Порядок і умови виконання покарань у виді штрафу і конфіскації майна

Загальні засади призначення кримінального покарання у виді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України. Штраф становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в доход держави певної суми грошей.

Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Його розмір встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено більш високого розміру штрафу.

Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті КК України. Як основне покарання штраф може бути також призначений у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку. Якщо санкція статті КК України не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України, а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, 83 КК України) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85 КК України).

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 75, 77 КК України).

Суд має право не призначати штраф як додаткове покарання, навіть якщо він передбачений як обов’язковий у санкції статті Особливої частини КК України.

Штраф як грошове стягнення в доход держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м’яким видом покарання.

За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин.

Сума штрафу обчислюється, виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК України не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір:

а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного;

б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності;

в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами;

г) доходів від цінних паперів;

д) доходів від земельної ділянки;

е) нерухомого та іншого майна, а також брати до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.

При цьому підлягають врахуванню доходи як у національній, так і в іноземній валюті, а також доходи, одержані винним у натуральній формі. Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому в місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, виданого судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший доход, за винятком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Штраф як основне покарання, призначене за один із злочинів, не підлягає складанню з іншими видами покарань під час призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) та за сукупністю вироків (ст. 71 КК України), а виконується самостійно. Штраф як додаткове покарання також виконується самостійно (ч. 3, 4 ст. 72 КК України).

Застосування штрафу до неповнолітніх регулюється ст. 98 і 100 КК України. Особливості застосування цього виду покарання до неповнолітніх полягають у тому, що штраф може бути застосований лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення і його розмір не може перевищувати п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК України).

Порядок виконання покарань у виді штрафу передбачений главою 5 Особливої частини КВК України (ст. 26–28), яка включає норми, що містять три основні шляхи реалізації зазначеного виду покарання: 1) шляхом добровільної сплати суми штрафу засудженим у місячний строк; 2) шляхом примусового стягнення суми штрафу Державною виконавчою службою; 3) шляхом заміни несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 КВК України, на засудженого покладається обов’язок сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили та повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. Тому закон перш за все надає засудженому можливість сплатити штраф добровільно. У випадку, якщо засуджений не має можливості одноразово сплатити штраф, суд за клопотанням засудженого та висновком компетентного органу може відстрочити чи розстрочити сплату штрафу на термін до 1 року.

У разі несплати засудженим штрафу у зазначений вище строк його стягнення, відповідно до ч. 2 ст. 26 КВК України, провадиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з наступними особливостями: 1) у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; 2) засуджений звільняється від сплати виконавчого збору. Примусове стягнення штрафу здійснюється державними виконавцями Державної виконавчої служби в порядку, визначеному у Законі України “Про виконавче провадження” та в Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженій і оголошеній наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5 “Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій”. Стягнення штрафу не може звертатися на майно, зазначене у Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про виконання повертається до суду, який постановив вирок.

Заміна несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду (виправними роботами або громадськими роботами) застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об’єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається.

Суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89 КК України).

Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України. Санкція зазначеної статті передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.

Загальні засади призначення кримінального покарання у виді конфіскації майна визначаються ст. 59 КК України. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави усього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Конфіскація майна – додатковий вид покарання, вона може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КВК України. Проте, навіть у тих випадках, коли конфіскація майна передбачається у санкціях норм Особливої частини КК України як обов’язкове додаткове покарання, суд, виходячи з конкретних обставин кримінальної справи, може прийняти рішення і про незастосування цього додаткового покарання. Зокрема, ч. 2 ст. 69 КК України та п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” передбачають, що при наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання, суд з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК України, може не призначати додаткового покарання, що передбачене у санкції статті Особливої частини КК України як обов’язкове.

Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98 КК України).

За змістом ч. 1 ст. 59 КК України конфіскація як законна форма позбавлення права власності є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначено ту частину майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються (наприклад, підприємство, що є власністю винного, його будинок, дача, автомобіль, гараж, телевізор). Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнано будь-який із злочинів, визначених у ч. 4 або 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено з корисливих мотивів. Отже, особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених у санкціях норм Особливої частини КК; 2) встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

Для забезпечення конфіскації майна накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.

Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в органи ДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не засвідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Невиявлення у винного на час розгляду справи у суді у майна, яке належить йому на праві власності й може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосування конфіскації. Таке майно може бути виявлене на стадії виконання вироку, що набрав законної сили.

Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86 КК України), а також за умови звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ч. 1 ст. 79 КК України), та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України), якщо до дня набрання чинності закону про амністію або на день звільнення від покарання не був виконаний вирок суду в частині конфіскації майна.

Приховування майна, що підлягає конфіскації, на яке накладено арешт або яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388 КК України.

Конфіскацію як вид додаткового покарання слід відрізняти від примусового безоплатного вилучення, яке не є видом покарання. Воно передбачено кримінально-процесуальним законодавством і полягає в примусовому безоплатному вилученні в дохід держави знарядь злочину, що належать обвинуваченому, а також грошей, цінностей, інших речей, нажитих злочинним шляхом (наприклад, ст. 176, 177, 201, 204, 208, 209, 240, 246, 248, 249, 305 КК України).

Порядок виконання покарань у виді конфіскації майна передбачений главою 11 Особливої частини КВК України (ст. 48, 49), норми якої передбачають, що суд, який постановив вирок, де зазначено як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу.

У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарань у виді конфіскації майна здійснюється державними виконавцями Державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна в порядку, визначеному в Законі України “Про виконавче провадження” та в Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженій і оголошеній наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5.

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папері та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна встановлюється законом України і передбачений у додатку до КК України. Зокрема, у переліку встановлюється, що не підлягають конфіскації такі види майна та предмети, що належать засудженому на правах особистої власності, необхідні для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Таким чином, конфіскація не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби) не конфіскується.

Дата добавления: 2015-07-17