аналіз та узагальнення отриманої інформації.

Читайте также:

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об'єкт і предмет, здійснюється розробка та інтерпретація основних понять, формується модель реального об'єкта, що дає можливість виявити нові якості і відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведені попередні процедури, залежить успіх подальшого дослідження. Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для пояснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити або спростувати. Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності. Роблячи висновки щодо тих чи інших явищ, соціолог має бути впевнений в тому, що його висновки характеризують усю сукупність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити усі одиниці цієї сукупності досить важко і не потрібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка. Вибірка - це статистична процедура. Сукупність відібраних об'єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною. Репрезентативність означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Польовий етап означає, що дослідник переходить до збирання фактичних даних з обраної проблематики в реальних умовах. Фактичні дані можна отримати шляхом застосування відповідних методів:

• спостереження;

• аналізу документів;

• опитування;

• соціального експерименту;

Процес обробки даних соціологічного дослідження включає такі етапи:

• кодування отриманої інформації; введення інформації в комп'ютер;

• перевірка введених даних;

• обчислення та аналіз результатів.

Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо. Первинні дані упорядковуються різними статистичними методами, наприклад:

• групування;

• обчислення узагальнюючих параметрів та коефіцієнтів;

• кореляційний аналіз.

Отримані при соціологічному дослідженні дані потребують інтерпретації- перетворення соціологічної інформації з числових показників у логічну форму, тобто в конкретні характеристики об'єкта дослідження. На цьому ж етапі здійснюється формулювання практичних рекомендацій, які визначаються темою та цілями дослідження.

Завершенням соціологічного дослідження є складання звіту.

7. Програма соціологічного дослідження, її структура.

СД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

• для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

• у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

· Обґрунтування теми СД (актуальність)

· Мета СД

· Об’єкт і предмет СД ( Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання. Предмет дослідження — найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідне для розв'язання проблемної ситуації. )

· Задачі СД ( опис того, що потрібно дослідити )

· Інтерпретація та операціоналізація певних даних (інтерпр – загальні, операц – більш точні)

· Гіпотези СД (це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку.)

· Метод збору соц інф ( інтерв’ю, анкетування, опис, документація )

· Висновки

· Джерела

8. Поняття проблеми, значення її правильного формулювання і обґрунтування в організації соціологічного дослідження.

Проблема — це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівне.

Соціальна проблема — життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення.

Наукова проблема — це стан «знання про незнання»,коли фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

• проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

• проблеми локальних територій (на рівні мікрорайону або невеликого поселення);

• проблеми, що торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

• проблеми соціальних інститутів (сім'ї, освіти, армії, релігії і т. д.);

• проблеми цілих регіонів (західних областей України);

• проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспільства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.).Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

Проблема – це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводиться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв‘язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо висувається проблема, то знання потрібно знайти, здобути чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення.

Вважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються інтересів лише окремого колективу, інші – цілого регіону, а ще інші – суспільства загалом.

9. Мета і завдання соціологічного дослідження.

Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з'ясовується: чи немає типового розв'язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рішень стосовно конкретних умов.

Отже, мета — це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат.

10. Роль гіпотез в організації соціологічного дослідження, їх види.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

· По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

· По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існуючим і перевіреним фактам.

· По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження.

· По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість.

За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об'єкта розрізняють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези — це уявлення про структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єкта. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціального об'єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Гіпотези класифікують за різними критеріями. Так, виходячи із завдань дослідження, розрізняють основні та неосновні гіпотези; за ступенем узагальненості виокремлюють висхідні гіпотези та гіпотези - наслідки; за порядком висунення розрізняють первинні та вторинні гіпотези. За змістом гіпотези можуть бути описові, пояснювальні та гіпотези на прогноз.

11. Сутність і призначення процедури “логічного аналізу понять”.

Логічний аналіз основних понять (їх інтерпретація і операціо-налізація). При розробці програми важливо виділити основні поняття. Вони займають провідне місце у визначенні предмета дослідження. Логічний аналіз понять вимагає глибокого і точного пояснення їх змісту і структури. Потім визначається співвідношення елементів, властивостей соціального явища, що досліджується. Аналіз цих елементів і властивостей дає досліднику реальну уяву про стан (статику, динаміку) соціологічного явища, що досліджується.

В аналітичному дослідженні здійснюється два види операціоналізації структурна і факторна.

Структурна операціоналізація — це розчленування основного поняття на складові елементи — головні ознаки предмета дослідження, факторна — це вияв і аналіз уявлених причин, які визначають характер явища, що вивчається.

12. Генеральна і вибіркова сукупність, порядок їх визначення.

Особливе значення в соціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об'єкт дослідження найчастіше нараховує сотні, тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Всі вони не можуть бути опитані. Тому при підготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і репрезентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристики генеральної сукупності, із якої вона походить. Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів. Економічність (ефективність) вибірки пов'язується з вартістю вибіркового дослідження.

Генеральною сукупністю називають об'єкт дослідження, на який розповсюджуються висновки соціологічного аналізу. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і (практично) безкінцеву, конкретніі гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність — це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, документи, що аналізуються і т. п.), які підлягають вивченню (опитуванню, інтерв'юванню) називають одиницями аналізу.

В соціологічній практиці застосовуються різноманітні способи вибірки:

· простий випадковий відбір (передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку.),

· багатоступеневий ( застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральну сукупність структурують, розбиваючи її на кінцеве число підсукупностей. Утворюються нова, конкретна і кінцева, генеральна сукупність, елементами (одиницями відбору) якої є виділені підсукупності. Серед них вибираються одиниці аналізу ),

· систематичний ( це відбір із списку з певним «кроком» (наприклад, через 10, 20, 50 і т. д. чоловік)),

· стратифікований ( обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка ),

· кластерний (гніздовий) ( в якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи ),

· квотний, та ін.

Метод стихійної вибірки — це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів.

Метод основного масиву зазвичай застосовується при проведенні пілотажного або розвідувального дослідження на невеликих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження.

Метод квотної вибірки часто застосовується при вивченні громадської думки.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженнях генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідження іншими методами.

13. Методи аналізу соціологічних документів.

Метод аналізу документів являє собою сукупність методико-технічних роцедур та прийомів для отримання емпіричної інформації, вилученої з окументальних джерел.

Під документом у соціології розуміють спеціально створений людиною редмет для зберігання та передачі інформації. Інформація може бути афіксована за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків,фотографій, звукозапису тощо.

За способом технічних засобів фіксування розрізняють письмові (рукописи та всі види друкованої продукції), іконографічні (відео-кіно-фотодокументи, картини, гравюри), фонетичні (розраховані на слухове сприйняття), електронні (пов'язані з використанням комп’ютера та Інтернету) документи.

У залежності від статусу документа виокремлюють:

офіційні документи, створені юридичними чи посадовими особами:

урядові постанови, заяви, ділова кореспонденція, протоколи судових органів, фінансова звітність, плани, звіти тощо;

документи особистого походження: матеріали, що містять біографічні відомості, офіційні матеріали, що засвідчують особу їх власника, його права, обов'язки, тощо.

У залежності від авторства документа вирізняють:

• особистісні документи (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії);

• безособистісні документи (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).

У залежності від мотивації створення документів розрізняють:

• спровоковані документи (відгуки на книгу, відгуки на конкурс, оголошений в газеті або в електронних ЗМІ, шкільний твір);

• неспровоковані (особисті документи, створені за ініціативою самих авторів: переписка, щоденники, звертання до органів управління).

Методи аналізу документів поділяються на

неформалізовані(традиційні) та формалізовані (контент-аналіз).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають в себе звичайне "розуміюче" сприйняття тексту і засновані на загальних логічних операціях: аналізу, синтезу, порівняння, визначення, оцінювання, осмислення. Недоліки даного методу: можливість суб'єктивізму, залежність від суб'єктивного світосприйняття дослідника, інтуїтивність отримання інформації, зміщення інформації внаслідок особливостей уваги, пам'яті тощо.

Формалізований (контент-аналіз ) - це переведення у кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням.

Таблиця, діаграма, ………

14. Соціологічне спостереження, його види.

Одним із методів, яким користуються соціологи для отримання інформації, є спостереження.

Спостереження - це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій їх свідками. Знання, отримане шляхом спостереження, має такі особливості:

• пов'язаність з дослідницькою метою та визначеними завданнями;

• передбачуваність чіткого планування;

• фіксування отриманої інформації у щоденниках або протоколах;

• необхідність контролю на обґрунтованість та сталість отриманих даних.

Найпоширенішою є класифікація спостережень в залежності від становища спостерігача на включене та невключене спостереження.

Включене спостереження передбачає входження у соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника.

Модифікацією такого спостереження стимулююче спостереження.

Якщо мета дослідження пізнавально-аналітична або практична і передбачає прийняття управлінських рішень, то активне втручання соціолога у події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити те, що неможливе у звичайній ситуації. Перевагами такого спостереження є отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. До недоліків можна віднести те, що дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію і перейти на позиції тих, кого він вивчав.

Невключене спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником, котрий не є членом соціальної групи і спостереження здійснює ніби збоку. В залежності від програми дослідження, його гіпотез, спостереження може здійснюватись за орієнтовним планом, що дасть можливість структурувати об'єкт, виділити його елементи, якості, функції. Невключене спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, які реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоб звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно:

• добитися, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це;

• створити у людей хибне уявлення про мету спостереження.

15. Експеримент, його види. Призначення соціального експерименту.

Експеримент - це загальнонауковий метод отримання нових знань у керованих та контрольованих умовах. Він має широке застосування у соціології і носить назву - соціальний експеримент. Знання, отримані в результаті експерименту, носять характер причинно-наслідкових. Соціальний експеримент виконує дві функції:

• досягнення результату у практичній діяльності;

• перевірка наукової гіпотези.

Соціальний експеримент - це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкта під впливом на нього керованих та контрольованих факторів.

Експеримент може бути:

• натуральний;

• розумовий.

Натуральний експеримент передбачає цілеспрямоване втручання дослідника у природний хід подій.

Розумовий експеримент -цеманіпулювання не з реальними об'єктами, а з інформацією про них безвтручання у хід подій.

Натуральний експеримент може бути:

• контрольований;

• неконтрольований.

Контрольований експеримент - це спроба отримати відносно чистий ефект впливу експериментальних факторів. Для цього ретельно вивчають та вирівнюють інші умови, які можуть виникнути та викривати вплив експериментального фактора. Вирівнювання відбувається по всіх об'єктах, котрі беруть участь в експерименті. Для цього виділяють фактори, які можуть впливати на очікувані наслідки, що передбачає ретельний попередній аналіз проблеми при розробці програми дослідження. У першу чергу вирівнюють основні параметри загальної ситуації, наприклад, такі як сфера виробництва тип поселення, етнічне та культурне середовище, освіта, час та ін. аким чином, соціальне середовище (група, спільнота), в якому роводиться експеримент, повинно мати приблизно однакові характеристики.

16. Соціологічне опитування, його різновиди.

Опитування - це найпоширеніший та незамінніший спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.

Цей метод є поширеним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування у тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зібравши їх суб'єктивні думки, дослідник з допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить усереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне та унікальне знання про певні суспільні про це існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю (інтерв'ювання).

Анкетне опитування - метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета - основний документ у анкетному опитуванні, являє собою впорядкований певним чином перелік питань, з допомогою яких збирається первинна інформація.

Розрізняють такі різновиди анкетного опитування:

Анкетування індивідуальне - вид анкетування, який не передбачає спільності місця та часупід час заповнення анкети для всієї сукупності респондентів;

анкетування групове - вид анкетування, який передбачає одночасне заповнення анкети групою людей, які зібрані в одному приміщенні;

поштове анкетування - вид анкетного опитування, який передбачає розповсюдження анкети поштою та очікування її повернення після заповнення респондентом;

пресове анкетування (у ЗМІ) - вид анкетування, який адресується специфічному контингенту: читачам газети, слухачам радіо, телеглядачам;

експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, яка є предметом вивчення.

Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - метод здобуття соціологічної інформації, який полягає у безпосередньому спілкуванні дослідника та респондента.

Виділяють такі різновиди інтерв'ю:

фіксоване (стандартизоване) - такий різновид інтерв'ю, який суворо регламентований питальником;

фокусоване - такий різновид інтерв'ю, у якому респондента заздалегідь знайомлюють з проблематикою бесіди;

вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - такий різновид інтерв'ю, у якому тема визначена заздалегідь, а інтерв'юер має відносну свободу у веденні бесіди.

квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів у неформальних обставинах.

17. Запитання в анкетуванні, порядок їх формування і види.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Анкета, як правило, починається з преамбули — звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина — паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

За предметним змістом запитання анкети поділяють на:

• запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;

• запитання про знання, мета яких — з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент.

• запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

• запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином:

• основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються.

• запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;

• контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості.

• запитання, які наводять на думку, допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:

• контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета — створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь.

• буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: «Як Ви думаєте?»

• прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;

• опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань.

За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види:

• відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: «Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?»

• запитання закритого типу: «Чим Ви займаєтесь у вільний час? Просимо відповісти на ті із нижче перерахованих варіантів, які збігаються з Вашою думкою: ©відвідую рідних і знайомих; ©зустрічаюся з друзями; © слухаю радіо і т. д.»

• запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: «Вкажіть інші види занять».

• запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

• шкальні запитання — відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

• дихотомічні запитання: «Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?» Відповідь: «Так-Ні».

18. Анкетування, структура анкети.

Анкетування — письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання. За способом спілкування між дослідником та респондентами анкетування буває:-- через пресу (анкети друкуються на сторінках журналів та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію; поштове (анкети і відповіді пересилаються поштою); роздаткове (роздаються безпосередньо респондентам).

Анкета — впорядкований за змістом і формою набір запитань і висловлювань, спрямованих на розкриття змісту проблеми. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної».У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значущість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету. В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми. «Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента. Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і висловлюють подяку за участь у дослідженні.

19. Вимоги до анкетера.

Анкета - це документ, в якому міститься впорядкований перелік питань, що дає можливість отримати нову інформацію про події і факти суспільного життя. Анкета починається із вступної частини - вернення до респондента. В ньому визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети з блоками питань до питуваних і третя частина - "паспортичка", тобто демографічні відомості про опитуваних. Структура та послідовність питань в анкеті передбачає розвиток комунікації соціолога з респондентом: завоювання довіри, пробудження зацікавленості, бажання продовження бесіди та ін. Логіка побудови питань в анкеті відповідає меті дослідження і отримання такої інформації, що дає можливість перевірити гіпотези. Питання повинні формулюватися максимально конкретно і точно, не допускається неясності та неоднозначності. При формулюванні запитань анкети необхідно отримуватись таких:

* Однозначність. Уданому випадку мова йде про однакове розуміннязмісту запитання респондентами. Дуже важливим є визначеність понять та їх конкретність. Іноді запитання анкети містять у собі два, а той більше запитань, що є недоцільним і заважає отримати об'єктивну інформацію.

* Стислість. Досвід проведення соціологічних досліджень свідчить, що чим довше запитання, тим важче респонденту зрозуміти його зміст. Якщо запитання довге, то поки респондент дочитає його до кінця, він забудепочаток.

* Валідність. Це означає міру відповідності запитання анкети проблемі, що вивчається. Запитання можуть бути прямі і непрямі. Валідність запитання визначається точністю переведення показника у запитання.

20. Інтерв’ю, його види.

Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Види інтерв'ю:

• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.

• глибинне інтерв'ю має за мсту отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване спрямоване інтерв'ю — вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів.

Вона передбачає:

• ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

• засвоєння інтерв 'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

• навчання їх техніці інтерв'ювання;

• надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю;

• набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

21. Експертиза, її призначення.

Поняття соціальної експертизи трактується провідними українськими соціологами, як оцінювання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального масштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом'якшення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і проектів. Метою соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозування соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних наслідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних програм і проектів. Об'єктом є будь-які програми, проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки. Як суб'єкти соціальної експертизи (експерти) виступають представники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя котрих якось торкається ситуація (у тім числі управлінське рішення або проект).

Види соціальної експертизи:

--оцінка громадської думки;

--оцінки, здійснювані соціальними інституціями;

--оцінки, здійснювані фаховими експертами;

--комплексна оцінка соціальної ситуації.

Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:

--прогноз і оцінка соціальної ситуації;

--прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних програм і проектів;

--аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень;

--перманентний підбір фахівців.

Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийомів і процедур, зокрема опитування — усного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності).

До основних видів експертного опитування слід віднести анкетування, інтерв'ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри Експертне опитування використовують на всіх етапах організації соціологічного дослідження -- від розробки теоретичного розділу програми дослідження (формулювання проблеми, визначення цілей, завдань, гіпотез, побудова шкал вимірювання) до її реалізації, перевірки отриманих результатів, розробки рекомендацій.

22. Професійна атестація як різновид соціальної експертизи, її функції.

Найпоширенішим різновидом соціальної експертизи є професійна атестація, яка має на меті збирання інформації щодо оцінки професійних і моральних якостей працівників, виявлення професійно безграмотних осіб. Професійна (функціональна) безграмотність — це брак необхідного мінімуму знань і навичок, неспроможність працівника виконувати свої професійні обов'язки внаслідок відсутності в нього потрібної кваліфікації. Для проведення професійної атестації створюють спеціальну комісію. Атестований доповідає їй про окремі сторони своєї діяльності. Обговоривши звіт, комісія оцінює діяльність атестованого і розробляє заходи для її вдосконалення. Ефективність атестації як способу збирання первинної соціологічної інформації залежить від ефективності поєднання елементів інтерв'ю, аналізу документації та включеного спостереження. Якість експертної оцінки при цьому забезпечується відповідністю соціальних показників, що за ними здійснюється атестація, поставленим завданням і можливостям, а також компетентністю і колегіальністю атестаційної комісії. Останнє полягає, по-перше, у тім, що члени цієї комісії мають добре знати атестованого по роботі, а по-друге — репрезентувати всі рівні управління, з якими він взаємодіє у виробничій діяльності. Висновки атестаційної комісії мають бути інтегральними, комплексними, тобто охоплювати різні сторони професійної діяльності людини, містити оцінку її перспектив і шляхів досягнення їх.

Отже, крім інформаційної функції, професійна атестація може виконувати соціально-регулятивну. Можливості атестації за умов переходу до ринкової економіки, різних форм власності, розвитку демократії значно збільшуються, її результати можуть використовуватися для оцінки трудового внеску тих працівників, діяльність яких безпосередньо не зв'язана з кінцевими результатами, для конкурсного добору спеціалістів та керівників, для опрацювання складних управлінських рішень. Професійна атестація є обов'язковою складовою менеджменту.

23. Тестування, його призначення. Види тестів.

Тест — завдання стандартної форми словесного характеру чи у вигляді спеціального малюнка. Тестування —експериментальний метод психодіагностики. Обов’язкові компоненти тесту:--стандартна інструкція щодо мети і правил виконання завдання; --ключ шкалування, що вказує, яку характеристику, вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний із пунктів завдання; --ключ кодування, який визначає кількість балів за кожний варіант відповіді; ключ інтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюється результат, показаний тестованим. Мета --визначити наявність чи брак уже відомих соціально-психологічних особливостей у особистості, що досліджується. Тест має забезпечити об'єктивне порівняння між собою досліджуваних, тобто визначити, якою мірою вони відповідають установленим стандартам. Тести класифікують за різними ознаками. За цільовим призначенням їх поділяють на такі види:

- проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини. Вони складаються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості;

-- оцінні, що забезпечують відносні виміри здатностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей (пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності;

-- професійні, що виявляють ступінь готовності до певної діяльності, тобто рівень засвоєння знань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності.

За предметом дослідження розрізняють загальні особистісні, за допомогою яких фіксують певну цілісність психічних властивостей особи; спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи іншої риси, характеристики, властивості суб'єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо); групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів — рівня згуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

24. Соціометрія, особливості її застосування.

Соціометрія - це різновид опитування, прямований на вимірювання соціальних дистанцій між членами даної групи. Вперше у соціології описав цей метод та застосував його практично Я.Л. Морено - мериканський психіатр та соціальний психолог, представник олумбійської школи у соціології. Здійснюючи кількісний та якісний аналіз емоційних відносин у колективі, він сформулював тенденції групової міжособистісної взаємодії.

Основним документом у соціометрії виступає соціометричний тест, соціокартка, мета якого - виміряти соціальні відстані між членами колективу, які зумовлені відносинами симпатії - антипатії, притягання - відштовхування тощо. У результаті такого опитування виявляються неформальні лідери у колективі - "зірки", "бажані члени колективу" та "відчужені члени колективу". Дана методика дозволяє дослідити стан соціально-психологічного клімату в колективі та виробити практичні рекомендації щодо його поліпшення. Цей метод опитування не є найуніверсальнішим методом, його доцільно застосовувати, як вважають спеціалісти, в поєднанні з іншими методами: спостереженням, аналізом документів тощо.

25. Методи опрацювання і аналізу первинної соціологічної інформації.

Мета опрацювання і аналізу зібраної первинної інформації полягає в кількісній оцінці впливу різних чинників на розвиток соціальних процесів у сфері праці. Первинну соціологічну інформацію можна опрацювати вручну і за допомогою ЕОМ з використанням різних методів ек-мат статистики: простих і комбінаційних групувань, розрахунків середніх величин, регресивного, кореляційного і факторного аналізу. Опрацьована інф може бути подана в таблицях, графіках, діаграмах, рисунках, схемах, які дають змогу інтерпретувати зібрані дані, аналізувати й виявляти певні залежності, робити висновки, розробляти рекомендації.

Однак статистичне опрацювання можливе лише за умови кількісного вимірювання ознак досліджуваного явища. У більшості ж соціальних явищ, за винятком таких ознак, як вік, стаж роботи, кваліфікаційний розряд кількісна визначеність відсутня. як виміряти сумлінність, ініціативність, відповідальність? соціологу важливо знати не тільки про наявність чи брак таких, а й про інтенсивність вияву. Для цього використовують соціологічне вимірювання. Соц вимірювання – це процедура, за допомогою якої якісні ознаки соціального явища чи об’єкта, що вивчається, порівнюють з певним еталоном і отримують числовий вираз у пеному масштабі. Еталоном виміру є шкала, яку створює сам соціолог у процесі дослідження. Шкала – це система індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення цих ознак на числові показники. Надання кількісної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. Шкалування в сукупності з індексацією утворюють процедуру, що називається в соціології квантифікацією. Квантифікація – це кількісне вираження, вимір якісних ознак. Кількість градацій визначає так звану чутливість шкали – здатність її виявляти ставлення респондента до різних аспектів досліджуваного соціального явища з відповідною мірою диференціації.

Відтак шкала виконує три функції: класифікації, ранжирування і запровадження материки – вимірювання інтенсивності вияву соціальних ознак, що вивчаються визначення різниці такої інтенсивності. У зв’язку з цим утворюються 3 види шкал: номінальна, рангова та інтервальна.

Узагальнення інф поч. з групування респондентів за обраним показником. Використ комбінат груп дає можл поглибити аналіз. Груп може бути структурним (за об’єкт показником), типологічне (створеним) та аналітичне (за 2 і біл показниками)

26. Основна тематика сучасних досліджень інституту соціології АН України.

Провідним центром соц роб. Є Інститут соц НАН Укр, який ставить своїм завданням виявлення закономірностей розвитку соціальних процесів як взаємодії багатьох соціальних груп і верств у різних сферах життєдіяльності суспільства. Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень:

♦ Історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної соціологічної думки.

♦ Особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації.

♦ Динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінкирізних соціальних груп.

♦ Розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика.

♦ Соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності.

♦ Соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи.

♦ Соціологія культури і масової комунікації.

♦ Особливості життєдіяльності сім'ї на етапі трансформації українського суспільства.

♦ Причини виникнення й механізми подолання соціальних конфліктів.

♦ Соціально-психологічні чинники й механізми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Соціальна політика за умов подолання наслідків великомасштабних аварій. Соціологія відтворення природного середовища.

♦ Українська етнічність у сучасному світі. Етносоціологія та етнополітика.

♦ Соціологія політики. Формування та реалізація сучасної соціальної політики в Україні.

♦ Методологія та методика соціальної експертизи національних
та регіональних програм і проектів.

Академічна програма інституту виконується у восьми наукових відділах:

— соціальних структур;

— економічної соціології;

— соціальної психології;

— історії та теорії соціології;

— соціальної експертизи;

— методології та методів соціологічних досліджень;

— соціально-політичних процесів;

— соціології культури та масової комунікації.

В Інституті працює багато висококваліфікованих соціологів, фахівців у різних галузях соціології.

Нині Інститут є провідним центром України з підготовки аспірантів та докторантів, проведення теоретичних та емпіричних досліджень, поширення соціологічної інформації.

На базі Інституту діє спеціалізована вчена рада з присудження вчених ступенів доктора й кандидата соціологічних наук за трьома спеціалізаціями: історія, теорія й методологія соціології; економічна соціологія; соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини.

Розв'язання завдань, зв'язаних із виходом із соціально-економічної кризи, потребує повної мобілізації внутрішніх резервів, посилення соціального управління економікою, що неможливо без активного дослідницького пошуку і своєчасного усвідомлення суті соціально-економічних процесів, які відбуваються у сфері виробництва. У зв'язку з цим виникає необхідність удосконалення управління соціальними процесами, підвищення рівня роботи у сфері соціального розвитку трудових колективів. Важливу роль у цьому мають відігравати служби соціального розвитку самих трудових колективів, підприємств, організацій.

Служба соціального розвитку підприємства проводить соціологічні дослідження на підприємстві і на підставі всебічного вивчення соціально-психологічних проблем праці, побуту і відпочинку трудящих розробляє й реалізує заходи для виявлення і використання соціальних резервів зростання обсягів та ефективності виробництва, удосконалення управління соціальними процесами. Вона організовує роботу з управління соціальним розвитком трудових колективів, методичного забезпечення цього розвитку, координує розробку й реалізацію комплексних соціальних програм і технологій.

Служба соціального розвитку підприємства є самостійним підрозділом, підпорядкованим його керівникові чи першому заступнику керівника, а на підприємствах з великою кількістю працівників — головному соціологу, права і обов'язки якого встановлюються на рівні інших головних спеціалістів підприємства.

Структуру і штати служби затверджує керівник підприємства залежно від загальної кількості працівників підприємства, функцій і обсягу виконуваних соціологічною службою робіт (табл. 4)(^До складу підрозділів служб соціального розвитку входять соціологи, психологи, спеціалісти з профорієнтації, організації та управління виробництвом.

На практиці соціологів найчастіше включають у структури відділу кадрів, організації праці та заробітної плати, плановий відділ, АСУ, бюро технічної інформації тощо. Утворення таких служб значною мірою залежить від керівника підприємства, розуміння ним важливості соціальних завдань. Проте ефективніше ці служби працюють тоді, коли діють автономно. У складі інших підрозділів вони, як правило, виконують роботу, що не відповідає їхнім функціям. Якщо взяти за критерій оцінки ефективності роботи соціологічної служби кількість проведених досліджень і запроваджених заходів, то найбільш ефективним, як свідчить практика, є її підпорядкування заступнику директора з кадрів.

Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 279 | Нарушение авторских прав

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.074 сек.)