Відомости про ситуацію, зібрані посольствами — війна і дипльоматія.

Листа гетьманського до царя, післаного з Бутурлиним, не ммаємо. Відомости Бутурлинової реляції доповнюються з одної сторони його реляціями, післаними цареві підчас посольства (в посольсьскім звідомленню заховалось їх три) ¹), з другої-звідомленнями Лілієкрони, Шебеші і Данила, що пробували у Чигрині в тім же часі ²). Починаю з тих реляцій. Політична ситуація, за відомостями зібраними послами, в середині й другій половині червня н. с. представлялася так:

Від Ждановича давно не було вістей, мабуть він під Пинськом або під Берестєм. Стоять з ним війська: мунтянське, волоське, шведське і семигородське, бють і громлять неприятелів царських Поляків: вони з усіх городів тікають, ніде не приймають битви. Корунне військо втікало до Замостя, до Камінця Подільського, до Львова, під Сокаль і на Волинь; під Сокалем стоїть невелике військо з гетьманами коронними, а литовський гетьман утік за Німан, не давши бою під Берестєм, і тепер там, в Берестю залога Ракоцієва. Відомости про пляни союзників дані підписками і ріжною старшиною (знатные люди) потверджували те, що розповів батько писаря. Ждановича виправлено в січні (с. с.) з таким дорученнєм: зійшовшися з Ракоцієм і з військом мунтянським і волоським іти на польські городи, сі городи воювати і займати (засЂдати). Договір з Ракоцієм на тім: городи по Вислу, де жили благочестиві руські люде і (православні) церкві були, мають бути прилучені до козацьких городів ³). Волоський господар прислав 6 тис., мунтянський 3 тис., під умовою що військо Запорізьке і Ракоцій за те буде їх боронити від кожного неприятеля: коли наступлять на них Турки або Татари, Запорозьке військо і Ракоцій будуть з ними разом стояти і їм помагати; а на коронні городи оба господарі ніяких претензій не мають.

Шведський король довідавшися про сей похід і пляни Ракоція на Польське королівство (хочет быти на корунЂ Польской королем), присилав до гетьмана своїх післанців ⁴), прохаючи щоб городів де стоять шведські залоги союзники не зачіпали й не воювали, а він сам з військом бранденбурського курфірста буде разом з козаками воювати польські городи. На плян Ракопія-стати польським королем шведський король не погоджується, і сам таких претензій не має, а стоїть за те, щоб Польщу як державу скасувати (“снести б Коруна вся”), а польські володіння поділити “за промысл войсковой”, як воєнну здобич-котрі землі кому зручніш (кому гдЂ сручнЂе). Гетьман пристав на сей плян повної ліквідації Польщі ⁵) і поділ її земель-“чтоб Коруна Польская рознести”: як знищать польські сили до останку і по всіх городах поставлять свої залоги, тоді гетьман, шведський король і Ракоцій поділять між собою городи-“котрі городи кому будуть зручніші”. Але Ракоцій на се не погоджується, “щоб Корона перестала іменуватись”, хоче бути на королівстві польськім, іменуватися королем польським і венгерським. Кінець кінцем шведський король се віддає цілком на волю гетьмана ⁶).

Досі союзні війська повоювали Велику й Малу Польщу і городи забрали по Берестє Литовське, де поставили залогу Ракоція. Польське і Литовське військо, як сказано, розбіглось, але королеві, що пробував на шлезькій границі, цісар уже прислав 6 тис. війська, і можна сподіватись іще більшого. В Камінці Подільськім польське військо чекає в поміч собі Турків, Кримців і Ногайців.

Хан і нуреддін уже виступили на поміч Полякам і стоять від Чигрина тільки в 20 милях. До гетьмана хан прислав післанців з повідомленнєм, що султан велить йому йти війною на Волохів, Мунтян і Венгрів, воювати їx і в полон забирати, за те що пішли на Поляків без дозволу султана. Хан кличе гетьмана йти з ним “по прежней своей дружбЂ”-воювати разом, а коли не піде, хан має наказ іти на нього самого ⁷).

Султан велів також баші сілістрійському й иншим з великим військом іти на Волохів і на Семигород, і вони тепер переправляються через Дунай.

Гетьман переказував ханові через його післанців, щоб він на Волохів і Венгрів не йшов і вертався назад, гетьман на Мунтян, Волохів і Венгрів іти з ним не може, бо має заприсяжену приязнь і союз з ними. “Коли ви підете на них, великий государ пішле на вас своїх воєвод з великим військом, і Донським та Запорізьким козакам накаже воювати Крим, все ваша кочовище зруйнувати, жінок і дітей забрати в полон, а я з Ракоцієм, з Волохами й Мунтянами, і шведський король також будемо против вас разом стояти і битись, та й не тільки против вас, але й против турецького султана будемо битися разом” ⁸).

Як вище сказано було, гетьман і старшина встигли в значній мірі переконати московських послів, що польське обвинуваченнє, ніби вони підтримують претензії Ракоція на польську корону,-несправедливі, козаки йому в тім не помагають, а ведуть разом з ними і з шведським королем превентивну війну з Поляками, запобігаючи кампанії на знищеннє України, що вони замишляють спільно з цісарем, султаном, ханом. Союз козаків з Ракоцієм, з господарями і з королем шведським мав на меті придбаннє союзників для війни з Польщею, а ще більше-запобігав можливому союзові Польщі з ними: притягав їx до ліґи антипольської, перспективами польської спадщини, щоб не дати Полякам змоги взяти їх в орбиту своєї ліґи, зверненої против України тільки в першім лінії, а в дальшім пляні небезпечної також і Москві. Тому рішучо відмовляючись від плянів Ракоція на польську корону, гетьман і старшина настоювали на дальшій участи в против-польській кампанії, спільно з Ракоцієм і Карлом-Ґуставом, ставлячи своїм завданнєм прилучення до козацької території православних країв до Висли. Коли раніш гетьман на бажаннє Москви обіцяв відкликати Ракоція, тепер про се не було вже мови. Натомість просив Москву помагати йому військом против Татар і Турків.

Дата добавления: 2015-07-18