Оправка виробу

Вироби відформовані або відлиті в гіпсових формах, мають на поверхні шви, заусениці та інші нерівності(рис. 2.11).Зачистка та шліфовка поверхонь виробів має назву оправка та виконується на підсушених до шкіро-твердого стану виробу. Для цього використовують оправочні станки, металеві або дерев’яні різачки та вологу губку або поролон. (Рис.2.12)

Під рельєфами розуміють будь-яке випукле зображення, що вище від поверхні матеріалу, або зображення, вдавлене в товщу матеріалу (контр рельєф).

До різального інструменту відносяться долота, скарпелі, ножі та пилки. Також використовуються різні ножі, стеки, косарики, лопатки. З вимірювальних інструментів я використовувала косинець, лінійку, кутник. (Рис.2.13)

Рис.2.12 Губка для замивки виробу

Рис.2.13 Стеки для оправки виробу

2.6 Декорування по підв’яленому черепку

Декорування я робила по підв'яленому черепку пензлем. Цей вид називається.барботин.

Наносила ангоб вручну, пензлем. (Рис.2.15) Товщина покриття ангобом не повинна перевищувати – 2 мм. Основні умови, від яких залежить спікання ангоба з матеріалом: гідрофільність ангобувального виробу і відсутність пилу, жирних слідів; також відповідність повітряної та вогневої усадки ангоба та онгобувального матеріалу. Ангоб – це біла, або кольорова маса, яку застосовують для розпису виробів та суцільного покривання їх тонким шаром.

Щоб виготовити ангоб потрібно: всі складові компоненти завантажити в кульовий млин і подрібнити в мокрому стані протягом 40-50 годин. Ангоб повинен пройти крізь сито 10000 отв/см2. Перед застосуванням ангобу я його процідила.

Для свого виробу я використала метод декорування ангобом – барботин. Це розпис, який виконується пензлем. Цей спосіб не становить особливого інтересу, тому, що матеріал ангобу має свої властивості, специфіку і характер, чого пензлем показати не можна. (Рис.2.14)

Рис.2.14 Барботин

Рис.2.15 Пензлі для барботину

2.7 Сушка виробу

В свіжо відформованому або відлитому виробі є від 22 до 30% вологості. Кількість води залежить від способу формування: при ручному формуванні вміст води доходить до 24%, при відливанні – до 30% і вище, щоб сирові вироби були щільними, а тривалість випалювання їх була скорочена, необхідно, щоб вологість виробів становила не більше 4…5 %, При сушці спочатку досить швидко випаровується вода з поверхні виробу, потім вода, що знаходиться в середині черепка, доходить до поверхні і теж випаровується.

Тому процес сушіння спочатку проходить швидко, а потім під кінець сповільняється. Після видалення води вага і об’єм виробу зменшується. Керамічні маси не однаково піддаються сушці, це залежить від властивостей глинистих речовин, з яких складені маси. Із пластичних матеріалів найлегше піддається тому каолін, жирні ж глини віддають воду важко. В деяких глинах при сушці утворюються тріщини й інші вади. Майже всі глини при сушінні чутливі до протягів і нерівномірному нагріванні. Сушіння майолікових виробів залежить ще й від способу формування від форми виробу та товщини черепка. При нерівномірній обробці черепка, особливо при механічному формуванні, при неоднаковому тику буде неоднакова щільність. Це призводить до нерівномірної усадки, деформації, тріщин. Форма виробу також має велике значення при сушінні. Чим більша поверхня виробу тим швидше вони сохнуть. Вази, горщики наприклад, сохнуть швидше, ніж цегла або архітектурні деталі бо поверхня їх більша, зовні і всередині вони стикаються з повітрям.

Сушці підлягають всі керамічні вироби, під час цього процесу напівфабрикат віддає частину води, що сприяє відділенню від форми. При сушці вироби набувають міцності. Вода в пластичній масі пов’язана з мінеральними часточками і по різному проявляє свої властивості в процесі сушки.

Свої вироби я сушила при кімнатній температурі напротязі шести днів.

2.8 Утильний випал

Випал в виробництві будь-якого керамічного виробу є його важливіша стадія. У сучасній керамічній промисловості використовується велика кількість випалювальних печей різноманітних конструкцій. Усі вони поділяються на дві великі групи: тимчасової та безперервної дії. За видами нагріву: полум’яні та електричні. Печі безперервної дії бувають тонельно – вагонеточні, конвеєрні. Полум’яні печі розрізняють за системою нагріву: прямого та муфельного. За температурою випалу: низькотемпературні - до 1000С, середньо температурні - до 1300С та високотемпературні – до вище 1300С. Довгий час в керамічній промисловості для випалу використовувались дрова та торф, та в даний час на керамічних підприємствах використовують більш ефективні види палива – рідкі та газоподібні. Зараз у цій галузі здійснюється велика робота щодо вдосконалення випалювальних печей, з метою зниження питомих витрат палива та електроенергії. Для випалу керамічних виробів в даний час використовують замість горнів періодичні печі, де завантаження проводиться не в камері печі при 40С та вище, а при безпосередньо в цеху при оптимальній температурі. Також у виробництві використовують тунельні печі довжиною 100…150м. але зараз воліють будувати менш потужні печі. Для випалу керамічних виробів до температури 1100…1200С на сучасних заводах замість тунельних печей використовують все ширше почали використовувати конвеєрні печі. Печі мають невеликі розміри тому можуть з легкістю вбудовуватись в технологічні поточні лінії. Конвеєрна муфельна піч в основному застосовується для утильного випалу при температурі 850…900С. Конвеєрні печі з випалом на повітряній подушці використовуються для обпалу маленьких керамічних виробів при температурі до 1200С. Електричні печі найбільш оптимальні для политого випалу, в них відносно не важко регулювати тепловий режим випалу. Тому електричні печі набули широкого розповсюдження на підприємствах художньої кераміки. В залежності від температури випалу в електричних печах використовують в

якості нагрівачів: карбід кременя, вольфрам, молібден.

Випал це кінцева та важлива частина будь якого керамічного виробництва.

При випалі керамічних виробів відбуваються найскладніші фізико – хімічні процеси, під час яких керамічна маса – механічним суміш мінеральних часток – стає кам’яно подібним матеріалом – міцним, твердим, хімічно стійким.

Випал проводиться для надання міцності черепку перед глазуруванням. При випалі виникає усадка, як наслідок процесів які відбувалися під час випалу та відносно швидкого видалення вологи.

Взагалі тонко керамічні вироби випалюють двічі: мета першого або утильного випалу – надати виробу механічної міцності, необхідної для виконання наступного процесу – глазурування.

Тривалість випалу керамічних виробів коливається в залежності від розміру та конструкції випалювальних печей, палива, кінцевої температури випалу, хімічного складу мас, розміру та форм виробів.

Основні періоди випалу виробів:

1) «пропалювання»- температурний інтервал 20…250С. В цей період з виробу видаляється остаточна волога.

2) підіймання температури до 900..950С. Відбувається дегідратація глинистих, вигоряння органічних з’єднань.

3) витримка при 900…1050С, мета якої забезпечити повне вигорання вуглецю та зрівняти температуру по усьому об’єму печі.

4) витримка – при кінцевій температурі випалу - завершення реакції спікання та зрівняння температури по краям печі.

5)охолодження до температури 80…20С, при якій вироби виймають з печі.

Свій виріб я випалювала у муфельній печі. (Рис.2.17)

Рис.2.16 Крива утильного випалу

Рис.2.17 Муфельна піч

Дата добавления: 2015-07-11