Події до підкорення Лангедоку Симону де Монфору

Тулуза давно вже вабила до себе хрестоносне воїнство своїми багатствами,а головне була центром провансальської єресі. Викоренити єресь було неможливо, не поколихнувши її опору. Можна було зруйнувати ще сотню замків і міст, але не завдати такого удару альбігойським єретикам, якою була одна здача Тулузи. Ця подія сприяла б знищенню катарів по всій Європі.

Багатьом простим хрестоносцям взяття Тулузи принесло б багатства, задоволення і спокійний притулок. Фанатичним монахам вона обіцяла насолоду вигляду багать з єретиками, самими небезпечними розповсюджувачами нечестивого вчення, лише тоді вони будуть спокійними за своє майбутнє та за католицизм. Легатам взяття цього міста - закінченням їх праці, достойну винагороду і довгу славу в тій теократичній монархії, яка повинна заснуватись на руїнах яскравого і вільного царства Раймонда. Такі думки надихали армію хрестоносців, коли вона йшла на облогу Тулузи.

В таборі Монфора знищення Тулузи було вже вирішеною справою, це радили і новоприбулі німецькі та французькі рицарі, які з різних сторін стікались під хрестоносні знаменна. Між них особливо вирізнялись графи Бар, батько та син, і граф Шалона. Тибо де Бар активно наполягав на якнайскорішій облозі Тулузи. Під Монтобаном його військо з’єдналось з армією Монфора – столиця Півдня була лише в декількох денних переходах.

Несподівано, перед самим виступом війська, в табір прибуло посольство з тулузьких громадян. Багато в рядах хрестоносців боялися, що ці переговори вирвуть з їх рук бажану наживу, що легати зупиняться перед рішучим ударом і задовільняться лише деякими поступками. Проте головною метою прибулих було виграти час. Під час аудієнції були присутні єпископ Фулькон, сам Монфор і всі вожді армій. Посли намагалися довести, що вторгнення хрестоносців в тулузькі землі несправедливе і незаконне. Легати відповідали, що головна причина походу в тому, що тулузці продовжують притримуватись Раймонда, не послушника та єретика, що якщо вони відмовляться від нього і візьмуть собі в господарі того, кого призначить Церква, то привід до війни зникне. Посольство досягло своєї цілі, хоча б тим, що за цей час Раймонд з великим загоном воїнів прибув до стін міста.

Хрестоносці знімались з позицій і почали переправу через ріку Лер, вісники повідомили про це Раймонда, він знаходився на іншому березі з шістьма сотнями рицарів, з ним були також графи Фуа і Коммінга.

При зіткненні воюючих сторін з обох сторін загинуло до двохсот чоловік. Монфор витіснив Раймонда до самих стін міста, декілька десятків віланів загинуло під копитами коней, рятуючи своє майно. Хрестоносці знищували все, що з’являлося на їхньому шляху, через декілька годин всі окружні поселення, сади, виноградники були знищенні полум’ям та копитами коней; колись благополучний, багатий край перетворився в пустелю.

Монфор розумів, що так просто захопити Тулузу, як це було з попередніми замками, в нього не вийде, тому він вирішив розпочати з передмістя Серніна. Місцеве населення виявило неабияку стійкість в обороні від ворога, який змушений був відступити. Скориставшись не простим становищем ворогуючої сторони, Раймонд здійснив вилазку, до глибокої ночі продовжувалася схватка, армія хрестоносців понесла великі втрати.

Раймонд готував третю генеральну вилазку, на третій день Монфор покинув табір, при цьому не забравши навіть поранених. Є відомості, що його соратники по тулузькій облозі, при відступі нагадали про незаконність даної кампанії та запропонували укласти мир з трьома найбільшими феодалами Півдня, але єпископ Фулькон був категорично проти.

Залишений багатьма хрестоносцями, Монфор пішов на землі де Фуа, зайняв Готрів, Пам'єр і кинувся на столицю графів Фуа, проте штурм укріплення був невдалим, хоча передмістя було заняте і дотла спалене, околиці міста спустошені, виноградники і плодові дерева вирублено з коренем.

В той же час, хрестоносний гарнізон Готрівського укріплення було замкнено альбігойськими загонами, але оскільки вони поспішали взяти місто, то випустили всіх не завдавши нікому шкоди. Коли ж повернувся Монфор, то жорстоко покарав все місто. Влаштувавши свій табір в Пам'єрі, граф здійснив похід в Керсі.

В Тулузі розуміли, що рано чи пізно, Монфор вдруге з’явиться під стінами їх міста, і тому в них виникла необхідність знайти надійного союзника, який би допоміг їм захиститись від підступного ворога.

Погляди тулузького муніципалітету зупинилися на королі Арагону. Дон Педро поки був затятим прихильником католицизму, але вже довгий час мав напружені стосунки з римською курією і особливо з Монфором. Міська влада Тулузи, звільнившись від облоги, надіслала йому листа, в якому описувала всю складність ситуації, себе показали вони вірними католиками, і не розуміли як їх могли запідозрити в дружбі з єретиками.

Поки Монфор був неготовий повернутися під стіни Тулузи, він прямував свої погляди на Прованс. Раймонд, в цей час, зібрав необхідні сили і наприкінці серпня 1210 року здійснив похід на замки, які були захоплені неприятелем.

Після блискучої перемоги біля Кастельнодарі, Монфора знову очікували невдачі. Всі його зусилля були направлені на повернення міст, які так швидко відпали від його володінь. За короткий час Симон де Монфор втратив більше п’ятдесяти замків в межах Альби та Тулузи. Між ними були Рабастен, Пюї-Лоран, Сен-Фелікс і Монферан.

Поставлені Монфором барони або зраджували, або були просто безсильними у зв’язку з повстаннями мешканців, більша частина серед яких була єретиками. Підкорені лангедокські феодали повертались в попереднє підданство графу тулузькому.

З початком літа вдача знову повернулася до Монфора, в табір прибули нові загони хрестоносців, переважно із Франції. Необхідно було повернути втрачені володіння і здійснити нові завойовницькі походи, тому Симон відправився на Отпуль. Місто було захоплене на четверту добу облоги, місцеві жителі чинили сильний опір. Після падіння цього міста було повернено ряд інших, серед яких Сен-Фелікс, Монферан, Сен-Мішель, які були зруйновані до основи.

Місто Рабастен, Монтегю і Гальян здалися, не проявляючи жодного опору. Хрестоносці пішли на сусідній замок Гепі, але в місті вже нікого не було, воно було зруйноване і спалене, далі армія рушила на облогу Сен-Антоніна.

Коли справи Монфора йшли так легко і щасливо, він і не підозрював, що його юний син знаходиться в небезпеці, і може постраждати від рук непокірних мешканців, які не звикли комусь підкорятись. Молодий Аморі зі своїм дядею Гюї, недавно прибувши із Палестини, був залишений в Нарбоні. Зайнявши зі своєю свитою герцогський палац, в якому зажди до цього проживали лише тулузькі графи, він вже тільки цим фактом викликав обурення у місцевих жителів.

В результаті, в Нарбоні розпочалося повстання. Натовпи розлючених людей ринули до палацу, оточили його і змусили графа видалитись в одну із веж. З труднощами вдалося вгамувати обурених, народ розійшовся по домівках, але цей випадок показав хитке становище монфорових володінь, за які він так завзято воює.

Загони графа де Фуа постійно тривожили хрестоносне військо своїми партизанськими набігами і одночасно уникали серйозних сутичок з армією Монфора. Раймонд знаходився в Севердені, коли туди прибуло військо німецьких хрестоносців, після чого тулузці його залишили. Мешканці Готріва, пропустили через своє місто альбігойців де Фуа і самі його покинули. Це місто було дуже важливим для Монфора, оскільки знаходилося між двома столицями Лангедоку – Тулузи та Фуа. Дізнавшись про озброєння графа Коммінга, Монфор вирішив спустошити його землі і рушивши на нього зіткнувся з досить міцним та добре укріпленим містом Мюре.

Мюре знаходиться в привабливій долині Гаронни, по сусідству з Тулузою. Багато мешканців, дізнавшись про наближення Монфора, залишили його. В першу чергу, було вирішено спалити дерев’яний, великий міст на Гаронні, через який проходили неприятельські комунікації. Хоча в Мюре майже не було кавалерії і наступ католиків був стрімким, однак альбігойці чинили опір з останніх сил, намагаючись затримати противника по інший берег ріки.

Невдачі хрестоносців продовжувались до тих пір, поки сам Монфор не показав приклад. Він разом з найхоробрішими хрестоносцями кинувся у воду і переплив ріку. Поява такого жахливого воїна на міській стороні неприємно здивувала мюрейців і змусило їх замкнутися в місті. Але становище невеликого монфорового загону погіршилося, коли проливні дощі переповнили Гаронну.

Гарнізон, помітивши становище в якому опинився противник, вирішив дати бій, відправивши, між тим, в Тулузу гінця з викладенням всіх обставин і намірів мюрейців. Монфору, який знаходився по інший бік ріки дали знати, що наближається тулузьке військо. Симон не міг без діяти, допустити щоб на його очах знищили його армію, на нещастя єретиків він кинувся у воду і з великими труднощами подолав дану перепону. Тулузці поспішили відступати, проте хрестоносці спокійно почали лагодити міст. Як тільки постійна переправа була приготовлена, вся католицька армія з’явилася біля стін Мюре.

Наступного ранку армія готувалася до наступу, і на диво, дуже швидко ним оволоділа. Монфор затвердив в ньому свою головну квартиру; із неї він і почав тривожити сусідню Тулузу і Раймонда, в руках якого тільки й залишилася столиця та замок Монтобан, за їх винятком, вся тулузька область була захоплена Монфором. Крім неї французькому переможцю наприкінці 1212 року належали Альбіжуа, Каркасон був названий столицею новоствореної країни.

Прагнучи покінчити з графом Коммінга, який після графа Тулузи і Фуа, залишався єдиним серйозним противником, і цінуючи час, Монфор здійснив із Мюре експедицію в його область. Взяття міста Сен-Годана в Коммінгі мало результатом те, що вся місцева знать з’явилася до Монфора на поклін. Місцеві барони зраділи можливості повернути свої землі від Монфора у свою власність.

Повернувшись із Гаскони, Симон посилив свої операції проти Тулузи; його загони часто з’являлися біля самих воріт міста. Граф Раймонд втомився від численних блокад, тому він вирішив застосувати останню можливість у боротьбі з ворогом, яка повинна була принести йому перемогу.

В жовтні 1212 року граф Раймонд Тулузький зі свитою баронів вирушив в направлення Піренеїв, а саме до Арагону, просити допомоги в короля дона Педро. Тоді ж пишний кортеж вирушає в направлені до нижніх Альп. Це було урочисте посольство до папа Інокентія ІІІ з останніми поясненнями тулузців.

Дата добавления: 2015-07-11