Складість інструкційну картку що до виготовлення сніжинки в техніці «Витинанка».

Витинанки — орнаментальні й фігурні прикраси, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін. Нескладні прийоми витинання і недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, великі можливості розвитку фантазії, інтелектуального та естетичного розвитку дітей, як у сучасній школі, вищих педагогічних закладах, так і в позакласній та самостійній творчій праці.

Матеріали: Найпоширенішим матеріалом для витинання є тонкий однотонний глянцевий папір, що має блискучу поверхню, яскраві насичені кольори, добре складається і легко піддається витинанню та вирізуванню.

Для витинанок можна використовувати друкарський і канцелярський папір — гладкий і щільний, як білий, так і м'яких тонів. Великі витинанки вирізаються з білого рисувального, друкарського, тонкого, пергаментного, обгорткового паперу. В окремих випадках можна використовувати фольгу та папір з особливою фактурою (велюровий, тиснутий, крейдовий тощо). Для наклеювання паперових витинанок на стіну можна використовувати звичайне молоко (легко знімається за необхідності). Паперові візерунки на папір, картон чи інші поверхні прилаштовують за допомогою клею.

Інструменти: У художньому витинанні використовуються ножиці, гострі ножі та штемпельки. Народні майстри надають перевагу прямим великим ножицям (18-24 см) згострими кінцями. Великі ножиці з великим плечем розвороту потребують значно менших зусиль, ніж маленькі. Поряд з ножицями використовують ніж (може бути звичайний шевський ніж), кінці якого заточують під гострим кутом. Штемпельки нагадують порожнисті металеві пробійники. З одного боку вони мають голівку, по якій б'ють молотком, з другого — різальний край у формі кружальця, листочка, ромба та ін.

Техніка: При виготовленні майже всіх видів паперових витинанок чільне місце належить ножицям. Техніка витинання ножицями дає майстрам широкий діапазон виражальних можливостей, при цьому досягається плавність ліній, виразність силуетів, велика ажурність. Кінчиками ножиць витинають по краях, а широким розворотом боків роблять великі надрізи, відповідно повертаючи і прокручуючи в руках складений аркуш паперу. Техніка вирізання ножем сягає давніх часів. Ніж був єдиним інструментом для виконання витинанок зі шкіри. І сьогодні він успішно конкурує з ножицями, якими витинають лише ажурні візерунки з паперу. Але зростання розмірів витинанок, збільшення орнаментальних повторів призводить до погіршення їх якості, до ускладнення техніки витинання ножицями. Іноді її заміняє техніка вирізування ножем. Тонкий папір величиною навіть до 1 м2 складають в кільканадцять разів і, враховуючи місця з'єднань, вирізують по контурах гострим ножем зображення або тло. Вибивання ажурних прорізів у формі кружалець, листочків, ромбиків та інших здійснюється різноманітними штемпельками. Ця техніка ніколи не формувала самостійний декор, а завжди поєднувалася з розписом та витинанням. До названих технік слід додати найпростішу і, мабуть, найдавнішу — відщипування. Від аркуша паперу, складеного вдвоє відривають, відщипують пальцями маленькі шматочки паперу, формуючи в такий спосіб певне зображення. Папір використовується не міцний, а такий, що нагадує промокальний. Таким чином, у художньому витинанні розрізняють витинанки витяті ножицями, вирізані ножем, штемпелькові, відщипувані та комбіновані з розпис,ом, аплікацією тощо.

Технологія витинанок: За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на ажурні (зображення міститься у прорізах) і силуети (зображення виступає силуетом), одинарні (виготовлення з одного аркуша) та складні (аплікаційні з кількох аркушів паперу, і тому завжди багатоколірні). Залежно від прийомів виготовлення накладними (накладні одна на одну «гіркою») та складеними — це великомасштабні твори, зображення яких утворені з окремих елементів, складених поряд один з одним, утворюючи єдине ціле.

3. Правила та послідовність виконання аплікації.

Послідовність виконання аплікації.

1. Вибір натури, сюжету, візерунку.

2. Складання ескізу аплікації.

3. Підбір паперу. В аплікації велике значення має підбір паперу. Від інтенсивності кольору основного фону залежить колір зображення. Слід пам'ятати про кольорове поєднання розміщених поряд зображень.
Площа і колір фону (світлий чи темний) впливають на колір аплікації. Пошук гармонійних і виразних поєднань кольорових плям - одна із головних задач роботи. Колір повинен створювати настрій, відповідний змісту
аплікації. Він може бути реальним, умовним чи чисто декоративним.

Аплікації можуть бути монохромними і поліхромними. Однокольорові композиції характеризуються графічністю, багатокольорові - яскравістю.

4. Вирізування деталей зображення. Успіх виконання аплікації залежить від того, як вирізані деталі. Необхідно, щоб лінія зрізу була чіткою, без зазубрин.
Відрізуючи папір по прямій лінії треба опустити його, водночас рухаючи ножиці вверх. При вирізуванні заокруглених та інших форм ножиці в правій руці
залишаються майже нерухомими, а лівою рукою папір направляється по наміченим лініям зображення. Дуже дрібні деталі слід вирізати невеликими ножицями.

5. Розкладування деталей зображення на фоні. Заготовлені дедалі зображення розмішуються на поверхні, тобто на фоні, так, щоб отримати задуману
композицію. Рухаючи форми на аркуші, знаходять найбільш цікаві композиційні рішення, необхідні кольорові поєднання.

Перед тим, як приступати до наклеювання, слід ще раз перевірити, чи все правильно в композиції. Щоб легше було орієнтуватися в розміщенні тієї чи іншої деталі, треба намітити олівцем місця їх розміщення.

6. Наклеювання деталей зображення. Найбільшу складність представляє наклеювання аплікації. Клеєм намазують тільки елементи, які потрібно наклеїти, а не фон. Промазувати зручніше від середини зображення до країв. Дрібні форми рекомендують промазати на"пальці, наносячи на них клей заточеним сірником. Треба пам'ятати, що при промазуванні паперу клейстером, і він розбухає нерівномірно і витягується від вологи, на ній з'являються зморшки і складки, які псують зовнішній вигляд аплікації. Щоб уникнути цього, проклеєному паперу дають полежати півтори - дві хвилини. Тільки після такої витримки можна приклеїти зображення на фон. Приклеєні форми необхідно прикрити чистим аркушем паперу, а потім потерти всю поверхню наклейки ребром долоні. Робити це необхідно до тих пір, поки на аплікації не пропадуть зморшки. Зображення наклеюють на фон в певній послідовності: спочатку найбільш віддалені, а потім ті, що поступово наближаються до переднього плану.

7. Сушка аплікації. Останній етап виконання аплікації - сушка. Наклеєну аплікацію кладуть під вагу. Слід пам'ятати про властивість клею - стягувати папір при висиханні. Тому на предметній аплікації вагу слід зразу накласти на зображення. Сюжетна аплікація, де поряд з великими деталями багато дрібних, виконується в декілька прийомів. Тому і вагу накладають в декілька прийомів (по мірі наклеювання деталей) не знімаючи її до повного завершення роботи.

Слід пам'ятати і про те, що перед тим, як покласти вагу на аплікацію, її необхідно протерти чисто ганчіркою. Для того, щоб видалити залишки клею, всю роботу закривають чистим аркушем паперу.

4. Особливості виготовлення виробів зі смужок паперу. Техніка «Квілінг».

Квілінг - паперокручення, паперова філігрань – мистецтво скручувати довгі і вузькі смужки в спіральки, видозмінювати їх форму і складати з отриманих деталей об'ємні або площинні композиції.
У наші дні паперокручення широко відомо і популярно як хобі в країнах
Західної Європи, особливо в Англії та Німеччині. Але саме широке поширення це мистецтво одержало, коли воно «​​перейшло» на Схід. багатющі традиції найтоншої графіки і пластики, виготовлення паперу та роботи з нею дали мистецтву паперової пластики нове життя.
У Південній Кореї існує ціла Асоціація любителів паперової пластики,
об'єднуюча послідовників різних напрямів паперового творчості.
У 15 столітті це вважалося мистецтвом. У 19 – дамською розвагою, у більшій частині 20 століття воно було забуте. І тільки в кінці минулого століття квілінг знову став перетворюватися на мистецтво.
В Англії принцеса Єлизавета серйозно захоплювалася мистецтвом квілінгу, і багато її творів зберігаються в музеї Вікторії і Альберта в Лондоні. Із папером у нас пов'язано уявлення про хрупкість і недовговічність. Але квілінг спростовує це твердження - на філігранну об'ємну підставку можна поставити, наприклад, чашку або покласти важку книгу, і жоден завиток паперового мережива при цьому не постраждає. Можна зібрати з паперових елементів вазу для цукерок і спокійно використовувати її за призначенням - не розвалиться і не зламається. Загалом, квілінг - це можливість побачити незвичайні можливості звичайної папери. Треба зауважити, що корейська школа квілінгу (вони називають його паперокручення) дещо відрізняється від європейської. Європейські роботи, як правило, складаються з невеликої кількості деталей, вони лаконічні, нагадують мозаїки, прикрашають листівки та рамочки. Європа завжди поспішає, тому любить швидкі техніки. Східні ж майстри створюють твори, що нагадують шедеври ювелірного мистецтва. Найтонше об'ємне мереживо сплітається із сотень дрібних деталей.
Інструмент для квілінгу також буває різний. У Європі для скручування смужок використовують пластмасову або металеву паличку з розщепленим кінцем. Деякі і самі роблять подібний інструмент, наприклад, з стрижня
для кулькової ручки, на кінці якого зроблений проріз. При скручуванні виходить деталь із крупним і нерівним отвором у центрі. Однак, для дітей цей інструмент підходить. Майстри східної школи вважають за краще виконувати закручування за допомогою тонкого шила. Заміну йому можна змайструвати з товстої голки і пробки.

5. Папір має бути кольоровий з двох сторін. Готові нарізані смужки паперу можна купити в спеціальних магазинах. Якщо ж такої можливості немає, то можна смужки нарізати самим. Ширина смужок для квілінгу, зазвичай, 3-7 мм.

Дата добавления: 2015-07-15