Монетарна(грошово-кредитна) політика –
Цілі грошово-кредитної політикиможна розділити на:
- кінцеві: економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс;
- проміжні: зміна процентної ставки, грошової маси, валютного курсу.
Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики.
Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов’язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.
Існує два види монетарної політики:
1. Стримуюча(рестриктивна)монетарна політика (політика дорогих грошей) –політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей (¯MS) для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці.
2. Стимулююча (експансивна) монетарна політика (політики дешевих грошей) – політика, що спрямована на збільшення пропозиції грошей (MS) для стимулювання сукупних витрат (AE) і зайнятості.
Грошово-кредитна політика проводиться Центральним банком країни (в Україні – Національним банком України) за допомогою певних кредитно-рошових інструментів прямого та не прямого впливу, які направлені на регулювання грошової маси (MS).
До прямих інструментівгрошово-кредитної політики належать:
- ліміти кредитування для окремих банків;
- пряме регулювання процентної ставки;
- ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.
До непрямих інструментіврегулювання пропозиції грошей належать:
- операції на відкритому ринку цінних паперів;
- зміна облікової процентної ставки (i);
- зміна вимог до рівня обов'язкових резервів (rr) комерційних банків.
Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого монетарного регулювання.
Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо.
По силі впливу розрізняють монетарну політику:
- гнучку;
- жорстку;
- проміжну.
Гнучка грошово-кредитна політика–
Рис. 11.2. Гнучка грошово-кредитна політика
За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку (i) на фіксованому рівні.
Жорстка грошово-кредитна політика –
Рис. 11.3. Жорстка грошово-кредитна політика
За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.
Проміжна грошово-кредитна політика –
Рис. 11.4. Проміжна грошово-кредитна політика
Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси.
Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики – гнучка грошово-кредитна політика.
Об’єкти регулювання монетарної політики:
- гроша база (MB);
- грошовий агрегат М1 (маса грошей в обігу);
- грошовий мультиплікатор (MULTm).
Інструменти грошово-кредитної політики:
1. Операції на відкритому ринку (це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямована на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей). Купівля цінних паперівзбільшує пропозицію грошейза рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперіввилучає ліквідні кошти з економіки.Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.
2. Норма обов’язкового резервування (змінюючи норму ЦБ змінює співвідношення між агрегатом М1 та грошовою базою).
3. Облікова процентна ставка (це ставка процента, під яку центральний банк кредитує комерційні банки). Обсяг позичок комерційних банків у центральному банку визначається не лише обліковою ставкою, але й динамікою ринкової процентної ставки та вартістю отримання коштів з альтернативних джерел, зокрема на міжбанківському ринку. Якщо ставка процента на міжбанківському ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центральному банку зменшується.
4. Операції на валютному ринку.Купівля центральним банком іноземної валюти на міжбанківському ринку. Цей захід також збільшує резерви банків у національній валюті, але на практиці частіше використовується для регулювання валютного курсу, ніж для нарощування грошової пропозиції.
5. Збільшення обсягу рефінансування банків.Кошти центрального банку, надані банкам у порядку їх рефінансування здебільшого дешевші, ніж залучені кошти клієнтів. Тому рішення монетарної влади підвищити обсяг рефінансування супроводжується початковим збільшенням надлишкових резервів, а згодом – кредитів банківської системи.
|
|
