Примітки. 3) Малорос. дела 1554 № 4.

¹) Акты X с. 429-432.

²) Тамже с. 437-446.

³) Малорос. дела 1554 № 4.

⁴) “СмЂтя сколько доведется мЂстнымъ дЂломъ”.

⁵) Се найважніша відміна коротшої редакції від ширшої, вона виразно вказує на самостійність, і так би сказати-попередність короткої редакції.

⁶) Тут військо Запорозьке знову як загальне поняттє, що обіймає верству духовну, шляхетську і козацьку. Міщанську верству пропущено-вона взагалі якось згубилася в сій записи.

⁷) В короткій ред. під кінець, поза нумерованими пунктами.

⁸) Так само.

⁹) Так само.

¹⁰) Сі завваження посольства роблять цілком неправдоподібним оповіданнє Величка, нібито гетьман радився з Січею в справі переходу “під протекцію монарха московського”, і дістав з Січи повне спочуттє сьому плянові (нового вид. с. 92-4). У Величка Хмельницький як за порозуміннєм з Січею почав “махину війни з Поляками”, так і далі у всім поступав в тіснім контакті і за порадою її-се листуваннє становить такби сказати провідний мотив Величкової повісти, але на сім епізоді ясно, як мало правдоподібна ся концепція.

Тим не менше Кубаля навіть в своїй останній праці про Хмельниччину, 1910 року (Szkice III с. 49) повторив сю явно видуману звістку.

Правда, що він без яких небудь застережень повторив за Буцінским як факт також і оповіданнє “Запорозької Старини” Срезневського про повстаннє Тухи (тамже с. 57). У Срезневського се виписано так, в примітках до літописи Хмельниччини:

“Поликарпъ Туха былъ запорожскій атаманъ неизвЂстно какой СЂчи. Онъ пользовался дружбой Хмельницкого, всегда былъ первый противъ мятежниковъ, возстававшихъ на него, и столько же уменъ, сколько храбръ и грубъ. Онъ былъ увЂренъ, что Хмельницій ищетъ независимой Украины, а себЂ верховной власти, что Хмельницкій обманываетъ и султана, и хана, и короля, и царя, обЂщая быть каждому вЂрвымъ и покорнымъ, и радовался этому, называлъ Хмельницкаго — какъ говоритъ Симоновскій — преемникомъ св. Владиміра, вел. княземъ Украинской Россіи. Съ 1649 года Туха былъ неотлучно при ТимофеЂ Хмельницкомъ, и во время осады Сучавской сильно раненъ. Но то была-говоритъ Симоновскій-рана тЂлесная, рана же сердечная ждала его въ УкраинЂ. Когда вЂсть о присягЂ царю дошла до него, когда получилъ онъ приказъ присягать, Туха вознегодовалъ.-Умру, а останусь козакомъ-говорилъ онъ, и поднялъ мятежь. Подъ его знаменемъ скоро стало до 7000. Войско Хмельницкаго встрЂтило его на Тясмени. Воины Таха (так) почти всЂ пали на мЂстЂ битвы. Самъ Туха бросился въ рЂку и утонулъ” (частина II кн. 2 с. 135-6).

Як еляборат українських патріотів 1830-х рр. се небезінтересно. Але що сей еляборат переказувався як факт в науковій праці XX століття про Хмельниччину, се ще більш інтересно, як свідоцтво трівкости лєґендарної Хмельниччини.

¹¹) В ширшій ред. се останній пункт-20, в короткій поза нумерацією.

¹²) Акты X с. 451-466.

¹³) Вище с. 785.

¹⁴) Акты X с. 453.

¹⁵) Їх присутність відзначена і в Theatruin Europ. c. 612.

¹⁶) Дворцовые разряды III с. 403-4.

¹⁷) Сі пояснення посли давали після “одпуску”, 19 (29) березня; судячи з того можна думати що нарада царської думи над петиціями відбулася між 17 (днем передачі копій документів) і відпуском, а саме 18 (28) березня.

¹⁸) Не дуже ясну стилізацію сеї резолюції роз'яснює і дає зрозуміти повтореннє сеї резолюції при пункті 15, краще постилізоване.

¹⁹) Було потім написано, але вичеркнено: “Козаки нехай стоять далі за віру християнську (себто нехай воюють власним коштом). І то також їм користне (в їx інтересах): післано бояр з військами до Київа, і їм дається жалуваннє від царя, і післано з тими боярами армату і богато всякого арматного припасу царським коштом”.

²⁰) Дійсно так в переяславських протоколах-див. вище с. 763.

²¹) Акты Х с. 446-452.

²²) Акты X с. 485 без дати, але очевидно належить до сих днів, перед авдієнцією 19 с.с., не між 21-27 с.с., як зазначав Карпов в своїм виданню, бо в день авдієнції гроші вже були обіцяні.

²³) Відомости з місць про се ми бачили вище-с. 772.

²⁴) Акты X с. 486.

²⁵) Тамже с. 473-4.

²⁶) Акты Х с. 475-6.

Дата добавления: 2015-07-18