Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки. 2) В вид. 1859 се було постилізовано так: “Бантышъ-Каменскій думаетъ

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки

 

1) Першого вид. с. 172-3, нового вид. с. 95.

2) В вид. 1859 се було постилізовано так: “Бантышъ-Каменскій думаетъ, что бояре не присягали. Но лЂтописецъ Величко, который пользовался записками Зорки, современника, безъ сомнЂнія бывшаго на присягЂ, утверждаетъ, что бояре московскіе послЂ присяги козаковъ, однакожъ дали отъ имени монарха клятвенное обЂщаніе, что государь будетъ держать всю Малую Россію со всЂмъ войскомъ Запорожскимъ подъ своимъ покровительствомъ, при ненарушимомъ сохраненіи всЂхъ ея древнихъ правъ, и охранять войскомъ и помогать казной отъ всякихъ неприятельскихъ нападеній”. В пізніших виданнях вступна фраза була скорочена.

3) Собр. соч. IV с. 552.

4) Тамже с. 556.

5) Примітка 30 розвідки “Критический обзоръ разработки главныхъ русскихъ источниковъ до истории Малороссии”, 1870.

6) “ОтвЂтъ г. Карпову” в журналі “БесЂда” 1871 кн. 1-він передрукований в “Науково-публіцистичних писаннях Костомарова” вид. Комісією укр. історіоґрафії, 1928.

7) В вид. Левицького трохи инакше.

8) “Историкъ (себто Костомаров) въ настоящее время распространяющий, безъ всякихъ объясненій, ложные мнЂнія всЂхъ этихъ давно умершихъ дЂятелей (Величка, автора Історії Русов і т. д.) покажетъ въ своихъ сочиненіяхъ только то, какъ твердо держатся историческія преданія въ извЂстныхъ слояхъ общества, но въ замЂнъ этого онъ теряеть право говорить, что его будто бы интересуетъ научная правда” (с. 26-7).

9) “В въ защиту Богдана Хмельницкаго” с. 20-22 й ин.

10) Куліш писав у своїм “Отпаденію”: “Малорусскія лЂтописи и козацкіе историки присочинили, будтобы вслЂдъ за тЂмъ начали читать приготовленныя условія, на которыхъ Украина должна соединиться съ Москвою. ДостовЂрность этого факта заявилъ предъ ученымъ свЂтомъ Костомаровъ даже и въ четвертомъ изданіи своей трехтомной исторической монографіи “Б. Хмельницкій”. Но ни условій ни такъ называемого Переяславского договора съ царскими уполномоченными не было и по духу московскаго самодержавія быть не могло. Козаки цЂлыхъ шесть лЂтъ безпрестанно умоляли Восточнаго Царя принять ихъ въ подданство, и великій государь наконецъ сжалился-и то не надъ ними, а надъ “нестерпимымъ озлобленіемъ православной церкви въ Малой Руси”. Эти слова Хмельницкаго, кому бы они собственно ни принадлежали, сами по себЂ дЂлаютъ условія и договоръ съ просителями безсмыслицею... Отъ этого взаимныя отношенія Русскаго СЂвера и Русскаго Юга представляются любителями козаччины въ ложномъ видЂ, и отсюда происходятъ антирусскія стремленія украинскихъ патріотовь; но извращеніе понятій о ХмельниччинЂ идетъ у насъ издавна” (Отпаденіе III с. 403-9). Карпов назвав сю критику найкращим місцем “Отпаденія” і признав що “такой прямолинейности Малороссіянина смЂло можетъ позавидовать самый прямолинейнЂйшій изъ Великороссіянъ”.-Въ защиту Б. Хмельницкаго. с. 88.

11) А ще більше недопустимо було доповняти Величкове оповіданнє ще від себе, в такій катеґоричній формі, змістом читаних актів; але на се критики якось не звернули уваги.

12) “Будучи онъ гетманъ на трактатЂхъ...съ ближним боярином В. В. Бутурлинымъ съ товариши только домолвили, что быти воеводамъ въ одномъ городЂ Кіе— і т. д. Акты III с. 569.

13) “Прежде сего, какъ у нихъ бывали договоры съ королемь и съ паны радами, и имъ де давалъ договорь за сенаторскими руками,-а вы де отъ вел. государя присланы съ полною мочью и о томъ всю мочь имЂете”.- Акты Х с. 246.

14) Мякотин в своїх Очеркахъ соціял. исторіи Украины (що друкувалися в 1894 р.) писав: “Формальная правота въ этомъ спорЂ была, несомнЂнно, на сторонЂ противника Н. И. Костомарова (Карпова себто). Московскіе бояре... какъ подробно разсказано объ этомъ въ ихъ статейномъ спискЂ, рЂшительно отказались присягать за государя, и въ Моск†они получили потомъ за это спеціальную похвалу оть царя. Условія присоединенія къ МосквЂ... не могли быть читаны и приняты на Переяславской радЂ уже по той простой причинЂ, что названная рада происходила в январЂ 1654 года, а условія эти были окончательно выработаны лишь въ переговорахъ съ посольствомъ Б. Хмельницкаго въ мартЂ того же года (нижче побачимо, що се не вірно). И въ окончательномъ своемъ видЂ эти условія, сформулированныя уже послЂ принесенія населенімъ Малороссіи присяги на вЂрность московскому государю, носили форму не скрЂпленнаго двумя сторонами договора, а односторонняго пожалованія-царскихъ жалованыхъ грамотъ и царскихъ же резолюцій, положенныхъ на просительныхъ статьяхъ гетмана. Но эта внЂшняя сторона, несомнЂнно, имЂющая извЂстное значеніе, не должна, конечно, все же заслонять отъ насъ собою существо дЂла. Оторвавшись отъ Польши, Малороссія не просто перешла въ подданство московскаго государства. Она, или точнЂе говоря, ея тогдашнее правительство поставило при этомъ рядъ условій, которыя и были приняты новымъ ея государемъ; только принятіе ихъ было облечено въ форму не договора, а пожалованія” (праж. вид. I, с. 21-2).

I. Б. Розенфельд, ученик звісного свого часу російського державознавця Б. Е. Нольде, в своїй студії “Присоединеніе Малороссіи къ Россіи”, 1915, навівши довгий-хоч все таки не повний спис дослідників які признавали акти 1654 р. за договір, в таких виразах розвивав тезу свого учителя: “Разсуждая объ юридической природЂ статей 1654 г., мы прежде всего должны имЂть въ виду, что эти статьи явились результатомъ переговоровъ и тщательнаго обсужденія всЂхъ вопросовъ, въ которыхъ участвовали д†равныя стороны, вносившія въ статьи то, что обезпечивало интересы каждой стороны. Для Малороссіи права исчисляются довольно детально, а обязанности заключаются въ собираніи доходовъ въ царскую казну, в послушаніи и военной помощи; права Малороссіи накладываютъ на Москву соотвЂтствующія обязанности соблюденія и исполненія, а права Москвы-это право на помощь и доходы. Независимо отъ такого общаго содержанія акта, въ которомъ ясно сказывается договорный моментъ, надо отмЂтить, что статьи Б. Хмельницкаго опредЂляются самимъ московскимъ правительствомъ, а затЂмъ и петЂрбургскимъ какъ “договорныя статьи”, какъ трактаты, и даже позднЂйшія гетманскія статьи въ оффиціальныхъ документахъ именуются договорами” (с. 31-2).

15) Див. т. VIII ч. З с. 210-125 сеї історії.

16) “И будетъ царское величество пожалуетъ ихъ, велить принять подъ свою государеву высокую руку, и онъ о тЂхъ о всЂхъ статьяхъ учнетъ договариваться, на которыхъ статьяхъ тому быть, что имъ быть подъ его государевою высокою рукою”. Акты Ю.З.Р. III, с. 462.

17) “А будетъ бояромъ и воеводамъ учинятца вЂсти прямые про приходъ къ Кіеву воинскихъ людей, и имъ, смотря по вЂстямъ о прибылыхъ, писати къ гетману къ Богдану Хмелницкому, чтобъ онъ по прежнему своему договору, какъ онъ договорился съ бояриномъ В. В. Б. съ товарищи, прислалъ къ нимъ бояромъ и воеводомъ въ Кіевъ полковниковъ”.-Акты Ю.З.Р. X. с. 368. Говориться, мабуть, взагалі про взятий гетьманом на себе обовязок воєнної помочи.

18) Словеси бо царскому твоего царского величества всячески вЂровахомъ какъ насъ тотъ же ближней твоего цар. величества бояринъ съ товарищи увЂщалъ и увЂрилъ и на той вЂрЂ насъ непоклебимыхъ утвердилъ... Таково бо государское твоего цар. величества слово намъ тотъ же ближней твоего царского вел. бояринъ съ товарищи обЂщалъ: И болшая сихъ рЂчей одержите отъ вел. государя, е. ц. в., егда воспросите! Болшими васъ-рече-свободами, державами и добрами пожалуетъ е. цар. вел. паче королей полскихъ, княжатъ древнихъ россійскихъ-точію челомъ бейте и вЂрно служите е. цар. величеству”-писав цареві гетьман висилаючи послів до Москви 17 лютого.

“Однако помните в. м. и сами, какъ В. В. Бутурлинъ словомъ его цар. величества насъ утвержалъ, что е. ц. вел. не токмо намъ права и привилія отъ вЂка давныє подтвердити и при волностяхъ нашихъ стародавныхъ сохранити, но и паче еще особныє свои всякого чину людемъ показовати имЂли милость”, нагадував гетьман сим же послам у Москві в березні. А Виговський вторував: “О всемъ припоминати, какъ насъ словомъ царя е. м. В. В. Бутурлинъ обнадеживалъ, что и свыше прошенія нашего чего бы єсмо желали (в Переяславі), і царь е. м. однолично удоволитъ-і се очевидно писалось на те щоб його показано московській стороні. Акты X с. 434-5, 553 і 558.

19) Акты IV с. 1256.

20) Курсъ рус. исторіи III с. 150.

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Примітки | ПОЧАТКИ ПЕРЕГОВОРІВ ПРО ЗАМИРЕННЄ, ПЕРШИЙ З'ЇЗД КОМІСАРІВ ПЕРШІ ДНІ ГРУДНЯ н. с., ПЕРШИЙ З’ЇЗД КОМІСАРІВ 13 ГРУДНЯ, ЗАКІНЧЕННЄ ТРАКТАТІВ 15 ГРУДНЯ. | Примітки | МАСКОВАННЄ УМОВ ЗАМИРЕННЯ, ДІЙСНІ УМОВИ ЗАМИРЕННЯ, ВІДНОВЛЕННЄ ЗБОРІВСЬКОГО ТРАКТАТУ, ДОЗВІЛ НА ЯСИР І ЙОГО ЗАТАЄННЄ, ГЕТЬМАНОВІ ЗАХОДИ ПРОТИВ ЗАГОНІВ. | НЕЯСНОСТИ УТВОРЕНІ ЖВАНЕЦЬКИМ ЗАМИРЕННЄМ, ПОЯСНЕННЯ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ПРО ЗАМИРЕННЄ, ПОБУТОВІ ПОДРОБИЦІ. | Примітки | БУТУРЛИН НА ГРАНИЦІ, БОГУН СТРІЧАЄ МОСКОВСЬКУ МІСІЮ, СТРІЧА В ПЕРЕЯСЛАВІ, ЗНАЧІННЄ ЦЕРКОВНИХ МАНІФЕСТАЦІЙ | Примітки | Примітки | ДОМАГАННЄ ҐАРАНТІЙНОЇ ХАРТІЇ, ДЕПУТАЦІЯ ШЛЯХТИ, БУТУРЛИН У КИЇВІ, ІНЦІДЕНТ З МИТРОПОЛИТОМ, БУТУРЛИН В НІЖИНІ І ЧЕРНИГОВІ, ВІДОМОСТИ ЗІБРАНІ БУТУРЛИНИМ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Примітки| ПЕРЕГОВОРИ СТАРШИНИ З ПОСЛАМИ В ПЕРЕЯСЛАВІ, ПЕРЕГОВОРИ В ПЕРЕЯСЛАВІ ПРО БУДУЧІ ВЗАЄМИНИ.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)