Виконавча влада. (службове розслідування) чи сигнал про таке порушення (скарги громадян

(службове розслідування) чи сигнал про таке порушення (скарги громадян, вимоги службового розслідування з боку посадових осіб тощо).

В Україні питання відомчого контролю вирішується в межах кожного центрального й місцевого органу виконавчої влади, в складі яких є спеціальні відділи контролю. Завданням цих відділів є здійснення поточного контролю за законністю й ефективністю діяльності посадових осіб, їх відповідності посадам, надання керівникам відповідних органів виконавчої влади пропозицій щодо заохочення чи притягнення до відповідальності. Проведення єдиної політики у сфері державної служби та функціональне управління нею покладене на Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Однак, його структура та кількість працівників не дають змоги ефективно виконувати роль внутрішнього контролера в системі органів виконавчої влади, через що питання відомчого контролю залишається, в основному, прерогативою конкретних керівників. Останні ж не зацікавлені у виставленні своїх відомств у непривабливому світлі, а тому схильні покривати порушення.

Відомчий контроль може також полягати у президентському та прокурорському нагляді за діями й рішеннями органів виконавчої влади. Президент України має право звільняти з посади прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, скасовувати акти Кабінету Міністрів і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Однак чи не найважливішою формою нагляду за діяльністю виконавчої влади, її законності й ефективності є парламентський контроль. Конституція України та Регламент Верховної Ради визначають, що вона безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за додержанням законів та інших актів, які вона приймає, виконанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.

У країнах з президентською або змішаною формою державного правління, де президент очолює або справляє вирішальний вплив на виконавчу гілку влади, парламент має повноваження достроково усувати президента від влади через процедуру імпічменту. Вона застосовується в разі вчинення главою держави кримінального злочину або порушення ним Конституції. Процедура імпічменту, що передбачена ст. 111 Конституції України, є однією з найскладніших для застосування. її початок може бути зініційований більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, а остаточне рішення про імпічмент - після складної процедури слідчих та судових розглядів, передбачених даною статтею, але поки що не деталізованих в окремому законі — приймається не менш як трьома четвертими від конституційного складу Верховної Ради.

Засобом радикального впливу парламенту на уряд є застосування парламентської відповідальності ураду. В Україні така відповідальність передбачена у вигляді ухвалення Верховною Радою резолюції недовіри (про це вже йшлося у попередньому розділі). Відповідальність перед парламентом окремих членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади не передбачена.

Є й чимало інших форм парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади. Широко вживаними є депутатські звернення і запити. Посадова особа чи орган, якому вони адресовані, повинні у визначений термін розглянути порушене в запиті питання і дати вмотивовану відповідь. Певні контрольні повноваження щодо уряду мають комітети Верховної Ради. Вони здійснюють нагляд за дотриманням Конституції, виконанням законів та інших нормативних актів, бюджету тощо. Засобом поточного контролю за діяльністю уряду є практика проведення «днів уряду» — офіційного заслуховування в парламенті пояснень представників уряду з певного питання. Контрольні повноваження парламент виконує також через інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмена), який здійснює нагляд за дотриманням прав людини в Україні.

Важливим знаряддям контролю за органами виконавчої влади та діяльністю окремих чиновників є судовий та громадський контроль. Для їх ефективного використання в країні має бути належно розвинута судова система, встановлена традиція незалежного неунередженого суду, громадяни повинні знати свої права і способи їх захисту, бути достатньо самостійними і не боятися вступати у відкриту суперечку з владою, як це ще часто трапляється в посткомуністичних країнах.

Однією з форм громадського контролю за діяльністю виконавчої влади та впливу на неї є звернення громадян у формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг, які обов'язково мають бути розглянуті органами державної влади й місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. Якщо питання, порушені у зверненнях громадян, не входять цо компетенції органу, до якого надійшло звернення, він повинен у п'яти-аенний строк переслати його до іншого відповідного органу й повідомити іро це авторів звернення. В Україні дієвість цього механізму є ще недостатньою — насамперед через доволі низьку ефективність судової влади.

Громадський контроль може здійснюватись і через діяльність громад-:ьких організацій та їх вплив на органи державної виконавчої влади. Гро-іадські організації можуть виступати як дорадчі комітети у справах, що за-іпають інтереси громадян, забезпечувати співпрацю органів влади з інсти-утами громадянського суспільства.

На Заході поширена практика «організованих виборців». Вона сприяє залученню громадськості до нагляду за діями державної адміністрації і, як наслідок, уважнішому ставленню державних службовців до потреб населення. В Україні добрим прикладом є діяльність громадської організації «Комітет виборців України», яка контролює перебіг виборчих кампаній та інформує суспільство про виявлені порушення. Для поширення практики ефективного й конструктивного контролю громадськості за діяльністю виконавчої влади в Україні потрібно розвивати культуру активних легітимних дій громадян на захист власних інтересів. Сприяти цьому можуть заходи, спрямовані на демократичну освіту людей і особливо молоді, становлення професійних і незалежних засобів масової інформації. Адже для того, щоб здійснювати контроль за діяльністю державних структур, громадські організації повинні мати доступ до інформації, окрім тієї, що становить державну чи військову таємницю.

Дата добавления: 2015-11-26