Бюджетний федералізм як принцип побудови фінансів місцевого самоврядування в розвинутих країнах.

Бюдж. федералізм – це законодавчо закріплена стратегія розподілу функціонал. повноважень та відповідальності держ., регіонал., місц. влади з компромісним розмеж-ям на цій основі доходів і видатків між ланками бюдж. сис-ми на засадах політ. доцільності, соц. етики, міжрегіонал. й міжнац. солідарності.

Важлива функція б.ф. – за адекватних пропорцій розподілу зібраних податків забезпечити витрачання завжди обмеж. бюдж. коштів на тому рівні держ. влади, де вони дають макс. ефект.

Б.ф. точніше було б назвати фіскально-бюдж. федер-ом, що означає пряме зарах-ня податків за встан-ми однак. квотами в бю-ти 3-ох рівнів за належного фін-ня потреб усіх бю-ів. Правильно побуд-ий б.ф. має регулюючий характер, тому що дає змогу оптимізувати зіставляння потреб територій з їх. фін. Можливостями. В разі застос-ня дозвільних чи розподільчих форм надання бюдж. ресурсів в умовах їх хроніч. дефіциту об’єктивно форм-ся передумови для корупції. Нерац-но організовані відносини б.ф. спричинюють ситуації, коли місц. влада не бачить для себе фін. вигоди від ек. піднесення регіонів, якими вона управляє.

У зх. країнах б.ф. не обмеж-ся те ритор. перерозподілом ресурсів у вигляді фін. допомоги (за винятком екстраординарних випадків). Головною метою сучасного б.ф. є активне прагнення до самодостатності територ. Формувань в розрахунку на власні сили, нарощ-ня ек. потенціалу. Ринок і конкуренція змушують місц. владу форм-ти привабл. образ своїх територій з метою залучення інвестицій, реалізації вигідних проектів, проведення між нар. ярмарків, виставок, конгресів, чемпіонатів.

Б.ф. виконує політ-консолідуючу і соц-психолог. функції. Рух бюдж. ресурсів у напрямку від територій до центру об’єднує регіони з різним фін-ек. потенціалом в єдиний держ. організм і тим згуртовує націю.

Сучасний бюджетний федералізм має важливу соц.-психоло­г. перевагу, яка полягає в тому, що він згладжує фін-ек. ущербність окремих регіонів і так забезпечує заг.нац. єдність, не протиставляючи регіони-донори регіонам-реципієнтам. Така ситуація, неможлива на ринку, в бізнесі, коли сильний допомагає слабкому, на державно-політ. рівні реалізується засобами б.ф.

За класифікацією, запропонованою спеціалістами МВФ, залежно від форм політичної взаємодії та ступеня фі­н. самостійності ланок бюдж. системи склалися 3 типи міжбюджетних відносин:

— класичний федералізм (США);

— кооперативний федералізм (ФРН);

— режим амін. опіки над органами місцевого самовряду­вання (Франція, Скандинавські країни).

Відповідно фін. взаємовідносини верх. й нижчих рівнів влади у 1ому випадку характер-ся чітким розмежуванням бюдж. надходжень, комбінуванням власних доходів місц. бю­джетів із трансфертами з вищих бюджетів; у 2ому — застосуванням механізму солідарного розподілу доходів та системи міжбюдж. суб­сидій; у 3ому — залежністю від дотацій центрального уряду.

Важливим елементом б.ф. є розподіл видатків між рівнями бюдж. системи відповідно до встановленого розмежу­вання владних повноважень і компетенції між центральною, регіонал. та місц. владами, яке в кожній країні сформувалося під впливом іст., нац., ек., політ. та ін. чинни­ків.

У всіх країнах достатньо значна частка державних видатків фін-ся з централ. бюджету: від 14—16 % ВВП у Ні­меччині, Нідерландах і Словаччині до 40—50 % ВВП у Греції, на Кіпрі, Мальті, у Великій Британії та Норвегії. На частку бюджетів членів фе­дерації (у Бельгії, Нім., Нідерландах і Австрії) припадає фін-ня держ. видатків в обсязі від 9 до 16,5 % ВВП; частка бю­джетів громад у країнах ЄС у 2003 р. коливалася від 0,7 % ВВП на Мальті до 33,5 % ВВП у Данії.

Таким чином, б.ф. як певний розподіл повнова­жень між окремими рівнями влади з відповідним розмежуванням дохо­дів і видатків бюдж. системи існує як у федеративних, так і в унітар­них державах. Але особливу увагу привертають держави з федератив­ним устроєм, де проблеми міжбюдж. відносин особливо складні.

Американський федералізм. Загалом своєрідність ам. схеми б.ф. полягає в існуванні практично автономних бюдж. систем трьох рівнів на основі чіткого розмежування урядових функцій і податкових надходжень.

Федеративної Республіки Німеччини. ФРН властивий комбінований б.ф., що передба­чає використання регулюючих і закріплених податків, доповнених си­стемою субсидій. Загалом нім. федералізм, особливо після об'єд­нання країни, характеризують дві ключові риси — субсидіарність і солі­дарність. Тому німецька модель має назву кооперативного федералізму.

Канада. У Канаді діє субсидіарний механізм вирівнювання фін. потенціалу провінцій за рахунок спец. фонду, створеного з коштів федерального бюджету. Величина субсидій визначається залеж­но від суми кожного з податків, які надходять у бюджети провінцій. У результаті уряди всіх провінцій розпоряджаються фін. ресур­сами, достатніми для фін-ня заг.нац. стандартно­го рівня видатків з урахуванням кількості населення. Система фіскал. вирівнювання доповнюється федеральними цільовими субсидіями на фін-ня соц. сфери.

Російська система б.ф. ґрунт-ся на пайово­му розподілі бюдж. доходів і трансфертах регіонам із федерат. фондів; за формальними ознаками вона близька до німецької моделі. Але рос. фахівці називають принаймні чотири її вади: 1) асиметричність — множинність і "різносуб'єктність" РФ зу­мовлює неоднакові фін. взаємовідносини з центром автономій не тільки з різним статусом (республік, країв, округів та ін.), а й з однако­вим; 2) використання грошових сурогатів або негрошових форм пла­тежів при виконанні бюджетів є середовищем для зловживань; 3) від­сутність чіткого розмежування витратних повноважень між владою різ­них рівнів; 4) правова невизначеність інституту фін. неспромож­ності (банкрутства) регіональної і місцевої адміністрації.

Дата добавления: 2015-07-11