Злочини проти виборчих прав громадян. 3 страница

Порушення таємниці голосування (ст. 159 КК). Об'єктом злочину є виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в порушенні таємниці голосу­вання, тобто спеціального порядку виборів, що забезпечує здійснен­ня громадянином свого виборчого права без втручання будь-яких осіб.

Це можуть бути: прохання або висунення вимоги до виборців показувати заповнені бюлетені перед опусканням їх до виборчих скриньок; домагання повідомити про те, за якого конкретно кандидата, партію чи виборчий блок партій виборець віддав свій голос; незабезпечення достатньої кількості кабін або кімнат для таємного голосування, що суттєво ускладнює або робить неможливим забезпечення таємниці голосування; визначення місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок таким чином, що виборці при підході до них можуть і не проходити через кабіни чи кімнати для таємного голосування; створення перешкод для таємного голосування в кабінах чи кімнатах для таємного голосування; перебування у таких приміщеннях сторонніх осіб; видача виборцям помічених бюлетенів для голосування, що дає змогу встановити, хто з виборців який бюлетень заповнював; встановлення спеціальних пристроїв (апаратури), які дають змогу контролювати волевиявлення виборців при заповненні ними виборчих бюлетенів, тощо.

Порушення може виражатися як в дії (наприклад, при­лаштування в кабіні спеціальних технічних засобів для спостере­ження за виборцями), так і в бездіяльності (наприклад, не встановлення закритих спеціальних кабін для особистого, у відсутності ін­ших осіб, заповнення бюлетенів; не опломбування урн тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є час вчинення зло­чину – це час проведення виборів. Закон визначає, що кримінально караним порушення таємниці голосування є тоді, коли воно вчинене під час проведення виборів. Таким часом є період, який розпочинається з моменту висування та реєстрації кандидатів і закінчується встановленням результатів виборів. Найчастіше порушення таємниці голосування вчиняється під час проведення голосування. Однак підготовчі дії за контролем волевиявлення виборців можуть бути вчинені до моменту проведення голосування (наприклад, встановлення спеціальної апаратури у приміщеннях для голосування), а з'ясування того, хто з виборців за якого кандидата проголосував, можливе після закінчення голосування (під час підрахунку голосів).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дії або бездіяльності, які призвели до порушення таємниці голосування.

Злочин вважається закінченим з моменту порушення таємниці голосування під час проведення виборів.

Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний – член виборчої комісії або інша службова особа, яка використовує свою владу або службове стано­вище в зв'язку з проведенням голосування.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 159 КК – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.; за ч. 2 ст. 159 КК штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років. Порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) (ст. 159-1 КК).

Об'єктом злочину є виборче право (право обирати і бути обраним) громадян України, а також їхнє право вести передвиборну агітацію.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в двох діях:1) Наданні фінансової (матеріальної) підтримки у великому розмірі для здійснення виборчої кампанії кандидату, політичній партії (блоку), з порушенням встановленого законом порядку, шляхом передачі грошових коштів або матеріальних цінностей на безоплатній основі чи за необґрунтовано заниженими розцінками, виготовлення або поширення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками, або оплати виготовлення чи поширення таких матеріалів; 2) Умисном використанні у великому розмірі фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) кандидатом, його уповноваженим
представником, довіреною особою кандидата чи уповноваженою особою
з порушенням встановленого законом порядку.

Великим розміром у цій статті визнається розмір суми грошей, вартість майна чи вигод майнового характеру, що перевищує чотириста мінімальних розмірів заробітної плати.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим або непрямим умислом. Мотив діяння для кваліфікації значення не має.

Суб'єкт злочину загальний.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 159-1 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або
позбавленням волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 159-1 КК – штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 159-1 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення законодавства про референдум (ст. 160 КК). Стат­тя 69 Конституції України визначає референдум як одну з форм без­посередньої демократії. Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і міс­цевого значення. При цьому рішення, прийняті всеукраїнським ре­ферендумом, мають вищу юридичну силу щодо інших законодавчих актів Верховної Ради України.

Суспільна небезпека злочину полягає у тому, що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійснити своє право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, порушує порядок їх проведення, може вплинути на результати голосування і на вирішення питання, з якого проводиться референдум.

Предмет цього злочину – документи референдуму, тобто спис­ки громадян, які мають право брати участь в референдумі, бюлетені для голосування, протоколи про результати підрахунку голосів та інші документи.

Об'єктом його є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів

З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі:

- перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі;

- перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму;

- підроблення документів референдуму;

- приписування голосів;

- неправильного підрахунку голосів;

- порушення таємниці голосування.

Вчинення цього злочину у формі підроблення документів референдуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та порушення таємниці голосування підлягає кваліфікації за ч. 3 ст. 160 КК.

Поняття перешкоджання втьному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі близьке за змістом поняттю перешкоджання вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним (виборчого права), яке розкрито у коментарі до ст. 157 КК, з тією основною відмінністю, що у випадку, передбаченому ст. 160 КК, йдеться не про участь у виборах до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а про участь у референдумі.

Це може виразитись, зокрема, у невключенні громадянина, який досяг 18 років і відповідно до чинного законодавства має право брати участь у референдумі, до списків громадян, які мають право брати участь у референдумі, незабезпеченні можливості ознайомитися із такими списками і перевірити правильність їх складення, перешкоджанні явці громадянина чи, навпаки, примушуванні його до явки на дільницю для голосування, примушуванні голосувати певним чином (причому у такому разі для квапі-фікації діяння за ст. 160 КК не має значення, чи збігається позиція громадянина щодо винесеного на референдум питання з позицією, до якої його примушують).

Перешкоджання вести агітацію може полягати у прямій забороні вести агітацію «за» чи «проти» прийняття рішення, що виноситься на референдум, або створенні умов, які унеможливлюють чи суттєво ускладнюють проведення такої агітації. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 160 КК не має значення, перешкоджав винний проведенню агітації членами ініціативної групи по референдуму чи будь-яким іншим громадянам, які проводять таку агітацію. Перешкоджання вести агітацію з питань референдуму утворює склад розглядуваного злочину, якщо воно вчинено у певний час – до дня проведення референдуму. Днем проведення референдуму визнається день, у який проводиться голосування з питання (питань), винесених на цей референдум.

Вказані діяння можуть бути вчинені одним із способів, названих у ч. 1 ст. 160 КК, – шляхом насильства, обману, погрози, підкупу. Про їх поняття див. коментар до ст. 157 КК. Що стосується вчинення вказаних діянь іншим чином, то це понятгя охоплює будь-які, крім названих вище, способи перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі або вести агітацію до дня проведення референдуму (наприклад, відмова забезпечити належні умови для проведення референдуму чи проведення агітації).

Під приписуванням голосів слід розуміти таке, що не відповідає дійсності визначення (у бік збільшення): загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні; кількості громадян, які проголосували за схвалення поставленого на референдум проекту закону, рішення; кількості громадян, які проголосували проти його схвалення.

Приписування голосів можливе як у процесі підрахунку голосів на дільниці для голосування, так і в процесі встановлення результатів референдуму сільською, селищною, районною, міською, районною в місті, обласною комісією з референдуму, комісією Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, Центральною комісією із всеукраїнського референдуму.

Не може розглядатися як приписування голосів неправильне визначення кількості бюлетенів, визнаних недійсними, оскільки: по-перше, на підставі таких бюлетенів неможливо встановити дійсне волевиявлення громадян, по-друге, в результаті таких дій не відбувається збільшення голосів, поданих «за» чи «проти» поставленого на референдум проекту рішення, а також збільшення загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні.

Цей злочин у перших його двох формах вважається закінченим з моменту, коли в результаті насильства, обману, погроз, підкупу або інших дій відбулося фактичне перешкоджання здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму. В інших формах він є закінченим з моменту фактичного вчинення дій, які їх утворюють.

За деякі дії, які порушують законодавство про референдум (зокрема, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, будь-яка агітація у день проведення референдуму, агітація за бойкотування референдуму), КАП (ст. 186-4) передбачає адміністративну відповідальність. Ця колізія вирішується відповідно до правил, встановлених ч. 2 ст. 9 КАП.

Суб'єкт злочину у перших його двох формах – загальний, а в останніх чотирьох – спеціальний (член комісії з проведення референдуму або інша службова особа).

Вчинення злочину у перших його двох формах членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою є кваліфікуючою ознакою цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 160 КК.

До членів комісії з проведення референдуму належать: члени Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, комісії Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у містах, селищних, сільських комісій з референдуму, дільничних комісій з референдуму.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 160 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох ро­ків; за ч. 2 ст. 160 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 3 ст. 160 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або позбавлення волі на строк від одного до п'яти років.

3. Злочини проти трудових прав громадян.

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є конституційні права громадян у сфері трудових відносин. Зміст права на працю визначає ст. 43 Конституції України, вказуючи, що „кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Тому пору­шення права на працю недопустиме, а найбільш небезпечні пору­шення цих прав тягнуть кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спі­лок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є законна діяльність проф­спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Диспозиція ст. 170 КК є бланкетною, тому при розв'язанні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів: розділу XVI Кодексу законів про Працю України „Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року.

Професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Профспілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Політична партія – це зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадською органЬацією є об'єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

До органів цих організацій належать вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо), створювані ними виконавчі органи (центральні комітети, комітети, пленуми, президії тощо) та інші органи, через які ці організації здійснюють свої повноваження.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Об'єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяль­ності, що перешкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Перешко­джання може виражатися в ігноруванні законних рішень проф­спілок або прийнятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо така згода необхідна. Щодо політичних партій і громадських органі­зацій перешкоджання може полягати також в забороні провести партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншо­го характеру. Треба мати на увазі, що перешкоджання повинно по­рушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел. Мотиви зло­чину можуть бути різні: особисті, помилково зрозумілі інтереси служби та ін., але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб'єктом злочину є, як правило, службова особа, хоч не ви­ключається й відповідальність будь-якої особи.

Покарання за злочин: за ст. 170 КК – виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю на строк до трьох років.

Перешкоджання законній професійній діяльності журна­лістів (ст. 171 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журна­лістів. Гарантією такої діяльності є закріплене в ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто особи, які знаходяться в трудових або інших договірних відно­синах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагу­вання і поширення матеріалів для певного засобу масової інфор­мації. Відповідно до ст. 20 Закону України „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року засобами масової інформації це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.

Потерпілим від злочину є професійний журналіст.

Професійним журналістом є творчий працівник, який як учасник інформаційних відносин професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України. Свою професійну діяльність він може здійснювати в інтересах будь-якого друкованого (газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем) або аудіовізуального (радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо) засобу масової інформації, а також інформаційного агентства.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у діях, які перешкоджають законній професійній діяльності як окремого журналіста (журналістів), так і засобу масової інформації, і можуть мати дві форми:

1) перешкоджання законній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171КК);

2) переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків або за критику (ч. 2 ст. 171КК).

Під перешкоджанням слід розуміти примушування журналіс­та до поширення або відмови від поширення інформації, прихованню правдивої інформації або до припинення журналістської діяльності. Примушування може бути поєднане із застосуванням психічного і (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких. Під поширенням інформації слід розуміти будь-які способи проголошення, опублікування і демонстрації в засобах масової інформації.

Переслідування може полягати у фізичному чи психічному впливі на журналіста, його рідних чи близьких, знищенні або пошкодженні його майна, обмеженні або позбавленні його прав чи законних інтересів (позбавлення премії, істотне зменшення розміру гонорару, звільнення з роботи чи переведення на іншу роботу, відмова оприлюднювати підготовлені ним матеріали). Необхідною ознакою таких дій для кваліфікації їх за ч. 2 ст. 171 КК є причинна обумовленість такого переслідування виконанням журналістом професійних обов'язків або його критикою фізичних (не обов'язково самого винного) чи юридичних осіб.

Обов'язковою умовою кваліфікації переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків чи критику за ч. 2 ст. 171 КК є вчинення таких дій службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Якщо переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків або за критику вчиняється однією особою, яка не є службовою, вчинене за наявності підстав може бути визнано умисним перешкоджанням законній професійній діяльності і кваліфіковане за ч. 1 с 171 КК або іншим злочином, склад якого утворює спосіб переслідування (наприклад, погрозою вбивством).

Склад цього злочину – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 – будь-яка особа, а за ч. 2 – службо­ва особа. У ч. 2 ст. 171 КК передбачена відповідальність за пересліду­вання журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідування за критику може виражатися в обмеженні прав і свобод журналіста, наприклад, незаконному звільненні з ро­боти, накладенні дисциплінарного стягнення, створенні різних пере­шкод при виконанні журналістської діяльності тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 171 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 171 КК – штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або по­збавлення права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК). Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з'ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74), про нормування праці (статті 85-92); про оплату праці (статті 94-117) тощо.

Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а та­кож інше грубе порушення законодавства про працю.

Об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.

Потерпілим від цього злочину закон визнає працівника.

Під працівниками розуміються особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, фізичні особи, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об'єднаннях, колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підприємствах з іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і громадян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України).

Поняттям «працівники» в контексті ст. 172 КК не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т. ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом. Порушення щодо них відповідними службовими особами законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними частинами статей 364, 365, 423, 424 КК.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення, по-перше, порушення конкретної норми трудового законодавства; по-друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття „грубе порушення” носить оціночний характер і в кожному конкретному випадку воно має встановлюватися виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням буде вважатися систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенса­цій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо.

Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи – з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому грубому порушенні законодавства про працю – з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здій­снюватися за будь-якими мотивами.

Суб'єкт злочину спеціальний – особа, на яку покладений обов'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, на­ділені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, уста­нов, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалежно від форм власності.

Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 172 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 172 КК – штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або ви­правні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК). Трудові відно­сини між наймачем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективною угодою, а також індивідуальними договорами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; окремими громадянами або уповно­важеними ними особами) і працівником.

Безпосереднім об'єктом злочину є трудові права людини, а саме: право на можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується, право не бути примушеним до праці, а також конституційне право громадян України на піклування і захист з боку держави під час роботи за кордоном.

Потерпілим від злочину є працівник, з яким укладено угоду про працю.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться вико­нувати роботу, не обумовлену угодою).

Угода про працю – це укладений відповідно до закону між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою трудовий договір (письмовий чи усний, а також трудовий контракт), за яким, зокрема, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Питання про визнання порушення угоди про працю грубим вирішується у кожному конкретному випадку. За будь-яких обставин наявність цієї ознаки потребує істотного порушення права людини на працю.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є спосіб його вчинення. Згідно із законом порушення угоди про працю може бути вчинено шляхом: 1) обману; 2) зловживання довірою або 3) примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою. Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190 КК. Порушення угоди про працю шляхом обману може проявитись, наприклад, у введенні потерпілого в оману стосовно умов та характеру праці, розміру заробітної плати, виплати преміальних тощо.

Зловживання довірою матиме місце у разі, коли винний недобросовісно використовує довір'я з боку потерпілого до нього особисто чи до організації, яку він представляє, з тим, щоб ігнорувати визначені умови угоди про працю. Під примусом слід розуміти примушування до виконання роботи під загрозою дисциплінарного стягнення, застосування насильства чи будь-який інший протиправний вплив на особу з метою домоггися виконання нею роботи, не обумовленої угодою про працю. Якщо дії, за допомогою яких винний намагався примусити потерпілого до виконання роботи, не обумовленої угодою, самі по собі є кримінально караними, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ст. 173 КК та, наприклад, статтями 126, 129 КК, а у разі вчинення таких дій службовою особою з використанням свого службового становища – за статтею, що передбачає відповідальність за відповідний злочин у сфері службової діяльності.

Примушування працівника до належного виконання своїх обов'язків відповідно до займаної посади не утворює складу злочину, передбаченого ст. 173 КК. За наявності підстав такі дії службової особи можуть розглядатися як зловживання владою чи службовим становищем або перевищення влади чи службових повноважень, а дії неслужбової особи – як самоправство чи злочин проти життя, здоров'я, волі особи.

Дата добавления: 2015-11-26