Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

У кожній установі виконання покарань організовується суворо регламентований розпорядок дня з урахуванням особливостей роботи з відповідним складом засуджених, оперативної обстановки, пори року, місцевих умов та інших конкретних обставин.

Розпорядок дня включає в себе час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання (у виховних колоніях), виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо. При цьому передбачаються безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу в межах, установлених кримінально-виконавчим законодавством України.

В установах виконання покарань перевірки наявності засуджених організовуються щоденно, вранці та ввечері у години, визначені розпорядком дня, а також додатково в час перед прийманням їжі засудженими або після цього. У разі потреби вони можуть проводитися у будь-який час доби. Наявність засуджених перевіряється за іменними картками. У нічний час доби перевірка засуджених здійснюється на спальних місцях візуально, без підняття засуджених

Для поіменної перевірки всі засуджені шикуються відділеннями у спеціально відведених місцях. Від поіменної перевірки звільняються тільки особи, які відпочивають після роботи або звільнені через хворобу з постільним режимом, а також зайняті на роботах, які залишити неможливо.

Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуджених до позбавлення волі на придбання продуктів харчування та предметів першої потреби (ст. 108 КВК України). Це положення відповідає ст. 76.2 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями. Крім того, засуджені мають право одержувати в бандеролях, посилках і передачах, а також без обмеження придбавати літературу, письмове приладдя, газети і журнали. Слід зазначити, що в кожній установі виконання покарань є бібліотека.

Однією з істотних умов відбування покарання є контакти засуджених із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями рекомендують надавати позбавленим волі можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім’ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин. За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин щомісяця і тривалі – до трьох діб, один раз на три місяці [66].

Крім побачень, засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до 15 хвилин кожна.

Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній мінімального й середнього рівня безпеки та виховних колоній. Це можливе за наявності виняткових особистих обставин (ст. 111 КВК України).

Крім зазначеного, засудженим до позбавлення волі дозволяється одержувати та відправляти посилки (передачі) й бандеролі (ст. 112 КВК України), листи й телеграми (ст. 113 КВК України), а також грошові перекази (ст. 114 КВК України).

Особам, які відбувають покарання у виправних та виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норми житлової площі на одного засудженого визначені у ст. 115 КВК України, що, на жаль, не відповідає міжнародним стандартам. Засудженим надається індивідуальне спальне місце й постільні речі, вони забезпечуються необхідними меблями, інвентарем, предметами господарського призначення, одягом, білизною, взуттям тощо.

Згідно зі ст. 3 Європейських тюремних правил, цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров’я і гідність. У справі підтримання здоров’я засуджених особливу роль відіграє їх харчування, норми якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України. Вони є диференційованими залежно від віку, стану здоров’я, місцезнаходження особи, характеру зайнятості на роботах тощо. З метою забезпечення продуктами харчування осіб, позбавлених волі, у деяких колоніях вирощують зернові, технічні культури, картоплю, овочі, розвивають птахівництво, тваринництво. Колонії мають власні переробні комплекси: млини, хлібопекарні, дільниці консервації та соління овочів, цехи виготовлення молочної продукції тощо [67].

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачають, що в колоніях здійснюється клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, а при виявленні хвороб – застосування раціональної терапії та встановлення непрацездатності; амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами і засобами, рекомендованими МОЗ України.

В установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідеміологічних правил. Так, особи, які прибули до установи, проходять комплексну санітарну обробку, всім забезпечується раз на сім днів миття у лазні із заміною натільної та постільної білизни, а також забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об’єктів комунально-побутового призначення.

Суспільно корисна праця засуджених відповідно до ст. 6 КВК України є одним із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Вона є також важливим засобом зміни світогляду кожної людини, в тому числі й засуджених, а ставлення до праці визначає соціальну значущість особистості. Праця засуджених до позбавлення волі регламентується ст. 118, 119, 120 КВК України і нормами законодавства про працю.

Праця засуджених, нарівні з іншими основними засобами виправлення (режимом виконання і відбування покарання, виховною роботою, загальноосвітнім і професійним навчанням), має на меті: 1) виправлення засуджених; 2) запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (спеціальне або приватне попередження); 3) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами (загальне попередження). Окрім цього, вона має економічну, соціальну і оздоровчу мету.

Статтею 125 КВК України проголошений принцип обов’язковості професійного навчання засуджених до позбавлення волі в установах виконання покарань. Слова закону «які не мають робітничої професії» в ч. 4 ст. 125 КВК України не означають, що від професійного навчання повинні звільнятися засуджені, які мають якусь спеціальність або професію. Засуджені у віці до сорока років підлягають обов’язковому професійному навчанню зі спеціальностей, необхідних для нормального функціонування виробництва в установах виконання покарань. Іншими словами, вибір спеціальності – це право самої адміністрації, а не засудженого, і цей вибір обмежений можливостями кожної конкретної установи виконання покарань. Основна ж мета професійного навчання засуджених – полегшення їх працевлаштування після звільнення з місць позбавлення волі.

Професійне навчання поділяється на дві частини: теоретичне і практичне. У виховних колоніях теоретичне і практичне навчання засуджених організується в робочий час. У КВУ для дорослих тільки практичне навчання може бути організоване в межах тривалості робочого дня засуджених. Теоретичне ж їх навчання, як правило, організується поза межами робочого дня. Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.

Професійне навчання засуджених і підвищення ними своєї виробничої кваліфікації заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення (ст. 126 КВК України).

Загальноосвітнє і професійне навчання засуджених в установах виконання покарань, про що йдеться у ст. 125–126 КВК України, безперечно, має велике значення. Отримання засудженими в установах виконання покарань нової спеціальності й підвищення виробничої кваліфікації є необхідною і обов’язковою умовою залучення їх до суспільно корисної праці під час відбування покарання. Крім того, для них відкривається перспектива зайнятися суспільно корисною працею після звільнення з місць позбавлення волі. Отже, як один з основних засобів виховного впливу на засуджених, у поєднанні з іншими, професійне навчання забезпечує виконання основної мети кримінального покарання і його виконання – виправлення засуджених.

Стаття 130 КВК України встановлює перелік заходів заохочення, що можуть бути застосовані до засудженого і являють собою окремі разові пільги чи акти морального стимулювання до подальшої позитивної поведінки. Усі визначені заходи заохочення можна умовно поділити на дві групи: а) заходи морально-організаційного стимулювання (нагородження похвальною грамотою, надання додаткового короткострокового або тривалого побачення, дозвіл на додаткову телефонну розмову, дострокове зняття раніше накладеного стягнення, збільшення тривалості прогулянки); б) заходи матеріально-грошового стимулювання (грошова премія, нагородження подарунком, дозвіл на одержання додаткової посилки або передачі, дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до 15 % мінімального розміру заробітної плати). Відповідно, порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі, передбачений ст. 131 КВК України.

Заходи стягнення (ст. 132 КВК України) можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що мають разовий характер або тривають відносно недовго (попередження, догана, сувора догана, призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії, дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати, поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п’ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб, направлення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п’ятнадцяти діб, переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях до приміщення камерного типу (одиночні камери) на строк до трьох місяців; б) заходи стягнення, пов’язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених (скасування поліпшених умов тримання). Відповідно, порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі, передбачений ст. 134 КВК України.

Дата добавления: 2015-07-17