Психологічні підходи старість. К.Ясперс вважав старість сприятливим і природним періодом життя

К.Ясперс вважав старість сприятливим і природним періодом життя. Він, що на старості здібності згасають, та їх заміняють великі багатства накопиченого досвіду; стриманість, життєва упорядкованість, самовладання надають духовному існуванню відтінок чогось приглушеного, сталого. Тому старості непотрібно бояться, має свої переваги, та послаблення страху смерті,мучающего особи на одне протязі життєвих фаз, не головна з них.

Карл Юнг надавав велике значення вивченню проблем, як і називав, «другої половини життя» людини. Людина у другій половині житті все може набути нову щире розвиток своєї постаті. Людина перетворюється на такому віці здатний прийняти у своєму Як «жіноче», і «чоловіче» початок. Юнг надавав велике значення символічному і релігійному досвіду у виробленні стану гармонії між індивідом й оточуючих його світом. Результатом цієї психологічної перебудови є нової життєвої позиції, раціонального погляду своє існування й водночас споглядального, стійкого психічного і морального рівноваги.

Альфред Адлер, вивчаючи роль мотивації у людини, вважав, що його мотиваційної силою у житті відчуття щодо його власної неповноцінності. Адлер вважав, що протягом всього життя індивід прагне до тій чи іншій ступеня компенсувати первинне почуття власної неповноцінності. Це прагнення може взяти як позитивну спрямованість і висловитися у досягненні великих б у життя індивіда, у подоланні його фізичні вади, і негативне забарвлення як демонстрації надмірної владності у відносинах на інших людей. Найбільший внесок у розвиток геронтопсихології, власне психологічної концепції старості внесла теорія Еріка Эриксона про восьми стадіях розвитку особистості. Для кожної стадії життєвого циклу характерна специфічне завдання, яка висувається суспільством, й кожна стадія має певну ціль десь у досягненні тієї чи іншої соціальної якості.

Восьма стадія життєвого шляху — старість — характеризується досягненням нової, завершеною форми його-ідентичності. Завдання людини похилого віку, по Еріксону, у тому, щоб домогтися цілісності розвитку свого Я (>Ego), впевненості у сенс життя, і навіть гармонії, витлумаченої як сутнісне якість житті кожної окремої індивіда і усього Всесвіту. Здійснення це завдання наводить людини до «відчуття почуття тотожності із собою і тривалості свого індивідуального існування як певної цінності, яка, навіть тоді необхідності, повинна бути зазнала ніяким змін». Відчай може відбутися у випадку усвідомлення життєвої невдачи й відсутності часу для виправлення помилок.

Р.Пеком. Р. Пік вважав, що з досягнення «успішної старості» людина має вирішити три основні завдання, що охоплює три виміру особи.

По-перше, це диференціація, це трансценденція протипоглиненості ролями. Люди похилого віку у зв'язку з виходом пенсію повинні визначити собі повний набір значимих видів діяльності те щоб їх час був повністю заповнене різними видами активності.

По-друге, це трансценденція тіла протипоглощенности тілом — вимір, що стосується здібності індивідуума уникати надмірного зосередження попри всі посилення нездужання, болях і фізичних недугах, якими супроводжується старіння. Старі люди повинні розуміти, що, хоча смерть неминуча і, можливо, непогані далека, ним буде легше, якщо вони усвідомлювати те, що вони зробили внесок у майбутнє через виховання, через свої справи і ідеї.

Дата добавления: 2015-07-11