Коли ти – свій. 11 страница

Отак, крок за кроком, ти підіймаєшся до уявної вершини розуміння світу Десни. Ти подолав великі відстані і круті схили – на це пішло так багато часу, терпіння і сил. Але воно було того варте, бо ти пізнав цей світ, ти вмієш, нехай і тимчасово, злитися з ним, ти почуваєшся тут майже як риба у воді – що ще потрібно?

Тепер, оглядаючись на пройдений шлях з висоти свого нинішнього розуміння, ти думаєш: „Ну ось, ще трохи – і я буду на вершині, де взнаю все, де отримаю відповіді на усі свої запитання, бо вище тієї вершини – лише синє небо”. І в задоволенні опускаєшся на траву – укотре помилуватися красою навколишнього світу.

Краса Природи – у її досконалості. Снігові замети на деснянських кручах і перший, прозорий, неначе скло, лід, і розгул повені, і перші лугові квіти, і соловейко, і відлитий з бронзи лящ, і запах сіна – людині у творчості ніколи не зрівнятися з Богом. Ти закоханий у світ Десни на все життя: навіть у холодний листопадовий дощ вкупі з пронизливим холодним вітром.

Та все ж найпоетичніша пора на Десні – це пора бабиного літа: інколи буває так жаль, що ти не поет! Твої душевні солоспіви о цій порі принизливо чисті, як звуки флейти, думки піднесені до Неба і помисли безгрішні, немов у праведника. О, Краса! – лише тобі одній під силу зробити нас досконалішими і хоч на трохи наблизити до Природи.

Споглядати красу – означає вчитися у Природи мудрості, бо споглядання спонукає не просто думати, а по-справжньому мислити і відбувається це так легко та невимушено, що кожен деснянський рибалка підтвердить вам – він у душі філософ.

Бачити красу – не єдине, чому навчила тебе Природа. Спогади, як вміння зберегти у власній пам’яті живі, невмирущі, чарівні картини минулого, – то справжнє твоє багатство, та часточка по праву належної одному тобі Природи, котра назавжди залишиться з тобою нетлінною, неушкодженою, непідвладною згубній дії часу та цивілізації.

Стільки усього розповісти вам про Десну і при цьому нічого не сказати про деснянський дерев’яний човен, що зникає під натиском прогресу, – човен, як ще один символ Десни? Для нашої ріки це така ж сакральна річ, як вудка, гатка, юшка, повінь. Не пізнавши їх, ніколи не зрозуміти, що то воно є – світ Десни.

Ну що, здається так багато вже сказано – і про шлях пізнання, і про символи, і про красу Десни, особливо – про красу Десни: стільки слів було знайдено, стільки порівнянь, стільки художніх образів піднялося з глибин пам’яті...

На цьому шляху пізнання ти здолав немалу відстань, якщо стверджуєш, що час від часу можеш злитися з деснянським світом і почуватися в ньому своїм, але чи це вже все? Хіба ти забув? – вершина іще не подолана.

І це вже друга приказка, – не за горами й казка!

Дата добавления: 2015-07-11