Примітки. 1) В науковій літературі дискутувалось се питаннє, що належить уважати основним актом

¹) В науковій літературі дискутувалось се питаннє, що належить уважати основним актом, а що допомічним, субсідіярним: Жалувальну грамоту чи Статті. Шафранов вважав статті тільки за доповнення до жалувальних грамот (с. 390). Розенфельд арґументував против сього, вважаючи статті основним актом, “договором соединения”, посилаючися на пізніше значіннє статей (с. 33-4). Дійсно, після того як відносини України до Москви стали нормуватися договорними статтями, “Статгі Б. Хмельницького”, чи властиво Трубецкого стали вважатися основою української конституції. Але в березні, передаючи послам гетьмана жалувальну грамоту і статті, московський уряд вважав основним актом грамоту, се річ безсумнівна: статті були скомпоновані дяками цілком довільно, так що вони тільки доповняли грамоти. Гетьман же і старшина не прийняли ні статей ні грамоти, се теж ясно. Вони стояли на переяславській умові-формулі непорушного заховання українських вільностей, розуміючи під нею захованнє державного status quо. Не сформулували сього свого становища, але воно цілком ясне.

²) Карповъ, Переговоры о соединеніи Малороссіи съ Великой Россіей, Журналъ Мин. Нар. Просв. 1871 кн. XII, особл. с. 242-6. Буцинскій, О БогданЂ Хмельницкомъ, с. 154 дд.; Антоновича рецензія на сю книгу в Кіев. Старині, 1883, II, ст. 418. Макарій, Исторія Рус. церкви, т. XII. с. 71. Эйнгорнъ, Очерки изъ исторіи Малороссіи с. 67. Нольде, Очерки государственного права ст. 390-1. Розенфельдъ, Присоединеніе Малороссіи къ Россіи с. 34-5. Моя: Переяславська умова с. 10 дд. А. І. Яковлев, “Статті Б. Хмельницького” в редакції 1659 року (Юбил. збірник М. Грушевського). В. І. Щербина, До питання про статті Б. Хмельницького (тамже). M. H. Петровський, До питання про статті Б. Хмельницького, Записки ніжинські т. IX, 1929.

³) “И что на которую статью царского величества изволенье, и то подписано подъ статьями”-се поясненнє до наступних царських резолюцій, що надаються до кождого пункту козацької петиції.

⁴) Про наданнє гетьманові Чигиринського староства тут не згадано, бо на се видано осібну царську грамоту.

⁵) По сім було написано, а потім зачеркнено статтю:

“Чтобъ царское величество пожаловалъ, велЂлъ имъ дать свои жалованные грамоты на пергамент, одну на волности казатцкіе, а другую на волности шляхетцкіе, за своими государскими (вислыми) печатями, для того что они то получивше, сами смотръ мЂжъ себя учинятъ: кто казакъ, тотъ волности казатцкіе имЂть будетъ, а кто мужикъ, тотъ будетъ повинность обыклую царскому величеству отдавать, какъ и прежъ того бывало”.

“Царское величество пожаловалъ, свои государскіе грамоты на волности ихъ казатцкіе и шляхетцкіе, за своими государскими печатьми, дать имъ велЂлъ”.

Против сеї статті, з боку приписано: “Ся статья надобь ли? потому что грамоты посылаютъ”. Українському шляхецтву видано осібну жалувану грамоту, і супроти сього отсю статтю теж пропущено в останній редакції.

⁶) З боку приписано, а потім зачеркнено: “Писать ли о митрополитЂ? потому что грамоты нынЂ не будетъ; а въ письмЂ о грамотЂ написано жъ (мб. треба: не писано), толко говорили словами”.

⁷) Все дальше дописано в чернетці рукою Алмаза Івановича.

⁸) Акты Х с. 477-484.

Дата добавления: 2015-07-18