Домаганнє ґарантійної хартії, депутація шляхти, бутурлин у Київі, інцідент з митрополитом, бутурлин в Ніжині і Чернигові, відомости зібрані бутурлиним.

Того ж дня в церкві Спаса, в присутности окольничого Олферьєва окремо приведено до присяги старшину і козаків Переяславського полку і місто Переяслав. Присягав обозний, осавул, хорунжий, писар, отаман городовий, 14 сотників і 37 козаків Переяславського полку і з ними “гетьман Костирський”. Від міста зложили присягу війт, бурмистр, писар і 20 міщан ¹). Пізніше почуємо оповідання, що війт вимовлявся недугою, але його веліли на ліжку принести до церкви, і він другого чи третього дня помер, а міщан, що завзято відмовлялися, силою гнали до церкви.

Потім, 10 січня додатково приводили до присяги головно мабуть тих що приїхали пізніш, з тої нагоди, що приїхала делєгація Кропивенського полку з полковником Джалалиєм, а 11-го окремо складала присягу “шляхта”, нефортунно вирвавшися з проєктом, щоб між нею розписані старі уряди польського права. В реєстрах записано 24 особи: старий Виговский з сином Данилом, Силуян Мужилівський ще з трьома свояками, Степан Михайлович Мазепа (батько гетьмана?), підписок гетьманської канцелярії Гунашевський, звісний як укладчик збірника, що заховав нам Пересторогу і ріжні инші нічим не визначні люде. Від гетьмана посли зажадали списку всіх “городів і міст котрими володіє він і військо Запорозьке”, щоб розписати куди і кому їхати з місії-приводити людність до присяги тим самим порядком, як се зроблено було в Переяславі. Гетьман таку розпись дав-разом 177 міст і містечок, і місія зайнялася виробленнєм маршрутів своїм членам, що мали не тільки заприсягти людність, але й зробити опись укріплень, артилерії й припасу для московського штабу. Очевидно у гетьмана і Виговського розпитувано про політичну ситуацію згідно з інструкціями присланими з Москви (я повернусь до них далі), і все се разом з звідомленнєм про закріпленнє України за Московським царством, і з повідомленнєм щодо нововизначених київських воєвод, що вони можуть іти до Київа, дня 11 (21) вислано цареві з стрілецьким головою Матвеевим. Від гетьмана пішло також повідомленнє-коротке і малозмістовне- про зложену присягу, з подякою за те, що цар вводив “одвічне бажаннє” Запорозького війська і прийняв його в підданство; про все инше мали бояре переказати цареві устно ²).

Такі розмови повів він з послами 10 (20) січня, порушивши кілька питань з сфери будучих відносин України до Москви-з-початку в двох з писарем, потім з усею генеральною старшиною ³), а два дні пізніше-мабуть в результаті обміркування вислідів сих розмов на раді старшини, до Бутурлина з тов. прийшла вже вища старшина: писар Виговський, суддя Самійло Богданович, Тетеря, Лісницький і инші полковники. Стала домагатися, що коли посли не схотіли зложити присягу за царя, то нехай би дали грамоту за своїми підписами про те, що вільности, права і володіння на Україні лишаться незмінними, “аби кожен полковник мав що показати вернувшися до свого полку”. Посилалися на те, що при всяких договорах з королем і сенаторами польськими вони діставали деклярації підписані сенаторами, і на їх гадку-таку декларацію повинні дати їм тепер бояри-бо ж вони дістали повновласть від царя. А без такої деклярації подорожі московських стольників і дворян можуть викликати серед людности “сумнЂнье”. Ся розсилка їх, очевидно, викликала сильне “сумнЂнье” серед гетьманського осередку: він мабуть побоювався, що сі московські дворяне схочуть перебрати на себе адміністрацію, і входити в ролі попередніх польських урядників. Питали Бутурлина обережно, чи довго вони замешкають в козацьких городах? Вимовляли сумнів, чи безпечно їм їхати по городах- бо з Білої Церкви і з инших міст приходять вісти про татарський розбій, і т. д.

Бутурлин з тов., як каже звідомленнє, рішучо відмовився від такої деклярації- про се, мовляв, і говорити непристойно. Цар не буде відбирати ні вільностей ні маєтностей і до дальшого царського указу має зістатися далі козацька адміністрація й суд. Свої бажання старшина намірялася післати цареві через своїх послів-нехай те й зробить, а тим часом треба виконати цареву волю: розіслати по городах дворян і привести людність до присяги. Старшина взяла то все до гетьмана, і за хвилю прийшов знову Лісницький з відповіддю, що гетьман і полковники все складають на царську волю. Нехай їм пришлють розпись дворян, хто в які городи їдуть, і вони се переведуть. Бутурлин обіцяв прислати і від себе переказав гетьманові, аби він так зробив, щоб полковники роз'їздячися з Переяслава забрали з собою стольників і дворян, призначених в їх міста, а котрих полковників в Переяславі нема, в ті полки вислати з дворянами провідників, аби їм було безпечно їхати. Лісницький запевнив, що гетьман виконав царську волю ⁴).

11 (21) січня прийшла депутація шляхти, з дуже інтересними побажаннями: щоб шляхті дано привілейоване становище супроти козаків (“чтоб шляхта была межи козаков знатна”), полишено їй свій суд і маєтности. Більше того: вона подала розпись урядів, як шляхта їx між собою поділила-до воєводських включно ⁵). Себто давала їx на затвердженнє. Бутурлин докорив їй за таке самовільство: Ще нічого не видівши, самі пописали воєводства і уряди! сього їм і на думку брати не годилось; про се гетьман нічого не згадував, він, Бутурлин, буде про се з ним говорити. Шляхта настрашилась і стала просити Бутурлина, аби гетьманові нічого не казав: “Ми се писали з своєї гадки, а не з гетьманського наказу; все се в волі государя, а ми пішли присягати і запишемо наші ймення” (хто присяг цареві).

14 (24) відбулася прощальна авдієнція ⁶). Гетьман приїхав до Бутурлина (звертаю увагу-весь час гетьман приїздив до Бутурлина, а не навпаки: чи віддавав з власної ініціятиви честь його високому ранґові, чи Бутурлин виконував бажаннє висловлене в відомій інструкції боярам: підтримувати свій високій престиж і приймати гетьмана у себе, або мати з ним побаченнє на нейтральнім ґрунті). Гетьман мав на собі царську ферезію. З ним був Виговський і инша старшина. Передав листа цареві ⁷) і устно заявив твердий замір свій і війська: згідно з зложеною присягою цареві служити і сприяти. Бутурлин відповів, що засвідчить се цареві-і на тім скінчилося. Гетьман з Виговським того-ж дня виїхали до Чигрина. На-сухо, як бачимо, без обідів і бенкетів і мабуть не дуже вдоволені з цілого епізоду. Але про се потім.

Тогож дня Бутурлин з тов. розсилали своїх стольників і дворян в полки-по одному на полк, але з деким іще піддячий; їм роздано накази як вони мають поступати. До нас заховався такий наказ даний Василю Кикину, висланому в городи і містечка Київського полку. В ньому коротко переповідається інструкція одержана Бутурлиним: вона мала служити взірцем для Кикина й инпшх стольників і дворян розісланих по городах. Бутурлин привівши до присяги гетьмана, старшину, всіх значних людей, козаків і міщан, мав описати город, всякі укріплення, артілєрію й її запаси, всякі будови і монастирі, і так само стольник Василь (Кикин). Приїхавши до якого небудь “города” Київського полку, він повинен оповістити сотника і “приказного чоловіка”, котрому той город доручено, щоб вони і всі люди прийшли до нього, як висланця з царського наказу, до зборні або до церкви. Коли вони зійдуться, Василь мав сказати їм промову на взір Бутурлина: царським іменем спитати про здоров'є сотника і все військо Запорозьке православної віри, потім виложити історію як цар прийняв Запорозьке військо з городами і землями під свою руку, і гетьман з старшиною і всякі люди цареві присягу зложили, так щоб і місцеві люди так само “віру учинили” цареві.- “Що вам вел. государеві служити, добра бажати у всім і буть під його государською високою рукою з городами і землями на віки невідступно, (а для того) принести іменну розпись козаків, міщан і всяких людей того города, за своїми підписами”. Коли вони принесуть розпись, за тою розписю місцеве духовенство мало всю вичислену в ній людність привести до присяги “за чиновною книгою”, а стольник Василь мав їм за се обіцяти царську ласку і оборону. Привівши до присяги, мав описати город, всякі укріплення, артілєрію, запаси, будови і манастирі, як зійдуться в городі. Потім таким же чином об'їхати всі городи Київського полку, і списавши то все в “переписних книгах”, ставитися з ними у В. В. Бутурлина з товаришами ⁸).

Того-ж дня Бутурлин приймав іще донських козаків, з тих що були з гетьманом в останній кампанії; вони розповіли дещо про жванецьке замиреннє-ми се згадували вище, і поза тим про сю розмову звідомленнє не дає нічого.

Упоравшися в Переяславі Бутурлин з тов. того-ж дня 14 (24) січня виїхали до Київа, в товаристві київського наказного полковника, і двічі заночувавши в дорозі, рано 16 (26) січня під'їхали до Київа. На лівом боці Дніпра стріли їх київські сотники з тисячею козаків, під девятьма корогвами, а переїхавши Дніпро, “не доїхавши городового валу, від Золотих Воріт версти з півтори, стріли вони депутацію київського духовенства: митрополита Сильвестра з владикою чернигівським Зосимою й печерським архимандритом Йосифом Тризною й инших манастирів ігуменами і намісниками. Вони виїхали на зустріч бояр в санках і візках. Митрополит, вийшовши з візка, сказав таку промову:

“Коли приходите від христолюбивого царя-від православного православні царські мужі, бажаючи відвідати благочестиве наслідство старинних великих князів руських,
коли приходите до престолу першого благочестивого російського великого князя,-
виходимо вам в зустріч,
і цілує (витас) вас в лиці моїм отой благочестивий Володимир великий князь руський,
цілує вас святий апостол Андрій Первозванний, що провіщав великій славі божій на сім місці просіяти-яка нині, з приходом вашим щасливо нині оновляється;
цілують началоположники общого життя (чернечого) Антоній і Феодосій, і всі преподобні, що віддали літа й життє своє Христові в печерах сих;
цілуємо в Христі і ми з усім освященим собором благородіє ваше,
цілуючи з любовю кличемо:
війдіть у дім Бога нашого, в перший осідок благочестя руського,
аби приходом вашим оновилось як орлина юність насліддє благочестивих князів руських ⁹).

Сказавши сю промову митрополит сів знову до свого візка і поїхав до Софії, а за ним Бутурлин з товаришами поїхали саньми. В Золотих Воротах стріло їх духовенство софійське, печерське, з инших манастирів і церков, з хрестами й іконами. Митрополит з владикою чернигівським і печерським архимандритом війшли до Софійської церкви з іконами-серед котрих несли знов царського Спаса. В церкві митрополит убрався в ризи і проголосив многолітство цареві. Але після сеї паради Бутурлин тутже не сходячи з місця виговорив таку “рЂчь”: В попередніх роках гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорожьке богато разів присилали до вел. государя прохати його прийняти їx під свою високу руку-митрополит же ніколи про те й. цар. вел. не просив, ані писав, ні царської милости не шукав; отже нехай об'явить, чому вел. государя не просив і не писав до нього?

Митрополит на се відповів, що про прохання гетьмана і війська не знав, тепер же він уважає своїм обовязком молитися Богові за царя й його родину.

Інцідент признано вичерпаним. Бутурлин етикетально спитав митрополита та його колеґ “о спасеніи” (в московським ритуалі світських людей питалося про здоровлє, а духовних-“о спасенном пребывании”). Духовенство подякувало і навзаєм спитало про здоровлє царя. Бутурлин поїхав з собору на свою кватиру. Його проводили полковники і козаки в корогвами. Коли переїздили повз замок, звідти почали стріляти з гармат.

Другого дня 17 (27) січня приводили до присяги міщан; в присяжних реєстрах записані як “земські люде”: війт Йов Сомкович, бурмистри Данило Галецький й Іван Семенів, лавник Самійло Нефедьев, писар Влас Денисів і 512 міщан, потім ріжна припадкова публіка: “рождественський дячок Самійло Давидів, 4 “вспеваки” і 47 козаків Переяславського і Київського полку. Другого дня заприсяжено козаків: наказного полковника Василя Дворецького, 7 сотників, 3 осавулів, 2 писарів, 338 козаків і (приписано): “київська шляхта Іван Грибовський і Олексій Підліський”. Але митрополичих і печерських людей на сих церемоніях не було, тому Бутурлин післав до митрополита стольника Кикина, а до архимандрита піддячого Плакидина сказати їм, щоб прислали до присяги шляхту і слуг, дворян і міщан, які живуть під їх присудом. Митрополит і архимандрит обіцяли, що вони поговорять між собою і дадуть відповідь. Але день пройшов без відповіді, і другого дня Бутурлин післав до обох того ж Плакидина уже з виговором і натяком на можливість “строгого карання”. На жаль в посольськім звідомленні тут єсть прогалина, і сей останній натяк зістався не зовсім ясним, властиво неповним. Бутурлин і тов. мабуть відкликувалися до гетьманського універсалу, розісланого в полки разом з московськими дворянами, де була, очевидно, така погроза для “незичливих” новій московській зверхности. Вони остерігали лідерів української церкви, що їм годиться сприяти об'єднанню православного християнства, а не вносити “розвратье”, і наказували прислати своїх людей до присяги негайно-“щоб божому і царському ділу не було ніякої затримки”.

Але митрополит відповів супорно”: що шляхта і дворяни, скільки їх тут в Софійськім домі, не держать за собою ніяких маєтностей, служать митрополитові за особисте утриманнє, і присягати їм цареві нема чого. На нові умовлення піддячого відповів знову, що він порадиться в тім з печерським архимандритом і иншим духовенством і дасть відповідь, і так само відповів архимандрит.

Тоді вибрався до митрополита сам дяк Лопухин. Він докорив йому за таку-неприхильність (нерадЂнье),його обіцянки порадитися з духовенством вважав відмовляннєм, радив йому прислати своїх людей зараз, щоб не стягнути на се гніву царя і гетьмана, “і виговорював йому то з великим вичетом”. Але митрополит відповідав далі “упорно”: доказував поперше, що його шляхта і дворяни люди вільні і він їx не може посилати; подруге-вважав се небезпечним з становища православних, підданих короля. “Під паствою моєю богато духовенства в ріжних литовських городах; коли король довідається, що я посилав шляхту й дворян своїх до присяги, він звелить порубати тих епископів і духовенство все, і я за ті душі перед Богом буду відповідати”. Лопухин намовляв, докоряв, нарешті-коли митрополит не хоче його слухати, нехай їде з своїми арґументами до Бутурлина. Але митрополит не піддався арґументам сього лідера московської дипломатії (думні дяки-це був вицвіт московської бюрократичної мудрости). Він скромно говорив: знається пан з паном, а моє діло тільки молитись за здоровлє господаря. І кінець кінцем таки післати своїх людей до присяги відмовився і сказав, що не має про що говорити з Бутурлиним, і до нього не поїде. Лопухину лишилось тільки наговорити йому всяких неприємностей, що він і виконав повною мірою, і демонстративно не взявши благословення у митрополита на прощаннє, пішов від нього.

Але сталося щось-не знаємо, що саме і як, що зломило завзяттє митрополита, так твердо витримуване перед московськими послами. Другого дня, 19 (29), він і архимандрит таки прислали іменні списки своїх слуг і дворян, і їx самих для присяги ¹⁰). Чи був се наслідок якоїсь наради духовенства, чи натиску з боку козацької старшини (що мині здається найбільш правдоподібним)-напевно трудно сказати. Але московська місія осягнула сей важний результат: змусила українську церкву признати сей факт-перехід України під царську зверхність. Митрополичих людей зараз заприсягли в Софії, печерських в Лаврі того-ж самого дня. Митрополичий писар Филоненко прийшов до Бутурлина з вістями про польські справи-в доказ своєї льояльности. Оповідав про велику хвилю незадоволення, що підіймалася на короля в Польщі. Його обвинувачують в тім, що він програв кампанію, сприяючи козакам, тому що завдячує їм корону, що він хотів вирятувати Тимоша і умисно ухилився від битви, коли гетьман підійшов під Гусятин. Закидають йому також, що він ні трохи не має воєнного щастя, і хочуть вибрати иншого короля, а тим часом буде справляти його уряд прімас, і т. д. ¹¹).

Упоравшися з духовенством, і розіславши після сього призначені йому від царя дарунки, Бутурлин другого-ж дня, 20 (30) виїхав з Київа до Ніжина-приводити до присяги тамошню старшину. В дорозі він отримав листа від гетьмана з Корсуня: гетьман пересилав листа отриманого від Караш-мурзи і просив прискорити прихід до Київа царського війська-“аби в Київі від литовських людей було безстрашно”. Може бути се стояло в звязку з вістями про наступ польських хоругов на Подністровю, що пересказував Бутурлину Виговський. Вислані від Бутурлина московські дворяне вважали тому небезпечним їхати туди. Також на Побоже, і навіть на Пороссю небезпечно їм було їздити, з огляду на Татар, що повертали з ясиром з польських країв (“з-під Варшави й инших польських городів”, як висловився в листі Виговський), і по дорозі розбивали також українську людність. Але крім того дворяни доносили Бутурлину також, що у гетьмана тепер кримські посли-про що гетьман Бутурлинові нічого не писав. Бутурлин з сього приводу писав гетьману з докором, нагадуючи переяславські наради в кримській справі,-що він тепер його не повідомив про прихід кримського посольства, і з чим вони приїздили, і з чим він їх відправив. Домагався, щоб про те все негайно його сповістив з стрілецьким сотником, післаним до нього від Бутурлина: все що можна зміркувати про польсько-кримські відносини, і що можна від них сподіватись. До Куракина ж післав скорого післанця, щоб він справді поспішив з своїм військом до Київа, “аби литовські люди не наробили якої небудь шкоди царським городам і людям” (розуміти тепер уже про українських) ¹²).

До Ніжина Бутурлин з товаришами прийшли 23 с.с. січня (2 лютого). За пять верст їх стрів Іван Золотаренко під корогвами, а під містом прославлений пізніше землячок-протопоп Максим Филимонович з духовенством, корогвами, святою водою. Він виголосив до Бутурлина таку промову:

“Хто з православних християн і російських синів не зрадів, побачивши в нинішніх часах таке добродійство боже, що не дав він до кінця упасти і до знищення прийти свому добру, але так як визволив синів Ізраїлевих з руки фараонової через Мойсея, вірного раба свого, так тепер визволяє нас-православних синів російських від ворогів наших через вірного раба свого, великого государя нашого. Отже як тоді сини Ізраїлеві, сухо пройшовши Чермне море, і себе визволеними побачивши, з радістю Богові пісню побідну воспівали: “Співаймо Господеві, славно бо прославився”,-так і ми благодаттю божою і превеликою ласкою й. цар. величества виратовані від ймовірних супостатів наших, що хотіли віру нашу православну до-решти викорінити,-подяку Богові всемогучому, а його цар. вел. честь, поклін і послух віддавши, молитви, благання і подяку пильно й однодушно, одними устами й одним серцем підносимо. Хай Господь сохранить в здоровлю і довгім пробуванню пресвітлого государя нашого з царицею, благородними дітьми і всіми боярами! Хай зробить його хоробрим, непохитним і страшним для всіх ворогів, що повстають на віру нашу православну! Хай розпросторить Господь державу царства його! Хай утвердить Господь престіл величества його! Хай укріпить Господь Бог скиптри величества його! Аби й ми, негідні, за державою царства його визволені від таких бід і гоненія супостатів наших, пожили в тихім і безтурботнім життю, у всяким благовірстві і чесноті” ¹³).

Після сеї промови з процесією, під грім гармат прийшли до соборної церкви і відправили, прикладом инших міст, відправу за царя, а другого дня привели до присяги цареві місцеву старшину, козаків і міщан і всякого стану людей, а висланий наперед, іще з Переяслава стольник Дмитрієв приїхав з звідомленнєм про свою роботу що до приводу до присяги сього полку, і з проханнєм дальших інструкцій. Полковник Золотаренко ще раз повторив проханнє гетьмана, щоб воєводи поспішили своїм приходом до Київа, для безпечности від литовських людей. Бутурлин вислав з приводу всього сього звідомленнє цареві і при тім просив дальших інструкцій для дворян розісланих в полках. Їx роля йому самому очевидно представлялась не багато ясніш ніж козацькій старшині, що допитувалася його в Переяславі, як довго сі московські дворяни зістануться по полках, і висловлювали побоювання, що їx присутність там збентежить людність, коли не буде від царських послів декларацій про захованнє старої адміністрації й суду. Людність буде бачити в них нових, московських правителів, присланих на те щоб заступити колишніх польських. Бутурлин з тов. на власну руку доручив їм об'являти людности, що адміністрація зістається при полковниках до дальшого царського розпорядження; але розіслани дворяне, перевівши присягу, не рішаються виїздити з полків без царського розпорядження, не знаючи, що далі їм робити, і Бутурлин просив у царя такого указу ¹⁴).

З Ніжина спішно поїхали до Чернигова, поспішаючи докінчити дане дорученнє. Тут процедура була теж скорочена до мінімума. При брамі шпалєрами стояли козаки, а протопоп Григорий з духовенством стрів послів і прийшовши до собору Спаса, відправив многолітство. Зараз же потім переведено присягу, і того-ж самого дня, 28 січня (7 лютого) пішли назад до Ніжина, доручивши чернигівську адміністрацію вести далі полковникові Пободайлові: “в Чернигові і Чернигівського полку городах і містечках всяких людей наказали відати по дальшому, і всякі вісти збирати й писати про те государеві”.

В Ніжині їм самим трапився вістун, якийсь служебник пана Заблоцкого з місточка Загаля, присланий по коней, тому тижнів зо два, в тім переконанню, що між королем і гетьманом сталось замиреннє. Чутки були такі, що договір стався на тім, що козаків буде 40 тисяч (зборівські умови), а понад то всі служитимуть як давніше своїм панам, “і всім іти весною на Московське царство” ¹⁵).

Тутже наспіла відповідь від гетьмана про татарських послів, що були у нього. Причина посольства була та, що козаки Богунового полку побили богато Татар і позабирали їм здобич, коли вони вертали з Польщі. Хан посилав до Богуна, щоб він велів не зачіпати Татар, поки вони перейдуть, спеціяльно людей Келембет-мурзи і Осман-аґи, що лишилися позаду,-“щоб не розривалася приязнь”. На се гетьман відписав ханові, що Татари, проходячи через козацьку територію, теж грабують і шкоди чинять,-аби хан їх стримав, бо він инакше сам також буде змушений за своїх людей постояти.

Виговський при тім також подав новини. В Шаргороді Ляхи вже бються з козаками, і гетьман велів війську бути на поготові. Пересилав в сій справі й листи: від польського поручика Окуня і від ямпільського козацького сотника Яхна до Богуна; на жаль сі листи в актах не зберіглися. Переслав Виговський також ханський лист в ориґіналі. Відносини з Татарами представлялись йому непевними. Татари богато Поляків побили і в полон забрали, між иншим звісного нам Сапігу,-так що трудно вгадати, чи витримає сей новий польсько-татарський союз. Келембет-мурза, що приїздив з товаришам до Корсуня, коли йому сказано було, що гетьман з військом піддався під царську руку,-сказав, що вони, мурзи, і після сього зістануться в вічній приязни з козаками, і на весну готові з ними знову йти на Ляхів. До хана гетьман висилає своїх послів, але чи буде у них приязнь, вгадати не можна ¹⁶).

Куракин з тов. писав з Путивля, що 18(28) січня туди прийшли, але чекають іще салдатів, призначених до Київа, і підуть до Київа, як їх дочекаються ¹⁷).

Золотаренко з місцевою старшиною заявили скарги на пограничну московську адміністрацію в Яблонові й Брянську, що вона арештує й чинить ріжні кривди міщанам з козацьких (“черкаських”) городів, не роблячи ріжниці між ними і польськими підданими. Бутурлин просив їх тим не ображатись, і обіцяв зараз написати до Брянська і Яблонова ¹⁸). Треба сказати, що в відписках яблонівських воєвод з місяця січня робиться ріжницю між “людьми Хмельницького” і “людьми королівськими” власне в такій досить інтересній з державно-правного становища формі ¹⁹).

Нарешті в ночи під 1(11) лютого з Арт. Матвеевим, що відвозив з Переяслава звідомленнє Бутурлина про присягу гетьмана і старшини, наспіла царська грамота з похвалами за довершене діло і наказом вертатися до Москви. Другого ж дня місія спішно рушила до Путивля-в супроводі наказного ніжинського полковника; приїхали туди 4 (14) лютого і обдаровавши ніжинських козаків, другого дня рушили до Москви. На дорозі, в Калузі їх перестрів царський стольник з другою похвальною грамотою, а по приїзді об'явлено їм велику царську ласку. Поперше за те, що вони відмовили гетьмана і старшину від “непристойної” вимоги від них присяги іменем царя, і щасливо привели до присяги й інвеститури царськими клейнодаки. Друге- що вони переломили завзяттє митрополита й печерського архимандрита і примусили до присяги їх людей, і таким чином привели під царську руку “велике князівство Київське”, з Печерським монастирем і церквою Успенія, побудованою самою Пречистою, і з печерами Антонія і Теодосія з усіма святими. Потретє, що привели під царську руку “велике князівство Чернигівське” з городом Ніжином, а по инших містах розіслали дворян згідно з царським наказом. За се Бутурлин дістав високий уряд “дворецького з путем” і ріжні нагороди, його товариші також. Все се було зроблено в перших днях березня с.с., але оголошено офіційно кілька тижнів пізніш, по закінченню московських переговорів з гетьманськими послами, що вінчали переговори в Переяславі.

Дата добавления: 2015-07-18