Манера слухання кожної конкретної людини зале­жить від багатьох чинників: статі, віку, статусу, освіти, характеру, інтересів, умов спілкування.

З-поміж причин, що перешкоджають ефективному слуханню, виокремлюють:

# величезний обсяг мовленнєвої інформації, яку щодня отримує людина, унеможливлює уважне сприй­няття всіх усних повідомлень;

# заглиблення у власні турботи, що є важливішими за повідомлення інших;

# різна швидкість усного мовлення (від 125 до 150 слів за хвилину) та сприйняття на слух (до 500 слів за хвилину), що змушує слухача відволікатися або пере­бивати й підганяти мовця.

У процесі слухання розрізняють два аспекти: слух як фізіологічну характеристику і слухання як процес усві­домленої пізнавальної дії, що зумовлює інтерпретацію та розуміння. Наявність слуху ще не означає вміння слу­хати. Для підвищення ефективности слухання необхідно вдосконалювати навички концентрації уваги, емоційно­го самоконтролю, роботи з інформацією.

Ефективність слухання збільшується, якщо слухач чітко усвідомлює мету отримання інформації, тобто може відповісти на запитання: «Для чого я слухаю?». Цілями процесу слухання можуть бути: розуміння, запам'ятовування, аналіз, оцінювання змісту інформа­ції тощо.

Досягнення цілей слухання вимагає від слуха­ча відповідної роботи з інформацією. З огляду на це виокремлюють:

1. Слухання з метою розуміння інформації. Перед­бачає пошук ключових слів і фраз, що в узагальненому вигляді формулюють основні проблеми, які обговорю­ються.

2. Слухання з метою запам'ятовування інформації. Передбачає володіння різними мнемонічними техніка­ми, зокрема записування, повторювання, перефразу­вання, візуалізація почутого.

3. Слухання з метою аналізу й оцінювання інформа­ції. Потребує вміння розпізнавати помилки в аргументах і твердженнях адресанта, розрізняти факти та оцінки.

Ефективність слухання значною мірою залежить від готовности та бажання слухати, що визначається комбі­нацією таких чинників:

| ставлення слухача, яке має бути об'єктивним, неупередженим, кооперативним;

| зацікавленість слухача, яка може бути різною і передбачає наявність первинних, вторинних або рапто­вих інтересів;

| мотивація слухача, що передбачає врахування мов­цем основних бажань і потреб слухача (наприклад, безпе­ка, комфорт, гроші, авторитет, визнання, кохання тощо);

| емоційний стан слухача, що потребує стримуван­ня небажаних почуттів і емоцій.

Для ефективного слухання необхідно знати і вміло використовувати різні стилі слухання залежно від конситуації спілкування.

З огляду на це виокремлюють чотири основні стилі слухання, які ґрунтуються на пев­них мовленнєвих прийомах.

1. Рефлексивне (лат. reflectio — відображення) (активне) слухання. Воно передбачає активний зворот­ний зв'язок для контролю точности сприйняття почуто­го. Такий спосіб слухання доречний, якщо співрозмов­ник очікує підтримки, схвалення або йому необхідно глибоко й точно засвоїти інформацію. Рефлексивне слу­хання незамінне під час ділових переговорів, а також у конфліктних ситуаціях, коли співрозмовник поводить­ся агресивно або демонструє свою перевагу. Воно також передбачає активне використання словесної форми для підтвердження розуміння повідомлення. Основними видами рефлексивних відповідей є з'ясування, пере­фразування та резюмування.

2. Нерефлексивне (пасивне) слухання. Полягає воно в умінні уважно мовчати, не втручаючись у мовлення співрозмовника своїми зауваженнями. Така пасивна зовні поведінка насправді потребує значного фізичного й психічного напруження. Нерефлексивне слухання може бути корисним, якщо співрозмовник хоче обгово­рити наболілі питання, виявляє таке почуття як гнів або просто говорить про те, що передбачає мінімальну відповідь. Воно може супроводжуватися репліками типу «Так», «Розумію» або невербальними діями під­тримки, наприклад кивком голови.

3. Емпатичне (грец. empatheia — пристрасть, співпе­реживання) слухання. Сутність його полягає у здатно­сті людини співчувати, співпереживати. При цьому застосовуються всі прийоми рефлексивного слухання (з'ясування, перефразування, резюмування). Однак емпатичне слухання відрізняється від рефлексивного своїми цілями й намірами. Якщо метою активного, рефлексивного слухання є якнайточніше усвідомлення повідомлення мовця, сутності його ідей, розуміння його почуттів, то мета емпатичного слухання — упіймати емоційне забарвлення цих ідей та їхнє значення для іншої людини, зрозуміти смисл висловлювання і почут­тя співрозмовника.

Емпатичне слухання дає змогу іншим подолати свої проблеми. Однак емпатичні слухачі не оцінюють мовця, не моралізують, не критикують, не повчають, не дають порад. Вони просто усвідомлюють проблему, своїми сло­вами передають свої враження про ситуацію, що скла­лася з мовцем. Цей тип слухання доречний далеко не в усіх ситуаціях, коли людина звертається по допомогу. Іноді їй потрібна просто інформація, а не робота з її почуттями. Тому не варто використовувати прийоми емпатичного слухання, якщо немає часу чи бажання допомогти людині.

4. Критичне слухання. Цей вид слухання протилеж­ний емпатичному. Слухач має настанову передовсім на критичне сприйняття інформації; спроба зрозуміти повідомлення відступає на другий план. Критичне слу­хання доцільно використовувати ситуативно, напри­клад на діловій нараді, під час дискусії, на конференції, тобто там, де обговорюють рішення, проекти, ідеї, новий досвід, різні погляди на певну проблему тощо. Там, де аналізують нову інформацію, повідомляють нові знан­ня, наприклад на лекції, семінарі тощо, критичне слу­хання є малоперспективним.

Висока культура слухання потребує значних свідо­мих зусиль індивіда, оволодіння комплексом знань і вмінь, які необхідно постійно вдосконалювати.

Дата добавления: 2015-11-28