Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Воля – свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, що полягає у здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

Читайте также:
  1. IV. Оголошення теми, мети, завдань уроку.
  2. N21 Психологічна структура самосвідомості.
  3. N23 Проблема самосвідомості в вітчизняній психологі§.
  4. N25 Прояви самосвідомості в перцептивних та рухових процесах.
  5. N28 Психологічні механізми саморегуляці§ як феномену самосвідомості.
  6. N47. Потреби як джерела активності людини
  7. Абулия — полное или частичное отсутствие побуждений к деятельно­сти, падение активности, потеря интереса ко всему.

ВОЛЯ

1. Загальне поняття про волю.

2. Мимовільні і довільні дії. Власне вольові дії людини.

3. Основні фази складної вольової дії.

4. Вольові якості особистості.

 

Людина не тільки пізнає світ і себе, переживає свої ставлення, вона виявляє активність і регулює свою поведінку. Людське життя – це постійне розв’язання особистістю різноманітних проблем, долання труднощів.

Труднощі бувають не тільки зовнішніми, але й внутрішніми, а для їх долання людина мобілізує свої зусилля. З давніх часів вольовими називали тих людей, які вміло долали труднощі та доводили справу до кінця. Значного успіху, як правило, досягають люди сильні духом, у яких слово не розходиться з ділом.

Воля – одна із форм свідомої активності особистості, що має відношення до мети та її можливостей. Формою цієї активності є свідома регуляція поведінки, що проявляється у свідомій мобілізації суб’єктом своїм психічних, духовних, фізичних можливостей. Вона проявляється у вчинках, діях, позиціях, оцінках, вольових актах.

Таким чином волю можна розглядати у такому поєднанні: активність – воля – свідомість. Тобто воля – не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості.

Воля також тісно пов’язана з пізнавальними процесами, тобто можна говорити про вольовий характер мислення, пам’яті, уявлень тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов’язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.

Воля виявляє себе у двох взаємопов’язаних функціях – спонукальній і гальмівній.

Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Тобто при відсутності актуальної потреби у людини виконувати дію, але при цьому в усвідомленні необхідності її виконання, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), викликаючи переживання, що пов’язані з передбаченими наслідками дії.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок. Прикладами гальмівної функції можуть бути окремі прояви людської вихованості.

Гальмівна функція найчастіше виступає у єдності зі спонукальною. (довести нецікаву, але необхідну справу до кінця, утримавшись перед розвагою задля занять).

Підсумовуючи вище сказане, можна дати таке визначення волі.

Воля – свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, що полягає у здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки. Від них слід відрізняти мимовільні дії.



Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, який іде от периферичної нервової системи. Ці дії поділяють на природжені і набуті.

До природжених мимовільних дій належать: природжені орієнтувальні, захисні і хватальні реакції. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів.

До набутих мимовільних дій належать викликані умовними подразненнями орієнтувальні, захисні, хватальні. Їх фізіологічною основою є механізм умовних рефлексів. На початку онтогенезу організм людини через ці природжені та набуті мимовільні дії взаємодіє із зовнішнім середовищем, тому вони є корисними і необхідними. (Наприклад безладне маніпулювання заклопотаною людиною предметами, що попали їй під руку, або машинальне малювання ліній і фігур, інколи метушливе ходіння по кімнаті). Ці дії не зв’язані з досягненням якоїсь свідомо поставленої мети і не мають відношення до того, що турбує людину у цей час.

Характерною рисою довільних дій є їх цілеспрямованість. Вони нерозривно пов’язані з відображенням мети і засобів її досягнення.

Загрузка...

На відміну від мимовільних дій довільні дії мають такі ознаки:

- наявність прагнення до мети

- попереднє уявлення про мету

- попереднє рухове уявлення

Прикладом довільної дії, може служити всяка наша дія, спрямована на діставання будь-якого предмету (знімання з полиці книги, підіймання ручки, що впала).

Мимовільні і довільні дії не протилежні одна одній, між ними немає чіткої межі. Один і той же самий умовно-рефлекторний рух може бути мимовільним, якщо він викликається периферичним подразненням, Але він стає довільним, якщо зумовлений центральним, кірковим подразненням.

Рівень усвідомленості довільних дій у людини може бути різним. Відповідно до цього розрізняють два основні види довільних дій: обдумані та імпульсивні.

Обдуманим довільним діям притаманний високий рівень свідомості, розумності. Проте підпорядкованість цих дій розуму не означає, що вони не пов’язані з емоціями. Їх зв’язок з емоціями безсумнівний, але провідна роль у них належить розуму.

Імпульсивні дії характеризуються недостатньою усвідомленістю та обдуманістю і вирізняються підпорядкуванням емоціям у процесі їх виконання. Тобто і вибір мети, і її досягнення здійснюється тут під безпосереднім впливом емоцій, найчастіше тих, що мають характер афектів.

Власне вольовими діями називають дії скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов’язані з подоланням труднощів.

Свідома цілеспрямованість є рисою, спільною для всіх людських довільних дій. (Так і прогулянка, і читання цікавої книжки, і заучування слів іноземної мови – довільні дії). Проте ці дії істотно відрізняються одна від одної.

Так прогулянка вимагає деяких зусиль, але вони тут такі незначні, що здорова людина їх зовсім не помічає – тому такі дії розглядаються як довільні або вольові дії в широкому значенні цього слова. Вивчення ж іноземної мови – слід визнати як власне вольові дії.

Розв’язання учнем легкої арифметичної задачі, за добре відомим правилом – довільна дія; розв’язання ж складної задачі нового типу вимагає від школяра – власне вольових зусиль.

Розрізняють взаємопов’язані зовнішні і внутрішні труднощі і перешкоди з якими стикається людина в своїх вольових діях.

Зовнішніми називають перешкоди, що пов’язані з об’єктивними обставинами, із складністю розв’язуваних нею завдань, відсутністю потрібних умов, а також з протидією її зусиллям з боку деяких людей.

Під внутрішніми перешкодами розуміють суперечливі спонукання, бажання, що виникають у самої діючої людини. (це можуть бути почуття (страх, гнів), які заважають досягненню поставленої мети).

Фази вольової дії. Традиційно всі фази складної вольової дії пов’язують з особливим емоційним станом, який визначають як вольове зусилля.

Вольове зусилля – це стан емоційного напруження, яке мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольова дія може реалізовуватись у простих і складних формах.

У простому вольовому акті спонукання до дії спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. (наприклад виникла спрага зразу ж викликає у нас відповідні рухи: діставання склянки з водою). Тобто має лише дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети.

На відміну від простої у складній вольовій дії виділяють чотири основні фази (етапи, стадії):

- виникнення спонукання та попередня постановка мети;

- стадія обмірковування і боротьба мотивів;

- прийняття рішення;

- виконання.

Перша фаза вольової дії починається з виникнення спонукання, що виражене прагненням. Залежно від усвідомлення прагнення може виражатися у формі потягу, бажання і хотіння.

Потяги – це мотиви поведінки, що мають недиференційовану, мало усвідомлювану, безпредметну потребу. (В цей момент людина може відчувати лише невиразне поривання до чогось, тільки усвідомлення що їй чого бракує, але не знає що конкретно їй потрібно, який конкретний предмет може задовольнити її прагнення).

Доки людина перебуває лише під владою потягів – у неї нема волі. І тільки коли виникає усвідомлений зв’язок між потягом і предметом, який здатний задовольнити потребу, потяг "опредметнюється" і переходить у бажання. Таке "опредметнювання" і є передумовою вольового акту. Предмети стають об’єктами бажань.

Бажання – це мотиви поведінки, що характеризуються достатньою усвідомленістю потреб. Бажання є опредметненим цілеспрямованим прагненням. Тобто виникає залежність між предметом і бажанням. Зародження бажань завжди означає виникнення і постановку мети.

Проте не всяке бажання веде до практичних дій, спрямованих на досягнення усвідомлюваної мети. (Бажання може обмежитись лише уявленням про мету і її досягнення, як це буває у нереалістичних мріях: коли виникають відповідні образи і мрії, пов’язані з метою, але відсутні конкретні заходи до її реалізації) – таке прагнення називають недійовим бажанням.

Бажання переходить у справді вольовий акт, коли до усвідомленої мети приєднуються установки на її реалізацію, спрямованість на оволодіння певними засобами її досягнення, тобто коли виникає хотіння.

Хотіння – усвідомлюваний мотив, цілеспрямоване прагнення діяти певним чином, долати зовнішні і внутрішні труднощі заради поставленої мети. Хотіння є прагненням що переходить у дію. Причинами хотіння – є предмети, які їх викликають. (Так, кожна людина має певні бажання, але по-справжньому хоче досягти мети та людина, яка обмірковує свої дії і починає діяти, долаючи різні труднощі. – Так, майже кожен студент бажає отримувати гарні оцінки, проте по справжньому хоче лише той, який вчиться).

Друга фаза у розвитку вольової дії пов’язана з обмірковуванням і боротьбою мотивів. При виборі мети або засобів її досягнення виникає потреба зважування різних доводів за і проти, аналізування обставин, оцінка суперечливих бажань. Ця боротьба передбачає наявність у людини внутрішніх перешкод, інтересів, цінностей, які стикаючись починають конфліктувати між собою. В конфлікті спонукань відбувається вихід саме на особистий рівень. При цьому особистість спирається на свої переконання, ціннісні орієнтації, погляди. Тобто вона діє не взагалі, а виходячи з тих чи інших позицій, які характеризують її як особистість. Вольове обговорення і боротьба мотивів закінчуються прийняттям рішення.

Третя фаза вольової дії пов’язана з прийняттям рішення, тобто остаточною постановкою свідомої мети. Перш ніж діяти, необхідно зробити вибір і прийняти рішення. Рішення, які здійснюються за певною програмою впродовж певного часу, або всього життя, називають намірами. Тобто це рішення, яке стосується не якоїсь простої і близької мети, а складної і притому віддаленої, над досягненням якої потрібно працювати більш-менш тривалий час (наприклад, рішення студента першого курсу успішно закінчити інститут).

Проте, вольовий акт не вичерпується лише прийняттям рішення чи утворенням наміру. (Відомо, що найпрекрасніші рішення і наміри часто не виконуються, не переходять у дію). Таким чином завершення вольової дії можливе лише завдяки реальним діям, переходу до виконання.

Четверта, найістотніша фаза вольової поведінки – це виконання рішень і намірів. Коли "боротьба мотивів" завершена і рішення прийняте, починається справжня боротьба – боротьба за виконання рішення. Виконання вимагає зміни дійсності, людина стикається з реальними труднощами, які стоять на шляху до досягнення поставленої мети. І саме в такому подоланні реальних перешкод і набуває суттєвого значення здатність до вольового зусилля. У поведінці або вчинку людини остаточно визначається воля людини. Не за позитивними цілями чи гуманними рішеннями і намірами, а за вчинками судять про волю людини.

Таким чином, проаналізувавши всі етапи вольової дії можна сказати, що перші три є підготовчими. Вони програмують четвертий етап, практичну частину.

Основні вольові якості особистості визначають її поведінку на різних етапах вольової дії:

Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що свідчать про досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

До позитивних якостей відносять такі, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо.

Якості, які характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому існує наступна класифікація вольових якостей (запропонував В.К. Калін). Виділяють такі як:

- базальні (первинні) якості особистості – функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля (до них належать енергійність, терплячість, витримка та сміливість)

Енергійність – це здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад: при втомі, поганому настрої, хворобливому стані).

Витримка – це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість – це здатність при виникненні небезпеки (для здоров’я, життя, престижу) зберегти стійкість організації психічних процесів і не знизити якість діяльності. Тобто уміння протистояти страху і йти на виправданий ризик задля досягнення мети.

- системні вольові якості (вторинні), значно складніші – вони являють собою певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Тобто базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя для системних (вторинних якостей.).

Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей. (Наприклад хоробрість включає в себе к складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість – витримку і сміливість).

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, що зумовлені її твердими переконаннями.

Наполегливість – це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива людина правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допоможе досягненню мети.

Принциповість – це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми.

До вольових якостей особистості, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

Самостійність – це вміння обходитися у своїх діях без чужої допомоги, а також критично ставитись до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. (Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює свої власні погляди, може бути організатором).

Ініціативність – це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення.

Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість – це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя.

Воля особистості також характеризується її організованістю – тобто уміння людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає не тільки неухильно втілювати свій план у життя, а й виявляти гнучкість при зміні обставин дійсності.

Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі людини, а негативних – її слабкість. Найбільш типовим виявом слабкої волі є лінощі. Лінощі – це прояв непристосованості людин до життя, її байдужість та інертність.

Усі вольові якості взаємопов’язані, доповнюють, посилюють чи послаблюють одна одну, характеризуючи вольову стійкість особистості.


Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 375 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.014 сек.)