Віденська конвенція про цивільну відповідальність

за ядерну шкоду [100]

Відень, 21 травня 1963 року

(витяги)

Стаття 1. 1. Для цілей цієї Конвенції:

а) «Особа» означає будь-яку фізичну особу, товариство, будь-який приватний чи державний орган, незалежно від того, чи є він юридичною особою чи ні, будь-яку міжнародну організацію, що є юридичною особою згідно із законодавством держави, що відповідає за установку, та будь-яку державу чи будь-яке з державних утворень, що входить до неї.

b) «Громадянин Договірної Сторони» включає Договірну Сторону чи будь-яке з державних утворень, що входить до неї, товариство або будь-який приватний чи державний орган, заснований у межах території Договірної Сторони, незалежно від того, чи є він юридичною особою чи ні.

c) «Оператор ядерної установки» означає особу, призначену або визначену як оператор цієї установки державою, що відповідає за установку.

d) «Держава, що відповідає за установку» щодо ядерної установки означає Договірну Сторону, в межах території якої знаходиться ця установка або, якщо вона не знаходиться в межах території будь-якої держави, Договірну Сторону, що експлуатує або з дозволу якої експлуатується ця ядерна установка.

e) «Ядерна шкода» означає:

і) смерть, будь-яке тілесне пошкодження або будь-яку шкоду майну, що виникає як результат радіоактивних якостей або комбінації радіоактивних якостей з токсичними, вибуховими та іншими небезпечними якостями ядерного палива, або радіоактивних продуктів чи відходів на ядерній установці, або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки, вироблений у ній або направлений на ядерну установку;

ii) будь-яку іншу втрату чи шкоду, які виникають таким чином або є результатом цього, якщо це передбачено законом компетентного суду, і в межах, встановлених таким законом;

iii) якщо це передбачено законодавством держави, що відповідає за установку, смерть, будь-яке тілесне пошкодження або будь-яку втрату майна або будь-яку іншу шкоду майну, які виникають або є результатом іншого іонізуючого випромінювання від будь-якого іншого джерела випромінювання всередині ядерної установки.

f) «Ядерний інцидент» означає будь-яку подію або серію подій одного і того ж самого походження, які спричинили ядерну шкоду.

2. Держава, що відповідає за установку, може, якщо це дозволяють невеликі обсяги ризику, з яким це пов’язано, виключати будь-які невеликі кількості ядерного матеріалу із сфери застосування цієї Конвенції <…>.

Стаття 2. 1. Оператор ядерної установки несе відповідальність за ядерну шкоду, якщо доведено, що така шкода спричинена ядерним інцидентом:

а) на його ядерній установці або

b) пов’язаним з ядерним матеріалом, що надійшов з такої установки або вироблений у цій установці <...>;

c) пов’язаним з ядерним матеріалом, направленим на його ядерну установку <...>;

за умови, якщо ядерна шкода спричинена ядерним інцидентом, що стався на ядерній установці і пов’язаний з ядерним матеріалом, складованим на ній у зв’язку з перевезенням такого матеріалу, то положення підпункту «а» даного пункту не застосовуються в тому випадку, коли відповідальність несе тільки інший оператор або тільки інша особа відповідно до положення підпункту «b» або «c» даного пункту. <…>

3. а) Якщо ядерна шкода, пов’язана з відповідальністю більше ніж одного оператора, то ці оператори, оскільки частка кожного з них не може бути обґрунтовано виділена, несуть солідарну і часткову відповідальність.

b) Якщо ядерний інцидент відбувається під час перевезення ядерного матеріалу на одному і тому ж транспортному засобі, або, у випадку складування у зв’язку з перевезенням, на одній і тій самій ядерній установці і завдає ядерної шкоди, зв’язаної з відповідальністю більше ніж одного оператора, загальний розмір відповідальності не повинен перевищувати найбільшого розміру, застосованого щодо кожного з них відповідно до Статті 5.

c) У кожному з випадків, згаданих у підпунктах «а» і «b» цього пункту, відповідальність кожного оператора не повинна перевищувати розміру, застосовуваного щодо нього відповідно до Статті 5.

4. За умови додержання положень пункту 3 цієї Статті, якщо кілька ядерних установок одного і того ж оператора втягнуті в один і той самий ядерний інцидент, то такий оператор несе відповідальність щодо кожної з цих ядерних установок аж до розміру, застосовуваного по відношенню до нього відповідно до Статті 5.

5. За винятком випадків, коли у цій Конвенції передбачено інше, жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду. Це, однак, не зачіпає застосування будь-якої міжнародної конвенції в галузі транспорту, яка діє або відкрита для підписання, ратифікації або приєднання у день, коли ця Конвенція буде відкрита для підписання.

<…>

Стаття 4. 1. Відповідальність оператора за ядерну шкоду згідно з цією Конвенцією є абсолютною.

2. Якщо оператор доведе, що збитки від ядерної шкоди виникли повністю або частково чи як наслідок грубої необережності особи, якій завдана шкода, чи як наслідок дії або бездіяльності такої особи з наміром завдати шкоду, то компе­тентний суд може, якщо це передбачено його законом, звільнити оператора повністю або частково від його обов’язку сплатити відшкодування щодо цієї шкоди, завданої такій особі.

3. а) Будь-яка відповідальність згідно з цією Конвенцією не покладається на оператора за ядерну шкоду, завдану ядерним інцидентом, що виник безпосередньо як наслідок збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання.

b) За винятком випадків, коли законодавство держави, що відповідає за установку, може передбачити протилежне, цей оператор не несе відповідальності за ядерну шкоду, завдану ядерним інцидентом, який виник безпосередньо як наслідок тяжкого стихійного лиха виняткового характеру. <…>

5. Оператор не несе відповідальності згідно з цією Конвенцією за ядерну шкоду, завдану

а) самій ядерній установці або будь-якому майну на місці розташування цієї установки, яке використовується або має використовуватися у зв’язку з цією установкою; або

b) транспортному засобу, на якому цей ядерний матеріал знаходився під час ядерного інциденту.

<…>

Стаття 5. 1. Відповідальність оператора може бути обмежена державою, що відповідає за установку, не менше, ніж 5 мільйонами доларів США за кожний ядерний інцидент.

2. Будь-які межі відповідальності, які можуть бути встановлені згідно з цією Статтею, не будуть включати у себе процент або судові витрати, встановлені судом по позовах про відшкодування за ядерну шкоду.

3. Долар Сполучених Штатів, зазначений у цій Конвенції, є розрахунковою одиницею, еквівалентною вартості долара Сполучених Штатів за його золотим паритетом на 29 квітня 1963 року, тобто 35 доларів США за одну тройську унцію чистого золота.

<...>

Стаття 6. 1. Права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не порушений протягом 10 років від дня ядерного інциденту. <…>

Стаття 7. 1. Від оператора вимагається підтримувати страхування чи інше фінансове забезпечення, що покриває його відповідальність за ядерну шкоду, в такому розмірі, такого виду і на таких умовах, як визначає держава, що відповідає за установку. Держава, що відповідає за установку, забезпечує виплату відшко­дувань за задоволеними позовними вимогами проти оператора за ядерну шкоду шляхом надання необхідних коштів у тому розмірі, у якому розмір страхування чи іншого фінансового забезпечення недостатній для задоволення таких вимог, але не вище межі, якщо така межа є, встановленої відповідно до Статті 5.

<…>

Стаття 8. За умови дотримання положень цієї Конвенції характер, форма і розмір відшкодування так само, як і справедливий розподіл відшкодування, визначаються законом компетентного суду.

<...>

Стаття 11. 1. За винятком випадків, коли у цій Статті передбачено інше, юрисдикцію щодо позовів за Статтею 2 мають суди тільки тієї Договірної Сторо­ни, в межах території якої відбувся ядерний інцидент.

2. Якщо ядерний інцидент відбувся поза територією будь-якої Договірної Сто­рони або якщо місце ядерного інциденту точно визначити неможливо, то юрис­дикцію щодо таких позовів мають суди держави, що відповідає за установку, оператор якої несе відповідальність.

3. Якщо згідно з пунктами 1 або 2 цієї Статті юрисдикцію можуть мати суди більше ніж однієї Договірної Сторони, то юрисдикцію мають:

а) якщо ядерний інцидент відбувся частково поза територією будь-якої Договірної Сторони і частково у межах території однієї Договірної Сторони - суди останньої;

b) в будь-якому іншому випадку - суди тієї Договірної Сторони, яка визначена угодою між Договірними Сторонами, суди яких були б компетентними згідно з пунктами 1 або 2 цієї Статті.

Стаття 12. Остаточне рішення, винесене судом, що має юрисдикцію згідно із Статтею 11, визнається в межах території будь-якої іншої Договірної Сторони, за винятком випадків:

а) коли судове рішення було одержано обманним шляхом;

b) коли Стороні, проти якої було винесене судове рішення, не була надана достатня можливість викласти свою справу; або

c) коли судове рішення суперечить суспільному правопорядку Договірної Сторони, в межах якої вимагається визнання, або не відповідає основним нормам правосуддя.

<…>

Стаття 14. За винятком заходів по виконанню, не можна посилатися на імуні­тети від юрисдикції згідно з нормами національного законодавства або міжна­родного права, коли позови порушені згідно з цією Конвенцією в судах, які є компетентними відповідно до Статті 9. <...>

ДЛЯ ПРИМІТОК

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

..................................................................................................

[1] Примечание. Протокол к Соглашению о создании Содружества Независимых Госу­дарств, подписанному 8 декабря 1991 года в г. Минске Республикой Беларусь, Российской Федерацией (РСФСР), Украиной, подписан в г. Алма-Ате 21.12.91.

[2] Набула чинності, в тому числі для України, 6 листопада 1996 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 19 держав– Прим. упоряд.

[3] Станом на 1 березня 2006 р. чинності не набула. Україна приєдналася до Конвенції (Поста­нова Верховної Ради України від 17 листопада 1992 р. № 2784-XII).– Прим. упоряд.

[4] Набула чинності 22 грудня 1980 р., для України – 22 грудня 1993 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 34 держави.– Прим. упоряд.

[5] Набув чинності 1 грудня 1998 р., для України – 5 лютого 2005 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 17 держав. При ратифікації Україна зробила заяву про взяття на себе зобов’язань застосовувати статті 4 та 5 Додаткового протоколу (Закон від 24 червня 2004 р. № 1879-IV).– Прим. упоряд.

[6] Набула чинності 27 січня 1980 р., для України – 13 червня 1986 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 105 держав.– Прим. упоряд.

[7] Набув чинності 19 квітня 1996 р.– Прим. упоряд.

[8] Набув чинності 21 грудня 1994 р.– Прим. упоряд.

[9] Набув чинності 23 квітня 2004 р.– Прим. упоряд.

[10] Набула чинності 12 липня 1999 р.– Прим. упоряд.

[11] Набула чинності 11 травня 1949 р.– Прим. упоряд.

[12] Ратифікований Законом України від 14 травня 1999 року № 664-XIV.– Прим. упоряд.

[13] Набув чинності 23 червня 1961 р., для України – 28 жовтня 1992 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 45 держав.– Прим. упоряд.

[14] Набула чинності 16 листопада 1994 р., для України – 26 липня 1999 р. Станом на 1 березня 2006 р. Конвенція налічувала 149 учасників.– Прим. упоряд.

[15] Набув чинності 23 квітня 2004 р.– Прим. упоряд.

[16] Набула чинності для України 3 квітня 1992 р.– Прим. упоряд.

[17] У цій Конвенції загальним визначенням «Протоки» охоплюються Протоки Дарданелли, Мармурове море та Босфор.– Прим. упоряд.

[18] У Конвенції беруть участь 11 держав.– Прим. упоряд.

[19] Набула чинності 4 квітня 1947 р., для України – 9 вересня 1992 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 189 держав.– Прим. упоряд.

[20] Набув чинності 10 жовтня 1967 р.– Прим. упоряд.

[21] Набула чинності 24 квітня 1964 р., для України – 12 липня 1964 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 184 держави.– Прим. упоряд.

[22] Набула чинності 19 березня 1967 р., для України – 27 квітня 1989 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 168 держав.– Прим. упоряд.

[23] Набула чинності 21 червня 1985 р., для України – 26 вересня 1993 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 37 держав.– Прим. упоряд.

[24] Станом на 1 серпня 2006 р. чинності не набула. Згоду на обов’язковіть Конвенції висловили 32 держави, у тому числі Україна (25 серпня 1978 р.).– Прим. упряд.

[25] Набув чинності, в тому числі для України, 24 жовтня 1945 р. Станом на 1 серпня 2006 р. членами ООН були 192 держави.– Прим. упоряд.

[26] Набув чинності 3 серпня 1949 р., для України – 9 листопада 1995 р. Станом на 1 серпня 2006 р. членами Ради Європи були 46 держав.– Прим. упоряд.

[27] Набув чинності 24 серпня 1949 р. Станом на 1 серпня 2006 р. членами НАТО були 26 держав.– Прим. упоряд.

[28] З 3 липня 1962 р. положення Договору стосовно алжирських департаментів Франції втра­тили юридичну силу.– Прим. упоряд.

[29] Участь в угоді беруть 7 держав (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Молдова, Росія, Узбеки­стан, Україна). Для України угода набула чинності 10 грудня 1991 р.– Прим. упоряд.

[30] Учасниками Статуту є 10 держав (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан). Україна не бере участі у Статуті.– Прим. упоряд.

[31] Набув чинності 1 листопада 1993 р. Станом на 1 серпня 2006 р. членами Європейського Союзу були 25 держав. Україна не є членом ЄС.– Прим. упоряд.

[32] Набув чинності 1 січня 1958 р. Станом на 1 серпня 2006 р. членами Європейського співтовариства були 25 держав. Україна не є членом Європейського співтовариства.– Прим. упоряд.

[33] Набув чинності, в тому числі для України, 23 березня 1976 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Пакті брали участь 156 держав.– Прим. упоряд.

[34] Набув чинності 23 березня 1976 р., для України – 25 жовтня 1991 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Протоколі брали участь 105 держав.– Прим. упоряд.

[35] Набув чинності, в тому числі для України, 3 січня 1976 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Пакті брали участь 153 держави.– Прим. упоряд.

[36] Підкомісія з попередження дискримінації та захисту меншин – структурний підрозділ Комісії з прав людини (допоміжний орган ООН; у 2006 р. Комісія була реорганізована в Раду з прав людини).– Прим. упоряд.

[37] Набула чинності 3 вересня 1953 р., для України – 11 вересня 1997 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 46 держав.

13 травня 2004 р. у Страсбурзі був підписаний «Протокол № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який змінює контрольну систему Конвенції», який ста­ном на 1 серпня 2006 р. ще не набув чинності. Протокол ратифіковано Законом України від 9 лютого 2006 р. № 3435-IV.– Прим. упоряд.

[38] Набув чинності 18 травня 1954 р., для України – 11 вересня 1997 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 43 держави.– Прим. упоряд.

[39] Набув чинності 2 травня 1968 р., для України – 11 вересня 1997 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 40 держав.– Прим. упоряд.

[40] Набув чинності 1 березня 1985 р., для України – 1 травня 2000 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 45 держав.– Прим. упоряд.

[41] Набув чинності 1 листопада 1988 р., для України – 1 грудня 1997 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 39 держав.– Прим. упоряд.

[42] Набув чинності 1 квітня 2005 р., для України – 1 липня 2006 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 14 держав.– Прим. упоряд.

[43] Набув чинності, в тому числі для України, 1 липня 2003 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 36 держав.– Прим. упоряд.

[44] Набула чинності 1 січня 1999 р., для України – 1 січня 2005 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 34 держави.– Прим. упоряд.

[45] Набула чинності, в тому числі для України, 26 червня 1987 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 141 держава.– Прим. упоряд.

[46] Набула чинності 1 лютого 1989 р., для України – 1 вересня 1997 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 47 держав.– Прим. упоряд.

[47] Набула чинності 2 вересня 1990 р., для України – 27 вересня 1991 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 192 держави.– Прим. упоряд.

[48] Набула чинності, в тому числі для України, 3 вересня 1981 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 181 держава.– Прим. упоряд.

[49] Набув чинності 20 грудня 2000 р., для України – 26 вересня 2003 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Протоколі брали участь 76 держав.– Прим. упоряд.

[50] Набула чинності 22 квітня 1954 р., для України – 10 червня 2002 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 143 держави.– Прим. упоряд.

[51] Курсив додано. Виокремлено слова, вилучені Протоколом щодо статусу біженців від 31 січня 1967 р. (Протокол набув чинності 6 червня 1960 р.)– Прим. упоряд.

[52] Набула чинності 1 лютого 1998 р., для України – 1 травня 1998 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 39 держав.– Прим. упоряд.

[53] Набула чинності 1 березня 1998 р., для України – 1 січня 2006 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Хартії брали участь 21 держава.– Прим. упоряд.

[54] Набула чинності 9 березня 1927 року, для України – 27 січня 1959 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 95 держав.– Прим. упоряд.

[55] Набула чинності 30 квітня 1957 року, для України – 3 грудня 1958 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 119 держав.– Прим. упоряд.

[56] Набрала чинності 25 липня 1951 р., для України – 15 листопада 1954 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 79 держав.– Прим. упоряд.

[57] Набула чинності, в тому числі для України, 26 червня 1987 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 141 держава.– Прим. упоряд.

[58] Набула чинності 23 травня 2001 р., для України – 26 березня 2002 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 145 держав.– Прим. упоряд.

[59] Набула чинності 10 квітня 2002 р., для України – 6 грудня 2002 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 150 держав.– Прим. упоряд.

[60] Набула чинності 4 серпня 1978 р., для України – 14 червня 2002 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 44 держави.– Прим. упоряд.

[61] Набула чинності 4 грудня 1969 р., для України – 29 травня 1988 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 182 держави.– Прим. упоряд.

[62] Набула чинності 14 жовтня 1971 р., для України – 21 лютого 1972 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 182 держави.– Прим. упоряд.

[63] Набула чинності 26 січня 1973 р., для України – 26 січня 1973 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 185 держав.– Прим. упоряд.

[64] Набула чинності 8 лютого 1987 р., для України – 5 серпня 1993 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 120 держав.– Прим. упоряд.

[65] Набула чинності 16 листопада 1994 р., для України – 26 липня 1999 р. Станом на 1 березня 2006 р. Конвенція налічувала 149 учасників.– Прим. упоряд.

[66] Набула чинності 11 листопада 1990 р., для України – 27 листопада 1991 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 179 держав.– Прим. упоряд.

[67] Набула чинності 29 вересня 2003 р., для України – 21 травня 2004 р. Станом на 1 березня 2006 р. у Конвенції брали участь 118 держав.– Прим. упоряд.

[68] Набув чинності 25 грудня 2003 р., для України – 21 травня 2004 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Протоколі брали участь 97 держав.– Прим. упоряд.

[69] Набув чинності 28 січня 2004 р., для України – 21 травня 2004 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Протоколі брали участь 88 держав.– Прим. упоряд.

[70] Набув чинності 3 липня 2005 р. Станом на 1 березня 2006 р. в Протоколі брали участь 48 держав. Україна участі не бере.– Прим. упоряд.

[71] Набула чинності 12 червня 1962 р., для України – 9 червня 1998 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 46 держав.– Прим. упоряд.

[72] Набула чинності 18 квітня 1960 р., для України – 9 червня 1998 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 47 держав.– Прим. упоряд.

[73] Набув чинності 20 серпня 1979 р., для України – 9 червня 1998 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 37 держав.– Прим. упоряд.

[74] Набула чинності 19 травня 1994 р., для України – 14 квітня 1995 р. Конвенція втратить силу для України у випадку її приєднання до Конвенції про правову допомогу та правові відно­сини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р.– Прим. упоряд.

[75] Набув чинності для України 17 вересня 1999 р. Протокол утратить силу для України у випадку її приєднання до Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивіль­них, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р.– Прим. упоряд.

[76] Набула чинності 12 січня 1951 р., для України – 15 листопада 1954 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 138 держав.– Прим. упоряд.

[77] Набула чинності, в тому числі для України, 18 липня 1976 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 106 держав.– Прим. упоряд.

[78] Набула чинності 4 січня 1969 р., для України – 7 квітня 1969 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 170 держав.– Прим. упоряд.

[79] Набула чинності 5 липня 1950 р., для України – 3 серпня 1954 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 194 держави.– Прим. упоряд.

[80] Набула чинності 5 липня 1950 р., для України – 3 серпня 1954 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 194держави.– Прим. упоряд.

[81] Набула чинності 5 липня 1950 р., для України – 3 серпня 1954 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 194 держави.– Прим. упоряд.

[82] Набув чинності 7 грудня 1978 р., для України – 25 липня 1990 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 166держав.– Прим. упоряд.

[83] Набула чинності 20 жовтня 2001 р., в тому числі для України. Станом на 1 березня 2006 р. в Конвенції брали участь 28 держав.– Прим. упоряд.

[84] Набула чинності, в тому числі для України, 11 листопада 1970 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 49 держав.– Прим. упоряд.

[85] Набув чинності 1 липня 2002 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Статуті брали участь 100 держав. Україна не є учасницею Статуту.– Прим. упоряд.

[86] Станом на 1 серпня 2006 р. членами Світової організації торгівлі були 149 держав. Україна не є членом СОТ.– Прим. упоряд.

[87] Набув чинності 24 липня 1929 р.– Прим. упоряд.

[88] Набув чинності з 5 березня 1970 р., для України – з 5 грудня 1994 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Договорі брали участь 189 держав.– Прим. упоряд.

[89] Набув чинності 10 жовтня 1963р., для України – 30 грудня 1963 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Договорі брали участь 124 держави.– Прим. упоряд.

[90] Набула чинності 5 липня 1950 р., для України – 3 серпня 1954 р.Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 194 держави.– Прим. упоряд.

[91] Набула чинності 5 липня 1950 р., для України – 3 серпня 1954 р.Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 194 держави.– Прим. упоряд.

[92] Зміст ст. 1-3 співпадає зі змістом аналогічних статей Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 р.– Прим. упоряд.

[93] Зміст п. 1-6 цієї статті співпадає зі змістом п. 1-6 ст. 13 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 р.– Прим. упоряд.

[94] Зміст ст. 8-11 співпадає зі змістом аналогічних статей Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 р.– Прим. упоряд.

[95] Набув чинності 7 грудня 1978 р., для України – 25 липня 1990 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 166держав.– Прим. упоряд.

[96] Набув чинності 7 грудня 1978 р., для України – 25 липня 1990 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Протоколі брали участь 162 держави.– Прим. упоряд.

[97] Набув чинності 8 листопада 1986 р.– Прим. упоряд.

[98] Набув чинності 20 липня 1998 р.– Прим. упоряд.

[99] Ратифікована Законом України від 4 червня 2004 р. № 1757-IV.– Прим. упоряд.

[100] Набула чинності 12 листопада 1977 р., для України – 20 грудня 1996 р. Станом на 1 серпня 2006 р. в Конвенції брали участь 33 держави.– Прим. упоряд.

---

Дата добавления: 2015-07-14