Та роль бюджету держави

В.О. Татаренко

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

Опорний конспект лекцій

Алчевськ

Тема 1. Сутність, призначення

та роль бюджету держави

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Бюджет як економічна категорія.

2. Бюджет як фінансовий план.

3. Роль бюджету у фінансово-кредитному механізмі.

1.Бюджет як економічна категорія

Фінансова система включає чотири сфери:

1) фінанси суб’єктів господарювання (мікрорівень);

2) державні фінанси (макрорівень);

3) міжнародні фінанси (світове господарство);

4) фінансовий ринок (забезпечуючи сфера);

Бюджет держави – провідна складова система державних фінансів

	ЛАНКИ
Бюджет держави	Цільові фонди	Державний кредит	Фінанси підприємства
РІВНІ	Загально- державні фінанси	Державний бюджет	Загально- державні фонди	Державні позики	Фінанси Державного сектора
Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Регіональні фонди	Місцеві позики	Фінанси муні- ципального господарства

Рис. 1. Система державних фондів

Сутність бюджету розкривається у призначенні — фінансове забезпечення виконання державою її функцій: економічної, соці­альної, управлінської та оборонної. Як економічна категорія бю­джет відображає відносини щодо формування на загальнодержав­ну і регіональних рівнях централізованих фондів, призначених для реалізації функцій держави.

Специфічними ознаками даних відносин є:

1. Перерозподільний характер — бюджет виконує функції пе­рерозподілу ВВІІ між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, перерозподіл у часі при використанні державних позик.

2. Всеохоплюючий характер — ними охоплені всі юридичні І фізичні особи.

3. Законодавче регулювання — здійснюється за трьома напрямами:

• загальним — Бюджетним кодексом України:

• законами, що регламентують надходження доходів і фінан­сування видатків;

• Прийняттям щорічного закону (рішення) про бюджет на на­ступний бюджетний рік.

Роль і місце бюджету в суспільстві визначається фінансовою моделлю країни.

З точки зору послідовності розподілу ВВП Існують два ва­ріанти:

1) в умовах ринкової економіки;

2) у межах адміністративної економіки.

У ринковій економіці створений ВВП спочатку розподіляється між його виробниками. Робітники і службовці отримують заробітну пла­ту, підприємці- прибуток. Після цього здійснюється формування бюджету шляхом оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб.

За адміністративної економіки держава спочатку централізує вбюджетІ необхідну частину ВВП, а залишок розподіляється між його виробниками.

За рівнем централізації ВВП у бюджеті умовно виокремлю­ють три моделі:

1) американська (25—ЗО %);

2) західноєвропейська (30—40 %);

3) скандинавська (50—60 %).

Бюджет як економічна категорія характеризує рух грошових потоків між державою та юридичними І фізичними особами. Цим відносинам притаманний суперечливий характер. Є два способи вирішення фінансових протиріч:

1. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП та його централізації в бюджеті. Критерії оптимальності — забезпечення економічного зростання та встановлення соціальної гармонії в суспільстві. З одного боку, бюджет не повинен підривати фінансову базу юридичних і фізичних осіб, з іншого, — створювати утриманські тенденції у суспільстві.

2. Зростання ВВП — основний показник, що характеризує економіку країни. Економічний розвиток дає можливість забезпечувати постійне зростання доходів усіх суб'єктів фінансових відносин Разом з тим, оскільки потреби держави відносно стабільні, то в разі зростання ВВП її відносна частка може зменшуватись.

2. Бюджет як фінансовий план

З даної точки зору бюджет являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону. Як фінансовий план бюджет відображає економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

Видатки на економічну діяльність визначаються двома чинниками:

а) масштабами державного сектора економіки;

б) економічною політикою держави (чому віддається перевага бюджетному фінансуванню чи податковому регулюванню).

Рівень соціальних видатків визначається фінансовою моделлю суспільства.

Доходи бюджету характеризують податкову політику держави.

В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків «чистого» бюджету (без цільових фондів).

Включення цих фондів до бюджету зумовлено двома причинами:

• наданням їм законодавчої сили;

• необхідністю здійснення державного контролю за коштами цих фондів.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

• рівновага доходів і видатків;

• перевищення доходів над видатками;

• бюджетний дефіцит — перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. Уник­нути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки або збільшити податки.

Однак на практиці, як правило, це зроби­ти досить важко, а іноді й неможливо.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може мати однозначної оцінки. Визначають різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкри­тий і прихований:

• відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;

• прихований — офіційно не визнається. Його форми: зави­щення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит - негативніше явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимуше­ним і свідомим.

Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий визначається характером фінансової політики держа­ви — вона намагається знизити рівень оподаткування для стиму­лювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за до­помогою позик. Крім того, використання державних позик не­обхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рі­вень процентних ставок за максимальної надійності — за їх до­помогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний — це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

Пасивний — покриття поточних витрат.

Джерелами покриття дефіциту виступають:

1) державні позики;

2) грошова емісія.

Використання державних позик вимагає:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

• довіри з боку кредиторів до держави;

• заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок висо­ких гарантій повернення боргу і процентної політики);

• наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1) додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

2) підвищення рівня оподаткування;

3) зменшення видатків;

4) випуск нових позик.

Грошова емісія може використовуватися тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона виходить з обмеження відношення бюджетного дефіциту до ВВП на рівні 2—3 %. У разі використання грошової емісії основним чинником дефіциту є напрям призначення цих коштів — в інвестиції чи на поточні витрати. Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний дохід, що, в свою чергу, амортизує сплеск інфляції. У разі використання коштів на поточні витрати інфляція стає невідворотною.

3. Роль бюджету у фінансово-кредитному механізмі

Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з двох підсистем:

1) фінансове забезпечення;

2) фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється у таких чотирьох формах:

1. Самофінансування — покриття витрат за рахунок власних коштів.Це -вихідна форма.

2. Кредитування — покриття витрат за рахунок позичених коштів. Це — регулююча форма.

3. Акціонерний капітал — форма колективного капіталу, яка дає змогу концентрувати великі ресурси.

4. Бюджетні асигнування — форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування І можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін (наприклад, субсидії виробникам сільськогосподарської продукції).

За певних історичних умов бюджетні асигнування відіграють дуже важливу роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора.

Фінансове регулювання пов'язане з податковою системою і регулюючою функцією податків та з бюджетним субсидіюван­ням Особлива роль належить бюджетному вирівнюванню.

Тема 2. Бюджетний устрій та побудова

бюджетної системи України

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Основи бюджетного устрою.

2. Бюджетна система України.

Структура бюджету розглядається у горизонтальному і вертикальному розрізах. У горизонтальному вона характеризується складом доходів і видатків, а також їх питомою вагою. У вертикальному розрізі структура бюджету розглядається за рівнями державної влади та управління і характеризується взаємопов'язаними поняттями «бюджетний устрій» і «бюджетна система».

Бюджетний устрій визначає, яким чином здійснюється побудова бюджетної системи.

Бюджетна система відображає сукупність усіх видів бюджетів, що створюються в даній країні відповідно до її бюджетного устрою.

1. Основи бюджетного устрою

Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бюджетів.

а) створення єдиного бюджету для всієї країни;

б) створення окремих регіональних бюджетів.

(Як перший, так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування.);

в) створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів. Відповідно до такого підходу у бюджетній системі розрізняють

• центральні бюджети;

• місцеві бюджети.

До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні — Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим).

Місцеві бюджети розрізняються за рівнями адміністративної поділу на:

• централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці (обласні, районні, міські);

• децентралізовані (міст, сіл, селищ і районів у містах).

Принципи побудови бюджетної системи характеризую! взаємозв'язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтернативних варіанти:

а) принцип єдності;

б) принцип автономності.

Перший — принцип єдності — означає, що всі бюджети, як створюються у даній країні, являють собою одне ціле. Цей принцип забезпечується:

1) затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бюджету області і т. ін.);

2) єдиною системою доходів і видатків;

3) управлінням бюджетом з єдиного центру — Міністерстві фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетом, однак не створює заінтересованості у міс­цевих органів влади.

Другий — принцип автономності — означає, що кожний бю­джет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і форму­ється незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

3) необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.

В Україні чинний Бюджетний кодекс передбачає принципи єдності і самостійності. Це два взаємовиключні поняття. Водно­час обидва принципи суттєво обмежені: з одного боку, єдиний бюджет не створюється на жодному рівні; з іншого. — реальної (самостійності у місцевих органів влади немає.

Більшість країн будують бюджетні системи за принципом ав­тономності.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визна­чення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повно­важення поділяються на неделеговані державні повноваження, де­леговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функ­ціональних повноважень:

видатки на здійснення неделегованих державних повнова­жень — це видатки на забезпечення конституційного ладу держа­ви, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих державних повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконав­чу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні до-| слідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, дер­жавні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, за­собів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, за­гальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми лікві­дації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та попов­нення державних запасів, обслуговування державного боргу, про­ведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші про­грами загальнодержавного значення;

видатки на здійснення делегованих державних повнова­жень — це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бю­джетних трансфертів. Розмежування видів видатків за делегова­ними державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосере­днього споживача;

видатки на здійснення власних повноважень — це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об'єктів фінансування.

«Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, яки відповідає рівню органу управління цим суб'єктом (наприклад КНЕУ фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти України).

«Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниць на території якої знаходиться суб'єкт фінансування.

На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості. Право на здійснення видатків передається державою органа місцевого самоврядування за умови відповідної передачі бюджет них ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами: загальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бюджету, тобто відбувається закріплення джерел доходів за бюджет тами різних рівнів. Таким чином, розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

• забезпечення надійної фінансової бази для фінансування за кріплених видатків;

• встановлення залежності між зусиллями органів влади управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;

• встановлення заінтересованості місцевих органів влади; пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поді­ляються на:

• закріплені — доходи, які повністю або частково (затверджено фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

• регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто] нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бю­джетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими лан­ками місцевих бюджетів.

На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:

• з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна части­на), на утримання органів загальнодержавної влади та управлін­ня, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна части­на видатків на соціально-культурну сферу;

• з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видат­ків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраст­руктури, місцевих органів влади та управління.

Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бю­джетів основними є зовнішні бюджетні потоки — вхідні і вихід­ні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи — внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існують такі форми взаємовідносин.

Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бю­джету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою на­дання фінансової допомоги.

Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субси­дії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субси­дії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна до­тація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відпо­відного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним ко­дексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеці­альними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, ви­значеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.

Вилучення коштів — явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Бюджетні позички — отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування ви­датків і надходженн доходів). Раніше видавались з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позички отримуються в комерційних банках.

Взаємні розрахунки бюджетів — передача коштів з одного бюджету до іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

За характером взаємовідносин між бюджетами вони можутн бути договірними чи обов'язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки — в обов'язковому порядку. За на­прямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяю­ться на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.

2. Бюджетна система України

Бюджетна система України під час її становлення була визна­чена Законом України «Про бюджетну систему України». Перша редакція Закону, прийнята у 1991 р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджет­ної системи, яка є одним з атрибутів держави. Другу редакцію Закону прийнято у 1995 р.

На сьогодні відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетна система держави включає:

- Державний бюджет;

- місцеві бюджети.

Місцеві бюджети поділяються за рівнем адміністративного поділу на:

- Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

- обласні;

- міські (міст державного та обласного підпорядкування з районним поділом);

- районні;

- бюджети міст (обласного і районного підпорядкування без районного поділу);

- сіл;

- селищ;

- районів у містах.

Згідно з фінансовою термінологією централізовані види бю­джетів позначають прикметниками (обласний, районний, міський), децентралізовані - іменниками у родовому відмінку (бюджети міст, селищ, районів).

В основі побудови бюджетної системи лежить адміністратив­но-територіальний поділ даної країни. При цьому поділ бю­джетів здійснюється за наявності відповідного органу управлін­ня. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рі­зні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет.

Таблиця1

СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ (в %)

Види бюджетів	1992р.	1999р.	2011р.
Державний бюджет	52,4	64,9	61,3
Республіканський бюджет АР Крим та області	14,4	10,7	25,0
Бюджет міст державного та обласного підпорядкування	21,2	17,6	14,4
Районні	5,6	5,0	5,0
Міст районного підпорядкування	0,9	0,5	0,7
Селищ	0,9	0,5	0,4
Сіл	1,6	0,8	0,7

Бюджетну систему України можна уявити у вигляді схеми на рис. 2, а її структуру — в табл. 1.

1 – й рівень

2 – й рівень

		бюджети районів у містах
	бюджет містрайонного підпорядкування		бюджети селищ		бюджети сіл

3 –й рівень

Рис. 2. Бюджетна система України

Тема 3 Система доходів бюджету

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Методи та джерела формування доходів бюджету.

2. Склад і структура доходів бюджету України.

1. Методи та джерела формування доходів бюджету

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох годів централізації грошових коштів:

• пряме вилучення доходів з державного сектора;
«отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

• перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

• залучення позик.
Функціонування державного сектора економіки характеризує підприємницьку діяльність держави. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу н прибутку. Весь створений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджет) При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. За ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.

Надходження від державного сектора зазвичай незначні. Ці пояснюється двома причинами:

а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;

б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво
певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються т основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використанні спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використанні надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні — 2 %.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну» прямого вилучення доходів в державному секторі, цей метод може здійснюватись тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на миро іній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95—98 %) і позики (2—5 %).

Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Стосов­но точного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточнихвидатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється.

Джерела формування доходів бюджету також поділяються на і\ грішні і зовнішні.

Джерелами формування внутрішніх доходів виступають:

· створений ВВП;

· національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів.

Найнадійніше джерело — створений ВВП.

Зовнішні джерела формування доходів бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:

1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація);

2) міжнародний кредит;

3) оподаткування експортно-імпортної діяльності;

4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення;

5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.

2. Склад і структура доходів бюджету України

Система доходів бюджету України відображає практично всі методи їх формування. Вона характеризується такими надходженнями: І. Податкові надходження:

· прямі податки —

податок на прибуток підприємств;

прибутковий податок з громадян;

земельний податок (плата за землю);

податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; «непрямі податки —

податок на додану вартість;

акцизний збір;

мито;

«платежі за спеціальне використання природних ресурсів —

лісовий дохід;

плата за воду;

плата за корисні копалини;

• плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи —

державне мито;

рентні платежі за нафту і газ, що видобуваються в Україні,

та різниця в цінах на природний газ;

відрахування на геологорозвідувальні роботи;

відрахування на дорожні роботи;

інші надходження; «місцеві податки і збори.

2. Неподаткові надходження:

від приватизації майна державних підприємств;

від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

від реалізації державних матеріальних резервів;

інші.

3. Внески до цільових фондів.

4. Державні позики.

Останнім часом податкові надходження становлять 55 60 %, неподаткові — до 20, внески у цільові фонди — 10—15, державні позики на покриття бюджетного дефіциту — 15 %. У складі пода­ткової системи прямі податки дорівнюють 50—55 %, непрямі — 40—45, платежі за ресурси — близько 1, плата за державні послуги і компенсаційні доходи — 2—5, місцеві податки і збори — до2 %.

Тема 4. Система видатків бюджету

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Класифікація видатків бюджету.

2. Склад і структура видатків бюджету України.

1. Класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:

а) роллю у відтворенні виробництва;

б) суспільним призначенням;

в) галузями економіки і соціальної сфери;

г) цільовим призначенням;

д) рівнями бюджетної системи;

є) формами бюджетного фінансування.

За роллю у відтворенні виробництва виокремлюються пото­чні і капітальні видатки бюджету.

Поточні характеризують витрати на утримання підприємств, об’єктів, установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури.

Капітальні — це видатки на створення нових і розширення ді­яльності діючих підприємств, установ і закладів.

Відповідно до такого розподілу видатків може формуватися два окремих бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виокремлення видатків на по­точні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються, хоча в умовах кризи вбачається доцільним створювати два окремих бюджети:

• поточний — має забезпечуватись поточними доходами і бути збалансованим;

бюджет розвитку — може бути дефіцитним і забезпечуватися за рахунок позик, в т. ч. цільових інвестиційних.

За суспільним призначенням видатки відображають функції держави:

· економічну — видатки на економічну діяльність і науку;

· соціальну — видатки на соціальний захист і соціально-культурну сферу;

· оборонну — видатки на оборону;

· управлінську — видатки на органи державної влади та управління, правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і податкову службу, зовнішню політичну діяльність.

У видатках бюджету також виокремлено видатки на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

За галузями економіки і соціальної сфери видатки бю­джету різняться відповідно до різних галузей: промисловість, будівництво, транспорт, сільське господарство, освіта, охорона здоров'я та ін.

За цільовим призначенням виокремлюють видатки: на капітальне будівництво, капітальний ремонт, оплату праці, комуналь­них послуг та інші витрати.

За рівнем бюджетної системи розрізняються видатки: Дер­жавного бюджету, Республіканського бюджету Криму і відповід­них місцевих бюджетів.

За формами бюджетного фінансування існують такі види видатків:

проектне фінансування — фінансування з бюджету інвести­ційних проектів;

бюджетні кредити — надання фінансової ДОПОМОГИ з бю­джету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі;

кошторисне фінансування — виділення бюджетних асигну­вань на підставі кошторису;

державні трансферти — державні субсидії, субвенції, дотації.

2. Склад іструктура видатків бюджету України

До складу видатків бюджету України відповідно ДО прийнятої структури бюджетної класифікації належать:

1. Державне управління.

2. Судова влада.

3. Міжнародна діяльність.

4. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічно­му прогресу.

5. Національна оборона.

6. Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави.

7. Освіта.

8. Охорона здоров'я.

9. Соціальний захист і соціальне забезпечення.

10. Житлово-комунальне господарство.

11.Культура і мистецтво.

12. Засоби масової інформації.

13. Фізична культура і спорт.

14. Промисловість та енергетика.

15. Будівництво.

16. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.

17. Транспорт, шляхове господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика.

18. Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

19. Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення.

20. Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека.

21. Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій і на­слідків стихійного лиха.

22. Поповнення державних запасів і резервів.

23. Обслуговування державного боргу.

24. Державні цільові фонди (за винятком Фонду для здійснен­ий іаходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та і чціального захисту населення).

25. Видатки, не віднесені до основних груп.

За функціональною ознакою структура видатків бюджету України в останні роки характеризується такими показниками: видатки на економічну діяльність — 15—20 %, науку — до 2, со­ціальний захист населення — близько 15, соціально-культурну і сферу — близько 25, національну оборону — до 5, державне \ правління та правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави — до 10, видатки цільових фондів — 10—15, обслуговування державного боргу — до 10, інші видатки — до 5 %.

Тема 5. Видатки бюджету на економічну діяльність держави та науку

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Видатки на економічну діяльність.

2. Видатки на науку.

1. Видатки бюджету на економічну діяльність включають пік і форми фінансування: капіталовкладення; операційні витрати; кредити і дотації. Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двом,і напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Украї­ні, хоча має недолік — розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних завдань.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визна­чається двома чинниками:

· можливостями бюджету;

· наявністю необхідних та ефективних проектів.

Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не має жодної нормативної бази (наприклад, відповід­но до Закону України «Про освіту» щорічно на її фінансування повинно виділятись 10 % національного доходу і хоча, як прави­ло, цього розміру не додержуються, але база для планування іс­нує). Тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рі­вня, а не від потреб.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх коштори­сах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рента­бельність, мінімальність ризиків та економічна ефективність і со­ціальна значимість проекту) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер (конкурс) серед виконавців того чи ін­шого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зрос­тання (приріст ВВП).

Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

· фінансування геологорозвідувальних робіт;

· фінансування лісового і водного господарства

· землевпорядкувальні роботи;

· заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

· утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геологорозвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету та коштів підприємств. З бю­джету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок підприємств видобувної промисловості — роботи в межах існуючих родовищ.

Фінансування бюджетом геологорозвідувальних робіт забез­печується спеціальним компенсаційним доходом — відрахуван­нями на геологорозвідувальні роботи, які вносять до бюджету підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування і суми надходжень відрахувань між собою врівноважені, але не збалансовані. Щороку існують незначні відхилення між цими по­казниками. Залишок відрахувань використовується у поточному році на фінансування інших видатків. Якщо їх недостатньо, то ці видатки перекриваються іншими доходами бюджету. Вартість геологорозвідувальних робіт визначається на підставі спеціаль­них кошторисів, які розраховуються, виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на ви­датки бюджету в зв'язку з тим, що на даний час ці ресурси — загальнонародна власність. У бюджеті існують цільові доходи, пов'язані з фінансуванням вказаних витрат, — лісовий дохід і плата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відмі­ну від геологорозвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені — видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і підновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні захо­пи, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Заходи по боротьбі зі шкідниками рослин та хворобами тварин.

Протиепідемічні заходи у цілому фінансуються з бюджету в тих випадках, коли вони охоплюють певний регіон, а поточні витрати — безпосередньо тим чи іншим господарством. Виділення поплів бюджету здійснюється на підставі кошторису. У такому самому порядку, тобто на кошторисній основі, фінансуються насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби відповідного регіону.

Бюджетні кредити надаються підприємствам держав­ного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускла­днень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою про­центною ставкою.

Державна дотація являє собою виділення з бюджету ко­штів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою по­літикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обме­ження рівня цін).

Може надаватись у сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково, що визначається станом бюджету. Обсяг дотації встановлюється як різниця між витратами і доходами під­приємств. Виділення коштів може проводитись на підставі пла­нових чи фактичних розрахунків.

2. Видатки бюджету на науку

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень: фундаментальні; * прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефектив­ність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встанови­ти їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і мето­дів впровадження в практику результатів фундаментальних до­сліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в да­ному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійсню­ватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Акаде­мічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослі­дженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бю­джету. У частині прикладних досліджень фінансування здійсню­ється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких — прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної га­лузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих ко­штів міністерств і відомств або за кошти замовників. Якщо ві­домчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

• фінансування наукових закладів;

• фінансування наукової тематики. Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штат­ним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка скла­лась у даному закладі. Ставка зарплати залежить від посади (ла­борант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує йо­го керівник. Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень — придбання та обслуговуван­ня спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошто­риси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той на­уковий заклад, який розроблятиме цю тему.

Тема б. Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Склад видатків на соціальний захист і соціальну сферу.

2. Основи кошторисного фінансування.

3. Фінансування освіти.

4. Фінансування охорони здоров'я.

5. Фінансування культурно-освітніх закладів.

6. Фінансування закладів соціального забезпечення.

1. Склад видатків на соціальний захист і соціальну сферу

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення включають;

· виплату пенсій і допомоги;

· пільги ветеранам війни і праці;

· допомогу сім'ям з дітьми; інші види соціальної допомоги;

· пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і ря­дового складу;

· фінансування — дитячих закладів-інтернатів; притулків для неповнолітніх; програм соціального захисту неповнолітніх; будинків-інтернатів для пристарілих та інвалідів; інших закладів і заходів у галузі соціальної політики; молодіжних програм;

· кошти з бюджету, що передаються до Фонду соціального за-чисту інвалідів України.

Одним з видів державної соціальної допомоги є надання гро­мадянам щомісячної адресної безготівкової грошової субсидії пня відшкодування витрат на плату за користування житлом або Мого утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною та її отримання не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Надання населенню житлових субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та палива провадиться відповідно ДО постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року.14" XIX. іі змінами та до­повненнями, нової редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 року №1050 «Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій дня відшкодування ви­трат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скраплено­го газу, твердого та рідкого пічного побутового палива»

Згідно з чинним законодавством житлові субсидії видаються
за наявності різниці між розміром платі за житлово-комунальні
послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне паливо (в
межах норм споживання) і обсягом визначеного І Кабінетом Міні­стрів України обов'язкового процента платежу. При цьому норма
володіння чи користування загальною площею житла та норма­тиви користування комунальними послугами встановлюються, виходячи з 21 кв. метра на кожного прописаного у жилому при­міщенні (будинку) та додатково 10,5 кн. Метра на всіх прописа­них, а для громадян, які проживають в кварти­рі, — на загальну площу незалежно від розмір) квартири.

За умови призначення житлової субсидії ш користування жи­тлом, його утримання та оплату послуг водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот (житлово-комунальні послуги) і ні н межах норми володіння чи користування загальною площею житла та відповідно до нормативів користування зазначеними послугами
громадяни, прописані у жилому приміщенні (будинку) і сплачу­ють 15% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — 15 % їх річного сукупного доходу.

Якщо у жилому приміщенні (будинку) прописані прожива­ють тільки пенсіонери, які не працюють, та інші непрацездатні громадяни, джерелом існування яких є лише доходи особистого підсобного господарства, пенсія та інші соціальні виплати, або якщо у складі прописаних є неповнолітні діти, інваліди пер­шої та другої групи і середньомісячний сукупний дохід на одного прописаного у жилому приміщенні (будинку) не перевищує вартісної величини межі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах норми володіння чи користування загальною площею житла і нормативів користування зазначе­ними послугами за умови призначення житлової субсидії 10 % їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — 10 % їх річного сукупного доходу.

Розрахунок субсидій за встановленими процентами сукупного доходу провадиться лише у разі звернення громадян за їх при­значенням або у разі підтвердження громадянами права на отри­мання субсидії на новий термін.

Розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг у ме­жах норм споживання і розмір субсидій визначаються окремо за кожний вид послуг пропорційно до його частки у загальній сумі вартості цих послуг. У разі, коли протягом терміну призначення субсидії фактична плата за окремий вид послуг змінюється, пере­рахунок розміру витрат та розміру субсидій на оплату житлово-комунальних послуг у межах норм споживання здійснюється ли­ше за цим окремим видом послуг. Якщо обсяг витрачання води, тепла, газу та електроенергії вимірюється засобами їх обліку, у разі підтвердження права на отримання субсидії на наступний термін розмір витрат громадян на оплату житлово-комунальних послуг (20 чи 15 % середньомісячного сукупного доходу пропи­саних у жилому приміщенні (будинку) зменшується на 1 %, але не більше ніж на 5% відповідно за кожні 10% зменшення за­гальної суми вартості фактично використаних послуг у поперед­ньому періоді проти суми їх вартості за встановленими нормами споживання.

Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного, а для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного по­бутового палива — річного сукупного доходу сім'ї. Розмір серед­ньомісячного сукупного доходу для призначення субсидії обчис­люється, виходячи з даних про доходи всіх членів сім'ї за три ка­лендарні місяці, що передують місяцю звернення за житловою суб­сидією. Розмір річного сукупного доходу визначається шляхом множення визначеного середньомісячного сукупного доходу на 12.

До сукупного доходу включаються: нарахована заробітна пла­та, в тому числі за роботу понаднорму, в святкові і вихідні дні та сумісництвом; процентні надбавки і щорічна винагорода з фонду матеріального заохочення за річними підсумками роботи підпри­ємства, установи чи організації; інші грошові виплати, які мають систематичний характер (доплати за роз'їзний і рухомий харак­тер роботи тощо, крім виплат на відрядження і підйомних); сти­пендії, пенсії, допомога (крім одноразової цільової допомоги), в тому числі допомога на навчання, безпосередньо отримана осо бою від підприємства, установи чи організації, за винятком кош­тів, отриманих на умовах позички, кредитів; доходи від підприє­мницької діяльності, особистого підсобного господарства; інші доходи, які підлягають оподаткуванню відповідно до чинного за­конодавства.

У разі відсутності доходів за будь-який місяць протягом пері­оду, за який визначається сукупний дохід, або місячний дохід менший за неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у роз­рахунок житлової субсидії за кожний такий місяць включається місячний дохід, що дорівнює одному неоподатковуваному міні­муму доходів громадян.

Законодавством передбачено такі терміни надання житлових субсидій:

субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-ко­мунальних послуг — призначається на шість місяців, а на оплату природного газу, що споживається на індивідуальне опалення, — на опалювальний період, починаючи з місяця звернення за її при­значенням;

субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива — призначається один раз на кален­дарний рік за особистим зверненням громадян;

субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива і відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг — надається на календарний рік (при цьому субсидія на оплату житлово-комунальних послуг роз­раховується з місяця звернення за її призначенням до кінця поточ­ного року).

Розрізняють кілька алгоритмів розрахунків за певними видами житлових субсидій:

1) визначення розміру субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг здійснюється у такій послі­довності:

* середньомісячний сукупний дохід та обов'язкова частка
плати за житлово-комунальні послуги у цьому доході;

* загальний місячний розмір плати за житлово-комунальні по­
слуги у межах норми забезпеченості житлом і встановлених нор­
мативів користування комунальними послугами у конкретному
населеному пункті;

* розмір субсидії як різниця між вартістю плати за житлово-
комунальні послуги у межах норми володіння чи користування
загальною площею житла та нормативів споживання комуналь­
них послуг і сумою визначеного обов'язкового платежу;

2) визначення розміру субсидій для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побу­тового палива здійснюються у такій послідовності:

* річний сукупний дохід громадян, прописаних у жилому
приміщенні (будинку) і обов'язкова частка плати за скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у цьому доході;

* розмір плати за скраплений газ, тверде та рідке пічне побу­тове паливо на календарний рік у межах встановлених норм спо­живання;

* розмір субсидії як різниця між вартістю плати за скрапле­ний газ, тверде та рідке пічне побутове паливо на календарний рік у межах норм споживання і сумою визначеного обов'язко­вого платежу;

3) визначення розміру субсидій для відшкодування витрат на
придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побу­тового палива і житлово-комунальні послуги здійснюється у та­кій послідовності:

* річний сукупний дохід і обов'язкова частка плати за скрап­
лений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо та житлово-комунальні послуги у цьому доході;

* розмір плати за скраплений газ, тверде та рідке пічне побу­тове паливо та житлово-комунальні послуги на календарний рік у межах встановлених норм споживання;

* розмір субсидії як різниця між вартістю плати за скрапле­ний газ, тверде та рідке пічне побутове паливо і комунальні по­слуги на календарний рік у межах норм споживання і сумою ви­значеного обов'язкового платежу;

* розмір щомісячної субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

4) для призначення субсидій за розрахунковими нормами роз­
рахунок щодо визначення розміру субсидії здійснюється в такій послідовності:

* сукупний дохід і обов'язкова частка плати за скраплений газ,
тверде та рідке пічне побутове паливо і житлово-комунальні послуги;

* вартість розрахункової норми для призначення субсидії залежно
від кількості прописаних на житловій площі та послуг, які надаються;

* розмір субсидії як різниця між розрахунковою вартістю житло­
во-комунальних послуг і сумою визначеного обов'язкового платежу.

Розмір призначеної субсидії не може перевищувати розмір житлово-комунальних платежів. При цьому головною умовою є обов'язкова сплата визначеного процента платежу самим власни­ком або наймачем житла.

Порядок призначення житлових субсидій:

1) до відділів (управлінь) субсидій подаються: заява; склад прописаних у жилому приміщенні та доходи кожного з прописаних згідно із встановленими формами; відомості про забезпечен­ня жилою площею та комунальними послугами;

2) субсидії призначаються за умови пред'явлення розрахунко­вих книжок, квитанцій або аналогічних документів про фактичну оплату житлово-комунальних послуг за попередній період (у разі виявлення такої заборгованості субсидія призначається за умови укладення угоди про її погашення);

3) для нарахування субсидій використовуються дані про дохо­ди та розміри платежів, одержані від органів соціального захисту населення, служб зайнятості населення, житлово-експлуатацій­них та інших підприємств і організацій.

Кошти, що були надміру перераховані за призначеними суб­сидіями, повертаються у разі:

*виявлення свідомого подання документів з недостовірними відомостями (приховування заробітку чи іншого доходу, подання фальшивих документів тощо);

* виявлення неправильних відомостей у довідках про доходи,
виданих юридичними особами;

* виявлення помилки в розрахунку розміру призначеної субсидії.

У разі виявлення при перевірках документів із недостовірни­ми відомостями (за вини громадян) відділи (управління) субсидій вживають таких заходів:

*припиняють надання субсидії і позбавляють права на її при­значення на наступний термін;

*повідомляютьрекомендованим листом отримувачів житлової субсидії про припинення надання такої, необхідність і терміни повернення в подвійному розмірі надміру виплачених коштів;

*при порушенні встановлених термінів повернення подають позовні заяви до суду про примусове стягнення у подвійному розмірі надміру виплачених коштів;

*повідомляють надавачів послуг про припинення надання субсидії.

Терміни повернення надміру виплачених коштів встановлюю­ться відділом субсидій диференційовано в кожному конкретному випадку (виходячи з матеріального становища отримувача субси­дії), але не менше одного місяця з дня отримання повідомлення.

Видатки на соціальну сферу включають фінансування:

*освіти:

загальноосвітні школи;

школи-інтернати; дошкільні заклади;

професійно-технічні училища;

заклади післядипломної освіти;

* охорони здоров'я:

медичні заклади;

санітарно-епідеміологічна служба;

інші заклади;

*культури:

театри;

музеї;

бібліотеки;

клуби;

заповідники;

*засобів масової інформації:

телебачення і радіомовлення;

преса, книговидання;

інші;

*фізичної культури і спорту.

2. Основи кошторисного фінансування

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сфе­ру, науку, управління, армію. Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціально­го розрахункового документа — кошторису. Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:

1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяль­
ності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);

2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний
показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профільну діяль­
ність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі), що, в свою чергу, розмежовуються на:

* вихідні — об'єктивно існуючі на даний період;

* похідні — визначаються за певними нормами (наприклад,
кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми гра­ничної наповнюваності класів);

б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної
установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, сані­тарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на одну розра­хункову одиницю.

Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та пос­татейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад норми видатків на охорону здоров'я на одного жителя. Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей.

Нормативи поділяються:

• за методом обчислення —

розраховані на основі фізіологічних потреб (на харчування, освітлення, опалення тощо);

розраховані на основі статистичних спостережень;

• за характером використання —

обов'язкові (встановлюються органами державної влади та управління);

факультативні (визначаються галузевими органами чи бю­джетними установами).

Кошторис — це плановий документ, в якому встановлю­ються обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і пок­вартальний розподіли.

Види кошторисів:

а) індивідуальний — для кожної бюджетної установи;

б) загальний — по групі однорідних закладів (загальноосвітні
школи, дитячі дошкільні заклади та ін.);

в) на централізовані заходи, які проводяться відповідним ор­
ганом управління;

г) зведений — обсяги фінансування для окремого органу упра­
вління (наприклад, зведений кошторис відділу освіти включає:
загальні кошториси по загальноосвітніх школах, школах-інтер-
натах, дошкільних закладах і на централізовані заходи).

Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації видатків:

А. Поточні видатки код видатків

1. Видатки на товари і послуги вт. ч.:

— оплата праці працівників бюджетних установ 1110

— нарахування на заробітну плату 1120

— придбання предметів постачання і матеріалів,

оплата послуг та інші видатки 1 130
з них:

• предмети, матеріали, обладнання та інвентар 1131

• медикаменти та перев'язувальні матеріали 1132

• продукти харчування 1133

• м'який інвентар та обмундирування 1134

• оплата транспортних послуг та утримання транспортних
засобів 1135

• оренда та експлуатаційні послуги 1136

• поточний ремонт обладнання, інвентарю та будівель,
технічне обслуговування обладнання 1137

• послуги зв'язку 1138

• оплата інших послуг та інші видатки 1139

— видатки на відрядження 1140

— матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт

та заходи спеціального призначення, що мають загально­
державне значення 1150

—оплата комунальних послуг та енергоносіїв 1160

з них:

• оплата теплопостачання 1161

• оплата водопостачання і водовідведення 1162

• оплата електроенергії 1163

• оплата природного газу 1164

• оплата інших комунальних послуг 1165

• оплата інших енергоносіїв 1166

—дослідження і розробки, державні програми 1170

2. Виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями 1200

3. Субсидії і поточні трансферти 1300

вт. ч.:

— субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам,
організаціям) 1310

— поточні трансферти органам державного управління ін

Дата добавления: 2015-07-15