Ців’юк Дмитро 2 страница

ІСТОРІЯ НАС НІЧОМУ НЕ НАВЧИЛА…

Ні один народ у світі не має такої історії, як український. Хочеться почати з Київської Русі. Це була наймогутніша держава в Європі, яка вела безперервні жорстокі битви з нападниками: хозарами, печенігами, половцями та ін. Їхні напади відбивались від Київської Русі, як морські хвилі від скалистого берега. Так і зникли навіки ці незчисленні полчища ворожих орд. Від їхньої загрози була врятована вся Європа. У чому тоді була сила Київської Русі? У єдності.

Трагедія почалась, коли утворювалися все нові і нові князівства. Окремі князі ще й кликали половців та поляків на рідну українську землю помогти їм здолати своїх рідних братів. І сталося страшне лихо. У 1223 році на річці Калці українські князі потерпіли поразку…

Слід згадати і козацький період в історії України. Запорізькі козаки змусили тремтіти найсильнішу в світі Турецьку імперію. Часто турецький султан втікав із Стамбула, коли зненацька нападали козаки. Петро Сагайдачний на чолі козацького війська здобув блискучу перемогу над турецькими полчищами під Хотином 1621 року. Єдність козаків була причиною цих успіхів Петра Сагайдачного. Він був навіть під Москвою. Здобував блискучі перемоги і Богдан Хмельницький над польським військом.

Тільки Москва зуміла роз’єднати козаків. Це сталося після смерті Богдана Хмельницького. Гетьман Іван Виговський виступив проти Москви. Та на захист Москви став полковник Мартин Пушкар. Тільки розбивши заколотників, Іван Виговський здобув блискучу перемогу над великим московським військом під Конотопом у 1659 році.

Москва продовжувала роз’єднувати українців. Коли гетьман Іван Мазепа готувався звільнити Україну з московської неволі, про це донесли цареві Петрові І Кочубей та Іскра. А під Полтавою було ще гірше. Частина полковників зрадила Мазепу і перейшла на бік ката українського народу Петра І. Тому московське військо й здобуло перемогу під Полтавою. У своїй „Думі“ Іван Мазепа писав:

Не маш любви, не маш згоди,

Од Жовтої взявши Води

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали!

Москва і далі готувала зради. У 1917–1920 роках проти вільної Української держави виступили українські яничари Микола Щорс, Юрій Коцюбинський, Віталій Примаков… За це їх покарала сама Москва.

У роки першої світової війни в Галичині вкрили себе невмирущою славою Українські Січові Стрільці:

Бились стрільці на Маківці,

Аж світ дивувався.

Ось що говорили про Січових Стрільців між собою два німецькі генерали: „Ми воювали у Франції. Були жорстокі бої. Але у Франції воював муж проти мужа. А в Карпатах воюють чорти проти чортів“. До речі, у Карпатах воювали українці проти українців. У цей час не було зради. Тому й перемагали Січові Стрільці.

Спочатку єдиною була й ОУН. Але пізніше й тут стався розкол. Утворились ОУН Степана Бандери й ОУН Андрія Мельника. Правда, вони спільно воювали проти коричневих фашистів та червоної Москви. А УПА була армією, яка дивувала світ. Генерал Шарль де Голль говорив: „Якби Франція мала таку армію, як УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би французької землі“.

24 серпня 1991 року було проголошено Самостійну Україну. А тепер про партії. Спочатку була сильна організація Народний Рух. Добре слово треба сказати і про Українську Республіканську партію. Рух та УРП діяли разом. Їхня згуртованість відчувалась і у Верховній Раді України.

Минали роки після проголошення незалежності України, й ставало гірше та гірше. Зате Україна мала великий успіх у кількості партій, яка невпинно збільшувалась. Навіть членам НРУ стало затісно в одній партії. Маємо тепер лідерів кількох рухів. Не втрималась й УРП. А найбільше партій християнських. Навіть є зовсім нехристиянські християнські партії. І таке буває в Україні. Що більше партій, то гірше стало для нас. Відчуваємо це й на регіональному рівні.

Минуло вже десять років, як у Львові утворилась Спілка політв’язнів, а трохи пізніше створюється ще й Товариство політв’язнів та репресованих. Ярослав Малицький та Петро Франко керують політв’язнями Львівщини, але різними організаціями. Чи є в цьому потреба?

Не відстає від Львова й Трускавець, де є не менше як 20 партій та організацій. Чи будуть вони одностайними? Чи будуть знову йти разом у різні сторони до нової поразки на наступних виборах? Невже історія нас нічому так і не навчила?

ВІЙНА «ВЕТЕРАНІВ» З БАНДЕРІВЦЯМИ
ПРОДОВЖУЄТЬСЯ…

Ветерани! Є дві категорії ветеранів. Це ветерани, які пройшли важкими дорогами війни з 1941 до 1945 року. І є „ветерани“, які всю війну не бачили фашистів, були далеко від фронту. Але ці „ветерани“ не дармували. Вони всі роки війни завзято боролися із „зрадниками“. Найбільше „зрадників“ було в Україні. Такими зрадниками були мільйони. Їх безпощадно мордували, виселяли в Сибір. У Західній Україні „ветерани“ воювали з бандерівцями. І як воювали! Тисячі людей, що й не бачили бандерівців, були замордовані, розстріляні цими катами. Сотні тисяч зовсім невинних людей було відправлено в Сибір.

Дві категорії ветеранів. Одні з них воювали з фашистами, другі мордували своїх людей. І яка між ними відмінність навіть тепер! Чи однакову пенсію отримують одні і другі? Яку пенсію одержують ті, що воювали з фашистами? Дещо більшу від звичайної. А ветерани-кати? У Трускавці їх чимало. Недавно політв’язні Трускавця звернулися в собез, щоб взяти списки всіх ветеранів і які пенсії вони отримують. І яке було здивування, коли довідались, що ветеранів-катів у цьому списку зовсім не було. „А вони в нас пенсію не одержують“,– відповіли нам працівники собезу. Потім довідались, що ці душогуби одержують пенсію в Ощадному банку. Звернулися до Ощадного банку. І ще більше здивувались. Адже в Ощадному банку нам відповіли: „Ми не маємо права повідомити вам, яку пенсію одержують ці ветерани“. Совєршенно сєкрєтно! Чому? То яку пенсію отримують кати? За кров, за сльози, за руїну їм зараз у незалежній Україні дають велику пенсію! Це справжній абсурд!

Собака завжди віддячує господареві за шматок м’яса. Не відстають від собак і кати-ветерани. Вони й зараз продовжують завзяту боротьбу з бандерівцями. Правда, вже не в катівнях, як у 40-ві та 50-ті роки.

Я хочу запитати цих ветеранів, чи зможуть вони назвати хоч один великий народ, який би був у страшній неволі понад три століття! 337 років без перерви Україна перебувала в московській неволі. Блідне перед цією неволею татаро-монгольське іго. Хотів би я ще запитати ветеранів, які так завзято звинувачують бандерівців, називають їх тільки бандитами і вбивцями, чи називали бандитами і вбивцями в історії СРСР Пугачова, Разіна, Булавіна? Чи називали в цій же історії бандитом генерала Власова? Ні, не називали. Так чому тоді в цій же історії СРСР називали зрадниками Івана Виговського, Івана Мазепу, Пилипа Орлика, Костя Гордієнка, Павла Полуботка, Петра Дорошенка? Кого ж вони зраджували? Український народ чи московську імперію? Хіба ж борців за волю свого народу можна називати зрадниками цього народу? Скажіть, ветерани, в якій країні є щось подібне! Я хотів би почути відповідь від усіх тих ветеранів, які так „переконливо“ обвинувачують бандерівців. А кого зраджували Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Євген Коновалець? Адже історія СРСР всіх їх називає зрадниками.

Уже минає десятиліття, як була проголошена незалежна Україна 24 серпня 1991 року. Та захисники большевицько-московської імперії набирають сміливості й тепер переходити в атаку проти ОУН-УПА. Коли йде мова про реабілітацію ОУН-УПА, то навіть у залі Верховної Ради України комуністи скаженіють. Вони так кричать, що й у будинках для божевільних такого крику ніколи не чути. Так що в божевільних є більше культури, як у депутатів-комуністів.

А тепер буду конкретно називати тих, хто звинувачує бандерівців у тяжких злочинах. Ось колишня жителька Рівненської області, яка зараз живе на Херсонщині із засекреченим прізвищем, говорить, що бандерівці вбивали комуністів. Бандерівці ніколи не вбивали людину тільки за те, що вона була комуністом. Якщо бандерівці й карали, то карали в бою, карали сексотів, карали співробітників НКВС. Чи могли бандерівці таких не карати? Скажіть мені, шановна добродійко, хто і коли щадив стукачів? Ви жили в той час і повинні пам’ятати, скільки горя принесли такі люди мешканцям Західної України. Чия заслуга в тому, що півтора мільйона жителів Західної України відправлено в Сибір? Чи скажете ви, що це неправда? Та в кого шукати правди? У співробітників НКВС? А ці органи боротьби з бандерівцями розуміли по-більшовицьки: „Якщо ми вбиваємо, то ми герої. А якщо нас б’ють, то це вже бандити і вбивці“. Ще один автор з Рівненщини у своєму листі розповідає, що бандерівці вбили його маму, двох братиків і двох сестричок. А чому не назвав свого прізвища цей чоловік? Він розповів про надзвичайно трагічну подію, достовірність якої ніхто не зможе перевірити. Де конкретно відбулась ця подія? І я дуже хотів би зустрітись з обома авторами з Рівненщини в їхніх рідних селах. Хотів би конкретно поговорити з ними про діяльність ОУН-УПА. Адже вони були свідками цього всього. Та чомусь ті, хто говорить про злочини, не дуже спішать зустрітись. Поговорити зі своїми односельцями, перед якими кожен буде змушений сказати правду. Переконаний, що два автори цих листів ніколи не захочуть такої зустрічі. Чому? Наведу такий приклад, який буде конкретною відповіддю на запитання. Коли я їхав у вересні позаминулого року із Запоріжжя до Львова, то у вагоні почув надзвичайну історію. Розповідав її один з пасажирів, родом з Тернопільщини. В одному із сіл цієї області бандерівці на чолі із самим Бандерою спалили село і повбивали всіх мешканців. І це за те, що вони записалися в колгосп. Я відразу запропонував цьому пасажирові зійти разом з ним з поїзда в Тернополі і заїхати в це село. Та брехун не зміг навіть назвати цього села. Адже історія була видумана. І тому брехун втік з вагона ще до прибуття поїзда в Тернопіль. До речі, батько цього пасажира колись так само втік з Тернополя. Він зараз вчителює на Кіровоградщині. Це колишній стукач і співробітник НКВС. І синок не кращий.

Так переконайте мене в цьому, що й ви не такі, автори двох листів. Про себе. Я зараз живу в Трускавці по вулиці Гоголя, 9. Це на Львівщині. А народився і виріс у селі Старуні Богородчанського району Івано-Франківської області. Був свідком кривавих подій у Західній Україні.

У 1944 році мені вже було 15 років. На моїх очах вмирали ровесники. І гинули вони не від рук бандерівців, а від катів НКВС. Не вірите? То я вас запрошую в Старуню. І в Старуні переконаєтесь, що я говорю правду. Так що, сподіваюсь, зустрінемось: чи в Рівненській області, чи в Старуні на Івано-Франківщині. І я надіюсь, що редакція газети „Дзвін Севастополя“ допоможе нам зустрітися в присутності свого журналіста. Я переконаний, що це буде цікава зустріч для всіх нас. Це коли ми зустрінемось і з правдою.

Хочу згадати й голову голопристанської ради ветеранів війни С. П. Мелащенка, що живе на Херсонщині. За дорученням 400 ветеранів він протестує проти героїзації та реабілітації вояків ОУН-УПА. Бо не добро і волю, на його думку, а горе і смерть несли вони українському народові.

Тов. Мелащенко! Тов. ветерани Голопристані! У 1939 році в Західній Україні встановилася совєцька влада. У той час бандерівців зовсім не було. Ніхто тоді не провокував органи НКВС до тотальних репресій. Так чому ж тоді з перших днів після „возз’єднання“ західноукраїнських земель кати НКВС заповнювали тюрми тими людьми, яких визволили? Чому нещадно розстрілювали і мордували невинних? Чому по-ординськи вивозили в Сибір сотні тисяч мешканців Західної України? Чому тільки в червні 1941 року в тюрмах Західної України закатовано 50 тисяч людей? Чому? Тепер вам відомо, тов. ветерани, хто ніс горе і смерть українському народові, хто полив невинною кров’ю і вистелив кістками землю не тільки Західної України, а й землю безмежного Сибіру.

Тоді могли в Західній Україні 1944 року зустріти більшовицькі орди, зустріти кривавих „визволителів“, які вже показали себе напередодні, хто вони такі? Західну Україну в 1944 році звільнили червоні окупанти від коричневих. І що ж принесло народові Західної України це звеличуване „визволення“? Знову кати НКВС тисячами мордували невинних людей. Знову тисячами вивозили на вірну смерть у Сибір. То хто ж приніс горе і смерть народові Західної України після її визволення? І чи не був хто-небудь із вас, тов. ветерани, тим катом, хто ніс горе і смерть на мирну землю Західної України? То було від кого захищати цей народ? Адже кати НКВС зовсім не різнилися від фашистських катів. Тому бандерівці майже десять років захищали свій народ від неперевершених катів НКВС. Це був справжній визвольний рух.

Тов. ветерани заперечують боротьбу УПА проти фашистів: „УПА, створена 1942 року, була оснащена і озброєна вермахтом, ніколи не виступала проти фашистів“. Гарно співають ветерани. Ця пісенька нам добре відома вже десятки років. Адже вони знають тільки історію СРСР. Але є ще історія України. Прочитайте її. Якраз відділи УПА не допомагали фашистам, а вели з ними безперервні бої. Таких боїв було сотні. У цих боях загинули тисячі фашистів. Ось місця лише окремих боїв: Володимирець, Висоцьке, Оршев, Деражня, Людиполь, Костопіль, Шкробатівка, Цумань, Бороздово, Острог, Загорів. Візьміть у руки історію України, тов. ветерани. Про все це ви довідаєтесь.

І зброю бандерівцям не давали німці. Цю зброю здобували в жорстоких боях з німцями. То звідки ви взяли, що бандерівці не боролися з фашистами?

У зверненні ветеранів говориться: „Якщо ви чесні перед народом, то відкрито виступіть проти бандерівщини, засудіть її, як ми засудили злодіяння сталінщини“.

Знову цинізм! Засудили злодіяння сталінщини! Як ви сталінщину засудили? На словах. Ви добре пам’ятаєте, як після закінчення війни судили фашистських злочинців. А хіба ж кати НКВС і КДБ здійснили менші злочини? Ви засудили сталінщину символічно, засудили саме поняття. А хто хоч одне слово з вас сказав про те, що всіх злочинців, які діяли в період сталінщини, теж треба судити? А ці кати зараз стверджують, що вони виконували волю партії. Чому не судили і зовсім не думають судити сотні тисяч вишколених катів НКВС і КДБ? Вони ще й сьогодні виблискують державними нагородами за свої криваві подвиги на українській землі. А які високі пенсії вони сьогодні одержують! За що? Чому ми не судимо, а нагороджуємо катів? Скільки мільйонів жертв вони замордували! А якщо своїх катів порівняти з фашистськими! Хто з них завоює пальму першості? Я віддаю перевагу неперевершеним катам НКВС і КДБ. А що скажете ви, тов. ветерани? А якщо ви чесні перед народом, то зверніться до Верховної ради України з вимогою віддати всіх злочинців НКВС і КДБ до суду.

В усі часи були злодії, грабіжники, ґвалтівники. Є вони й тепер. Були вони і в той час, коли діяли бандерівці. Та тоді всі ці злочини грабіжників, злодіїв, ґвалтівників приписували тільки бандерівцям. Так було вигідно комуністичній пропаганді. Ось і в Старуні Богородчанського району на Івано-Франківщині самі бандерівці покарали двох грабіжників, які називали себе бандерівцями. А скільки було таких справжніх грабіжників і злодіїв? А скільки злочинів скоїли спецгрупи НКВС та ястребків, переодягнених на бандерівців! Кілька таких прикладів я особисто можу назвати. Дехто з вас, тов. ветерани, у той час служив в органах НКВС і прекрасно про це знає. А для прикладу я вам наведу з газети „Вінницькі вісті“ статтю інваліда війни І. Полянського „Як ми захищали населення від бандерівців“.

Не один з вас, тов. ветерани, знає подібні факти, але мовчите. Ось якби таке вчинили бандерівці! А подія ця сталася восени 1945 року в селі Козовій, що біля Тернополя. Наведу уривок з цієї статті: „Одного разу два солдати, один з них на прізвище Тур, зайшли до хати селянина Йосипа. Сім’я Йосипа: жінка, дочка і немовля дочки. Зайшовши в хату, Тур почав приставати до дочки Йосипа. Щоб залякати жертву, Тур кладе на стіл бойову гранату і загрожує зірвати її в хаті, якщо дочка не стане з ним любуватися. Дочка зуміла вирватися з хати і втекти. Почали втікати Йосип і жінка з немовлям. Солдат Тур, зрозумівши, що допустив беззаконня, вирішив знищити сім’ю і звернути все на бандерівців.

Тур вибігає з хати і пускає автоматну чергу по Йосипові. Втікач упав мертвим на стерні. Жінку з немовлям Тур розстріляв ще на подвір’ї.

На цьому недолюдок Тур не зупинився. Він підпалив будівлю, клуню і два хліви. І щоб цей злочин від себе відвернути, посилає свого напарника до найближчого гарнізону, мовляв, напали бандерівці“.

Ось якими словами закінчує свою статтю І. Полянський: „Мені й досі не дає спокою цей кошмар. Такими діями ми робили ворогами радянської влади навіть тих, хто добре ставився до неї. Вважаю, що злочин Тура не може мати строку давності. І коли він, можливо, ще живий, то повинен понести суворе покарання“.

А скільки було таких Турів? І чому ви, тов. ветерани, про такі трагедії не згадуєте? Я зовсім не вірю, що жодному з вас такі трагедії невідомі. А особливо тим, хто в той час служив в органах НКВС. До речі, І. Полянський був свідком цієї трагічної події, яку він описав у своїй статті „Як ми захищали населення від бандерівців“.

Ветерани війни! Хто вони зараз? Вони самі себе називають будівничими демократичної української держави.

Який парадокс! Та саме слово „самостійна“ і зараз приводить їх до втрати свідомості, вони скаженіють, почувши це слово. Вони й зараз активно звинувачують борців за волю України – вояків УПА. Вони хочуть такої України, яка б і далі була колонією кривавої Москви. Та цього вони вже ніколи не діждуться.

ОДНІ БАВЛЯТЬСЯ, ІНШІ ГОЛОДУЮТЬ

Коли за незалежність свого народу виступає молодь, тоді можна надіятись на перемогу. Авангардом молоді є студенти. Приклади сьогодення в цьому переконують. Студенти були першими в рядах борців проти антинародних урядів Румунії, Чехословаччини, Болгарії, Польщі.

Україна віками веде боротьбу за незалежність. Особливо вона набрала сили у XX столітті. Листопад 1918 року. Юнаки стали на захист української землі від польських окупантів. Вони в жорстоких боях проявили чудеса хоробрості.

А там українські стрільці січові –

Палкі усуси — юнацтво безусе…

Франкові сини, його мрії живі…

І це „юнацтво безусе“ вкрило себе невмирущою славою, їм ми і завдячуємо в тому, що не втратили вільного руху, не втратили сили боротися й сьогодні за незалежність України.

Не осоромили пам’яті січових стрільців і молоді вояки УПА. Ось що розповідає Анна Плечій із села Головецького Сколівського району:

„6 січня 1951 року загинув мій брат Іван Плечій із своїм побратимом Лук’яном Марочковичем. Десятки автоматників оточили будинок, де знаходились повстанці. Хлопці відбивали ворожі атаки. Тоді енкаведисти підпалили будинок. Відступати не було можливості. Лук’ян підірвався гранатою, а мій братик застрілився. В останні хвилини свого життя хлопці заспівали „Ще не вмерла Україна“, гукнули востаннє „Слава Україні!“ і вмерли, та не здалися ворогам“.

Так боролись і вмирали тисячі синів і дочок України в нерівному бою з більшовицькими ордами за незалежність України.

І сьогодні замучена Україна може всміхнутись. Десятки тисяч студентів, десятки тисяч юнаків і дівчат знову стали на прю з безличними і безсердечними кам’яними фігурами із групи „239“. І сьогодні ми можемо сказати: „Ще не вмерла Україна і не вмре“.

У середині жовтня тисячі трускавчан прийшли на площу Січових Стрільців відзначити ювілей утворення УПА, вшанувати пам’ять повстанців, які загинули за незалежність України. Відрадно, що на мітингу були юнаки і дівчата. Хочеться щиро подякувати батькам, які виховують молодих патріотів України.

Але мушу згадати й болюче. Саме в той час, коли на площі Січових Стрільців проходив мітинг, немало хлопців і дівчат проводили інший „мітинг“ у „Червоній руті“ та в „Старому дубі“. Свій „патріотизм“ вони проявляли біля чарок, наповнених хмільним. Лунали пісні „Ще не вмерла Україна“, „Гей, у лузі червона калина“. Та чи знають ці хлопці і дівчата, що в той час, коли вони розкошували в барі чи ресторані, сотні їхніх ровесників у Києві, Львові, Тернополі, Івано-Франківську та інших містах голодували? А коли й знали, то як вони могли пояснити свою поведінку? Хоч особисто собі дати відповідь на це запитання.

Шановні батьки цих синів і дочок! Мабуть, немало вас 14 жовтня було на площі Січових Стрільців, слухало виступи старих учасників УПА. Слухали й розповіді про голодуючих студентів, захоплювались їхнім героїзмом. А що ви самі думали про своїх дітей, які в той час веселились у „Дубі“ та „Червоній руті“? Як же ви їх виховували? Чи доцільно вам бути на мітингу, на якому йде мова про долю України, коли ваші діти зовсім байдужі до цієї долі? Подумайте над цим. Звичайно, ніхто не забороняє молоді відвідувати веселі місця. Я не закликаю хлопців і дівчат голодувати. Але розкошувати в той час, коли їх ровесники голодують?! Розсудіть самі.

ГУК Є ВОРОГОМ
КОМУНІСТІВ І ОЛІГАРХІВ

Розповсюджую газету „Дзвін Севастополя“. Ніхто мені не заперечить, що це одна з найкращих патріотичних газет в Україні. Ця газета закликає підтримувати блок Віктора Ющенка „Наша Україна“. Візьміть у мене газету № 10–11 за 2001 рік, і кожен з вас у цьому переконається. Але якраз від прихильників Віктора Ющенка я несподівано почув такі слова: „Не роздавайте газети „Дзвін Севастополя“, не агітуйте за Гука, адже Гук є противником Петра Димінського“.

Що я міг відповісти? Я сказав так: „Шановні прихильники Петра Димінського! Дай нам, Боже, щоб ми завжди мали таких противників, як Микола Гук“.

Микола Гук увійшов у моє життя з першим номером газети „Дзвін Севастополя“ ще в березні 1995 року. А в березні вже цього року вийшов 74 номер газети, її читають не тільки у Севастополі та Криму, але й по всій Україні.

Про те, що Микола Гук буде балотуватися до Верховної Ради України, я довідався ще 2 грудня 2001 року. У той час про Петра Димінського не було ще й мови. То що мені тепер робити? Покинути Миколу Гука і переходити до Петра Димінського? Я сам себе назвав би негідником. І він теж мене не похвалив би.

Тепер ще хочу вас дещо запитати. Зараз на Дрогобиччині 12 кандидатів ведуть завзяті бої, щоб уже в квітні зайти до сесійної зали Верховної Ради України. Як довідатися, хто з них справжній патріот України? А якби сьогодні чи завтра треба було захищати Україну від ворогів зі зброєю в руках, хто з цих кандидатів пішов би на барикади? Я назву одного такого кандидата. Таким є Микола Гук. Кого ви ще назвете? Я залишаю вам ще 11 кандидатів, є з кого вибирати. Ось тоді ви, шановні друзі, переконаєтеся, хто такий Микола Гук.

Кожен з вас пам’ятає попередні вибори. І чомусь ми боїмося самих себе. Я не говорю про своїх і чужих. У мене такого поняття немає. Є вороги, які явно проти незалежної України. Є свої, хоч вони з Криму, Луганщини, Івано-Франківщини чи Львівщини. Мене дивує, чому ми не обираємо галичан? Виходить, зневажаємо самих себе. І навіть тепер галичанина називаємо противником. Бійтеся Бога, люди! Добре думайте, коли щось говорите. Та цього разу галичанин повинен бути депутатом Верховної Ради України. Це буде Микола Гук. Допоможіть йому в цьому, галичани Дрогобиччини! І хоч раз Дрогобиччина буде мати депутатом галичанина.

ДЗВОНАР МИКОЛА ГУК

Хто не знає сили дзвону! Щонеділі і кожного свята дзвін скликає всіх християн на Службу Божу. Дзвін завжди попереджав про небезпеку. Дзвін бив на сполох, коли в далекому минулому татари підходили до села чи міста. Коли новітні татари – дикі московські орди – несподівано хотіли вдертися в наш край, знову дзвін давав знати про біду. Велика відповідальність лежала на дзвонарях. Про них говорить народна мудрість: „Якщо ти навіть не вмієш дзвонити, то негайно дзвони, коли наближається небезпека“.

Є дзвін, що пробуджує людську свідомість, закликає до боротьби. Таким дзвоном, безперечно, є газета „Дзвін Севастополя“, яка кличе севастопольців і всіх українців до боротьби за українську Україну з березня 1995 року. До кожного дзвону треба свого дзвонаря. У талановитого дзвонаря від дзвону лине музика скрипки. А чарівна мелодія „Дзвону Севастополя“ вже сім років лунає по Україні. Гідним дзвонарем цього „Дзвону“ є старший офіцер Військово-Морських сил України Микола Гук.

„Дзвін Севастополя“ найперше гуртував не лише патріотів Севастополя. Патріотична мелодія „Дзвону“ доходила до Запоріжжя, її чули у селах і містах на Черкащині, у Києві, у селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області, на Львівщині і Донеччині, у Тернополі і Херсоні, у Дрогобичі і Харкові.

Тепер „Дзвін Севастополя“ закликає мешканців Дрогобиччини до вирішального бою, який відбудеться 31 березня 2002 року. Готується до цього бою і сам „дзвонар“, справжній патріот України Гук Микола. Багато кандидатів у депутати на зустрічах із виборцями стільки обіцяють, що їм навіть самим смішно стає. Виконати цих обіцянок вони не зможуть, хоч би й хотіли. Але майже ніхто з кандидатів у депутати не говорить, що він зробив до цього часу. І не говорить тому, що не має про що сказати. Того не скажеш про Гука Миколу. Він не тільки сім років видає газету, але увесь час виступає проти антиукраїнської влади на чолі з Леонідом Кучмою. Найбільше в газеті є виступів проти комуністів. Чого варті тільки слова, надруковані в одній із статей газети „Дзвін Севастополя“: „Хто вірить у комунізм – є свідомим злочинцем проти самого себе, своєї родини, свого народу. Хто славить комунізм – той дурень. А хто надіється, що комунізм зміниться – ідіот. Комунізм є зараза. Де він ступає, там смерть“.

У кожному номері „Дзвону Севастополя“ викриваються криваві злочини комуністів. Розповідається і про антиукраїнські дії сучасної КПУ. Ось чому комуністи по-зміїному сичать. Не зміг такої образи знести лідер КПУ Петро Симоненко. Він подав Миколу Гука і газету „Дзвін Севастополя“ до суду. Метою Петра Симоненка було зліквідувати газету „Дзвін Севастополя“. Майже рік продовжувався судовий процес. Битва в суді проходила з перемінним успіхом. За образу комуністів Петро Симоненко вимагав у Миколи Гука 120000 гривень. Мабуть, такої суми Микола Гук й не бачив ніколи. Але все добре, що добре закінчується. Петро Симоненко не зміг поласувати тими грішми. Він не виграв цього судового процесу.

Микола Гук створив і очолює Севастопольське товариство „Просвіта“ ім. Тараса Шевченка. Роботу цього товариства не можна переоцінити. Проводиться боротьба проти русифікації. Севастопольських дітей тепер чекає рідна школа. Класи з українською мовою навчання є в українській школі-ліцеї № 8, в українській школі-гімназії № 53, в українській школі-інтернаті № 7, у загальноосвітніх школах № 37 і № 34. І це в Севастополі! При Севастопольському державному технічному університеті відкрито факультет української філології.

Хочеться згадати українські бібліотеки в Севастополі. Це бібліотека Українського Культурно-інформаційного центру, Українсько-Канадійська бібліотека, бібліотека Севастопольського товариства „Просвіта“, філія бібліотеки Севастопольського товариства „Просвіта“ у Вільному гуманітарному коледжі.

Помітною подією минулого року було святкування 10-ї річниці Незалежності України. У цей день Севастополь подав приклад духовного єднання нашого народу. У цей день зібрались українці і священики УПЦ КП, УАПЦ і УГКЦ. Вони разом провели Службу Божу за Україну. Де ж було щось подібне? І все це – плід роботи Севастопольського товариства „Просвіта“ ім. Тараса Шевченка, яке очолює Микола Гук.

Минулого року проведено фестиваль української пісні, у книжковому магазині відкрито відділ української книги. Севастопольські патріоти пікетували міську раду, протестуючи проти будівництва у Севастополі пам’ятника катові українського народу Сталіну.

Це аж ніяк не все, що зробили у Севастополі просвітяни та Микола Гук. Я особисто розповсюдив сотні книг, виданих у Севастопольському видавництві „Просвіта“.

Тепер я хочу звернутися до всіх українців на Дрогобиччині. Назвіть мені таку людину, яка зробила для України більше за останні роки. Хто знайде таку людину, я нагороджу того своєю одноразовою пенсією, яка становить 139 гривень. Якщо таке станеться, то буду дуже радий, що є ще один такий патріот, як Микола Гук. Але шукайте цих активних патріотів не в Дрогобичі, Стрию, Івано-Франківську чи Львові. Шукайте їх у Запорізькому краї, на Херсонщині, Донеччині, Луганщині. Не знайдете, я в цьому переконаний. І я, на жаль, збережу свою пенсію.

А тепер подумайте, мої українці, всі чесні патріоти Дрогобиччини, чи не заслуговує Микола Гук своєю активною життєвою позицією, своєю працею бути депутатом Верховної Ради України? То чи знайдеться такий патріот Дрогобиччини, який не проголосує за Миколу Гука? І хто не проголосує за нього, той матиме не покутний гріх. Такий виборець зробить велике зло для України. Як він буде сповідатися перед Великоднем? Священик йому дасть прощення від імені Ісуса Христа. А Україна?

Дорогі дрогобичани! Не грішіть хоч перед Великоднем! Адже 31 березня відбудеться священний бій за Незалежну Соборну Україну. Голосуймо за Україну, за українську Україну, за Україну для себе і своїх дітей. Нехай допоможе нам у цьому Бог!

ЧИ ВБИВАЛИ БАНДЕРІВЦІ ВЧИТЕЛІВ?

Чи є хтось страшніший від комуніста? Таких не було і немає. Навіть змія кусає, обороняючись. Комуніст є гіршим від змії. Адже він може мордувати й безборонну жертву. Комуністи можуть знущатися й з мертвих. Скільки розрито могил цими нелюдами XX століття! До такого варварства не доходили навіть гуни, хазари, печеніги, половці, татаро-монголи…

Дата добавления: 2015-12-07