N25 Прояви самосвідомості в перцептивних та рухових процесах.

Самовиділення та "прийняття себе в розрахунок" в перцептивних та рухових процесах
Процес відображення живими організмами, на відміну від неживих тіл, завжди відбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоці інформаці§ частина змін повязана зі змінами у зовнішніх обєктах, а інша частина викликана рухом само§ сприймаючо§ системи. Для того щоб відображення було адекватним, організм повинен розвинути у собі здатність відділяти в потоці стимуляці§ те, що є стимульним інваріантом, який відповідає обєкту, від того, що привнесене його власною активністю, а також використовувати і те й інше для регуляці§ власно§ поведінки.
Самовиділення організму відбувається не лише у рамках сприймання зовнішніх обєктів та побудови рухів. Це самовиділення виступає і у формі відчуттів, що відображають функціональний стан окремих органів, у тому числі внутрішніх (інтероцепція), а також у формі больових відчуттів.
Схема тіла - субєктивний образ взаємного розташування і стану руху частин тіла у просторі; формується на основі інформаці§ про положення тіла та його частин у просторі (пропріоцепція) та стану руху органів (кінестезія). Психічне утворення, тобто може включати фізично відсутні, "фантомні" елементи, а також елементи одягу тощо.
Самопочуття - емоційно забарвлене враження комфорту чи дискомфорту, напруження чи розрядки, занепокоєння чи спокою; виникає на основі інформаці§ інтерорецепторів, що відображають стан внутрішніх органів і внутрішнього середовища. Дифузно відображає загальний стан організму.
Іде§ И.М.Сеченова про дисоціацію і подальший синтез відчуттів мають принципове значення для підходу до проблеми більш загальною, ніж проблема самосвідомості, - до проблеми специфічно§ природи тілесного віддзеркалення живими організмами. Загальний сенс ціє§ проблеми можна сформулювати так: процес віддзеркалення живими організмами на відміну від неживих тіл завжди відбувається в умовах руху самих сприймаючих систем. При цьому в потоці інформаці§ частина змін пов'язана із змінами в зовнішніх об'єктах, а інша частина викликана рухом само§ сприймаючо§ системи. Для того, щоб віддзеркалення було адекватним, організм повинен розвинути в собі здатність відокремлювати в потоці стимуляці§ те, що є стимульним інваріантом, відповідним об'єкту, від того, що привнесене його власною активністю, і використовувати і те і інше для регуляці§ своє§ поведінки. При ходьбі, поворотах голови предмети не розгойдуються і не міняють орієнтацію, хоч і §х зображення на сітківці ока міняє орієнтацію, розмір, яскравість. Навчена перцептивна система людини без зусиль справляється з проблемою виділення змін в стимуляці§, пов'язаних з власною активністю і із змінами самих предметів. Це відбувається за рахунок цілого ряду специфічних перцептивних механізмів. До них відносяться порівняння прогнозованих результатів зміни ситуаці§ унаслідок рухів з тими, які реально наступили, інтеграція різних параметрів сприйманого образу і сенсорно§ стимуляці§ за правилами сенсорно§ інваріантності. Велику роль у виділенні і обліку власно§ активності грає і більш загальний чинник: формування імпліцитного уявлення, свого роду неусвідомлюваній упевненості в існуванні і стабільності навколишнього наочного світу і суб'єктивне "вписування" себе в цей світ. Згідно представленням Н. А. Бернштейна, одним з ключових моментів рухово§ активності є знання організму про стан периферичного рухового апарату. Без цих знань (сенсорній інформаці§) команди з центральних ланок нервово§ системи про виробництво рухів виявляються принципово неефективними. Взаємодія ефекторного і сенсорного ланок в процесі управління рухами отримало віддзеркалення в понятті рефлекторного кільця. Відзначимо, що положення, розвинені Н. А. Бернштейном, відносяться не тільки до людини, але і до хребетних тварин взагалі.

Дата добавления: 2015-12-08