N60 Психологічна структура інтелекту людини.

Поняття інтелекту - загальна розумова здатність, що застосовується як узагальнення поведінкових характеристик, пов'язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.
Р. Стернберг виділила 3 форми інтелектуального поведінки:

1) вербальний І. (запас слів, ерудиція, вміння розуміти прочитане);

2) здатність вирішувати проблеми;

3) практичний І. (вміння домагатися поставлених цілей та ін.)

В нач. XX ст. І. - досягнутий до певного віку рівень психічного розвитку, який проявляється в сформованості пізнавальних функцій, а також в ступені засвоєння розумових умінь та знань.

Можна виділити декілька теоретичних підходів до дослідження І. та його розвитку.

1) Структурно-генетичний підхід базується на ідеях Ж. Піаже, який розглядав І. як вищий універсальний спосіб зрівноважування суб'єкта із середовищем.

2) Когнітівістскій підхід заснований на розумінні І. як когнітивно§ структури, специфіка яко§ визначається досвідом індивіда. Прибічники цього напрямку проводять аналіз основних компонентів виконання традиційних тестів, щоб виявити роль цих компонентів в детермінаці§ тестових результатів.
3)!!! Факторно-аналітичний підхід, основоположником якого є психолог Чарлз Спірмен. Він висунув концепцію "генерального фактора", G, розглядаючи І. як загальну "розумову енергію", рівень яко§ визначає успішність виконання будь-яких тестів. Найбільший вплив цей фактор надає при виконанні тестів на пошук абстрактних відносин, найменше при виконанні сенсорних тестів.

4) Підхід до І., як до набору з окремих здібностей людини, що призводять до високо§ ефективності поведінки.

5) До числа найбільш поширених належить також концепція амер. психолога Р. Кеттелла о 2 видах І. (відповідних 2 виділеним §м факторів): "текучо§" і "кристалізовано§". Ця концепція займає як би проміжне положення між поглядами на І. як на єдину загальну здатність і уявленнями про нього як про безлічі розумових здібностей. За Кеттеллу, "текучий" І. виступає в завданнях, вирішення яких вимагає пристосування до нових ситуацій, він залежить від ді§ чинника спадковості; "кристалізований" І. виступає при вирішенні задач, явно вимагають звернення до минулого досвіду (знань, умінь, навичок), великою мірою запозичене з культурного середовища.

6) Не меншу популярність має модель амер. психолога Дж. Гілфорда, який виділив 3 "вимірювання І.": розумові операці§; особливості матеріалу, що використовується в тестах; отриманий інтелектуальний продукт. Поєднання цих елементів ("куб" Гілфорда) дає 120-150 інтелектуальних "факторів", частина з яких вдалося ідентифікувати в емпіричних дослідженнях. Заслугою Гілфорда є виділення "соціального І." як сукупності інтелектуальних здібностей, що визначають успішність міжособистісні оцінки, прогнозування та розуміння поведінки людей.

Сьогодні, незважаючи на спроби виділити всі нові "елементарні інтелектуальні здібності", більшість дослідників сходиться на тому, що загальний І. існує як універсальна психічна здатність.

У рос. психологі§ XX ст. дослідження І. розвивалися в декількох напрямках:

1) вивчення психофізіологічних задатків загальних розумових здібностей (Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин, Е. А. Голубєва, В. М. Русаль),

2) емоційно§ та мотиваційно§ регуляці§ інтелектуально§ діяльності (О. К. Тихомиров),

3) когнітивних стилів (М. А. Холодна), як "здатності діяти в розумі" (Я. О. Пономарьов

Дата добавления: 2015-12-08