|
Читайте также: |
70. На запитання, чи діє на території України Інструкція про
порядок обслуговування в гарантійний період експлуатації про
даної колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським
підприємствам техніки, затверджена постановою ЦК КПРС і
Ради Міністрів СРСР від 04.04.83 № 271, Вищим арбітражним
судом України дано таку відповідь. Відносини по поставках
сільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічних
засобів колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським
підприємствам і організаціям регулюються Положенням про по
ставки продукції виробничо-технічного призначення. Оскільки
Положення про поставки сільськогосподарської техніки скасо
вано, названа вище Інструкція, яку було затверджено на підставі
цього Положення, фактично втратила чинність.
[п.8Листа від 22.11.94р. № 01-8/847 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
71. За договором поставки підприємство (організація)-по-
стачальник зобов'язується передати у певні строки або строк
підприємству (організації)-покупцеві у власність або у опера
тивне управління певні товари, а покупець зобов'язується
прийняти товари і оплатити їхню вартість за встановленою до
говором ціною. Ці зобов'язання повинні виконуватися сторо
нами належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону та договору. Згідно зі статтею 178 Цивільного
кодексу України виконання зобов'язання за договором постав
ки забезпечується неустойкою (штрафом, пенею). Крім зазна-
чених видів забезпечення виконання зобов'язання, боржник у разі невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (стаття 203 Цивільного кодексу України).
[п.1 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
72. Чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень
відповідальності сторін за договором поставки. Отже, у випадках
невиконання або неналежного виконання умов договору кожна із
сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав
або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки
і відшкодування завданих цим збитків. При цьому слід мати на
увазі, що за загальним правилом, встановленим статтею 204
Цивільного кодексу України, якщо за невиконання або неналеж
не виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пе
ня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустой
кою (залікова неустойка). З цього загального правила законом
або договором можуть бути передбачені певні виключення, а са
ме: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків
(виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі по
над неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бу
ти стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).
[п.1 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
73. Якщо.інше не передбачено договором поставки, за неви
конання або неналежне виконання зобов'язання до винної сто
рони застосовується залікова неустойка, крім випадків постав
ки товарів неналежної якості або некомплектних, та недопос-
тавки чи прострочки поставки товарів (частина друга статті
253 Цивільного кодексу України, пункт 74 Положення про по
ставки продукції, пункт 65 Положення про поставки товарів).
[п.1 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
74. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України обсяг
збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроб
лені кредитором внаслідок невиконання або неналежного вико
нання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна
кредитора (наприклад, у процесі перевозки за відсутності вини
перевізника), а також неодержані доходи, які він одержав би, якби
зобов'язання було виконано боржником. Зазначений принцип за
стосовується щодо всіх випадків порушення зобов'язання, тобто
недопоставки, прострочки поставки товарів, поставки товарів не
належної якості або некомплектних, необгрунтованого ухилення
від їх оплати, односторонньої відмови від одержання товарів, по
ставка яких передбачена договором тощо. При цьому сплата неу
стойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих нена
лежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від
виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли на це є зго
да покупця (стаття 207 Цивільного кодексу України, пункт 1
статті 31 Закону України «Про підприємства в Україні»).
[п.1.1 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Цро деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
75. Згідно з пунктом 74 Положення про поставки продукції
та пунктом 65 Положення про поставки товарів сторони ма
ють право передбачити в договорі можливість відшкодування
збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню у випадку неви
конання або неналежного виконання зобов'язання за догово
ром. Зазначена умова договору означає, що у кожному випад
ку порушення зобов'язання кредитор не повинен доводити
дійсний розмір своїх збитків, однак у разі застосування заліко
вої неустойки ці збитки підлягають стягненню в частині, не
покритій неустойкою (штрафом, пенею).
[п.1.2 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»-].
76. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування
збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння
збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності,
якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України). При цьому слід мати на увазі, що посилання боржника на такі причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо не є підставою для висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором.
[п.1.3 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
11. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розміру.
[п.1.3 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
78. Застосування принципу вини як умови відповідаль
ності за порушення зобов'язання, пов'язане з необхідністю
з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох
сторін. З цих питань слід керуватися статтями 210 та 211
Цивільного кодексу України. Зокрема, господарський суд
зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщо
кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх
розміру або не вжив заходів до їх зменшення. У випадках по
силання боржника на ці обставини, обов'язок їх доведення по
кладений на боржника (стаття 33 Арбітражного процесуаль
ного кодексу України).
[п.1.3 Роз'яснення від 30.03.95р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
79. У випадках, коли позивачу заподіяні збитки з вини
декількох постачальників, кожний з них несе відповідальність,
виходячи з того, у якій мірі невиконання ним свого зобов'язання
спричинилося до збитків кредитора. У зв'язку з цим господарсь-
кому суду слід з'ясувати обсяг порушеного зобов'язання кожним з відповідачів та оцінити значення і питому вагу цих порушень у заподіянні збитків. Якщо невиконання зобов'язання вплинуло на виникнення збитків у рівній мірі, то заподіяні збитки слід віднести на кожного з несправних контрагентів у рівних частках, а не пропорційно обсягу або сумі невиконаного зобов'язання.
[п.1.3 Роз'яснення від 30.03.95р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
80. Відповідно до статей 18 та 20 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство самостійно планує свою діяльність і основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм власності є прибуток (доход). Визначаючи ці показники, підприємства незалежно від форми власності повинні керуватися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким прибуток визначається як скоригова-ний валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг). У торговельних організаціях виручка від реалізації визначається за валовим доходом, що є сумою торговельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари. Отже, якщо підприємство не одержало запланований ним доход з вини контрагента, який не виконав свого зобов'язання, і між фактом неодержання цього доходу та невиконанням контрагентом зобов'язання є прямий причинний зв'язок, боржник на вимогу кредитора має відшкодувати завдані цим збитки незалежно від того, що позивач виконав або навіть перевиконав свій план по доходах за рахунок перевиконання плану виробництва по інших видах продукції (товарів). І По ж до торговельних, посередницьких та постачальницько-збутових організацій, то відшкодуванню підлягають неодержані ними суми торговельних надбавок, знижок, націнок, які б вони одержали від реалізації продукції (товарів) у разі належного виконання їх контрагентами своїх зобов'язань.
[п.2 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
81. Підприємство планує свою діяльність, у тому числі одер
жання прибутку (доходу), на певний період своєї господарської
діяльності, враховуючи укладені ним договори на одержання
продукції (товарів), матеріалів, сировини тощо та договори на
реалізацію ним готової продукції (товарів), надання послуг. Та
ким чином, якщо постачальник не виконав свого зобов'язання
щодо поставки продукції (товарів), матеріалів та сировини у
встановлений договором строк, у зв'язку з чим покупець у за
планованому періоді не одержав прибуток (доход), завдані цим
збитки підлягають відшкодуванню, незалежно від того, що у на
ступному періоді поставки постачальник поповнив недопостав-
лену продукцію і від цього, але вже за межами запланованого
періоду, підприємство одержало прибуток (доход).
[п2 Роз'яснення від 30.03.95р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
82. При вирішенні питання щодо неодержаного прибутку (до
ходу) слід мати на увазі таке. Як у промислових підприємств, так
і у торговельних, постачальницько-збутових, збутових
підприємств (організацій) є умовно-постійні та умовно-змінні
витрати. Наслідками невиконання або неналежного виконання
боржником зобов'язання, наприклад, недопоставкою продукції,
є, зокрема, зменшення обсягу виробництва чи реалізації про
дукції (робіт, послуг), внаслідок чого кредитор не одержав прибу
ток (доход) і, крім того, у нього збільшуються умовно-постійні
витрати в собівартості його продукції, а у торговельних
підприємствах зростають фактичні витрати обігу. Такі умовно-
постійні витрати не підлягають виключенню з суми стягуваних
господарським судом збитків. Торговельна знижка (націнка), яка
надається торговельному (посередницькому) підприємству (ор
ганізації), за виключенням умовно-змінних витрат, які останні не
внесуть у зв'язку з недопоставкою їм товарів (упаковка, транс
портування, тощо), створює прибуток (доход) покупців. Тому з
торговельної знижки (націнки), що надається при поставках кон
кретного виду товарів, підлягає виключенню та її частка, яка при
значається на покриття умовно-змінних витрат.
[п.З Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
83. Відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України,
якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило
інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття
виконання і вимагати відшкодування збитків. Виходячи з су
часних умов господарювання, викладена у другому реченні ча
стини другої цієї статті норма щодо соціалістичних ор
ганізацій практично не може знайти свого практичного засто
сування. Отже, у разі прострочення боржником виконання зо
бов'язання, кредитор за усіх обставин має право відмовитися
від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків,
заподіяних зазначеним простроченням.
[п.4 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
84. Що ж до прострочення кредитора, то згідно зі статтею 215
Цивільного кодексу України він визнається таким, що простро
чив, якщо відмовився прийняти належне виконання зобов'язан
ня. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкоду
вання завданих простроченням збитків. Наприклад, відповідно до
пункту 24 Положення про поставки продукції покупець вправі
відмовитись від передбаченої договором продукції за умови по
вного відшкодування постачальнику завданих цим збитків. Такі
збитки складають, зокрема, не одержаний постачальником прибу
ток (доход), який він одержав би в результаті виконання зо
бов'язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-
постійні витрати. При вирішенні таких спорів господарському су
ду слід мати на увазі, що постачальник повинен подати докази
вживання ним заходів до зменшення збитків, наприклад, про не
можливість реалізації продукції, від прийняття якої покупець
відмовився, іншим споживачам. Отже, в усіх випадках невиконан
ня або неналежного виконання зобов'язання винна сторона за до
говором поставки повинна відшкодувати контрагентові не тільки
завдані цим прямі збитки, а й неодержані доходи, які були б одер
жані, якби зобов'язання було б виконано (упущену вигоду).
[п.4 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
85. У вирішенні спорів з питань відшкодування збитків, за
подіяних невиконанням або неналежним виконанням зо
бов'язань за договором поставки, слід виходити з того, що
збитки (прямі та упущена вигода) підлягають відшкодуванню
з урахуванням офіційного індексу інфляції. Проте позивач у
кожному конкретному випадку повинен подати відповідний
обгрунтований розрахунок заподіяних йому збитків.
[п.4 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
86. Однією із складових частин збитків є сплачена кредито
ром з вини боржника неустойка (штраф). Відшкодуванню
підлягають суми фактично сплаченої кредитором неустойки
(штрафу), а не ті, які кредитор має сплатити відповідно до
чинного законодавства або договору.
[п.5 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
86. Боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збит
ки у вигляді різниці між сумою, стягнутої ним з боржника не
устойки (штрафу) і сумою, сплаченої кредитором з вини
боржника неустойки (штрафу) за своїми зобов'язаннями.
[п.5.2 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
87. Якщо кредитор не стягнув з боржника передбачену за
конодавством (договором) неустойку (штраф), на яку він має
самостійне право, і строк позовної давності закінчився, то за
цих обставин з суми заподіяних збитків, пов'язаних зі сплаче
ною кредитором неустойкою (штрафом), слід відрахувати ті
суми, які кредитор одержав би з боржника за умови своєчасно
го звернення до останнього з відповідним позовом.
[п.5.3 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
88. Коли кредитор не має самостійного (прямого) права на
стягнення з боржника неустойки (штрафу), наприклад, у
зв'язку з неналежною якістю його продукції внаслідок виходу
з ладу комплектуючого виробу боржника, і сплатив відповідну
суму штрафу, то пов'язані з цим збитки підлягають відшкоду
ванню за рахунок постачальника такого виробу в порядку рег
ресу. При цьому слід мати на увазі, що до регресних позовів,
пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних поставкою
продукції неналежної якості, застосовується шестимісячний
строк позовної давності.
[п.5.4 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»-].
89. З набранням чинності Законом України від 3 грудня
1996 року «Про внесення зміни до Цивільного кодексу Ук
раїнської РСР» не можуть застосовуватися пункт 69 Поло
жень про поставки продукції і пункт 60 Положення про по
ставки товарів. Спори про стягнення штрафів, передбачених
цими Положеннями, підлягають вирішенню господарськими
судами на загальних підставах.
[п.5.5 Роз'яснення від 30.03.95 р. № 02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки»].
90. У випадку втрати засобів упаковки багаторазового вико
ристання покупець (одержувач) крім штрафу за порушення
строку повернення засобів упаковки повинен відшкодувати по
стачальнику вартість цих засобів, виходячи з ціни їх придбання.
[п.2.1 Листа від 27.04.95 р. № 01-8/281 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
91. Якщо договором або Правилами застосування обігу і
повернення засобів упаковки багаторазового використання,
затверджених наказом Міністерства державних ресурсів Ук
раїни від 16.06.92 № 15, щодо окремих видів цих засобів не
встановлений вид транспорту, яким вони повертаються, то, ви
ходячи зі змісту статті 211 Цивільного кодексу України, поку
пець при виборі виду транспорту повинен вжити заходів до
зменшення витрат постачальника, за рахунок якого повертаються засоби упаковки.
[п.2.2 Листа від 27.04.95р. № 01-8/281 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
92. Закон України «Про поставки продукції для державних
потреб» регулює цивільно-правові відносини, пов'язані не ли
ше з поставками продукції (товарів), але й з підрядом. Тому-то
у вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням
державних контрактів, арбітражним судам слід керуватися
відповідними нормами законодавства, що регулюють такі
відносини, зокрема, Цивільним кодексом України.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
93. Закон України «Про поставки продукції для держав
них потреб» не регулює відносини, що виникають у зв'язку з
формуванням і розміщенням державного замовлення на
висвітлення діяльності органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, а також питання, пов'язані з ук
ладанням та виконанням договорів (контрактів), які забез
печують поставку (закупівлю) для державних потреб
сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння,
військової техніки та інших спеціально визначених (спе
цифічних) товарів (частина четверта статті 3 Закону). За
купівля ж сільськогосподарської продукції і продовольства
для загальнодержавних потреб регулюється Указом Прези
дента України від 18.01.96 № 62/96 «Про задоволення дер
жавних і регіональних потреб у сільськогосподарській про
дукції на 1996 рік».
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
94. Державними замовниками відповідно до частини
першої статті 1 Закону України «Про поставки продукції
для державних потреб» є Верховна Рада України та інші
центральні органи державної влади України, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севас
топольська міські державні адміністрації, державні ор
ганізації та установи, визначені Законом про Державний
бюджет України, а також державні організації та установи,
уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
95. Кабінет Міністрів України визначає також центральні
органи виконавчої влади, які координують роботу державних
замовників щодо розміщення поставок продукції для держав
них потреб. Аналогічну функцію щодо поставок продукції для
забезпечення виконання регіональних програм здійснюють
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації
(частина друга статті 2 Закону України «Про поставки про
дукції для державних потреб»). Слід мати на увазі, що назва
ним органам не надано право уповноважувати інші установи і
організації здійснювати функції державних замовників. Вони
визначають потреби у продукції для забезпечення регіональ
них програм і одночасно виступають як державні замовники.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
96. Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України
«Про поставки продукції для державних потреб» державні за
мовники мають право на договірній основі делегувати частину
своїх функцій відповідним підприємствам, установам та ор
ганізаціям на умовах, що визначаються Кабінетом Міністрів
України. Отже, до вирішення Урядом України питання про те,
які саме з цих функцій і в якому порядку державний замовник
може передавати іншим підприємствам, установам та ор
ганізаціям, у арбітражних судів при вирішенні спорів немає
правових підстав брати до уваги дії державних замовників,
пов'язані з делегуванням ними частини своїх функцій. Поряд
з цим згідно зі статтею 164 Цивільного кодексу України дер
жавний замовник не позбавлений права покласти виконання
своїх обов'язків на третю особу, і за таких обставин
відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зо
бов'язань за договором несе державний замовник.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
97. Вибір виконавців державного замовлення здійснюється
шляхом проведення конкурсного відбору (частина третя
статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб»). Порядок організації та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг) визначений відповідним Положенням, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 694 «Про організацію та проведення тендерів у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)».
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
98. Законом України «Про поставки продукції для державних
потреб» (частина восьма статті 2) визначені підприємства і ор
ганізації, для яких виконання державного замовлення є обов'яз
ковим. Це не виключає укладення державного контракту підпри
ємствами незалежно від форм власності на добровільній основі.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
99. Центральні органи виконавчої влади, які координують
роботу державних замовників щодо розміщення поставок про
дукції для державних потреб, доводять до державних замов
ників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок
продукції для укладення державних контрактів з виконавця
ми державного замовлення, якщо інше не встановлене зако
ном (частина друга статті 2 Закону України «Про поставки
продукції для державних потреб»). Отже до моменту доведен
ня таких обсягів продукції у державного замовника відсутні
правові підстави вимагати укладення державного контракту з
виконавцями державного замовлення.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
100. Державні замовники, виходячи з інтересів держави,
укладають з виконавцями державного замовлення державний
контракт (договір), самостійно визначаючи його умови, крім
тих, що випливають з державного замовлення або передбачені
чинним законодавством.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
101. Виконавці державного замовлення забезпечують себе
матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укла
дання договорів з підприємствами-постачальниками, поста-
18 2-304
чальницько-збутовими та посередницькими організаціями. Для підприємств, організацій-постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні квоти (державне бронювання) та обов'язковий продаж цих ресурсів виконавцям державного замовлення (частина друга статті 3 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб»).
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
102. Закон України «Про поставки продукції для держав
них потреб» не регулює питання щодо обов'язку розробки і
надіслання іншій стороні проекту державного контракту (до
говору). Отже, це може зробити як державний замовник, так і
виконавець державного замовлення. Розбіжності щодо умов
контракту, які можуть виникнути при його укладанні, слід
вирішувати у відповідності зі статтею 10 Арбітражного проце
суального кодексу України.
[Лист від 12.03.96 р. № 01-8/110 «Про Закон України «Про поставки продукції для державних потреб»].
103. За рішенням Кабінету Міністрів України державний за
мовник може вносити необхідні зміни до державного контракту
(договору) або припиняти його дію згідно з чинним законодавст
вом України (частина сьома статті 2 Закону України «Про постав
ки продукції для державних потреб»). При вирішенні спорів,
пов'язаних із застосуванням цієї норми Закону, необхідно врахову
вати, що відповідно до статті 162 Цивільного кодексу України од
ностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, пе
редбачених законом. Якщо у державного замовника або виконавця
виникає необхідність внести зміни чи розірвати державний кон
тракт (договір), вони повинні керуватись статтею 11 Арбітражного
процесуального кодексу України. При цьому слід мати на увазі, що
державний замовник має право відмовитися від виконання дер
жавного контракту на підставі частини четвертої статті 4 Закону, а
також за обставин, що передбачені статтею 24 Положення про по
ставки продукції виробничо-технічного призначення та статтею 19
Положення про поставки товарів народного споживання.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 69 | Нарушение авторских прав