|
Читайте также: |
Сковорода
Григорій сковорода зявився в українській і світовій культурі як філософ, проте його філософія особлива, вона наближена до концепцій філософського антропологізму. В контексті соціальної філософії Сковороди можна виокремити декілька важливих аспектів, що характеризують і соціологічні погляди мислителя. Але розуміння їх пов’язане, безумовно, з загальними філософськими поглядами мислителя, котрі спробуємо коротко викласти.
В основі філософського вчення Г. Сковороди лежить принцип існування трьох світів: макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічнийсвіт (Біблія). Котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен з цих світів має подвійну натуру – видиму. Зовнішню (“твар”, матеріальну натуру) й невидиму, приховану (духовну). Видимими частинами макрокосмосу-всесвіту є матерія, мікрокосмосу-людини – її плоть фізичне тіло, символічного світу – Біблія. Вищими. Невидимими – духовними їх натурами є Бог у всесвіті, людський дух – в людині, справжні, а не приховані, завуальовані божественні істини – в символічному світі, якою є Біблія з її внутрішньою іманентною сутністю. Біблія – це загадка, котру слід розгадати, вона є носієм втаємниченої істини про вищі духовні цінності, які слід пізнати. Але одночасно вона “есть лож”, “враки”. Оскільки написане – лише форма, що містить зерна істини та ідеали людських взаємин. Кожна людина може і має осягти затаєні істини Біблії, щоб досягти щастя: адже в них, а не в багатстві. Не в примарних спокусах “першого ворога” – “ нарум’яненої мавпи” – видимого світу вона досягне вищого блаженства.
Білет №10.1
1.Спрямування пізнання Протагор
Саме у вченні Протагора на перший план виходить людина як основна тема філософських роздумів і, кінець кінцем, єдина справжня достовірність. Основоположник софістики проголошує знамениту тезу: "Людина є міра усім речам: існуючим - в тому, що вони існують; неіснуючим - в тому, що вони не існують". Іншими словами, про те, що є і чого немає, і які властивості речей, ми не можемо судити безвідносно до людини. Тільки для людини щось виступає як реальне, існуюче або, навпаки, що не має буття.
Таким чином, початковою дійсністю стала сама людина, а його життя - тим єдиним буттям, про яке варто мислити і з якого має сенс виходити як з первинної достовірності. Усе суще, все раніше напрацьовані істини і переконання повинні були виправдати себе по відношенню до людини, в його власному бутті - в нім виявити свою цінність або безплідність. Слова Протагора можна перекласти і так: усе на світі має сенс настільки, наскільки воно має сенс в людському існуванні.
2.Сенсуалізм Дж. Локка
Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без нього ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі.
Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.
Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо. Такий підхід до з’ясування відмінностей первинних і вторинних якостей речей, це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання.
Білет №10.2
3.Кант про антиномії розуму
Доказу положення про те, що ідеям розуму не може відповідати реальний предмет, що розум спирається на уявні ідеї, служить вчення Канта про антиномії розуму. Антиномії - це суперечливі взаємовиключні положення. Наприклад, якщо ми візьмемо ідею світу в цілому, то, виявляється можна довести справедливість двох що суперечать один одному тверджень: світ кінцевий, і світ нескінченний у просторі та часі. Антиномії мають місце там, де за допомогою кінцевого людського розуму намагаються робити ув'язнення не про світ досвіду, а про світ "речей самих по собі".
За Кантом, ідеї - поняття про безумовне, а оскільки все, що дане людині з досвідом, зумовлене, то предмет ідей є тим, що ніколи не може бути сприйняте чуттями з досвідом.
Про світ як безумовне ціле не можна стверджувати ні того, що він безмежний, ні того, що він обмежений, ні того, що частинки в ньому подільні, ні того, що вони неподільні. Твердження всі неспроможні, тому що світ як безумовне ціле є непізнаванна "річ у собі".
4.Філософія позитивізму
У філософії позитивізм — це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний (філософський) та позитивний (науковий).
Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.
З погляду позитивістів, завдання філософії полягає в отриманні «позитивного», заснованого на емпіричному описі фактів знання. Позитивісти вважали, що науковою цінністю володіє тільки таке пізнання, кіт спирається на досвід. Т.ч., логіка і підстави розвитку науки в позитивізмі полягали в тому, щоб спостерігати, описувати і систематизувати факти і на цій основі формулювати наукові закони і теорії.
Білет №11.1
1.Погляди Горгія на пізнання. Як Горгій приходить до висновку, що всі твердження хибні?
До нас дійшло дуже мало творів софістів, про їхні політико-правові погляди ми переважно довідаємося з творів Платона й Аристотеля, що дуже не любили софістів і відносилися до їхніх ідей відповідним чином.
Горгий з Леонтієві (483-375 до н.е.) відокремлює неписану справедливість (сутність справ, загальний божественний закон) від позитивного права, даного людьми. Горгий активно виступав проти війни, за світ, призивав еллінів припинити міжусобні війни і спільно бороти проти варварів. Самий знаменитий учень Горгия - Исократ. Про Горгии стало відомо з діалогу Платона "Горгий". Софісти першими поставили людину в центр філософського пізнання, розглядаючи її як творче начало світу. Якщо інші античні філософи розмірковували, йдучи від світу-космосу до людини, від загального до специфічного, від об'єктивного до суб'єктивного, то софісти визнавали примат (лат. primatus — першість) людини над світом. Створене людьми буття (культура) є ідивідуалізованим, тому його прояви, на відміну від природного, видаються стихійними, випадковими, навіть свавільними. Такі міркування не позбавлені сенсу, адже моральні норми, як свідчить історія, часто змінювалися. Проте софісти, акцентуючи на мінливості, відносності та суб'єктивності норм і уявлень про добро, зло, справедливість, ігнорували в них моменти тривкого, абсолютного, вселюдського, об'єктивного. Внаслідок такого підходу вони довели релятивізм до скептицизму (недовіра у правильності, істинності чого-небудь) і навіть морального нігілізму, заперечення загальновизнаних моральних цінностей.
2. Що означає володіти дійсним знанням за Платоном?
Плато́н— давньогрецький мислитель, поряд із Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; очільник філософської школи, що відома як Академія Платона.
Відповідаючи на питання “Що таке знання?” Платон показує недостатність думки, що знання є відчуття. Адже воно, міркує Платон, представляє щось текуче, мінливе, нестійке, одиничне, противореча тим самим поняттю знання, направленого на постійне, стійке, загальне. Плотське знання не має іншого критерію, окрім себе самого, і тим самим “мірою всіх речей” виявляється “людина”. Але чому людина, а не свиня і не кинокефал - фантастична істота з тілом людини і головою собаки? Нарешті плотське знання не є знання, бо знання ніщо без розуміння. Адже ми чуємо, тобто плотський сприймаємо чужу мову, але не розуміємо її, тобто не знаємо, що є на увазі.Який же вихід? Визнати, що справжнє знання є знання розумне, тобто воно досягається розумом. а по-друге відноситься до “розумних”, умопостигаемым предметам. Інакше кажучи, справжнім предметам розумного знання є не речі, а ідеї як “достовірно суще” або просто “суще буття”.
3. Що таке дуалізм Р.Декарта?
Дуалізм філософського вчення Декарта можна простежити в таких аспектах:
– в онтології:
· дуалізм матеріальної і духовної субстанції;
· дуалізм Бога і світу;
· дуалізм людини і тварини.
– у гносеології:
· дуалізм інтелектуальної інтуїції та дедукції;
· дуалізм розуму та волі.
Білет №11.2
– в антропології та етиці:
· дуалізм душі та тіла;
· дуалізм свободи та необхідності;
· дуалізм розуму та волі.
Увесь комплекс дуалістичного виміру вчення Р. Декарта узагальнюється дуалізмом метафізики та науки, через призму якого мислитель намагається створити свою філософську систему, ґрунтуючись на головних наукових досягненнях свого часу та власного логіко-математичного методу, однак зберігаючи при цьому багато метафізичних положень і відштовхуючись від них.
НАПРИКЛАД: Проблема сутності світу у вченого розкривається через призму матеріальної і духовної субстанції. Але в онтологічному вченні Декарта виникає певна суперечливість, яка утверджує ще один дуалізм, а саме Бога та світу. Субстанція, на думку мислителя, це те, що існує і не потребує для свого існування нічого, крім себе самої. Але такою властивістю володіє лише Бог, як субстанція вічна, несотворена і незнищима. Саме Бог створює світ, який складається з субстанцій. Вони самодостатні стосовно одна до одної, субстанційні щодо речей та людини, але щодо Бога вони – сотворені. Ці субстанції не лише залежні від Бога, але й існують лише через нього і є його наслідком як першої причини
4. Гегель про пізнання як історія культури. Що таке освіта за Гегелем?
Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем. Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезу
Освіта, за Гегелем, — це піднесення людини до духові та відповідно до свободи, бо воля і є «субстанція духу». Як субстанцією матерії, зазначав Гегель, є тяжкість, так субстанцією духу — свобода; дух вільний з визначення. Так було в формі протиставлення «природи» і «духу» Гегель зберіг кантовську протилежність «природи» і «свободи», хоч і піддав істотним перетворенням змістове наповнення цих понять, та й трактування їхні стосунки. «Природа» Гегеля — це у першу чергу синонім матеріального, тілесного, почуттєвого. Що ж до свободи, то інтерпретації Гегеля знімається властива Канту абстрактна протилежність, роздільність з різних «світам» потребі - і свободи — вони у складних діалектичних взаємо перешкодах. З іншого боку, на відміну Канта, за Гегелем, царство свободи не протистоїть об'єктивному світові у ролі сягаючому розуму світу «належного», у якого здійснюється моральний вибір суб'єкта: вільний дух ввозяться дійсності, зокрема у сфері «об'єктивного духу», в історії.
У філософії історії Гегеля всесвітній історичний процес постав як процес прогресуючого втілення волі народів і її духом. Історичні культури, за Гегелем, розподіляються на послідовної драбині щаблів прогресу у свідомості свободи. Усередині себе кожна історична культура утворює взаємозв'язану цілісність всіх форм громадського життя і свідомості, фундаментальним підставою якої постає «дух даного народу», «поняття» даного історичного народу. Кожен народ (мову лише про те народи, які виконують визначену ним роль у загальноісторичному процесі розвитку духу на відміну інших, що залишаються поза історією) відповідно до принципом власного духу проходить стадії становлення, розквіту та спаду, після чого, виконавши історичний призначення, тобто реалізувавши певну форму усвідомлення свободи
Білет №12
1.У чому полягає роль маевтичного методу пізнання Сократа в подальшому розвитку філософствування?
Філософським методом Сократа була маєвтика (з грецького – акушерська справа). Сократ вважав, що людина має знання від народження і по життю здатна їх згадувати.
Сократ не заперечував метемпсихоз – теорію переселення душ, потойбічне життя, проте віра в грецький пантеон Богів не займала в його філософії ніякого місця. Відомо, що Сократ проводив багато диспутів, брав уроки риторики та софістики. Метод Сократа є діалогічним, але виключно усним, оскільки книжок він не писав.
«В сутичці народжується істина», – Сократ
Одного разу дельфійський оракул сказав, що Сократ – наймудріша людина в Елладі.
«Я знаю те, що я нічого не знаю, але інші не знають і цього», – Сократ
Сократ ввів певний гносеологічний поділ знання:
Аподиктичне (доведене, філософське) знання;
Діалектичне (що належить до категорії думкок, здогадок) знання;
Сократ вважав, що теорія повинна підтримуватись практикою, він був першим, хто сказав, що політика – певна окрема наука.
2.Чи можна стверджувати, що Платон, створивши образ ідеальної держави, був серед перших натхненників тоталітаризму?
Платон є першим в Європі філософом, що заклав основи об'єктивного ідеалізму і що розробив його в цілісному вигляді. У своєму творі "Держава" Платон будує модель виправленого і покращуваного людського суспільства. На чолі ідеальної держави коштують філософи, споглядальники чистих і вічних ідей, яких захищають воїни і яким всі життєві ресурси доставляють вільні землероби і ремісники. Філософи і воїни не мають ніякої приватної власності і нещадно караються за зберігання золота і срібла. Власність - привілей селян і майстрових, бо вона не заважає працювати, будучи згубною для тих, хто зраджений високим роздумам. У цій державі немає замкнутої сім'ї, обтяженої побутом. Тут сумісні браки, і діти виховуються на суспільний рахунок, знаючи, що їх загальний батько - сама держава, якій люди зраджені з малих років. З ідеального міста вигнані мелодії, що розм'якшують душу, і пісні. Тут допускається тільки бадьора, войовнича музика, душу зміцнююча. І виховання направлене на зміцнення розуму і прекрасного тіла. Шанобливий страх перед богами і законами, ніби то освітленими божественною волею, виявляється основою щасливого суспільства. У ідеальній державі відсутня можливість яких-небудь змін в суспільному житті, тобто всякий історизм. Допускається перехід із стану землеробів і ремісників в стан філософів, якщо для цього знайдуться природні дані у представника "третього" стану.
Тоталітари́зм— система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія.
Тоталітаризмом вважається політичне панування, яке вимагає необмеженого керування підлеглими і їхнє повне підкорення поставленим згори політичним цілям. Примусова уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми або зовнішніми загрозами існуванню держави.
«Держава» Платона у своїй більшості підходить під опис тоталітаризму, тому я можу стверджувати, що Платон був серед перших натхненників тоталітаризму.(бла-бла-бла. Напишите конечный вывод)
3.Дж. Локк як ідеолог лібералізму. Погляди Локка на державу.
Дж.Локк – основоположник теоретичної системи класичного лібералізму.
Лібералізм - соціальна філософія та політична концепція (ідеологія), яка проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті.
Автор соціально-політичної концепції лібералізму і поняття "громадянське суспільство" Джон Локк розглядав відповідні проблеми. На його думку, лише народ є повним носієм влади, якій він передає лише ті права, що пов'язані з діяльністю правосуддя, здійсненням виконавчих функцій управління державою та відносин з іншими державами. Звідси й розподіл державної влади на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і федеральну (зовнішні зв'язки).
Політичну владу Дж. Локк тлумачив як право людей створювати закони для регулювання та збереження власності, а основною метою об'єднання громадян у суспільство вважав охорону власності цих громадян.
Звідси й думка про те, що держава, політична влада виникають лише на певному етапі розвитку громадянського суспільства, коли в людей постає потреба у створенні держави. До речі, твердження Дж. Локка, що для жодної людини, яка живе у громадянському суспільстві, не може бути винятків щодо виконання законів цього суспільства, актуальне й сьогодні.
Ідею, що вільні особистості можуть стати основою стабільного суспільства, висунув Джон Локк. Його «Два трактати про правління» (1690 р.) сформулювали два фундаментальних ліберальних принципи: економічної волі як права на особисте володіння і користування власністю й інтелектуальною волею, що включає волю совісті. Основою його теорії є уявлення про природні права: на життя, на особисту волю і на приватну власність, яка з'явилася предтечею сучасних прав людини.
4.Головне питання теорії пізнання Канта. Що таке критична філософія і догматична філософія?
Кант усвідомлював, що служіння обов'язку не обов'язково принесе щастя людині. Часто, навпаки, щасливі ті, хто не дотримується моральних норм. Для теоретичного розуму їх буття проблематичне, для практичного — необхідне. Бог, безсмертна душа і «воздаяння» (відплата) в потойбічному світі необхідні, щоб людина була моральною істотою.
В одному з розділів «Критики чистого розуму» Кант ставить три знамениті запитання:
1. Що я можу знати? На це запитання дає відповідь його дослідження «чистого розуму».
2. Що я повинен робити? Відповідь на нього філософ з'ясував у «Критиці практичного розуму».
3. На що я можу сподіватися? Відповідь на це запитання містить дослідження релігії в межах розуму.
Кант відповів на всі порушені ним запитання, створивши цільну філософську систему, своєрідний духовний пам'ятник епохи і людського розуму.
У «критичний період» творчість Кант фактично став на шлях заперечення пізнання речей, їхньої сутності. В цей період Кант публікує ряд праць таких, як «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790). Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе.
Передмова до "Критики чистого розуму" починається з цитати з Френсіса Бекона. У свій час Бекон виступив із критикою схоластичного розуму і життєвого розуму, з вимогою відкинути мертві догми й укорінені забобони, перевіряти на досвіді всі положення, що претендують на істинність. Кант бачив себе продовжувачем цього починання. Свою задачу філософ бачить у тім, щоб перебороти дві світоглядні позиції, два види однобічного і, отже, помилкового підходу до проблеми пізнання - догматизм і скептицизм. Одночасно це подолання Вольфа, якому належала ідея поділу усіх філософів на скептиків і догматиків. Перші перебувають у сумніві щодо природи речей, другі на цей рахунок дотримують чіткого ("догматичного") погляду. Кант пропонує третій шлях - єдино здоровий, на його думку, - шлях критики. Причому мова йде не про критика яких - або книг і філософських систем, а про критика самого розуму, узятого в чистому виді, тобто незалежно від якого б то не було досвіду. Філософ має намір вивчити інструмент пізнання, перш ніж пустити його в справу. Чи дозрів розум для самокритики? Кант не сумнівається у своєчасності свого починання.
Білет №13.1
1.У чому полягає онтологічний і гносеологічний зміст прагнення всього до свого блага за Платоном?
У філософії Платона вже можна виділити усі чотири складові частини філософського знання його часу: онтологію, космологію, гносеологію і етику.
Вчення про буття (онтологія). Платон, також як і деякі попередні філософи (напр., элеат Парменид), характеризує буття як вічне, незмінне, завжди собі тотожне, неділиме, недоступне чуттєвому сприйняттю і що осягається тільки розумом. Буття у Платона множина, і це множину він називає видами, ідеями (эйдос) або сутями. Платон ділить дійсність на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним "істинно існуючим" Платон називав світ вічних, незмінних, самостійно існуючих сутей - ідей. Вторинним, похідним від них, він називав усе різноманіття чуттєво сприйманого світу. За його вченням, окремі предмети створюються, руйнуються і відтворюються тому, що у умопостигаемом світі є причина, яка робить річ саме цією річчю (напр., дерева існують тому, що є ідея дерева, стіл - тому, що існує ідея столу).
Термін «гносеологія» походить від грецьких слів «gnosis»-знання і «logos» - вчення і, отже, означають вчення про знання, а точніше, вчення про способи придбання людиною (пізнає суб'єктом) знання про об'єкт пізнання. Мова йде про те, що навіть окремий конкретна людина володіє деякими надчуттєвий нефізичними властивостями (вміє мислити, міркувати і т.д.). Якщо тепер врахувати, що у філософській традиції, висхідної до Платона, який визнавав існування ідей і ейдосів як якихось надчуттєвих і нефізичних, тобто метафізичних сутностей, внаслідок чого він по праву вважається першовідкривачем світу метафізичних сутностей і, таким чином, основоположником метафізики, розрізняються метафізичні та фізичні сутності, то стає очевидним, що навіть конкретний окрема людина є істота фізико-метафізичне. Як фізична істота він володіє тілом, а як метафізичне - здатністю мислити і, таким чином, не позбавлений трансцендентальних властивостей, тим більше це справедливо для всіх інших перерахованих вище сутностей, що розглядаються в якості суб'єкта, що пізнає.
2.Загальна характеристика філософії французького просвітництва.
Французьке Просвітництво, як і англійське, виникло на основі успіхів нової науки, і саме було могутнім поборником і борцем науки. Мислителі-просвітителі Франції ідеологічно підготували революцію 1789 - 1793 років. Великим їх починанням було створення «Енциклопедії» (1751-1780), в якої з просвітницьких позицій була дана оцінка всього відомого з історії людства, всіх досягнень ремесл, мистецтв і наук. Представниками першого покоління просвітителів, вартими біля витоків Французького Просвітництва були Вольтер і Шарль Монтеск'є.
Можна виділити деякі відмінні риси філософії Французького Просвітництва:
- чітко виражена антиклерикальна спрямованість, яка доходила у деяких просвітителів до антітеологіческой, богоборчої і атеїстичної;
- нерозривний зв'язок філософських поглядів просвітителів з досягненнями природознавства XVIII в.;
- гуманістична орієнтація філософії з домінуванням у ній антропо-соціальної проблематики;
- соціально-критична спрямованість філософських поглядів просвітителів на зміну дійсності в інтересах прогресу і «Поліпшення громадянського суспільства». Радикалізм філософії Французького Просвітництва визначив антиклерикальну спрямованість політичних, правових та інших ідей просвітителів. Вони поставили завдання звільнення людського розуму від догм католицької ортодоксії, від фанатичних релігійних забобонів.
Білет №13.2
3.Учення Канта про категорії. У чому полягає його діалектичність?
За версією Канта світ відчуттів є повним хаосом, нагромадженням безладних відчуттів і подій. Потрібно навести в цьому хаосі порядок. Цей світ перетворюється за допомогою апріорних форм чуттєвості, якими є час і простір. Час і простір не існують в реальному світі, а є формами нашого сприйняття, що організують початковий хаос. Вони існують без досвіду і поза досвідом в тому сенсі, що притаманні нашому чуттєвому сприйняттю як такому, наявність сприйняття само по собі припускає існування в ньому механізмів впорядкування відчуттів в просторовому і часовому вимірах. Накладення зв'язків у світі феноменів знаходиться за допомогою категорійрозсудку. За допомогою цих зв'язків вивчаючий світ перетворює хаос в порядок і закономірний рухомий світ. Кант виділяє наступні категорії розсудку:
Категорії кількості; Єдність; Множина; Цілісність; Категорії якості; Реальність; Заперечення; Обмеження; Відносини; Субстанція і приналежність; Причина і наслідок; Взаємодії; Категорії модальності; Можливість і неможливість; Існування і неіснування; Необхідність і випадковість.
4.Які проблеми виникають у суспільстві внаслідок розвитку технічної цивілізації?
Сучасну західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною (або постіндустріальною). Індустріальне виробництво характеризується широким використанням машинної техніки як традиційної, так і нетрадиційної: автоматів, роботів, комп'ютерів. Ефективність такого виробництва набагато вища від ручної праці, тому сучасне індустріальне виробництво здатне не лише забезпечити задоволення основних потреб людини, а й створити умови для успішного розвитку науки, освіти, культури і пр. Головною причиною виникнення сучасних глобальних проблем є зростання масштабів людської перетворювальної діяльності до рівня загальнопланетних процесів. Із цієї причини випливають і всі інші особливості глобальних проблем. сьогодні людство живе і діє у новому режимі осмислення себе та відповідальності.
Соціально-екологічні проблеми — це проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять: забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне, що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих рік; до того ж забруднені не лише грунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети;
Серед глобальних соціально-економічних проблем актуалізуються енергетична проблема і проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом. Відомо, що ефективність сучасного виробництва перебуває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці.
Загострились також проблеми, пов'язані з хімічним виробництвом, із створенням різного роду штучних матеріалів. Без останніх неможливі ні сучасне виробництво, ні сучасні медицина та обчислювальна техніка.
Демографічна проблема пов'язана з перенаселенням певних регіонів Землі. Загалом населення планети збільшується відчутними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, пов'язані з легальною та нелегальною еміграцією.
Білет №14.1
1.Учення Аристотеля про пізнання. У чому полягає значення категорій для пізнання?
Значення пізнання в людському житті, на погляд Арістотеля, дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» грецькою мовою — спостереження, неабстрактне мислення) є найвищою метою життя, пізнання — божественна форма життя людини.
У пізнанні Арістотель розрізняє різні ступені:
практичне вміння («техне»), що базується на знанні про об'єкти, на які спрямована практична діяльність;
розмірковування («фронезіс»);
наука;
мудрість («софія»);
розум («нус») — продуктивна сила пізнання.
Арістотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Він зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень.
2.Конфлікт «розуму» і «життя» у «філософії життя».
Філософія життя — філософський напрямок, який склався в другій половині 19 ст. у Німеччині та Франції, визначними представниками якого вважаються Фрідріх Ніцше, Вільгельм Дільтей,Георг Зіммель, Анрі Бергсон та інші.
На противагу класичному раціоналізму, філософія життя в центр філософської проблематики поставила феномен життя. Поняття життя і стало основним поняттям цього напрямку. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології. Зокрема, дарвінізмом і менделівською генетикою. Але поняття життя ці філософи вживали не в науково-біологічному сенсі. Філософія життя репрезентує життя як сутність людського світу і людського існування. Життя розглядається як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю.
Завданням філософії життя було осмислення буття людини «в плині життєвого потоку» методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, «філософія життя» — це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології. Поняття «життя» використовувалось також для побудови нової картини світу.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 259 | Нарушение авторских прав