Форми та методи фінансового забезпечення місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

Організація системи міжуряд. фін. відносин (між цен­трал. урядом, органами держ. влади субцентрал. рівня та місц. самовряд-ям) у зар. демокра. країнах ґрун­т-ся на поєднанні двох основних концептуальних положень. З одно­го боку, врах-ся прагнення територіал. громад та їх об'єднань до фін. незалежності від централ. влади, внаслідок чого поглибл-ся процеси фіскал. децентралізації; з ін., — держава спільно з органами місц. самовряд-ня несе тягар відповідально­сті за забезпечення однаково високих стандартів життя для кожного гро­мадянина, гарантує надання найважливіших суспільних послуг. За та­ких обставин фін. вирівнювання місц. бю-ів є не лише за­собом підтримки депресивних територій, а й об'єктив. необхідністю.

Свідченням значної уваги, що приділяється питанням фін. вирівнювання в країнах Європи, є норми, закріплені в Європ. хартії місц. самовряд-ня. С. 9 цього документа передбачає необ­хідність захисту фін-во слабших органів місц. самовряд-ня шляхом запровадження процедур фін. вирівнювання, що дають змогу усунути наслідки нерівномірного розподілу потенційних джерел фін-ня цих органів та їхніх витрат. Такі заходи не повинні обме­жувати самостійність органів місц. самовряд-ня у вирішенні питань, віднесених до їх компетенції. Хартією визнано необхід­ність узгодження з органами місц. самовряд-ня порядку виді­лення перерозподілених коштів. У ній зазначається, що надані місц. органам трансферти, наскільки це можливо, не повинні признача­тися для фін-ня конкретних проектів. Трансферти не повинні бути перепоною для проведення органами самовряд-ня незалежної політики в межах їх повноважень.

За кордоном під фін. вирівнюванням розуміють "систему інстру­ментів та заходів щодо усунення фіскал. дисбалансів шляхом пере­розподілу фін. ресурсів по вертикалі системи бюджетів і по горизонталі між територ. одиницями".

Верт. фіскальні дисбаланси — це невідповідність між обся­гами фін. ресурсів, що перебувають у розпорядженні органів певних рівнів субнац. (регіонал. чи місц.) влади, та від­несеними до їх компетенції завданнями й обов'язками, виконання яких здійснюється за рах. цих коштів. Завдяки зменшенню вертикал. дисбалансів забезпечується спроможність кожного субнац. рівня виконувати свої повноваження та створюються умови для пов­ного та своєчасного фін-ня відповідних, закріплених за ним, су­сп. послуг. Однак внаслідок відмінностей у розвитку адм-територіал. одиниць, які тією чи іншою мірою характерні для переважної більшості зар. країн, наявності так званих "бідних" і "багатих" територій, усунення верт. фіскал. дисбалансів повністю не вирішує проблему забезпечення всіх субнац. орга­нів влади достатніми фін. ресурсами. Цим обґрунт. необ­хідність зменшення горизонт. фіскальних дисбалансів, які ви­никають у межах одного рівня управління та зумовлені неоднаковими фін. можливостями та потребами окремих регіонал. або міс­ц. урядів. Саме в усуненні верт. і горизонт. фіскал. диспропорцій у фін. забезпеченні окремих територій поля­гає головна мета фін. вирівнювання.

Метою фін. вирівнювання є досягнення ситуації, ко­ли обсяг місц. податків відтворює лише результат власного вибору громади, але ніяк не відбивається на рівні наданих місц. владою послуг, на ефективності викор-ня ресурсів чи на ек. ре­зультаті ді-ті місц. влади.

Починаючи з середини мин. століття проблеми фін. ви­рівнювання в зар. країнах набули неабиякої актуальності. Це пов'язано з поглибленням децентралізаційних процесів у багатьох роз­винених державах світу. Фіскальна децентралізація не лише сприяла посиленню ролі місц. бюджетів, а й зумовила необхідність пошуку нових підходів до фін. вирівнювання.

Організація фін. вирівнювання в демократ. державі потребує попереднього розгляду, погодження та закріплення в договорах або законодавчих актах низки ключових положень. Централ. і міс­цеві уряди повинні досягнути згоди з приводу того, що підлягає вирів­нюванню, ступеня вирівнювання, прийомів та інструментів вирівнюван­ня, способів визначення фіскальних дисбалансів тощо. Індикатором правильності обраної політики фін. вирівнювання є схвалення її більшістю населення країни, що виявляється, головним чином, під час виборів до органів представницької влади всіх рівнів.

У світовій практиці розрізняють 2 основні види систем фін. вирівнювання. Перша передбачає зосередження коштів, призначе­них для фін. вирівнювання територій, у складі централ. бю-ту держави. Організація другої полягає в об'єднанні зусиль ор­ганів місц. влади певного рівня для створення спеціал. фондів фін. вирівнювання, за рах. яких усуваються горизонт. фіскальні дисбаланси.

У зар. державах застосовуються різні способи фін. вирівнювання. Кожен з них передбачає використання одного чи одно­часно кількох інструментів — різних видів прямих трансфертів, як за­гальних, так і спеціальних; непрямих трансфертів, тобто переданих по­датків або відрахувань від регулюючих доходів; фондів фін. ви­рівнювання тощо.

Основним інструментом фін. вирівнювання за кордоном є пря­мі міжурядові трансферти, які здійснюються на безоплатній і безпово­ротній основі. Усі трансферти поділяються на субсидії та гранти. Субсидіями вважаються виключно ті транс­ферти, що надаються органами держ. влади підприємствам або ін­. суб'єктам господар-ня. Гранти — це необов'язкові трансфер­ти, що передаються від одних інституційних одиниць сектору сусп. управління до ін. або між органами держ. управління та міжнар. організаціями. Залежно від призначення вони поділя­ються на поточні та капітальні, а за типом органу, який їх надає, — на гранти від урядів іноземних держав, міжнар. організацій та ін. органів сусп. управління. Т.ч., згідно з класифікацією МФО, трансферти, за допомогою яких здійс­нюється фін. вирівнювання місц. бю-ів, іменуються гран­тами.

В європ. країнах ширшого застосування набула інша класи­фікація, розроблена в 1986 р. експертною комісією з проблем місц. та регіонал. фінансів Ради Європи. Відповідно до неї переміщення коштів від вищих органів держ.влади до органів місц. само­вряд-ня, включаючи безвідсоткові позики, що надаються на період, не менший за 10 років, називаються субсидіями. Всі субсидії поділ-­ся на 2 основні групи — спец. та заг. призначення. Кожна з них включає окремі види субсидій, що відрізняються порядком їх розрахунку або розподілу.

Субсидії загального призначення використовуються без обмежень, як і будь-які власні доходи органів місцевої влади. Субсидії спеціального призначення мають бути витрачені на кон­кретно визначені цілі. Вони можуть призначатися на інвестиційні або по­точні цілі.

Іншою поширеною світ. тенденцією є використання формульного методу розрахунку вирівнювал. трансфертів, який перед­бачає врахування об'єктивних факторів і критеріїв. Його застосування сприяє раціонал. та справедливому розподілу фін. ресурсів між територіями та запобігає прийняттю суб'єкт. рішень. У за­р. країнах викор-ся різні формули, які досить часто враховують не тільки загальноприйняті соц. стандарти, а й певні нац. особливості та пріоритети. В одних країнах вирівнюється лише дохідна спроможність територ. одиниць (Канада, Естонія) або видаткові потреби (Іспанія, Італія), в інших — одне і друге (Авст­ралія, ВБ, країни Скандинавії, Яп.). Формули бува­ють простими, які враховують тільки найважливіші критерії, та склад­ними (в Нідерландах береться до уваги більше як 30 факторів), іноді ба­гатоступінчастими (Нім.). В Австралії шляхом застосування фор­мульного підходу розрах-ся "стандартний бюджет" та визначається неспроможність громади його реалізувати.

Дата добавления: 2015-07-11