Цінність людського буття. Свобода як найвища цінність.

Буття людини у світі не є чимось спостережуваним, речовинним, принципововимірюваним.За буття нами править не тільки наявне, але й відсутнє. Саме відсутність є для нас більш відчутною. Вона, як правило, пов’язана з негативними емоціями.Це спонукає нас до активного витіснення з нашого буття відсутності, заміниїї на наявність.

Відсутність — представництво небуття в бутті — завжди лишається з нами. Вгамована на якийсь час, вона знову і знову, послідовно й настирливо засвідчує свою присутність у нашому бутті. Отже, присутність відсутності в людськомубутті є певною формою буттєвості. Це — потреби. Різноманітні за своїми джерелами та спрямованістю, потреби пронизують усе людське буття. Потреба існує у складі людського буття, підтримує певний рівень його інтенсивності, якщо має перспективу на своє задоволення. Інакше вона згасає,випадає з буття, часом разом із своїмносієм.

Для потреби найсуттєвішою характеристикою є можливість її задоволення. Тим самим відкривається вихід у новий вимір людського буття — можливісний.

Серед основних форм буттярозрізняють:

• буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, виробленихлюдиною;

• буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей і специфічнелюдськебуття;

• буттядуховного (ідеального), яке існує як індивідуальнедуховне і об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне; • буттясоціального, яке ділиться на індивідуальне і суспільне буття

• Для людської індивідуальності велике значення маютьціннісніорієнтири. Поняттяцінностейпозначає не стани чи властивості речей самих по собі, а їх якісні прояви щодо людини. Цінність – це значущість чогось для людини.

Поняття цінностей у певному сенсі протистоїть поняттю знання; людина може знати, що певна річ нічого не варта в аспекті її предметних співвідношень, але для неї може бути надзвичайно цінною як спогад, родинна реліквія та ін. Цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності та характеристика людських вчинків у тому сенсі, що вчинок вказує на те, що для певної людини постає її справжніми цінностями.

До людських цінностей відносять моральні (добро, сумління, мужність), естетичні (краса, гармонія), соціокультурні та інші. Хоча цінності мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей можна віднести:

• насамперед найвищуцінність – саме людське життя, визнання життя людини найвищоюцінністюпостаєвихідним принципом сучасногогуманізму;

• із такого визнанняорганічновипливає, у значеннідругої за важливістюцінності, право людини на вибір життєвого призначення. Це означає, що перше право розпорядитися життям належитьсамійлюдині • якщо це так, то наступною цінністю для людини є свобода.Під свободою загалом розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення.

У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутністю опору, спротиву діям людини, відсутністю обмежень. Але насправді це не так, по-перше, тому що відсутність меж, обмежень була б повною невизначеністю, тобто нереальною для людини ситуацією, а, по-друге, безмежність зробила б невизначеними і неможливими будь-які оцінки, у тому числі – оцінки й самої свободи як свободи; тут свобода постає у своїх негативних проявах. Свобода є радшеподоланням меж, розширенням меж, а не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності

У сьогоднішніх розмовах про свободу важливо вміти проводити їїдиференціацію за видами та проявами. Як звичайно, розрізняють такі види свободи:

• зовнішня свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально;

• внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя;

•• свбодадії: коли людина не заблокована фізично у здійсненні певних операцій;

• свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у внутрішньо муставленні до будь-чого.

Дата добавления: 2015-07-15