В науковій літературі дуже часто зустрічається розмежування палива і мастильних матеріалів.

Паливо— горючі природні або штучні тверді, рідкі або газоподібні речовини, які при спалюванні слугують джерелом теплової енергії. Основною складовою частиною яких є вуглець. Паливо застосовуються з метою отримання теплової енергії, що виділяється при його спалюванні [25, с. 10].

Залежно від походження розрізняють:

1) природне паливо: нафта, вугілля, природний газ, горючі сланці, торф, деревина;

2) штучне паливо: кокс, моторні палива, генераторні гази та ін.

Найпоширенішим є органічне паливо: вугілля викопне, нафта, торф, природний газ, бензин, генераторний газ, кокс, хімічне ракетне паливо тощо. До неорганічного палива належить, наприклад, металовмісне паливо, у складі якого є чисті метали або їх хімічні сполуки.

Мастильні матеріали — це речовини, які використовуються для змащування і охолодження деталей машин та механізмів, що призводить до зменшення сили тертя і вилучення зношених частинок. Крім того, мастильні матеріали захищають метал від корозії, виконують функцію робочої рідини, яка охолоджує різні частини при їхній взаємодії [25, с. 11].

Основна частина мастильних матеріалів мінерального походження отримується у результаті переробки нафти.

Органічні мастила (рослинні і тваринні), хоч і володіють хорошими властивостями щодо змащування, чутливі до дії підвищеної температури, тому застосовуються, головним чином, як добавки до мінеральних олій. Недоліками мастильних матеріалів (мінеральних і органічних) є те, що вони застигають при охолодженні до температури нижче -20°С, випаровуються і окислюються при нагріванні до температури вище 150 - 200°С.

Синтетичні мастильні матеріали, які виробляються на основі спиртів, ефірів і кремнійорганічних з'єднань, відзначаються високими експлуатаційними властивостями (у тому числі і термостійкістю), однак мають поки обмежене застосування, тому що вони дорожчі нафтових олій.

Ощадливе використання нафтопродуктів — важливий важіль інтенсифікації паливно-енергетичного комплексу нашої країни, підвищення його ефективності. Тим часом витрати нафтопродуктів, які виникають у процесі транспортування, приймання, видавання, зберігання та експлуатації, ще значні і підрозділяються на дві основні групи в залежності від випаровування і від витікання через нещільності з'єднань. Для зниження втрат від випаровування використовуються резервуари з герметизованими кришками і шлангами для відводу пари нафтопродукту, газовирівнювальні системи, що регулюють внутрішній тиск у резервуарах й ін. Щоб уникнути втрат від витікання встановлюється строгий контроль за транспортуванням, прийманням, видачею і зберіганням нафтопродуктів. При цьому не допускається перевищення затверджених норм втрат на всіх основних навантажувально-розвантажувальних і транспортних операціях [25, с. 12].

Мастила підрозділяються на [25, с. 13]:

1) моторні, призначені для використання в карбюраторних, дизельних і авіаційних двигунах внутрішнього згорання;

2) індустріальні, які застосовуються для змащення промислового устаткування, приладів, гідравлічних передач, металорізальних верстатів, сепараторів, контрольно-вимірювального обладнання й інших машин і механізмів;

3) трансмісійні — для змащення агрегатів усіх видів трансмісій;

4) турбінні;

5) компресорні й ін.

Найважливішою характеристикою мастил є в'язкість, яка впливає на ефективність охолодження, легкість запуску, тощо, тому значення в'язкості вказується в марках багатьох мастил. В'язкість залежить від температури, причому для різних видів мастил в'язкість нормується при різній температурі і визначається за часом витікання випробуваного мастила в обсязі кульової ємкості через капіляр віскозиметра. З підвищенням температури в'язкість мастил знижується, однак інтенсивність зміни в'язкості від температури різна для різних видів мастил.

Діяльність будь-якого підприємства не обходиться без використання автотранспорту. До паливно-мастильних матеріалів відносять бензини різних марок (залежно від октанового числа), автомобільне масло, тосоли, дизельне паливо. Основними марками бензину є А-76, А-80, А-92, АІ-91, АІ-93, АІ-95 і АІ-95 «Екстра». Застосування того чи іншого сорту бензину визначається конструктивними особливостями двигунів внутрішнього згоряння, а також умовами, в яких вони експлуатуються.

Дизельне паливо (солярка) - рідкий продукт, що використовується як паливо в дизельному двигуні внутрішнього згоряння, а також і в газодизелях. Зазвичай під цим терміном розуміють паливо, що виходить з гасово-газойлевих фракцій прямої перегонки нафти [25, с. 15].

Основні споживачі дизельного палива - залізничний транспорт, вантажний автотранспорт, водний транспорт і сільськогосподарська техніка, а також останнім часом і легковий дизельний автотранспорт. Крім дизельних і газо-дизельних двигунів, залишкове дизельне паливо (солярове масло) часто використовується як котельне паливо, для просочення шкір, у мастильно-охолоджуючих засобах при механічній і гартівних рідинах при термічній обробці металів. Зазвичай автотранспортні підприємства і автопарки комерційних фірм мають у своєму розпорядженні і обслуговують автомобілі різного призначення. Наприклад, автопарк невеликого підприємства має кілька легкових автомобілів з бензиновими двигунами, один мікроавтобус з дизельним двигуном, кілька легкових вантажівок з бензиновими двигунами і кілька важких магістральних автомобілів з дизельними двигунами. Причому двигуни таких автомобілів різних конструкцій, різних років випуску і мають різні пробіги. Купувати багато різних видів палива є неефективно. Для таких автогосподарств оптимальним буде купувати універсальні моторні масла, які однаково добре підходять і для легкових, і для вантажних автомобілів, і для бензинових двигунів і для дизельних двигунів [25, с. 31].

Хоча терміни «пально-мастильні матеріали» та «паливно-мастильні матеріали» (ПММ) трапляються у нормативних актах, але чіткого визначення ПММ ніде немає. Наприклад, Державна податкова адміністрація України у листі від 10.02.2005 р. №819/Д/31-0015 зазначила, що хоча деякі нормативні акти і містять згадування про ПММ, визначити, що таке ПММ, вона не може, адже це не входить до її компетенції. З цього приводу Державна податкова адміністрація України навіть подавала запит до Державного комітету стандартизації України, де також не відповіли, що таке ПММ через відсутність визначення цього терміна, але запропонували окремі визначення термінів «паливо» і «мастила».

Отже, за роз’ясненням Державного комітету стандартизації України, наведеним у листі 25.04.2001 р. №4-3/7-402, паливо — це загальне поняття, яким позначають матеріали, що використовуються як джерело енергії. Паливо (або пальне) використовують для двигунів внутрішнього згорання. Своєю чергою, мастило — це пластичний матеріал, який являє собою структуровану загусником оливу, — застосовувану для зменшення тертя, консервації виробів та герметизації ущільнень.

Є також визначення термінів «масла та мастила», наведене у Наказі Міністерства статистики України від 17.08.95 р. №213 «Про розробку паливно-енергетичного балансу України за 1995 рік». Масла та мастила — це в’язкі вуглеводні речовини, що мають великий вміст парафіну і дистилюються при температурі від 380° C до 500° C при вакуумній перегонці нафтових залишків після атмосферної перегонки нафти. Сюди включаються всі сорти масел, у т. ч. консистентні мастила, мастила немінерального походження, регенеровані масла, відновлені на нафтопереробних підприємствах.

Як бачимо з роз’яснень, ПММ, незважаючи на коротку назву, містять у собі великий перелік матеріалів, і те, чи належатимуть ті чи інші запаси до ПММ, залежить від того, як вони використовуються у діяльності підприємства. Таке визначення підприємство здійснює самостійно. Зокрема, у тому самому листі №819/Д/31-0015 Державна податкова адміністрація України зазначає, що визначення того, чи є газ пропан-бутан ПММ, залежить від того, де цей газ буде використано. Якщо пропан-бутан реалізується і покупцем використовується як паливо для заправки транспортних засобів, то він належатиме до ПММ. А якщо газ реалізується покупцям, які, своєю чергою, будуть ним торгувати, — це товар. Відповідно, від такого визначення залежать і податковий, і бухгалтерський облік пропану-бутану у продавця і покупця. Наприклад від того, чим — ПММ чи іншим видом матеріалу — буде визнано газ пропан-бутан, залежить, чи може підприємець, який його продає, перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Отже, для цілей бухгалтерського обліку паливно-мастильні матеріали належать до запасів підприємства, тобто до оборотних активів.

Запаси — це оборотні активи підприємства, які використовуються переважно в одному операційному циклі діяльності підприємств або в період до одного року.

Методологічні засади формування інформації про визнання, оцінку запасів, їх розкриття у фінансовій звітності визначено у Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. № 246 (П(С)БО 9 «Запаси»). За П(С) БО 9 «Запаси» запаси — це активи, які:

- утримуються для дальшого продажу за умов звичайної господарської діяль­ності (товари, готова продукція);

- перебувають у процесі виробництва з метою дальшого продажу продукту виробництва (незавершене виробництво);

- утримуються для споживання під час виробництва продукції та надання по­слуг, а також для управління підприємством (сировина, основні і допоміжні матері­али, малоцінні та швидкозношувані предмети) [5].

Запаси визнаються підприємством за таких умов:

- існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням;

- їх вартість може бути достовірно визначена [5].

При цьому слід урахувати також критерії для визнання реалізації продукції (товарів, інших активів), а саме:

- покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на про­дукцію (товар, інший актив);

- покупець здійснює надалі управління та контроль за продукцією (товара­ми, іншими активами).

Необхідність урахування наведених критеріїв зумовлена тим, що головною умовою зарахування до складу запасів одиниць або однорідних груп (видів) є володіння ризиками і вигодами, пов'язаними з правом власності підприємства на ці активи, та контроль, який пов'язаний з володінням ними. Як правило, ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інші активи), переходять від однієї особи (підприємства) до іншої особи (підприємства), коли перша особа здійснює продаж, а друга особа — придбання. З цього моменту матеріальні цінності повинні бути включені до складу запасів покупця і не відображатися у складі запасів продавця.

До запасів підприємства включаються всі запаси, на які підприємство має право влас­ності на визначену дату (наприклад, на дату складання балан­су) незалежно від місця їх знаходження. Одночасно на терито­рії, що належить підприємству, можуть перебувати предме­ти, які є власністю інших фізичних і юридичних осіб. Ці предмети не є запасами підприємства.

Власні запаси підприємства ТзОВ «Тет-а-тет-3» кафе «Цісар» відображають в Балансі підприємства (ф. № 1) (Додаток А). До них відносять:

1) виробничі запаси — придбані або самостійно виготовле­ні запаси, які підлягають подальшій переробці на підприєм­стві або утримуються для іншого споживання в ході нормального операційного циклу. Вони поділяються на:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, придбані або отримані іншим чином (наприклад, вирощені, видобуті) про­дукти (матеріали), які знаходяться у власності підприємства і призначені для подальшої переробки;

- комплектуючі вироби, закуплені напівфабрикати та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо цін більший одного року (інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо).

2) поточні біологічні активи.

3) незавершене виробництво у вигляді не завершених обробкою та складанням деталей, вузлів, виробів і незавершених технологічних процесів. Для підприємства, що надає послуги, до незавершеного виробництва належать витрати з на­дання послуг, щодо яких підприємство ще не визнало дохід.

4) готова продукція, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим норма­тивно-правовим актом.

5) товари у вигляді матеріальних цінностей, які придбані (одержані) та знаходяться на підприємстві з метою наступного продажу [31, с. 273].

Водночас у розділі VIII «Запаси» Приміток до річної фінан­сової звітності (ф. № 5) встановлено інші класифікаційні групи, що зумовлює необхідність деталізації виробничих запасів, тому у фінансовому обліку відображують окремо:

- сировину і матеріали;

- купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби;

- паливо;

- тару і тарні матеріали;

- будівельні матеріали;

- запасні частини;

- матеріали сільськогосподарського призначення;

- поточні біологічні активи;

- малоцінні та швидкозношувані предмети;

- незавершене виробництво;

- готову продукцію;

- товари [31, с. 277].

Отже, в структурі запасів ПММ відображаються в складі виробничих запасів., що впливає і зумовлює специфіку відображення їх руху в бухгалтерському обліку.

Дата добавления: 2015-07-17