Читайте также:
|
Фізичний обсяг реалізованої товарної маси магазину зріс у звітному періоді на 25%, а ціни зросли на 8 %. Визначте зростання товарообороту у фактичних цінах.
Тема 3. Ресурси підприємства
Самостійна робота 6
Тема: Персонал підприємства та його категорії.
Форма роботи – вивчення теоретичного матеріалу
Література: 7, 8, 9, 11, 14.
План:
1. Категорії персоналу підприємства. Поділ персоналу за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
2. Персонал закладів ресторанного господарства та підприємств торгівлі.
Методичні рекомендації
Питання1. Категорії персоналу підприємства. Поділ персоналу за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
Опрацьовуючи дане питання, слід звернути увагу на те, що ефективність господарювання будь-якого підприємства залежить не лише від дотримання правильних принципів організації виробництва, а й від знань, умінь та компетентності його працівників, їхньої кваліфікації, спроможності вирішувати нестандартні завдання, а також дисципліни, існуючої системи мотивації праці тощо.
За характером виконуваних функцій виробничо-промисловий персонал підприємства поділяють на такі чотири категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.
Найчисельнішою і основною категорією промислово-виробничого персоналу підприємства є робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей, наданням послуг та виконанням робіт. Робітників поділяють на основних та допоміжних.
До основних робітників відносять тих, котрі безпосередньо створюють продукцію підприємства і зайняті у технологічних процесах, тобто беруть участь у зміні форм, розмірів, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці. До складу допоміжних зараховують робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання та робочих місць у виробничих цехах, а також усіх робітників допоміжних цехів та господарств. Допоміжних робітників може бути поділено на такі функціональні групи: транспортна, контрольна, ремонтна, інструментальна, складська, господарська тощо.
До керівників відносять працівників, які перебувають на посадах керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, виконроби, майстри, головні спеціалісти – головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо).
До спеціалістів належать працівники, котрі виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти, нормувальники, бухгалтери, адміністратори тощо).
До категорії службовців належать працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, креслярі, секретарі, діловоди, статисти тощо).
Одна з якісних характеристик персоналу – його професійно-кваліфікаційний склад.
Під поняттям “професія ” розуміють вид трудової діяльності, що потребує оволодіння відповідним комплексом спеціальних знань та практичних навичок.
Спеціальність являє собою більш вузький різновид трудової діяльності в межах професії (наприклад, у межах професії лікаря є такі спеціальності: хірург, офтальмолог, терапевт та ін.).
Кваліфікація відображає ступінь оволодіння працівниками певною спеціальністю та відображається у кваліфікаційних (тарифних) розрядах, категоріях. Тарифні розряди та категорії водночас є показниками, що характеризують рівень складності робіт.
Робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи:
§ висококваліфіковані – виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і налагодження складного обладнання);
§ кваліфіковані – виконують складні роботи (наприклад, метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні);
§ малокваліфіковані – виконують нескладні роботи (наприклад, технічний нагляд);
§ некваліфіковані – виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (це, наприклад, вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).
Рівень кваліфікації таких категорій, як керівники, спеціалісти та службовці, характеризується рівнем освіти та досвідом роботи на певних посадах. Відповідно до цього розрізняють спеціалістів:
§ найвищої кваліфікації (це працівники, які мають наукові ступені та звання);
§ вищої кваліфікації (це працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);
§ середньої кваліфікації (це працівники із середньою спеціальною освітою та певним досвідом роботи);
§ практиків (це працівники, які обіймають певні посади, але не мають спеціальної освіти).
Професійно-кваліфікаційна структура персоналу підприємства знаходить своє відображення у штатному розписі – документі, який щорічно затверджується керівником підприємства і містить перелік згрупованих за окремими відділами та службами посад працівників із зазначенням розряду (категорії) виконуваних робіт та посадового окладу.
Питання 2. Персонал закладів ресторанного господарства та підприємств торгівлі.
При вивченні питання необхідно врахувати, що персонал закладів ресторанного господарства та підприємств торгівлі класифікується за такими ж ознаками, як і персонал промислових підприємств – за категоріями, професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
Персонал закладів ресторанного господарства за характером участі у господарській діяльності поділяється на виробничо-обслуговуючий та невиробничий персонал; за функціями – на управлінський, виробничий персонал, працівників торгового залу, торговельну групу та допоміжний персонал.
За характером участі у господарській діяльності торговельного підприємства всі його працівники поділяються на дві групи-персонал основного виду діяльності або виробничий персонал та персонал неосновного виду діяльності (невиробничий персонал). У торгівлі до складу першої групи відносяться всі працівники, зайняті закупівлею, транспортуванням, зберіганням, підготовкою та реалізацією товарів, виконанням інших господарських функції, пов'язаних із торгово-технологічною діяльністю підприємства та його функціонуванням в якості самостійного суб'єкта ринку.
Невиробничий персонал не пов'язаний з основною діяльністю підприємства, хоча належить до штату підприємства та фінансується за його рахунок. До складу цієї групи входять працівники, які працюють на об'єктах соціальної інфраструктури підприємства в лікувально-профілактичних та рекреаційних закладах, об'єктах житлово-комунального господарства, навчальних закладах, дитячих комбінатах тощо.
Керівники і спеціалісти торгового підприємства, як правило, мають вищу освіту за такими професіями, як: економіст, економіст-організатор, бухгалтер, маркетолог, фінансист, товарознавець, юрист.
Працівники торгово-оперативного персоналу мають спеціальну підготовку за професіями: продавець, касир, продавець-касир, контролер-касир, консультант продовольчих або непродовольчих товарів.
Запитання для самоперевірки
1. На які категорії поділяють виробничо-промисловий персонал підприємства за характером виконуваних функцій?
2. Кого відносять до категорії “робітники”?
3. Як поділяють робітників промислово-виробничого персоналу підприємства?
4. Охарактеризуйте категорію “керівники”.
5. Кого відносять до категорії “спеціалісти”?
6. Які працівники належать до категорії “службовці”?
7. До якої категорії персоналу підприємства слід віднести економіста?
8. Назвіть відмінні ознаки понять “професія”, “спеціальність”.
9. Дайте визначення поняття “кваліфікація”.
10. На які групи поділяють робітників за рівнем кваліфікації?
11. У якому документі відображається професійно-кваліфікаційна структура персоналу підприємства?
Самостійна робота 7
Тема: Продуктивність праці персоналу
Форма роботи – вивчення теоретичного матеріалу, виконання практичного завдання
Література: 7, 8, 9, 11, 14.
Методичні рекомендації
Питання 1. Продуктивність праці персоналу. Продуктивність праці торговельних працівників. Фактори зростання продуктивності праці.
При вивченні даного питання потрібно звернути увагу на те, що основним економічним показником, що характеризує ефективність витрат праці персоналу підприємства, є продуктивність праці.
Під поняттям “продуктивність праці” як економічною категорією слід розуміти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а уречевленої – збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості роботи.
Виробіток – це кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу або припадає на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу підприємства.
Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.
Натуральні показники відображають вироблену продукцію у штуках, метрах, кубометрах тощо або в умовно-натуральних одиницях, що припадають на одного середньооблікового працівника за певний період. Натуральні показники виробітку застосовуються на підприємствах з невеликою номенклатурою продукції (наприклад, у паливній промисловості, електроенергетиці). На підприємствах з широкою номенклатурою продукції (у харчовій, текстильній та інших галузях промисловості) використовуються умовно-натуральні показники (наприклад, умовна консервна банка).
Виробіток у натуральних вимірниках визначається діленням обсягу виробленої продукції на кількість затраченого часу, вираженого у нормо-годинах або у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу.
Натуральні та умовно-натуральні показники найоб’єктивніше відображають продуктивність праці (виробіток) на підприємстві, однак їх застосування обмежується підприємствами, що виробляють однорідну продукцію. На тих підприємствах, які виробляють різнорідну продукцію, показник виробітку може обчислюватися лише у вартісних вимірниках.
Вартісні показники продуктивності праці характеризують вартість продукції, випущеної підприємством протягом певного періоду, що припадає на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу.
Виробіток у вартісних показниках обчислюється діленням обсягу виробленої продукції у вартісному виразі на витрати часу, що виражені у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин.
На робочих місцях, у бригадах, дільницях та цехах, де знаходиться в обробці різнорідна та незавершена продукція, яку неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях, показник виробітку визначається у трудових показниках. Трудові показники виробітку відображають витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.
Виробіток у трудових вимірниках обчислюється діленням обсягу продукції, вираженої у витратах робочого часу в нормо-годинах, на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу.
Продуктивність праці торговельних працівників.
Різноманітність підходів до вивчення результатів праці в торгівлі та оцінки розмірів використання трудових ресурсів обумовила формування системи показників продуктивності праці.
Найбільш розповсюдженим показником продуктивності праці працівників торгового підприємства є виробіток, який визначається середнім розміром товарообороту на одного працівника:
П = товарооборот / середньооблікова чисельність.
Цей показник характеризує обсяг товарообороту, реалізованого одним працівником підприємства за певний проміжок часу. Незважаючи на широке використання та простоту розрахунку, рівень та динаміка цього показника не дозволяє повною мірою відтворити рівень продуктивності праці та його зміну, провести порівняльний аналіз. Він не враховує трудомісткість реалізації окремих товарних груп, зрушення у структурі товарообороту та змін у трудомісткості продажу товарів. Крім того, в умовах інфляції зростання обсягу товарообороту відбувається не в результаті зростання фізичної маси товарів, що реалізуються, а у зв'язку зі зміною рівня цін на товари.
 |
1. Продуктивність праці у порівняних цінах:
де Пп – обсяг товарообороту в порівняльних цінах на один відпрацьований людино-день; Т – товарооборот у фактичних цінах; І ц – індекс зміни цін цього періоду порівняно з базовим періодом; н – середньоспискова чисельність працівників підприємства; t – фонд відпрацьованого часу одним працівником.
Цей показник дозволяє отримати розмір обсягу товарообороту, що виробив у середньому один працівник торгового підприємства за один день. Значення цього показника зростає при необхідності порівняння рівня продуктивності праці за періоди, протягом яких торговельне підприємство працювало різну кількість робочих днів та годин (у зв'язку з ремонтом, вимушеним закриттям тощо).
 |
Коефіцієнт трудомісткості розраховується за формулою:
де tі– час реалізації і-ї товарної групи вартістю 1 грн або на реалізацію іншим відділом магазину товарів на 1 грн; t – середній розмір часу на реалізацію магазином товарів вартістю в 1 грн.
Розрахунок продуктивності праці на базі оцінки трудомісткості реалізації окремих товарних груп дозволяє порівнювати рівень продуктивності праці при зміні в структурі товарообороту за товарними відділами одного підприємства та кількістю підприємств аналогічного профілю.
4. Продуктивність праці з реалізації одиниці товару.
 |
Цей показник продуктивності с натуральним і оцінює результат у кількості проданих одиниць, яку реалізує один працівник за період оцінки.
У торгівлі використання цього показника продуктивності доцільне на підприємствах та у товарних відділах, що реалізують складні побутові товари, поштучні товари, тканини, взуття при наявності відповідного інформаційного забезпечення.
Залежно від можливостей впливу підприємства та врахування в практичній діяльності факторів зростання продуктивності праці, їх поділяють на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх факторів належать:
Ø загальноекономічні, які визначають загальні умови зростання продуктивності праці на всіх підприємствах;
Ø галузеві фактори, що обумовлюють рівень продуктивності праці в окремій галузі порівняно з іншими.
Хоча торгове підприємство не може активно впливати на перелічені фактори, воно має враховувати їх в своїй діяльності і, перш за все, при розробці перспективних програм розвитку.
Більш практичне значення з погляду мобілізації виявлених резервів мають внутрішні фактори зростання продуктивності праці.
Залежно від характеру впливу в їх складі виділяють:
– організаційні; – технічні; – технологічні; – економічні; – соціальні.
Змінення внутрішніх факторів та характеру їх впливу на рівень продуктивності праці дозволяє знайти й оцінити наявні резерви зростання продуктивності праці та організувати роботу щодо їх мобілізації.
Зміст практичного завдання
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 261 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Задача 2. | | | Задача 1 |