Особливості корпоративної інноваційної системи

Особливості КІНС полягають у наявності:

ƒ чітко зафіксованої функціональної диференціації складових в інноваційному процесі;

ƒ непостійної форми інноваційного потенціалу корпорації. З одного боку, проявляється його динамічність – тобто економічно ефективна корпорація спроможна збагачувати свій інноваційний потенціал, залучаючи до нього ресурси менш ефективних економічних суб’єктів, або, навпаки, зазнавати втрати частини власного інноваційного потенціалу. З іншого боку, для корпорацій

є неминучим період первинного накопичення інноваційного потенціалу, на

який керівний центр спроможний значною мірою впливати, зокрема, через

залучення додаткових знань усіх стадій технологічного процесу та додатко-

вого людського капіталу. Тривалість періоду накопичення інноваційного по-

тенціалу корпорації міцно пов’язаний з економічними факторами;

ƒ впливу внутрішніх та зовнішніх чинників, що визначають ступінь ви-

користання інноваційного потенціалу корпорації. Це досить інерційний пока-

зник, проте керівний центр спроможний прискорювати його зміни через ре-

сурсну підтримку точок інноваційного розвитку, інституціалізацію іннова-

ційної активності підрозділів та активізацію ресурсо-інформаційного обміну

із середовищем;

ƒ спроможності інтегруватися в національну інноваційну систему (НІС)

у відповідності до галузевої і функціональної спеціалізації, інноваційних

процесів макромасштабу (наприклад, залучаючись до інноваційного процесу

переважно зі стадії сприйняття фундаментальних та прикладних знань і всту-

паючи до альянсів з розробки та використання інноваційних ідей);

ƒ безпосереднього впливу на структурно-функціональну специфіку на-

ціональної інноваційної системи як компонента глобальної інноваційної сис-

теми;

ƒ неоднорідності масиву інноваційних систем;

ƒ інноваційні системи корпорацій (мезорівень) мають аналог більшого

масштабу – інноваційні системи транснаціональних корпорацій (гіперрівень),

що діють як структуроутворюючі складові глобальної інноваційної системи.

Розв’язання існуючих проблем розвитку КІНС як складової національ-

ної інноваційної системи передбачається шляхом комплексного та системно-

го виконання завдань та заходів для реалізації таких основних цілей: 1) ство-

рення конкурентоспроможного сектора досліджень і розробок та забезпечення

умов для його розширеного відтворення; 2) розвиток інфраструктури іннова-

ційної діяльності; 3) створення системи економічних стимулів модернізації

економіки на основі технологічних інновацій; 4) підвищення інноваційної

культури суспільства. Реальний внесок КІНС в інноваційний розвиток націо-

нальної економіки визначається науково-технологічною політикою, нормати-

вно-методичним забезпеченням, співвідношенням адміністративного, ринко-

вого та корпоративного управління і непрямого державного й ринкового

регулювання, станом науково-технологічного та промислового потенціалів,

ринків науково-технічної продукції, товарних ринків, ринків праці, а також

корпоративною культурою підприємства, історичними і культурними тра-

диціями й особливостями країни.

3. Основним змістом інноваційної діяльності суб’єктів (компонентів) ін-

новаційної системи є: проведення аналізу й формування прогнозу напрямів

науково-технологічного й інноваційного розвитку підприємства з урахуванням реальних умов ринкового попиту; розвиток інфраструктури інноваційної системи; залучення в господарський оборот результатів інтелектуальної діяльності; технологічне переоснащення виробництва для випуску інноваційної продукції; проведення експертизи розробок, надання консультаційних, інформаційних, юридичних або інших послуг щодо виведення інноваційної прдукції на ринок.

Оскільки провідну роль у ресурсному забезпеченні інноваційного розвитку економіки відіграє корпоративна структура, необхідним є ткож наявність фінансового елемента в структурі КІНС. Саме такий фінансовий підрозділ здатний здійснювати різні види позабалансових операцій (зокрема забезпечувати фінансові аспекти лізингових і факторингових угод). Завдяки цьому відповідні трансакційні витрати стають у рамках корпорації нижчими, а прибутковість – вищою, ніж при розрізненому статусі всіх ланок інноваційного потенціалу корпорації.

Ретроспективний аналіз показує, що всі великі корпоративні структури

тяжіють до виробничого й фінансового консерватизму, який, максимум, що

дозволяє, – це впровадити незначні нововведення в продуктах, що вже випус-

каються. Проявляється цей консерватизм у надмірно централізованій та інер-

тній організаційній системі, що, як правило, виключає можливість упрова-

дження радикального нововведення, пов’язаного з необхідністю постійного

відновлення номенклатури продукції і підвищення її якості. Це негативно

позначається на конкурентній боротьбі на ринку. Зазначене змушує корпора-

ції шукати нові форми інноваційних процесів. Однією з таких форм стало

створення й функціонування малих організацій усередині корпоративної

структури, метою яких є реалізація комерційно вигідних виробничих ідей

через організацію ризикових інноваційних проектів, що здійснюються в спе-

ціально створених у рамках самої корпорації тимчасових підрозділів. Корпо-

рація може створювати у своїй структурі спеціальні підрозділи, призначені

для добору і фінансування цікавих ідей, освоєння новітніх технологій, про-

понованих як незалежними малими наукомісткими фірмами, так і співробіт-

никами самого підприємства. Створювані тимчасові, автономно керовані

спеціалізовані підрозділи називають "внутрішніми венчурами".

На відміну від зовнішнього венчуру, що є незалежною організаційною

структурою, внутрішній венчур – підрозділ корпорації, де застосовується ме-

ханізм корпоративного розподілу доходів і збитків. За умови успішної реалі-

зації своєї мети цей підрозділ стає одним з виробничих підрозділів корпора-

ції. Отже, створення додаткових виробничих підрозділів має на меті дивер-

сифікованість корпорації, що надає їй додаткової стійкості. Проте можлива

ситуація, коли в результаті проведення внутрішнього венчура буде створено

підрозділ, діяльність якого не вписується в місію корпорації, тоді, як показує

досвід провідних світових компаній, його треба виділити в окрему компанію.

У подальшому корпорація або продає його, або зберігає необхідний контроль

за ним з метою здійснення ще більшої диверсифікації. Так, у США майже в

усіх великих корпораціях є внутрішній венчур, а його головне призначення –

створення інноваційного клімату.

Розробкою внутрішнього венчура повинна займатися спеціальна проек-

тна група, до складу якої входять автори ідеї, фахівці, залучені на добровіль-

них засадах з інших функціональних підрозділів корпорації. Керівником вен-

чурного підрозділу, звичайно, має бути сам автор, оскільки він безпосередньо

зацікавлений у реалізації власних ідей, та має всю інформацію щодо них. Ке-

рівник венчурного підрозділу має бути підлеглим безпосередньо керівництву

корпорації, а отже на нього не поширюється більшість процедур і організа-

ційних обмежень корпорації, тобто венчурному підрозділу надається: 1) са-

мостійність в організації і плануванні виробничого процесу; 2) відповідна

бюджетна самостійність; 3) самостійність у кадровій політиці. Як уже зазна-

чалося, у випадку успішної реалізації проекту внутрішнього венчура, він пе-

ретворюється в один із підрозділів корпорації. При цьому проектна група або

переходить у цей новий підрозділ на постійну роботу на керівні посади, або

повертається у свої старі підрозділи. Звідси, мета внутрішнього венчура для

корпорації – не просто розробити нововведення й впровадити його у вироб-

ництво, але й трансформувати внутрішню проектну групу в новий виробни-

чий підрозділ.

Однак слід враховувати той факт, що, як показує західна практика, вну-

трішні венчурні проекти є ефективнішими, коли йдеться про великі інвестиції

на довгий термін – якщо необхідні довгострокові залучення устаткування і

кадрів у проект.

При відборі ідей, на базі яких може бути створений "ризиковий" нау-

комісткий проект, обов’язково слід враховувати два моменти: по-перше, за-

вдання цього проекту не повинні співпадати з традиційною сферою інтересів

материнської компанії, тобто метою внутрішнього венчура є пошук іннова-

цій. По-друге, відбираючи ідеї, що будуть реалізуватися в рамках внутрішніх

венчурів, експерти повинні переконатися, що комерційний потенціал ново-

введень, витрати на створення, виробництво і збут продукції можуть бути

передбачені з точністю від 50 до 75%, оскільки венчурне фінансування відпо-

відних проектів здійснюватиметься за рахунок власних коштів підприємства

й, отже, відсутність обґрунтованих прогнозів може призвести до негативних

наслідків, у тому числі й до фінансової кризи.

Серед основних недоліків даних структур слід назвати відносну само-

стійність і незалежність внутрішньої проектної групи. Пояснюється це тим,

що діяльність такої групи зумовлена напрямом розвитку корпорації, отже і

тематика внутрішнього венчура повинна формуватися в загальному ключі

технологічного розвитку компанії. Але специфіка НДДКР така, що не всі

проекти внутрішнього венчура збігаються з генеральним курсом, тому що

найчастіше розвиток технологій набуває форми пошукових досліджень, тобто досліджень, що здійснюються, виходячи з внутрішньої логіки розвитку нау-

ки. Проте, якщо розбіжність у тематиці внутрішнього венчура з тематикою

розвитку корпорації починається в пізні періоди, коли основні інвестиції в

проект уже зроблені, проект доводиться до кінця, але за його підсумками

створюється не новий підрозділ, а нова фірма. Далі відбувається або продаж

бізнесу, або компанія залишає за собою право володіння новоствореною фір-

мою з метою не стільки одержання доходів від неї, скільки зниження підпри-

ємницьких ризиків.

Отже, основним фактором ефективного формування й здійснення можливостей інноваційного потенціалу корпорації виступає величина венчурного капіталу, сконцентрованого в компаніях венчурного типу (фінансових інститутах, що спеціалізуються на фінансуванні інновацій). Значимим фактором розвитку інноваційного потенціалу корпорацій може бути також входження до їх складу страхових компаній, що акумулюють страхові платежі як юридичних, так і фізичних осіб для виплати обумовленого розміру компенсацій при настанні страхового випадку. Економічна ефективність страхової компанії як елемента інноваційного потенціалу корпорації тим вища, чим сильніший її зв’язок з таким елементом даного потенціалу, як приватний пенсійний фонд. Завдяки страховим компаніям інноваційний потенціал корпорації здатний зберігати внутрішні ресурси та перерозподіляти ризики всередині загальної структури, мати стійкі пасиви і вкладати об’єднані ресурси в різні об’єкти.

Для вдосконалення системи управління у сфері інноваційної діяльності,

оптимізації оргструктур, методів та інтегративних функцій, зосередження на

ключових проблемах КІНС менеджментом корпорацій у рамках реалізації

загальнокорпоративної стратегії мають бути передбачені такі заходи:

• розробка програми (плану заходів) щодо формування і розвитку КІНС;

• створення цілісної системи організаційно-правових, економічних та

інших норм стимулювання, підтримки й регулювання інноваційної діяльнос-

ті, включаючи:

а) установлення порядку закріплення й передачі прав на результати інтелектуальної діяльності цивільного й подвійного призначення, створені за рахунок засобів держбюджету, з метою

їхнього введення в господарський оборот;

б) методичне закріплення нормативної бази для розвитку внутрішнього венчура;

• підвищення ступеня інноваційності підприємства шляхом використання нових методів управління та здійснення підготовки й перепідготовки

кадрів у галузі інноваційного менеджменту й комерціалізації нововведень

(зокрема створення корпоративного університету);

• формування корпоративної системи науково-технологічного прогнозування та розробка механізмів її кооперації та інтеграції з НДІ, академічними інститутами і вузами, міністерствами та відомствами.

На державному рівні повинні бути реалізовані заходи щодо:

ƒ удосконалення науково-технологічної та інноваційної політики, зміцнення інноваційного потенціалу корпорацій на основі створення об’єктів

інфраструктури, інноваційних кластерів, спеціальних впроваджувальних

структур;

ƒ створення мережі підтримки венчурних проектів, лізингу виробничих площ та устаткування, кваліфікованого менеджменту, інжинірингу, консалтингу й аудита, інформаційних мереж, систем страхування інноваційних ризиків; розвиток ринку прав інтелектуальної власності, сучасних систем менеджменту, маркетингу, комерціалізації нововведень; удосконалення механізмів взаємодії учасників інноваційної діяльності, у першу чергу, наукових організацій, вищих навчальних закладів і промислових підприємства з метою просування нових знань і технологій у виробництво за допомогою адміністративно-правових і ринкових важелів, включаючи проектні, договірні, фінансові тощо;

ƒ розвитку умов для створення державно-приватного партнерства в

інноваційній діяльності (розробка та обґрунтування концепції стратегічного

соціально-економічного розвитку країни; нормативно-правове забезпечення

договірних форм партнерства; організація державних замовлень на корпора-

тивні НДДКР; сприяння в отриманні контрактів українськими компаніями в

рамках зовнішньоекономічної діяльності; введення концесійних форм держа-

вно-приватного партнерства в державні та регіональні програми галузевого

та регіонального розвитку тощо);

ƒ забезпечення ефективної взаємодії корпоративної інноваційної полі-

тики з макроекономічною, структурно-інвестиційною, регіональною політи-

кою держави щодо побудови структурно-функціональних блоків НІС у рамках

програм і прогнозів соціально-економічного розвитку країни й модернізації

національного господарства;

ƒ орієнтації податкової, фінансової, антимонопольної, інвестиційної,

кадрової політики на сприяння формуванню й функціонуванню КІНС, адап-

тації та втіленню інновацій.

Фінансово-економічні розрахунки та оцінка очікуваних результатів

реалізації цілей, завдань та заходів для забезпечення розвитку корпоратив-

ної інноваційної системи будуть здійснюватися під час підготовки Плану

заходів розвитку інноваційної системи на кожний конкретний період на під-

ставі аналізу стану та тенденцій інноваційного розвитку підприємства за

попередній період. Комплексна та послідовна реалізація цього плану до-

дасть системності та послідовності в проведенні науково-технологічної й інноваційної політики, що у кінцевому підсумку забезпечить розвиток під-

приємства за інноваційною моделлю. Обсяги фінансування Плану заходів

формування корпоративної інноваційної системи мають встановлюватися

щороку в бюджеті розвитку підприємства.

Для відстеження й оцінки виконання заходів щодо формування й функ-

ціонування КІНС передбачається створення Інформаційно-аналітичного

центру, що здійснюватиме такі функції:

• організацію системи моніторингу інноваційної діяльності, стану вну-

трішнього й світового ринків інноваційної продукції, аналіз параметрів і ди-

наміки їхнього розвитку, розробку прогнозів інноваційно-технологічного

розвитку підприємства;

• формування і розвиток системи обліку й контролю результатів науко-

во-технологічної та інноваційної діяльності;

• розробку й доповнення системи цільових показників, що характери-

зують результативність та інноваційні аспекти розвитку підприємства;

• здійснення статистичних спостережень та статистичного аналізу у

сфері інноваційної діяльності;

• формування економічних показників у сфері інноваційної діяльності

для оцінки рівня й динаміки комерціалізації науково-технічних розробок;

• розробку критеріїв вибору пріоритетів економічної політики підприєм-

ства в галузі розвитку інноваційної системи та виявлення на стадії проведення

науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт потенційних можливос-

тей для виробництва конкурентоспроможної інноваційної продукції;

• формування системи інформаційної підтримки, включаючи надання

консалтингових послуг, для організації творчої взаємодії учасників іннова-

ційної діяльності;

• пропаганду досвіду роботи (досягнень і проблем) у сфері інновацій-

ної діяльності в засобах масової інформації, включаючи підтримку прове-

дення інноваційних виставок і ярмарків.

Таким чином, розробка і впровадження в практику корпоративних ін-

новаційних систем сприятиме посиленню взаємозв’язку з національною інно-

ваційною системою (НІС) та регіональною інноваційною системою (РІС).

Розробка та впровадження корпоративної інноваційної системи дозво-

лить підприємству одержати синергетичний ефект від управління інновацій-

ним процесом і результативно вирішувати стратегічні цілі щодо підвищення

конкурентоспроможності продукції та збільшення ринкової вартості підпри-

ємства. Це, у свою чергу, приведе до здійснення цілеспрямованих структур-

но-функціональних змін в економічній системі підприємства в цілому та збі-

льшення частки доданої вартості й підвищення наукомісткості продукції.

Повна реалізація моделі корпоративної інноваційної системи забезпе-

чить включення підприємства в глобальний науково-технологічний розвиток,

що сприятиме масштабному залученню фінансових і кадрових ресурсів у

технологічний розвиток економіки, збільшенню обороту зовнішньої торгівлі

високотехнологічною продукцією та технологіями. Так, попередні розрахун-

ки, здійснені на прикладі машинобудівних корпоративних структур Хмель-

ницької області, показали, що за таких умов частка інноваційної продукції в

загальному обсязі її виробництва буде становити 50% а рівень наукомісткості

продукції – більше 4%.

Реалізація визначених у концепції заходів розвитку корпоративної

інноваційної системи (вона обов’язково повинна бути розроблена для кож-

ної корпоративної структури) сприятиме входженню підприємства в коло

розвинутих корпорацій світу.

4. Основними ознаками, що вказують на досягнення корпоративною інно-

ваційною системою стадії зрілості, слід вважати такі:

• входження на ринок високотехнологічної продукції (послуг) як пов-

ноправного партнера з відповідною часткою;

• перетворення інтелектуальної власності в один з найбільш значимих

елементів економічних активів;

• розвиток інтеграційних процесів інноваційної спрямованості;

• становлення інноваційного менеджменту як нової концепції управ-

ління;

• перетворення інновацій в основний каталізатор інвестицій;

• посилення інноваційної конкуренції;

• активізація науково-технологічної й інноваційної політики.

Відповідно, повинні бути уточнені чинні закони й інші правові акти в

цій сфері на державному рівні та нормативні документи на рівні корпорацій

(стандарти підприємства) з метою створення цілісної системи управління й

регулювання (подолання відомчої роз’єднаності) в інноваційному процесі з

використанням інтеграційних механізмів спільної діяльності й координації

зусиль різних підрозділів і внесенням доповнень у діючі положення окре-

мих суб’єктів корпоративної структури щодо створення в їхніх апаратах

інноваційних підрозділів та вироблення процедур і механізмів їхньої взає-

модії в рамках КІС.

Рішення про створення КІНС організації повинне бути прийняте на за-

гальних зборах при схваленні основних положень стратегії розвитку корпо-

ративної структури на відповідний період у частині "Розвиток інноваційної й

інвестиційної діяльності", де має зазначатися чітка стратегічна настанова,

обов’язкова для виконання.

Таким чином, сукупність інноваційних систем корпорацій є важливим

структуроутворюючим компонентом національних інноваційних систем, що

безпосередньо визначає спеціалізацію та порівняльну ефективність (конку-

рентоспроможність) відповідних національних економічних систем.

Упровадження концепції формування та розвитку КІНС у практику

вимагатиме істотного коректування як загальноекономічної, так і науково-

технологічної та інноваційної політики підприємств. Мають бути освоєні

новітні методи організації і проведення досліджень, створення інноваційної

інфраструктури та ринку об’єктів промислової власності, визначено місце

та роль організацій у рамках національної інноваційної системи. Реалізація

основних положень Концепції КІНС дозволить також створити сприятливі

економічні і соціальні умови для розвитку сфери наукових досліджень та

розробок і перетворення її разом з окремими операційними процесами у

сферу інноваційного бізнесу, постійного підвищення технологічного рівня

виробництва та конкурентоспроможності продукції і забезпечити на цій ос-

нові розвиток професійної кар’єри та соціального достатку працівникам,

зміцнення технологічної та економічної безпеки як окремого підприємства,

так і країни в цілому.

Держава, розпочавши розвиток інноваційної інфраструктури зверху,

не врахувала, що існують вітчизняні корпорації, які створили свої цілком

ефективні, організаційно й інституційно оформлені інноваційні системи.

Створюючи НІС, держава повинна враховувати більш ніж десятилітній до-

свід побудови "технологічних ланцюжків" найбільш активних в інновацій-

ному плані вітчизняних корпорацій, головними ознаками яких є: робота

на внутрішньому і зовнішньому ринках, високі переділи, прогресивні орга-

нізаційні форми управління науково-технологічними нововведеннями, де

відповідальним за інноваційну стратегію є перша особа або людина з його

найближчого оточення тощо. Ухвалюючи рішення щодо адресних префере-

нцій, держава, крім економічних і технологічних критеріїв, має брати до

уваги також критерії, що свідчать про організаційну й інституційну розви-

неність компанії. Уміння втягувати в інноваційний процес найрізноманіт-

ніші структури, що генерують знання, диверсифікувати інтелектуальні ак-

тиви стає сьогодні одним з визначальних критеріїв інноваційної активності

тієї чи іншої компанії. Великий бізнес виявляється здатним до організацій-

ної й технологічної самозаміни – за відсутності внутрішньої системної кри-

зи корпорація може демонструвати гідну інноваційну активність і в міру

сил розвивати галузеву науку.

Національна конкурентоспроможність досягається зусиллями на всіх

рівнях економіки, проте, перш за все – на рівні окремих компаній, які, конку-

руючи між собою на національних та міжнародних ринках, створюють реа-

льний добробут нації. Завдання ж держави полягає у формуванні та підтримці

Дата добавления: 2015-07-11