|
Читайте также: |
2. Застосування поняття політичного менеджменту дає змогу розглядати на теоретико-концептуальному рівні процеси функціонування сучасної політики, управлінських систем, політичних режимів, політичних партій, політичної свідомості, робити спроби щодо вдосконалення управління політико-економічними процесами, спрямовуючи рух суспільства до цивілізованого політичного ринку; проектувати новий тип політики та управління, якому був би притаманний конструктивізм, компетентність, професіоналізм, настанова на гуманістичні цінності.
Перехід до ринкових відносин у політичній сфері потребує підготовки висококваліфікованих політичних і управлінських кадрів для роботи в центральних і місцевих органах влади, у політичних партіях, громадських організаціях і комерційних структурах у ролі спеціалістів з політичної іміджології, політичних комунікацій, політичного лобіювання тощо. Спеціалісти цього профілю мають здійснювати експертно-аналітичне й прогностичне обґрунтування організаційно-політичних і адміністративно-управлінських рішень, розробляти «сценарії» і застосовувати політичні технології проведення різноманітних політичних акцій і кампаній (вибори в центральні та місцеві органи влади, референдуми, масово-мобілізаційні заходи), осмислювати стан політичного розвитку суспільства.
Політичний менеджмент як система управління політичними процесами включає: маркетинговий аналіз кон’юнктури політичного ринку й формування відповідного іміджу «політичного товару» — організації, лідера, кандидата, політичної платформи; політичне забезпечення бізнесу; вивчення політичних і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв’язок із громадськістю та професійне політичне лобіювання; оволодіння мистецтвом роботи з людьми та організаціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного суспільства.
3.Політичний менеджмент тісно пов’язаний із процедурою прийняття політичного рішення. Політичне рішення в процесі формування проходить такі головні етапи: 1) аналіз конкретної ситуації, що потребує прийняття рішення; 2) розробка рішення (проекту, програми); 3) затвердження результату розробки й прийняття його до виконання; 4) здійснення ухваленого рішення; 5) вивчення реальних наслідків здійснення рішення і можливості підсилення його позитивних наслідків.
Необхідними умовами прийняття правильного політичного рішення є компетентність, інформованість, знання громадської думки. Зміст самого рішення залежить від суб’єктів влади, засобів масової інформації. Структура політичного рішення включає суб’єктів влади, експертів, засоби масової інформації.
Тема 4 «Політичний менеджмент: теорія і практика»
План:
1.Специфіка наукового знання про політичний менеджмент.
2.Поняття, види, функції політичного менеджменту.
3.Методологічний інструментарій політичного менеджменту.
1. Термін "менеджмент" (від англ. managenement - керування, управління) в літературі розглядається як процес управління матеріальними та людськими ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей управління суспільством, політичною, економічною або соціальною структурою, окремими спільнотами тощо. Інакше кажучи, менеджмент - це сукупність впливу на певних осіб та певні органи за допомогою особливих інструментів та методів з метою досягнення цілей організації
Сучасний менеджмент фахівці розглядають як процес безперервних взаємозв'язаних дій, які дістали назву управлінських функцій:
планування;
oрганізація;
мотивація;
контроль.
Планування полягає у формулюванні цілей об'єкта управління та способів їх досягнення. Воно дає змогу отримати уявлення про існуючий стан, напрями необхідного та ймовірного розвитку, а також про найефективніші способи досягнення визначених цілей.
Організація - це все, що стосується організаційної побудови об'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і відповідальності підрозділів або окремих працівників.
Мотивацію використовують для створення відповідних матеріальних і моральних стимулів для забезпечення виконання працівниками своїх обов'язків стосовно об'єкта управління та суспільства в цілому.
Контроль полягає в ретельній перевірці виконання визначених планів, відповідності їхньої структури цілям організації і т. д. Результати контролю використовуються для вироблення нових управлінських рішень та коригування раніше схвалених організаційних заходів.
2. Політичний менеджмент - це система управління політичними процесами; наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення їх реалізації в політичній практиці.
Політичний менеджмент як система управління політичними процесами включає:
маркетинговий аналіз кон'юнктури політичного ринку й формування відповідного іміджу "політичного товару" - організації, лідера, кандидата, політичної платформи;
політичне забезпечення бізнесу;
вивчення політичних і соціо-культурних факторів, що впливають на ділову активність;
зв'язок із громадськістю та професійне політичне лобіювання;
оволодіння мистецтвом роботи з людьми та організаціями, спираючись на моральні, етичні, естетичні цінності даного суспільства.
Політичне рішення в процесі формування проходить такі головні етапи:
аналіз конкретної ситуації, що потребує прийняття рішення;розробка рішення (проекту, програми);
затвердження результату розробки й прийняття його до виконання;
здійснення ухваленого рішення;
вивчення реальних наслідків здійснення рішення і можливості підсилення його позитивних наслідків.
Процедура прийняття політичного рішення багато в чому залежить від характеру політичного режиму. Авторитарні та тоталітарні режими мають особливі правила прийняття політичних рішень. Для них характерні авторитарно-бюрократична технологія та закритий характер: рішення приймає обмежене коло осіб, без всебічного аналізу різноманітної інформації, кулуарно, без обговорення з політичною опозицією (якої часто просто офіційно не існує), без урахування громадської думки.
На відміну від тоталітарних та авторитарних режимів, демократичні політичні режими мають чітко визначені процедурні правила прийняття політичних рішень - зафіксовані в законах та нормах, зі сталою традицією публічних дебатів, узгодження між різними групами, з урахуванням громадської думки.
Не завадить, однак, нагадати, що, як свідчить історичний досвід, абсолютизація будь-якого методу, намагання користуватись ним завжди та в усіх сферах життя приречена на поразку. Однією з найважливіших складових мистецтва політичного керівництва суспільством є вміння правильно вибирати відповідне конкретному історичному моменту співвідношення, оптимальне поєднання різних методів, оскільки будь-яка управлінська система передбачає використання і тих, і тих елементів регулювання. Ефективність політичного рішення багато в чому залежить від його теоретичних засадних принципів. Вихідним завжди має бути принцип пріоритетності політики стосовно економіки й духовного життя суспільства. Водночас політика як концентрований вираз усіх зв’язків у суспільстві не тільки не виключає, а й передбачає наявність причинно-наслідкової залежності від економіки та духовної сфери життя суспільства.
Ця залежність виявляється в принципі «основної ланки», який допомагає суб’єкту політичного управління розрізняти управлінські завдання відповідно до їхньої значущості, послідовності розв’язання, ролі в досягненні мети, способів і часу реалізації. Якщо ж суб’єкт не здатен відрізнити суттєве від несуттєвого, виділити ланку першочергового значення, тоді йому доведеться діяти найбільш складним способом — шукати правильного управлінського рішення методом спроб і помилок.
3. Простежити механізм впливу основної ланки на всі інші зв’язки та процеси можна лише за користування засадним принципом зворотного зв’язку. Для прийняття науково обґрунтованого управлінського рішення завжди потрібна докладна інформація про стан суб’єкта політики та про середовище, в якому він функціонує. На підставі такої інформації суб’єкт управління і приймає управлінське рішення. Принцип зворотного зв’язку вказує на потрібний напрямок діяльності суб’єкта управління, оскільки основна ідея зворотного зв’язку полягає в тому, щоб з’ясувати ступінь відхилення суб’єкта політики від бажаного стану і виправити ситуацію з допомогою відповідного управлінського впливу.
Оскільки процес управління складається з певної сукупності дій, його суб’єкт починає з вибору цілей діяльності й етапів її досягнення, тобто він керується принципом поєднання кінцевої мети розвитку з поточними завданнями, коли у вирішенні поточних завдань убачають засіб для досягнення кінцевих результатів. Цей принцип передбачає як гнучкість у виборі засобів досягнення кінцевої мети, так і чітке окреслення такої мети. Дотримання його дає змогу, з одного боку, запобігти невиправданій гонитві за успіхом проміжних результатів за втрати головного — кінцевої перспективи. А з іншого — унеможливлює «перескок» через ті чи інші необхідні проміжні ланки, що зводить нанівець зусилля багатьох людей і перешкоджає тим самим досягненню поставленої мети.
У процесі руху до своєї мети суб’єкт управління має керуватися також принципом наступності. З позицій цього принципу соціальний прогрес — це низка послідовних етапів, де кожен наступний спирається на досягнення попереднього, стає підґрунтям для вищого, досконалішого. Цей засадний принцип не тільки випливає із закономірного зв’язку між старим і новим, а й відображує характер зв’язку між ними. Становлення нового відбувається не через руйнацію, цілковите заперечення попереднього, а через його використання. Щоб політичне управління було справді ефективним, суб’єкт повинен розглядати старе і нове в їхній діалектичній єдності.
Ще одним засадним принципом наукового управління є належне використання різних методів управління. Оскільки вони зумовлюються потребами людей, першим кроком суб’єкта у визначенні цілей розвитку стає пізнання цих методів. Отже, вибір напрямків практичної діяльності залежить не від особистих задумів політиків, а від людських потреб. Потреби відіграють роль сполучної ланки між законами розвитку суспільства й діяльністю людей. Без усвідомлення цього принципу людина не може бути справжнім політиком.
Використання цих засадних принципів уможливлює підвищення ефективності політичної діяльності, забезпечення стабільності політичних процесів. Окрім того, важливими є принципи консенсусу та компромісу. Вони дають змогу знайти адекватні політичні рішення, запобігти конфліктам, регулювати їх, забезпечити рівновагу між стабільністю та змінами в політичній системі.
Актуальною проблемою для сучасної України є становлення вітчизняного парламентаризму, запровадження умов парламентської демократії (традицій дебатів, цивілізованої опозиції, дозволеного законами лобізму, політичної культури протистояння
та ін.), боротьба з порушеннями політичної етики, корупції, з нехтуванням законами і нормами моралі, а також чітке розмежування повноважень різних гілок влади як необхідної першооснови своєчасного й ефективного прийняття наявною політичною владою назрілих політичних рішень.
За умов політичного суперництва, коли пропозиції перевищують попит (багато партій претендують на владу, кілька кандидатів — на один мандат депутата тощо) засобом організації політичної діяльності та водночас формою здійснення політичного управління стає політичний маркетинг.
Тема 5 «Менеджмент виборчої кампанії»
План:
1.Політична кампанія як вид управлінських відносин.
2.Суб’єкт управління в політичній кампанії. Об’єкт управління.
3.Модель політичної взаємодії. Формування команди.
4.Оцінка політичної ситуації та вибір виборчого округу.
5.Розробка стратегії та тактики виборчої кампанії.
6.Організація та проведення передвиборної агітації.
1. Загальновизнано, що всебічну й універсальну структуру політичних управлінських технологій відтворює менеджмент виборчої кампанії. Основними складниками процесу її проведення є наступні ключові етапи: формування команди, аналіз політичної ситуації, визначення стратегії та тактики, організація агітаційних заходів.
Процес організації й проведення виборчої кампанії політичного лідера (президента чи депутата законодавчого органу) надзвичайно складний. Він потребує не тільки значних матеріальних та фінансових ресурсів, відповідного політичного й інтелектуального потенціалу кандидата, а й добре зорганізованої команди професіоналів, що повною мірою володіють усіма технологіями політичного менеджменту.
Принципове питання, яке має вирішити кандидат, це формування працездатної команди і розподіл функцій серед членів команди. Кількість членів не повинна перебільшувати відоме "психологічне число" 7 плюс-мінус 2 особи. В ідеалі команда кандидата має бути своєрідним прототипом майбутньої урядової команди. Однак у житті все набагато складніше, а тому передбачити долю всіх членів команди неможливо.
До складу команди, як правило, включають: головного менеджера, радників з економіки, внутрішньополітичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретаря й фахівця, що створює відповідний імідж.
Офіційною частиною команди кандидата після його реєстрації є довірені особи, які мають юридичні повноваження представляти кандидата в стосунках з виборчими комісіями, органами влади і засобами масової інформації.
Під час організації проведення виборів бажано також утворити неформальні групи підтримки. Одну з них можна створити в складі досить відомих і популярних представників творчої та наукової інтелігенції, що може використовуватися як "ретранслятор" ідей кандидата, інша ж буде займатися організаційно-методичною та науково-інформаційною роботою.
Функціонально команда кандидата повинна мати такі структурні підрозділи: групи політичного аналізу, преси, планування, розповсюдження матеріалів, підготовки статей і виступів, роботи з органами місцевої влади, організації масових заходів; службу редагування підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, правників, мовників та ін.), "бригаду швидкого реагування", котра покликана вивчати громадську думку, визначати рейтинг кандидата, окремих його програмних настанов тощо й оперативно вносити корективи в стратегію й тактику передвиборчої боротьби.
До початку передвиборної кампанії важливо мати об´єктивну, ґрунтовну інформацію про політичну ситуацію в країні і в передбачуваному виборчому окрузі.
2. Для всебічної оцінки ситуації у виборчому окрузі важливо мати інформацію про таке:
- історичні та географічні особливості округу;
- соціально-демографічний портрет округу;
- соціально-економічну структуру, стан, проблеми й перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування та ін.;
- транспортну мережу;
- діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп тиску, неформальних структур тощо;
- межі виборчих дільниць, кварталів, вулиць із зазначенням кількості виборців (карту округу);
- типологію виборців;
- політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки та ін.;
- наявність впливових, авторитетних осіб — неформальних лідерів;
- найвпливовіші засоби масової інформації, їх адреси, телефони;
- конкурентів тощо.
Особливо важливою є інформація про політичні традиції голосування виборців на виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки. Актуальність і необхідність отримання такої інформації по даному виборчому округу (село, селище, місто, район та область) викликана необхідністю вирішення проблем обрання виборчого округу, побудови стратегічної лінії кампанії та конкретної тактики поведінки під час організації передвиборчої агітації.
Результати попередніх виборчих кампаній та референдумів є своєрідним варіантом соціологічних досліджень, вони допомагають дослідити напрями еволюції громадської думки і зробити належні висновки. Скажімо, знаючи, з яким результатом на попередніх виборах переміг певний політичний лідер, маючи результати подальших соціологічних досліджень та рейтинг цього політика, його місце в ієрархії політичної і правлячої еліти, можна реально оцінити свої шанси в боротьбі проти нього, якщо цей депутат (міський голова, глава адміністрації) знову збирається балотуватися в даному виборчому окрузі.
Оцінюючи політичну ситуацію, бажано все-таки не обмежуватися результатами попередніх виборів та аналізом впливовості політичних структур й окремих політичних лідерів, які діють у даному виборчому окрузі. Стратегічну, ключову інформацію можуть дати професійно проведені соціологічні та соціопсихологічні дослідження. Такі дослідження допомагають оцінити не тільки загальнополітичні настрої виборців, а й рівень популярності окремих лідерів — потенційних кандидатів на балотування. Цей попередній, стартовий рейтинг у поєднанні з психологічною мотивацією політичної поведінки виборців має стати серйозною основою для остаточного прийняття рішення про балотування в даному виборчому окрузі.
3. Основні положення стратегічної лінії виборчої кампанії ґрунтуються на результатах аналізу політичної ситуації. Якщо перший стратегічний крок — вибір округу — уже здійснено, варто зробити попередні висновки:
- з´ясувати сильні й слабкі сторони свої та своїх опонентів, провести їх порівняльний аналіз з урахуванням політичної ситуації в даному окрузі й країні загалом;
- проаналізувати ситуацію, що склалася у виборчому окрузі (демографічну, історичну, географічну, економічну, соціальну та ін.);
- визначити коло питань, принципово важливих для виборців даного округу, сформулювати у своїй програмі відповіді на них;
- сформулювати основні принципи проведення виборчої кампанії та засоби їх реалізації (тобто стратегію й тактику організації виборів).
Визначивши на основі інформації по виборчому округу та персоналіях (про що ми вже говорили раніше) основні тези своєї програми, бажано врахувати такі принципи підготовки власне документа:
- програма повинна містити відповіді на найбільш актуальні для виборців питання: соціально-економічні, політичні, екологічні, етнокультурні, лінгвістичні тощо;
- архітектура програми може бути довільною, але структурованою, кількість змістових блоків не повинна перевищувати дев´яти;
- процедура створення передвиборчої програми має бути такою: спочатку до неї включають "усе, що треба", а потім відкидають "усе, що можна";
- поліграфічне відтворення програми та мова викладу повинні створюватися з урахуванням рівня загальної, політичної й психологічної культури виборців та часу засвоєння текстової інформації пересічним виборцем.
4.Готуючи програму, бажано передбачити, за які слабкі місця можуть "учепитися" конкуренти, розробляючи свої протидії методом створення негативного іміджу програми та самого супротивника.
Якщо програма кандидата складена без урахування подальших політичних кроків опонента, зміни політичної кон´юнктури, стереотипів, які домінують у суспільній свідомості, фахівці в галузі політичної реклами, які працюють на протилежній табір, можуть істотно підірвати його шанси на успіх.
5. Стратегія виборчої кампанії може будуватися за такими напрямами:
- декларування причетності до певного передвиборного блоку, політичної партії, владної структури, політичного лідера та ін.;
- створення міжособистісного ідеологічного контрасту кандидатів: цей метод суто психологічний і побудований на порівнянні їхніх особистісних характеристик, соціально-психологічних рис, віку, зовнішності, статі, освіти тощо;
- ставка на базову проблему, яка є актуальною для певного округу чи регіону;
- формування позитивного іміджу кандидата: йдеться, зокрема, про такі якості, як чесність, увага до інтересів людей, уміння усвідомити себе лідером, поєднання слова та діла тощо;
- створення негативного іміджу конкурентам: не варто "атакувати" сильні сторони програми та іміджу опонента, слід знаходити його вразливі риси (непрофесійність, необов´язковість у ділових стосунках);
- утворення передвиборних коаліцій;
- ставка на владні суспільно-політичні структури та засоби масової інформації.
6. Стратегія виборчої кампанії має бути викладена письмово обсягом не більше однієї сторінки. Потім треба скласти об´ємний і детальний план проведення кампанії, в якому висвітлити всі основні тактичні дії на весь час проведення виборів.
Тактика передвиборної боротьби обов´язково повинна узгоджуватися зі стратегією намічених дій. Навіть якщо й вдалося знайти якийсь новий, досить ефектний і цікавий тактичний хід, який, проте, не узгоджується з виробленою лінією, від нього краще відмовитися.
Названі лише основні елементи стратегії виборчої кампанії, що характерні для світової практики, далеко не кожній кампанії всі вони притаманні. І це зрозуміло, бо не за будь-яких умов застосування тих чи інших засобів політичної боротьби є доцільним та ефективним. У кожному окремому випадку треба ретельно проаналізувати передвиборну ситуацію, перш ніж обрати єдино правильну стратегію, що веде до перемоги.
Тема 6 «Менеджмент виборчої команди»
План:
1.Інформаційне забезпечення роботи правлячої команди.
2.Вибір моделі та технології прийняття урядових рішень. Моделі прийняття рішень: формальна, змагальна, колегіальна.
3.Формування та організація роботи правлячої команди. Ролі в керівному колективі.
1. Ефективність соціального управління залежить від інформаційно-управлінської моделі, технології прийняття рішень, соціально-психологічних ролей учасників правлячої команди, розподілу функцій в її апараті тощо. Поняття «правляча команда» охоплює апарат управлінського органу — від адміністрації президента до суб'єкта господарювання. У демократичній державі не менш важливими є спілкування уряду з громадськістю, ЗМІ («паблік рілейшнз»).
На діяльність правлячої команди впливають різноманітні організаційно-технологічні, інформаційні та соціо-психологічні чинники.
Організація роботи урядової структури передбачає формування інформаційних потоків, спрямованих до центру прийняття рішень. Дбаючи про повноту і вичерпність інформації, слід передбачити систему фільтрування несуттєвих відомостей.
Інформаційна система виконує такі функції:
— попереджувальну (відстеження тривожних для соціально-політичної системи подій;
— освітню (фіксація фактів разом з коментарями фахівців);
— прогнозну (передбачення можливих явищ, процесів, ймовірні форми впливу на них).
Керівництво роботою владних структур (адміністрація президента, уряд, міністерства, відомства тощо) передбачає формування структури управління, налагодження інформаційних потоків, відпрацьовування моделі та процедур прийняття політичних, економічних та інших рішень,,
Процес ухвалення політичного, урядового, іншого рішення передбачає такі етапи:
— збір, опрацювання та інтерпретація інформації;
— виокремлення альтернативних проектів рішень;
— вибір на основі ухвалених процедур остаточного, варіанта з наявних альтернатив;
— реалізацію на практиці прийнятого рішення;
— контроль за виконанням рішення;
— коригування (у разі потреби) рішення.
2. На думку соціопсихологів (А. Джордж), існують три основні моделі прийняття рішень: формальна, змагальна та колегіальна.
Формальна модель ґрунтується на чіткій ієрархії системи комунікації та процедур проходження інформації.
Змагальна модель передбачає альтернативні інформаційні потоки і відповідні проекти рішень. Вона відкрита для будь-яких альтернатив, незалежно від адресатів і каналів її надходження. Колегіальна модель потребує колективної праці в пошуках найоптимальнішого проекту рішень. Колегіальні команди формуються незалежно від соціального статусу, належності до організаційних структур працівників апарату.
У змагальній моделі зберігається певна ієрархія, хоча інколи санкціонується надходження альтернатив із середньої ланки до центру прийняття рішень без погодження з чиновниками вищого рівня.
Політичний досвід свідчить, що передвиборча команда не завжди стає правлячою. І не лише тому, що, вигравши вибори, президент, враховуючи політичні реалії, сформує уряд не тільки із своїх прибічників. Щоб залучити на свій бік не лише більшість тих, хто проголосував за нього, а й більшість членів суспільства (це не тотожні поняття за будь-якої виборчої процедури), він нерідко залучає до правлячого кабінету представників інших політичних сил, звичайно, за їхньої готовності підкорятися командній стратегії.
Під час створення правлячої команди (центру ухвалення управлінських рішень) беруть до уваги внутрішні (що випливають з передвиборчих угод з політичними силами) та зовнішні (пов'язані з намаганнями розширення соціальної бази підтримки) аспекти, користуючись при цьому професійними, політичними та психологічними критеріями. Відтак постає питання про співвідношення у складі команди політичних і кар'єрних чиновників (апаратників), щодо якого універсальної формули не існує. А на конкретну конфігурацію конкретної команди впливають суспільно-політична ситуація, окремі соціальні групи та їхні лідери.
3. На ефективність роботи кабінету особливо впливають психологічні чинники, які реалізуються через міжособи-стісні стосунки членів команди. Відсутність порозуміння, нездорова морально-психологічна атмосфера може спаралізувати роботу навіть високопрофесійної, політич-но збалансованої команди. Насамперед варто проаналізувати розподіл соціопсихологічних ролей у команді, потурбуватися в разі його незбалансованості про корекцію міжособистісних стосунків у ній.
Будь-який керівний колектив передбачає рольовий розподіл: голова, секретар, генератор ідей, аналітик, організатор, інформатор, психолог.
Голова формулює стратегію, визначає завдання кабінету, пріоритети діяльності, розподіляє обов'язки між членами команди, психологічно мобілізує їх на реалізацію генеральної лінії. Секретар організовує практичне втілення стратегічної лінії команди, контролює дотримання дисципліни виконання планів, об'єднує ідеї в один закінчений проект і домагається його реалізації. Генератор ідей, маючи найвищий рівень інтелекту і найрозвиненішу фантазію, є постачальником ідей, пропозицій, проектів рішень.
Аналітик оцінює альтернативи, аналізує проекти рішень. Організатор раціоналізує виконавчий процес, доводить його до завершення. Нерідко разом із секретарем здійснює контрольні функції. Інформатор є постачальником нових ідей, цікавих фактів завдяки високим комунікативним здібностям і розгалуженим міжособистісним контактам. Психологгармонізує міжособистісні стосунки, цементує команду на емоційній основі, вгамовує пристрасті та підтримує ініціативу.
Знання й аналіз сильних і слабких рис кожного члена кабінету з урахуванням їх функціональних обов'язків і соціопсихологічних ролей дає змогу оптимально використовувати потенціал кожного щодо забезпечення ефективної роботи кабінету.
Розглянутий розподіл ролей е умовним. Окремі особи часто поєднують рольові функції в найрізноманітніших їх співвідношеннях. Єдине, надмірна кількість у команді «голів» і «генераторів ідей» може призвести до безплідних дискусій і розколу.
Демократичне суспільство передбачає зростання ролі й впливу масової свідомості на центри прийняття рішень. А масова свідомість членів суспільства відповідно формується під впливом інформації урядових структур про їхню діяльність.
У роботі з мас-медіа органи влади повинні дотримуватися таких правил:
— інформувати, орієнтуючись на громадськість;
— подавати новини в доступній формі;
— найважливіші новини повідомляти на початку зустрічі з пресою;
— не сперечатися з журналістами;
— давати (по можливості) прямі відповіді на прямі запитання;
— казати правду, навіть якщо це важко зробити;
— за неможливості відповісти, чесно зізнатися в цьому, пообіцявши зробити це іншим разом;
— не збирати на зустріч журналістів за відсутності інформаційного приводу;
— мати «домашні заготовки» щодо запитань і відповідей на них;
— виробити стандарти спілкування з представниками ЗМІ;
— вести постійний моніторинг повідомлень ЗМІ з актуальних питань;
— завжди на завершення розмови акцентувати на ключовій проблемі розмови, позаяк останнє запам'ятовується найкраще.
Тема 7 «Виборчий процес і виборчі технології»
План:
1.Вибори як процедура формування владних відносин.
2.Роль виборів у суспільному житті.
3.Правова регламентація виборчого процесу. Виборче право України.
1. У цей час загальновизнана важлива роль політичних технологів у проведенні виборчих кампаній і досягнення перемоги на виборах.
Гарні технологи вільно оперують десятками ефективних виборчих технологій. Тому досліджувана тема є актуальною.
Часто при розробці стратегії наявність в арсеналі команди особливо ефективних виборчих технологій може кардинально змінити всю конфігурацію ходу виборчої кампанії.
Виборчий процес — це регламентована чинним законодавством діяльність громадян у статусі виборців, виборчих комісій, органів державної влади й місцевого самоврядування, суспільних об'єднань й інших суб'єктів виборчих правовідносин по підготовці й проведенню голосування на виборах, тобто виборчий процес — це тільки технологія підготовки, організації й проведення голосування на виборах, але не весь складний комплекс суспільних відносин, що становлять сукупність принципів, правил і механізмів безпосередньої реалізації народом своєї суверенної політичної волі по керуванню державними й іншими життєво важливими справами.
Ціль виборчого процесу забезпечити законний хід виборів й об'єктивні результати голосування, гарантувати належну реалізацію громадянами конституційних прав на здійснення влади, сформувати легітимні органи влади в строго встановлений ний законом формі й запропонованими законом засобами й способами.
Виборчий процес містить у собі загальні правила (принципи) здійснення виробництва в ході підготовки й проведення виборів й основні стадії проведення виборчих заходів на виборах.
Аналіз законодавства про вибори й виборчу практику дозволяє виділити наступні вимоги, пропоновані до виборного виробництва (або принципи виборчого процесу):
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 88 | Нарушение авторских прав