Конвенція про боротьбу з незаконними актами, що спрямовані

проти безпеки цивільної авіації [63]

Монреаль, 23 вересня 1971 року

(витяги)

Статья 1. 1. Любое лицо совершает преступление, если оно незаконно и пред­намеренно:

a) совершает акт насилия в отношении лица, находящегося на борту воздуш­ного судна в полете, если такой акт может угрожать безопасности этого воз­душного судна; или

b) разрушает воздушное судно, находящееся в эксплуатации, или причиняет этому воздушному судну повреждение, которое выводит его из строя или может угрожать его безопасности в полете; или

c) помещает или совершает действия, приводящие к помещению на воздушное судно, находящееся в эксплуатации, каким бы то ни было способом устройство или вещество, которое выводит его из строя, или причинить ему повреждение, которое может угрожать его безопасности в полете; или

d) разрушает или повреждает аэронавигационное оборудование или вме­шивается в его эксплуатацию, если любой такой акт может угрожать безопасности воздушных судов в полете; или

e) сообщает заведомо ложные сведения, создавая тем самым угрозу безопас­ности воздушного судна в полете.

1 bis. Любое лицо совершает преступление, если оно незаконно и пред­намеренно, с использованием любого устройства, вещества или оружия:

a) совершает акт насилия в отношении лица в аэропорту, обслуживающем международную гражданскую авиацию, который причиняет или может причинить серьезный вред здоровью или смерть; или

b) разрушает или серьезно повреждает оборудование и сооружения аэропорта, обслуживающего международную гражданскую авиацию, либо расположенные в аэропорту воздушные суда, не находящиеся в эксплуатации, или нарушает работу служб аэропорта, если такой акт угрожает или может угрожать безопасности в этом аэропорту.

2. Любое лицо также совершает преступление, если оно:

a) пытается совершить какое-либо из преступлений, упомянутых в пункте 1 или в пункте 1 bis настоящей Статьи; или

b) является соучастником лица, которое совершает или пытается совершить любое такое преступление.

Статья 2. Для целей настоящей Конвенции:

a) воздушное судно считается находящимся в полете в любое время с момента закрытия всех его внешних дверей после погрузки до момента открытия любой из таких дверей для выгрузки; в случае вынужденной посадки считается, что полет происходит до тех пор, пока компетентные власти не примут на себя ответ­ственности за воздушное судно и за лиц и имущество, находящихся на борту;

b) воздушное судно считается находящимся в эксплуатации с начала предпо­летной подготовки воздушного судна наземным персоналом или экипажем для кон­кретного полета до истечения двадцати четырех часов после любой посадки; пе­риод эксплуатации в любом случае продолжается в течение всего периода нахож­дения воздушного судна в полете, как он определен в пункте «а» настоящей Статьи.

<...>

Статья 4. 1. Настоящая Конвенция не применяется к воздушным судам, занятым а военной, таможенной и полицейской службах.

2. В случаях, предусмотренных подпунктами «а», «b», «с», и «е» пункта 1 Статьи 1, настоящая Конвенция применяется независимо от того, совершает ли воздушное судно международный полет или полет на внутренних авиалиниях, только если:

а) действительное или намеченное место взлета или посадки воздушного суд­на находится вне пределов территории государства регистрации такого воздуш­ного судна; или

b) преступление совершено на территории иного Государства, чем Государ­ство регистрации воздушного судна.

<...>

Статья 5. 1. Каждое Договаривающееся Государство принимает такие меры, какие могут оказаться необходимыми, чтобы установить свою юрисдикцию над преступлением в следующих случаях:

а) когда преступление совершено на территории данного Государства;

b) когда преступление совершено на борту или в отношении воздушного судна, зарегистрированного в данном Государстве;

с) когда воздушное судно, на борту которого совершено преступление, совершает посадку на его территории, и предполагаемый преступник еще нахо­дится на борту;

d) когда преступление совершено на борту или в отношении воздушного судна, сданного в аренду без экипажа арендатору, основное место деятельности которого или, если арендатор не имеет такого места деятельности, постоянное местопребывание которого находится в этом Государстве.

2. Каждое Договаривающееся Государство принимает также такие меры, какие могут оказаться необходимыми, чтобы установить свою юрисдикцию над преступлениями, упомянутыми в подпунктах «а», «b» и «с» пункта 1 Статьи 1, а также в пункте 2 Статьи 1 в той мере, в какой этот пункт относится к таким преступлениям, в случае когда предполагаемый преступник находится на его территории, и оно не выдает его в соответствии со Статьей 8 одному из Госу­дарств, упомянутых в пункте 1 настоящей Статьи.

2 bis. Каждое Договаривающееся государство принимает также такие меры, какие могут оказаться необходимыми, чтобы установить свою юрисдикцию над преступлениями, упомянутыми в пункте 1 bis Статьи 1 и в пункте 2 Статьи 1, в той мере, в какой этот пункт относится к таким преступлениям, в случае когда предполагаемый преступник находится на его территории и оно не выдает его в соответствии со Статьей 8 государству, упомянутому в подпункте «а» пункта 1 настоящей Статьи.

<...>

Статья 7. Договаривающееся Государство, на территории которого оказы­вается предполагаемый преступник, если оно не выдает его, обязано без каких-либо исключений и независимо от того, совершено ли преступление на его терри­тории, передать дело своим компетентным органам для целей уголовного пресле­дования. <...>

Статья 8. 1. Преступления считаются подлежащими включению в качестве преступлений, влекущих выдачу, в любой договор о выдаче, заключенный между Договаривающимися Государствами. Договаривающиеся Государства обязуются включать такие преступления в качестве преступлений, влекущих выдачу, в любой договор о выдаче, заключаемый между ними.

2. Если Договаривающееся Государство, которое обусловливает выдачу нали­чием договора, получает просьбу о выдаче от другого Договаривающегося Госу­дарства, с которым оно не имеет договора о выдаче, оно может по своему усмотрению рассматривать настоящую Конвенцию в отношении таких преступле­ний в качестве юридического основания для выдачи. Выдача производится в соответствии с другими условиями, предусматриваемыми законодательством Государства, к которому обращена просьба о выдаче.

3. Договаривающиеся Государства, не обусловливающие выдачу наличием договора, рассматривают в отношениях между собой такие преступления в каче­стве преступлений, влекущих выдачу, в соответствии с условиями, предусмот­ренными законодательством Государства, к которому обращена просьба о выдаче.

4. Каждое из преступлений рассматривается Договаривающимися Государ­ствами для целей выдачи, как если бы оно было совершено не только в месте его совершения, но также и на территории Государств, которые обязаны установить свою юрисдикцию в соответствии с подпунктами «b», «с» и «d» пункта 1 Статьи 5.

<...>

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу [64]

Відень, 3 березня 1980 року

(витяги)

Стаття 1. Для цілей цієї Конвенції:

a) «ядерний матеріал» означає плутоній, за винятком плутонію з концентра­цією ізотопів, що перевищує 80 % по плутонію-238, уран-233, уран, збагачений ізотопами уран-235 чи уран-233, уран, що містить суміш ізотопів, які зустрічаю­ться в природі у формі, відмінній від руди або рудних залишків, і будь-який мате­ріал, що містить один або понад вищеназваних елементів;

b) «уран, збагачений ізотопами уран-235 або уран-233», означає уран, який мі­стить ізотопи уран-235 чи уран-233 або обидва ізотопи в такій кількості, що надлиш­ковий відсоток суми цих ізотопів порівняно з ізотопом уран-238 вище, ніж відсо­ток ізотопа уран-235 порівняно з ізотопом уран-238, що зустрічається в природі;

c) «міжнародне перевезення ядерного матеріалу» означає перевезення партії ядерного матеріалу будь-якими транспортними засобами, які направляються за межі території держави, звідки походить вантаж, починаючи з його відправлення з установки відправника в цій державі і закінчуючи прибуттям на установку отри­мувача у державі кінцевого призначення.

Стаття 2. 1. Ця Конвенція застосовується до ядерного матеріалу, що вико­ристовується в мирних цілях і знаходиться в процесі міжнародного перевезення.

2. За винятком статей 3 і 4 та пункту 3 статті 5, ця Конвенція застосовується також до ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях при вико­ристанні, зберіганні і перевезенні всередині держави.

<...>

Стаття 3. Кожна держава-учасниця в рамках свого національного законодав­ства і згідно з міжнародним правом вживає належних заходів для забезпечення, в міру можливості, того, щоб під час міжнародного перевезення ядерний матеріал, який знаходиться в межах її території або на борту корабля, або літака, що діють під її юрисдикцією, якщо такий корабель або літак беруть участь у перевезенні до цієї держави або з неї, захищався на рівнях, описаних у Додатку 1.

Стаття 4. 1. Кожна держава-учасниця не експортує або не дозволяє експорту­вати ядерний матеріал, якщо ця держава-учасниця не отримала гарантії в тому, що такий матеріал під час міжнародного перевезення буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1.

2. Кожна держава-учасниця не імпортує або не дозволяє імпортувати ядерний матеріал з будь-якої держави, яка не є учасницею цієї Конвенції, якщо держава-учасниця не отримала гарантії в тому, що такий матеріал під час міжнародного перевезення буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1.

3. Держава-учасниця не дозволяє транзитне перевезення по своїй території ядерного матеріалу по суші або внутрішніми водними шляхами, або через свої аеропорти чи морські порти між державами, що не є учасницями цієї Конвенції, якщо ця держава-учасниця не отримала гарантії в межах можливого, що такий матеріал буде захищений під час міжнародного перевезення на рівнях, описаних у Додатку 1.

4. Кожна держава-учасниця застосовує в рамках свого національного законо­давства рівні фізичного захисту, описані в Додатку 1, до ядерного матеріалу, пере­везення якого здійснюються з однієї частини цієї держави до іншої частини цієї ж держави міжнародними водами або повітряним простором.

5. Держава-учасниця, відповідальна за отримання гарантій в тому, що ядерний матеріал буде захищений на рівнях, описаних у Додатку 1, згідно з вищевикла­деними пунктами 1-3 визначає і заздалегідь повідомляє держави, через території яких передбачається транзитне провезення ядерного матеріалу по суші або внут­рішніми водними шляхами або до чиїх аеропортів або морських портів передба­чається захід з ядерним матеріалом.

<...>

Стаття 7. 1. Навмисне вчинення:

a) без дозволу компетентних органів такі дії, як отримання, володіння, вико­ристання, передавання, видозмінення, знищення чи розпилювання ядерного мате­ріалу, що спричиняє або може спричинити смерть будь-якої особи або заподіяти їй серйозне каліцтво, або завдати суттєвої шкоди власності;

b) крадіжки ядерного матеріалу або його захоплення шляхом грабежу;

c) привласнення або отримання шляхом обману ядерного матеріалу;

d) дії, які являють собою вимогу шляхом загрози силою або застосування сили, або за допомогою будь-якої іншої форми залякування про видачу ядерного матеріалу;

e) загрози:

i) використати ядерний матеріал з метою спричинити смерть будь-якої осо­би або заподіяти їй серйозне каліцтво, або завдати значної шкоди власно­сті, або

ii) вчинити правопорушення, зазначене в підпункті «b», з метою змусити фізичну або юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчини­ти будь-яку дію або утриматися від неї;

f) спроби вчинити будь-яке правопорушення, зазначене в пунктах «a», «b»
або «c»;

g) такі дії, як участь у будь-якому правопорушенні, зазначеному в пунктах «a»–«f»,

є правопорушенням, яке карається кожною державою-учасницею в рамках свого національного законодавства.

<...>

Стаття 8. 1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення своєї юрисдикції щодо правопорушень, зазначених у статті 7, у таких випадках:

а) коли правопорушення вчинено на території цієї держави або на борту корабля чи літака, зареєстрованих у цій державі;

б) коли передбачуваний правопорушник є громадянином цієї держави.

2. Кожна держава-учасниця вживає також таких заходів, які можуть бути необхідними для поширення її юрисдикції на ці правопорушення в тих випадках, коли передбачуваний правопорушник знаходиться на її території і вона не видає його згідно зі статтею 11 жодній з держав, згаданих у пункті 1. <...>

4. Крім держав-учасниць, згаданих у пунктах 1 і 2, кожна держава-учасниця може, згідно з міжнародним правом, установлювати свою юрисдикцію щодо пра­вопорушень, викладених у статті 7, коли вона у перевезенні ядерного матеріалу є експортуючою або імпортуючою державою.

<...>

Стаття 10. Держава-учасниця, на території якої знаходиться передбачуваний правопорушник, якщо вона не видає його, без будь-яких винятків і невиправданих затримок передає справу своїм компетентним органам в цілях кримінального переслідування шляхом судового розгляду згідно з законодавством цієї держави.

Стаття 11. 1. Правопорушення, зазначені у статті 7, розглядаються як право­порушення, пов’язані з видачею правопорушників, включені до будь-якої угоди про видачу, що існує між державами-учасницями. Держави-учасниці зобов’я­зуються включати ці правопорушення як правопорушення, пов’язані з видачею, до всіх наступних угод про видачу, які укладатимуться між ними.

2. Якщо держава-учасниця, яка обумовлює видачу правопорушників існуван­ням такої угоди, отримує вимогу про видачу від іншої держави-учасниці, з якою вона не пов’язана угодою про видачу, вона може при бажанні розглядати цю Кон­венцію як юридичну основу для видачі у зв’язку з такими порушеннями. <...>

3. Держави-учасниці, які не обумовили видачу правопорушників існуванням угоди, визнають між собою згадані правопорушення як правопорушення, пов’яза­ні з видачею, що підпадають під положення, передбачувані законодавством дер­жави, яка отримала вимогу.

<...>

Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права [65]

Монтего-Бей, 10 грудня 1982 року

(витяги)

---

Дата добавления: 2015-07-14